Крим, якого ми не знаємо. Караїми - народ з тисячолітньою історією

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 73419 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 27/05/2010Дата публікації

У Бахчисараї на мене чекає зустріч зі ще однією цікавою особою – вихідцем із древнього та овіяного легендами народу караїмів. Власне, у тутешньому історичному музеї, розташованому в приміщеннях колишнього ханського палацу, працюють дві його представниці – дослідниці історії та культури свого малочисленого народу. Адже караїмів або караїв у світі залишилося не більше двох тисяч осіб, близько тисячі двісті з яких мешкають саме в Україні, зокрема вісімсот – на історичній батьківщині в Криму.

Мандрував: Олесь КУЛЬЧИНСЬКИЙ

Отож нащадок давнього караїмського роду Баккал пані Ірина, з якою зустрічаюся на території ханського палацу, проводить мене в затишний науковий кабінет огородженого муром приміщення неподалік музею.

Чотири письмові столики, завалені паперами, шафа з рідкісними виданнями, музейна тиша – у цій тісній кімнатці й працюють караїмки. Наразі тут порожньо.

Наша з пані Іриною розмова здебільшого торкається історії її народу, адже та стала предметом багатьох спекуляцій, через які ведеться наступ на й без того нечисленну караїмську громаду.

– Насамперед потрібно розрізняти караїмів як послідовників релігії караїмізму та, власне, караїв як етнос, оскільки релігійна назва стала етнонімом, – розповідає пані Ірина.

Справді, караїмізм як релігія формується ще за багато сторіч до нашої ери. Від початку й дотепер у нього існує одна священна книга – це Тора, на якій і ґрунтуються релігійні вірування та обряди.

Потрапивши на почату восьмого сторіччя до нашої ери у Вавилонське царство, предки караїмів за вірою зберігають тут свою релігію.

Згодом вони відмовляються переселятися в Юдею в 537 році, коли це дозволяє перський цар Кір Великий, не визнають ні святості Другого храму в Єрусалимі, ні Талмуду - записаного усного закону з тлумаченнями, після утвердження якого в 500 році до н.е. бере свій початок іудаїзм.

Натомість караїми через небагато років разом із мідійським військом приносять свою релігію в Крим, де й поширюють серед місцевого населення. Згодом, із плином історії, караїмізм визнає релігійними пророками і Христа, і Магомета, окрім того вбирає в себе й вірування у древнього тюркського бога неба – Тенгрі.

Таким чином караїмами як послідовниками релігії караїмізму можна назвати і греків, й арабів, і представників інших народів, котрі його сповідують. Їхня релігійна споруда називається кенасою.

Тим часом народ караїмів, що так само сповідує цю релігію, – давній тюркський етнос.

Згідно з одними теоріями – нащадок булгар, котрі населяли українське Приазов’я та входили до складу Хoзарського каганату, що існував з 7-те по 11-те ст. й ворогував із Київською Руссю.

3гідно з іншими – безпосередньо самих хозарів, яким належала частина Кримського півострова.


Читайте також інші кримські репортажі Олеся Кульчинського:

"Отець Іван - православний цілитель, один із тих, хто тримає півострів у складі України"

Повернувшись на батьківщину, татари почали асимілюватися

У кожному разі в Криму ці вихідці з Хoзарії поступово інтегрувалися в тамтешніх нащадків скіфсько-таврійського населення, відтак і утворили окремий народ караїмів із власним центром у печерному місті й одночасно фортеці Джуфт-Кале, що неподалік Бахчисараю.

Ця-таки фортеця в 15-ому сторіччі слугувала й резиденцією першого кримського хана Хаджі І Герая.

А неподалік неї, у долині Йосафата (у перекладі з івриту: долині «Страшного суду» – така ж існує і в Єрусалимі) розкинулося давнє кладовисько караїмів, засаджене могутніми дубами.

За переказами, ці дерева насаджені безпосередньо їхніми предками – хозарами. Отож дуби вважаються священними, а їхня вирубка – страшним гріхом, що карається кровною помстою.

Біля цих дерев караї й досі загадують бажання та здійснюють деякі свої релігійні обряди, до яких у середньовіччі належало й закликання дощу. Згідно з традицією, кожен караїм мусить раз у рік здійснити паломництво до тих дерев.

Кладовище "Сокира не торкне" з молодими деревами

Народ беріг дуби впродовж всієї своєї історії, тому й кладовисько, де вони ростуть, називається „балта тиймез”, або ж у перекладі з караїмської мови (належить до тюркської мовної групи) українською: „сокира не торкне”. Наразі значної частини колишніх дубів уже не існує.

Ще за часів кримськотатарської державності хани утримували серед караїмів у фортеці Джуфт-Кале відомих та важливих заручників. Ведучи переговори з ханом Іслямом-Гіреєм про спільну війну проти поляків, Богдан Хмельницький посилає до нього в заручники і свого сина Тиміша.

Спочатку Тиміш мав мешкати саме у фортеці Джуфт-Кале.

Проте караїми відмовляються прийняти Богданового сина. На що ханський уповноважений Суюн-ага погрожує їм: „Таки торкне сокира ваше кладовисько „сокира не торкне”!

Утім, незабаром старійшини цього народу наздоганяють Суюна-агу та все йому пояснюють: вони прийняли б Тимофія, проте бояться, що їхня молодь проллє його кров, оскільки стала з козаками кровними ворогами.

Річ у тім, що серед реєстрових полковників козацького війська був й Ілляш Караїмович - уроджений кримчак, караїм, мешканець фортеці Джуфт-Кале. Реєстрові козаки, що на початку Визвольної війни перекинулися до Богдана Хмельницького, вбили його перед битвою під Жовтими Водами. Караїми ж покладали відповідальність за цей злочин на гетьмана.

Такі важливі свідчення, серед яких, напевне, можна було б знайти ще чимало цікавої інформації про українсько-кримські стосунки, караїми фіксували на останніх сторінках Тори – її переписували від руки.

Узагалі ж, караїми прославилися в історії як хоробрі воїни. Вони слугували в охороні й кримських ханів, і литовських князів. Ця хоробрість та войовничість стали й однією з причин того, що народ опинився на межі виживання.

Хай там як, а Ірина Баккал не схильна до песимізму.

– Згідно з нашими релігійними уявленнями, думки матеріалізуються, – розповідає вона. – Тому краще дивитися в майбутнє з оптимізмом. Не можна навіть припускати, що ми розчиняємося, асимілюємося, тощо.

Затим розповідає, як намагається максимально передавати традиції свого народу малому синові. Останній її винахід – дитячі віршики, у які вона вставляє караїмські слова, топоніми, культурні й історичні назви.

Як запевняє пані Ірина, зберегти в будь-який спосіб свою автентичність намагається й решта її народу. Скажімо, останні роки караїми організовують у Джуфт-Кале трудові табори для дітей і дорослих – туди з’їжджається чимало представників народу з усіх закутків світу. Адже їхні общини досі зберігаються і в Литві, і в Польщі, і в Росії з Туреччиною, навіть у США, Франції, Ізраїлі та багатьох містах України, зокрема – Галичі.

Ще 1246 року князь Данило Галицький за угодою з Батиєм запросив 80 караїмських родин до Галичини для розвитку торгівлі зі Сходом.

Я також розпитую пані Ірину, чи правда, що караїми беруть шлюби лише між собою. Та відповідає, що наразі це ще один міф навколо їхнього народу.

Національність у караїмів вважається спадковою по батькові. А одружуватися лише одне з одним для представників родин, яких залишилося так мало, просто небезпечно з медичного кута зору.

Вдивляючись у риси цієї жінки, я подумки не перестаю дивуватися: у них-бо збережено відгомін таких древніх і загадкових народів. Тим часом пані Ірина показує мені пожовклі чорно-білі світлини дореволюційної епохи – на них її родичі, дідусі й бабусі. Ми знову заводимо мову про історію та етногенез.

Оскільки хозари, чи, за іншими версіями, лише верхівка їхнього каганату, навернулася в юдаїзм, згідно ж з версіями деяких істориків – не в юдаїзм, а саме – караїмізм, і караїми покладають в основу своєї релігії Тору та зберігають і мову, й алфавіт, якими вона була написана, питання їхньої етнічної й релігійної приналежності стає темою спекуляцій для недоброзичливців цього народу.

Як розповідає Ірина Баккал, під час Другої світової війни нацисти, ведучи розправу над єврейським народом, з’ясовували походження караїмів. Та прискіпливі дослідження їхніх учених тільки підтвердили висновки й інших антропологів: караїми – тюрки без жодних семітських вкраплень.

Такими вони визнаються і в тюркському світі.

До речі, триста тридцять караїмських слів увійшли до турецької мови під час реформ Кемаля Ататюрка в двадцятих-тридцятих роках минулого сторіччя. Сам перший турецький президент також прихильно ставився до цього народу й підтримував приязні стосунки з його останнім гаханом – світським і духовним правителем.

Сучасні караїми з'їхалися в Крим

З одного боку, караїмам, перебуваючи й без того в скрутному становищі, доводиться відбивати напади псевдоісториків, які намагаються зобразити їх у світлі теорій про «світові змови» як: то древню іудейську секту, то тісну закриту общину, що веде таємничий образ життя, то семітів, котрі приховують власне походження, підміняючи його тюркськими коренями.

З іншого ж боку, караї начебто зазнають тиску й раввіністичної течії юдаїзму, з якою історично конфліктують – нині та прагне інтегрувати їх у власну релігійну структуру. Як не прикро, але це все може тільки вносити суперечності у стосунки караїмів з іншими народами Криму, хоча вони з давніх давен звикли знаходити з ними порозуміння та жити в злагоді.

До речі, майже у всіх туристичних путівниках по Криму назву караїмської фортеці подають як Чуфут-кале. З кримськотатарської мови це словосполучення перекладається як «єврейська фортеця» й має дещо зневажливий відтінок.

Натомість самі караї називають її на тюркський лад «спарованою», себто: «Джуфт-кале».

Таким чином ми й досі послуговуємося лише однією з кількох історичних назв фортеці, котра є неприйнятною для нащадків самих її мешканців.

Загалом же, попри численні труднощі, з якими зіштовхуються сучасні караїми, потрібно відзначити й позитивні тенденції в їхньому житті за останні двадцять років. Вони визнанні автохтонним народом Криму, поволі відроджуються закриті або зруйновані за часів СРСР кенаси, засновано «Всеукраїнську асоціацію кримських караїмів «Кримкарайлар».

«Думки матеріалізуються», – згадується мені після прощання з Іриною Баккал її вислів. Можливо, у такому разі караїмів ще чекає в майбутньому справжній розквіт.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!