Москва, хвора на Мазепу (репортаж із столиці РФ)

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 73610 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 17/07/2009Дата публікації

Цікаво, що тим часом, як в Україні вже відсвяткували річницю навіть Конотопської битви, в Росії ніяк не замовкають святкування битви Полтавської. Її трьохсотріччя навіть нагадує якийсь масовий психоз, який ну просто ніяк не може зупинитися – ну приблизно так само, як в радянські часи ніхто не ризикував першим припинити оплески на честь товариша Сталіна.

Автор: Микола Поліщук

В цьому в принципі може переконатися особисто будь-хто, хто відвідає в ці дні Москву – за межами російської столиці обрядові заходи щодо річниці Полтави швидше формалізовані і проводяться переважно «для відчіпного».

Полтавська тематика починає переслідувати вас навіть ще на під’їздах до російської столиці.

Вже в потязі культового маршруту «Жмеринка-Москва» привертає увагу зразок заповнення митної декларації, в якому людина з промовистим ім'ям Іван Москальов їде до Полтави на вулицю Івана Мазепи.

При цьому я особисто сумніваюсь, що в Полтаві є така вулиця, однак тут, очевидно ми маємо справу з принципом.

Петро І - Іван Москальов XVIII-го сторіччя

Що нас в першу чергу зустрічає під дебаркадером академіка Шухова на Київському вокзалі Москви, як тільки ми сходимо з потягу? Ну звичайно, ж плакат «З трьохсотріччям Перемоги («Перемога» написана з великої літери – ZaUA.org) в Полтавській битві!», розміщений там, де колись стояв Ленін.

На Павелецькому вокзалі Петро навіть проголошує сакраментальне «Отсель грозить мы будем шведу» -попри те, що з Павелецького вокзалу потяги йдуть далеко не в шведському напрямі, а переважно на Нижнє та Середнє Поволжя.

На великих вокзальних екранах ідуть уривки з фільму «Петро Перший» з Миколою Симоновим та Михайлом Жаровим, перемішані з соціальною рекламою тутешньої партії влади «Єдина Росія». Складається враження, що тут все святкування повністю монополізоване цією політичною силою.

Соціальна реклама на вулицях містить в собі два неодмінні складові елементи: портрет імператора і логотип партії. Московські піар-технологи, як ми бачили по подіям 2004-го року люди дуже формалістичні, вони більше зацікавлені не в тому, щоб реклама працювала на публіку, а в тому, щоб нав’язати свої послуги замовнику.

Цілком можливо, що десь в рекламних концепціях вони списали багато паперу про те, що необхідно візуально позиціонувати Путіна, як певною мірою спадкоємця Петра І.

З другого боку, в Росії, через повну невизначеність з тим, що ж це таке є «суверенна демократія» на сьогоднішній день, а вже тим більше з баченням якихось магістральних шляхів розвитку країни в майбутньому, цілком логічно намагаються знайти якусь ідентичність в минулому.

200-річчя з дня народження автора «Полтави», Олександра Пушкіна було зустрінуте 1999-го року з не меншою помпою ніж у 1937-му соті роковини його загибелі. Пушкін був присутній буквально всюди, а соціальна реклама в телевізорі, починалася словами «до дня народження Олександра Сергійовича залишилося стільки-то днів».

Дивишся на таке і думаєш: а може, це наша "Укрзалізниця" так жартує?

Більше того, офіціоз став темою для анекдотів – а це певне визнання, до речі. Дуже популярним оді був анекдот про старшину, який піднімає по тривозі свою частину і вимагає від «духів» сказати, «скільки ж днів залишилося до дня народження Олександра Сергійовича»?

Ще один вокзальний прикол: в перервах між оголошеннями про прихід потягів та застереженнями щодо можливісті терористичних актів, на Київському (і тільки на Київському) вокзалі диктор добре поставленим тоном читає того ж Пушкіна – «Полтаву». Читає з виразом, з толком, з розстановкою. В тому числі і монологи гетьмана Мазепи.

Благое время нам приспело;

Борьбы великой близок час.

Без милой вольности и славы

Склоняли долго мы главы

Под покровительством Варшавы,

Под самовластием Москвы.

- читаються рядки, в яких відчувається навіть щось єретичне, як для московського вокзалу.

Байдуже слухають «Полтаву» продавщиці троянд – представниці якихось дивних, невідомих нам орієнтальних народів, міліціонери, таксисти і всі ті, кому за службовими обов’язками належить бити байдики на вокзалі.

І левітанівським голосом лунають над Москвою волелюбні слова гетьмана Мазепи:

Но независимой державой

Украйне быть уже пора:

И знамя вольности кровавой

Я подымаю на Петра.

Тим часом імператор Петро на екранах нервово кудись кличе і підстрибує, цілується і біжить на шведські редути. Він чимось дуже схожий на Чапаєва, тільки без шашки.

А може, це така мода на зображення позитивних героїв зразку 1937-го року - коли, власне, фільм про Чапаєва вийшов на екрани.

«Ура!!!» - кричить цар. «Ура!!!» - кричить російська армія і біжить на шведські редути. А потім Петро Олексійович нагороджує «отлічівшихся» і панібратські обнімається з нижчими чинами.

Фактично, постулат (закладений як творцями Чапаєва, так і сучасної російської самоідентифікації) тут один: Росія не може програти. Ніде, ніяк, ні за яких обставин.

Перемоги тут можуть бути досить сумнівними і навіть не дуже залежними від російського керівництва. Наприклад, подорожчання нафти на світових ринках – це вже перемога.

Слава Победе!

Перемога на «Євробиченні» скандинавського співака з білоруськими коренями трактується, як великий успіх Росії. Православний байкерський мотопробіг з дияконом Кураєвим і голими жінками викликає просто вибух захоплення на тему «Севастополь узято!».

До цього масові сплески переможних настроїв викликала перемога у війні з Грузією, перемогам присвячуються акції з «георгіївськими стрічками» (попри те, що ніяких орденів Святого Георгія в Радянській Армії часів другої світової не було) і згадане вже 200-річчя з дня народження того самого Пушкіна.

Тобто ще й річниця Полтавської битви тут без сумніву дуже доречна. Тож і не дивно, що її святкують уже другий тиждень.

В Коломенському відбулося театралізоване дійство за участю трьох тисяч чоловік, включаючи розшуканого десь нащадка графа Шереметьєва.

Сам Юрій Лужков так нагулявся на святкуванні «баталії» в Коломенському, що під впливом модної нині полтавоманії написав поему - попри те, що навряд чи хтось до цього часу міг повірити, що у Лужкова (як і у Чорномирдіна) може бути потяг до поезії.

Не знаю, як з точки зору літературної, але ідеологічні орієнтири тут розставлені чітко:

Сeгодня новыe мазeпы

Стpeмятся пpавду исказить,

Мeж Укpаиной и Pоссиeй

Вpажду pазжeчь и pаспалить.

Щодо «розпилу», то тут теж все йде як треба – і місцеві «разводіли» вже шукають грошей для зйомок чергового блокбастера під назвою «Мазепа», тим більше, що після «Тараса Бульби» (не кажучи вже про «Брата-2» і «72 метрів») тема «зрадників-малоросів» дає можливість заробити на хліб iз маслом певній кількості митців.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!