Угода "Газ-Флот" з точки зору бізнесу: жодної раціональності і прагнення шари

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 79426 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 29/04/2010Дата публікації

Нещодавно бачив дослідження психологів - мовляв, до влади прийшли люди розсудливі, прагматики, а опозицію їм тепер складають люди емоційного образу думки, романтики. Не будучи психологом, звертав увагу на характер критики договору "Газ-Флот". У цій критиці, справді, багато емоцій і невірних тверджень, самозалякувань і образних порівнянь. З іншого боку - як людина раціональна - я впевнений, що саме з розсудливого, раціонального боку угоди не витримують критики.

Рахував: Володимир РАППОПОРТ, бізнес-консультант

Україні не під силу споживати стільки газу, скільки вона споживає. Коли людина живе не за доходами, вона спочатку влізає в борги, потім продає майно. Жити не за доходами, не проводячи реформ, можуть тільки країни з надмірними ресурсами. Росія, Іран, Венесуела.

Прагнення жити не за доходами вже не раз в українській історії приводило країну в сусідню сировинну Імперію. Безкоштовного нічого не буває.

Звернімося до цифр.

У передкризовий 2007 рік Україна спожила 70 млрд кубометрів газу. З них 20 млрд добула на своїй території, а 50 - імпортувала. Населення спожило 16,5 млрд, теплокоммуненерго (ТКЕ) - 8,9 млрд.

ТКЕ поставляє тепло і гарячу воду і населенню, і бюджетній сфері, і приватним фірмам, що не мають своїх котлів. Складання вказаних цифр показує, що комунальні потреби не покриваються газом власної добичі.

7 млрд кубометрів витрачає сама газова галузь на власні потреби (на роботу компресорних станцій або через втрати газу в мережах).

34,2 млрд споживала промисловість: 9,5 млрд – металургія, 8 – хімія, а ще 17 - решта всіх галузей, які використовували газові печі. Цукрові і хлібні заводи, виробники цегли й цементу.

Ці "решта" галузей переважно працюють на внутрішній ринок. І, наприклад, частка газу в собівартості цукру в 2009 році досягла 25%, хоча в 2005-ому - лише 10%.

Вже в 2008-ому внаслідок кризи споживання газу зменшилося до 66 млрд - причому, основне скорочення відбулося за рахунок металургії і хімії, що спожили 6,4 і 7,3 млрд кубометрів відповідно.

У 2009 році відбулося різке скорочення споживання газу промисловістю.

В цілому Україна спожила сенсаційно малі 52 млрд кубометрів, власні потреби газовиків скоротилися до 5,4 млрд, металурги зменшили споживання до 4,2, а хіміки - до 4,7 млрд.

В той же час житло-комунальне господарство ЗБІЛЬШИЛО споживання. Населення використало 16,8 млрд кубометрів, ТКЕ – 9,3 млрд.

З наведених цифр видно, що металурги, хоч і поволі, але скорочують споживання газу - причому не тільки через кризу. Реконструкція йде з 2005 року - і споживання газу зменшилося удвічі.

Хімічна промисловість скоротила споживання газу за рахунок спаду виробництва. Робота наших хімічних заводів – це виділення з газу азоту, перетворення його на аміак і продукти переробки – азотні добрива. Продукція хіміків іде переважно на експорт.

З точки зору бізнесу Янукович уклав абсолютно ідіотську угоду

Устаткування на заводах старе, ККД низький. На жаль, за минулі роки змін на краще не відбулося. У нинішньому своєму вигляді заводи не здатні прибутково працювати при високій ціні газу.

У 2009 році ціна газу для промисловості була встановлена на рівні $246 за 1000 кубометрів - і хімічні заводи встали. Тільки після зменшення ціни до $205 вони запрацювали знову.

Що ж потрібне українським хімічним заводам, щоб працювати прибутково? Зменшити витрату газу і збільшити глибину переробки - виробляти полімери (які сьогодні Україна купує за кордоном. B собівартості полімерів питома вага газу буде менша.

Скільки потрібно часу і грошей для зміни технології хімічного заводу? Не менш трьох років і пару мільярдів доларів. А заводів в Україні 6.

Якщо власники заводів побачать, що інакше вже не буде, знайдуться і гроші, і час. Держава може допомогти хімікам - зняти ПДВ і мита на ввезення устаткування. Здешевити газ за рахунок бюджету, кредитів на ці 3-5 років.

Повинні бути мета і енергійні дії з її досягнення. Це витрати - непорівнювані з тим, що ми відаємо свою територію іншій державі до 2042 року.

ЖКГ – найбільш нереформований сектор економіки, що залишився від СРСР. Витрата газу в ньому росте - хоч в кризу, хоч у підйом.

Вартість газу для населення була встановлена в серпні 2008 року - в діапазоні від 400 до 1460 грн. Це в рази менше, ніж вартість газу, що імпортується Україною.

Декларується, що населенню поступає газ власного видобування. Проте така велика різниця в ціні призводить до того, що здобич власного газу не росте вже багато років, зупинившись на цифрі 20 млрд кубометрів. Тим, хто його добувають, вигідніше продати газ для комерційних потреб за ринковою ціною, що вони і роблять, не дивлячись ні на які заборони.

Результат – відсутність стимулу розширювати здобич і корупція.

На ТКЕ газ приходить за середньою ціною $100 за тисячу кубів. Це в 2,5 разів менше, ніж Україна купувала в 2009 році і купуватиме після укладення нового договору. Централізоване теплопостачання приводить до величезних втрат.

Кожної зими посеред снігових заметів видно смужки чистої землі, від яких здіймається пара. Це від тепломережі йде в атмосферу газ, виміняний на флот.

У населення немає ні стимулу, ні можливостей економити тепло. Більш того, таких стимулів немає і у ТКЕ, що одержуює газ і збирає оплату за фіксованими тарифами. В результаті ростуть, витрата газу і дотації з держбюджету.

Тарифи слід підняти. Але нелогічно вимагати від населення оплачувати порушену теплоізоляцію труб і встановлену зверху норму споживання. Якщо у людини не вистачає грошей, вона має отримати можливість спожити менше.

Централізоване опалювання не дає такої можливості. Або плати, скільки скажемо, або відключимо.

В результаті ж політики уряду за 2009 рік вийшла дивовижна картина. Населення і ТКЕ, металургія і хімія платили за газ менше, ніж Україна платила за нього Росії.

Хто ж платив повну ціну? Виходить, тільки ті галузі, які працюють на внутрішній ринок. Але вони не могли покрити всю вартість. Розраховувався бюджет за рахунок боргів і ресурсів НБУ.

В такому режимі економіка не може довго протягнути. Але віддати територію - не вихід з цієї ситуації. Виходом можуть бути тільки реформи.

Підприємствам повинно бути невигідно експортувати напівфабрикат у вигляді заготовок металу і азотних добрив. Але попередні уряди, навпаки, такий продаж стимулювали - за рахунок здешевлення газу. Судячи з усього, новий уряд теж продовжує цю сумнівну стимуляцію.

Щоб торгуватися за дешевий газ, треба мати його резервні джерела.

На жаль, Європа не виступила проти "Газпрому" єдиним фронтом. Кожна країна домовляється сама. У кого є що запропонувати або протиставити, той має газ дешевше, кому нічого – дорожче.

Україна відмовилася від видобування газу на шельфі ("Нафтогаз" не здатен, а іноземні фірми один уряд мурижив, іншій зовсім вигнав).

Україна не будує термінал з прийому зрідженого газу. У потрібний момент попередній прем'єр піарилась на цій темі, але будівництво навіть не заплановане.

Україна не почала робіт з видобування сланцевого газу.

Як тільки доходить до довготривалих проектів, власті блокують будь-який крок. Не тільки чужим, але і своїм. Так, директор горлівського "Стиролу" - нардеп-регіонал! - пропонує за гроші підприємства будувати термінал з прийому зрідженого газу. Він просить від держави тільки дозволів і узгоджень, і не може отримати.

Таке враження, що обидва уряди в принципі не сприймають жодних проектів, які не гарантують їм особистий контроль над доходами. Якщо ж дохід буде не швидкий, такий проект влада реалізувати не дозволить навіть своїм бізнесменам.

У таких умовах Росія змогла позбавити Україну трубопровідного козиря, не злякавшись піти на істотні збитки від конфлікту зимою 2009 року, витративши величезні гроші для просування «потоків».

Справа не тільки у вартості проекту, але і пільгах і субсидіях країнам, залученим в проект. Деяким давали замовлення на труби. Фінляндії, наприклад, дозволили вивозити з Росії необроблену деревину, що російськими законами заборонено.

Пішли на серйозні втрати, тільки щоб позбавити Україну можливості козиряти трубою. А Україна, відмовившись виконувати домовленості з ЄС, не зробила нічого для протидії.

Україні ніби натякають – тепер ти не отримаєш нічого безкоштовно. Хочеш далі купувати дешево газ – йди до нас в Імперію. Це іспит для всіх. Хтось погоджується, хтось продовжує шукати безкоштовний сир, сподіваючись обійти мишоловку.

Закінчується все однаково. Якщо ПР прямо пропонує йти на російські умови, то БЮТ, за своєю звичкою, обіцяє залишити газ дешевим за рахунок розкуркулення олігархів.

Цими обіцянками Тимошенко свого часу підвищила свій рейтинг і стала Прем'єром. Проте на своєму посту вона олігархів не кривдила, давши їм вже згадані знижки на газ, транспорт, електроенергію і інші державні послуги.

Пішовши в опозицію, вона знову застосувала перевірений прийом. Шаріковські настрої навіть просунутої публіки – це проблема України не менша, ніж газ.

Люди, що сягнули високого становища, вміють отримувати вигоду з будь-якого рішення влади. Але підхід, при якому публіка оцінює «Це вигідне Ахметову, Фірташу, Іванову, Петренко» - помилковий. Більшість не володіє інформацією, кому і що вигідно.

Мета має бути зворотною – користь для України, а хто і як зможе цим скористатися, це справа його старанності. Якщо олігарх побудує газовий термінал, це вигідно країні.

Ми вже бачили, що власники металургійних заводів поволі, але скорочують залежність від газу. А ось не реформоване ЖКГ – збільшує. Метал і хімія – це половина валюти, що надходить до країни. І розпалювання у країні шаріковщини дозволяє певним політикам виграти вибори, але тільки заважає країні гідно розвиватися.

Треба жити за доходами, працювати на перспективу - і цьому немає альтернативи. Все інше – шлях у мишоловку. Саме з раціональної точки зору знижка за рахунок Севастополя – це шлях, протилежний правильному.

І про флот.

Нам кажуть, що оренда – не продаж. Але в пострадянському бізнесі оренда на великий термін – форма тіньової, дешевої приватизації.

Нам кажуть, ніби в Севастополі не може бути нічого, крім військового флоту. Що флот дає роботу городянам і піклується про інфраструктуру.

Але ж Севастополь – єдине місце в Україні, в якому можливий глибоководний торговий порт. Досі судна з великим осіданням перевантажуються на баржі в румунській Констанці, звідки вже вантажі йдуть в український порт.

Фірма "Авліта", яку пов'язують з Рінатом Ахметовим, давно намагається побудувати в Севастополі термінали для прийому судів з глибоким осіданням - для зерна і вугілля.

Акція біля посольства України в Москві: екологи та інші "активісти" борються з вугільним терміналом Ахметова

Ахметову протистоять місцеві російські патріоти з ПСПУ, борці з "чужими" олігархами з БЮТ і ЧФ РФ, з яким важко поділити фарватер. Але ж з відходом флоту можна будувати більше таких причалів!

Це примусить провести до Севастополя нормальну залізницю з материкової України. Це пов'яже Севастополь з внутрішнім ринком, з промисловістю країни, дасть імпульс економічному зростанню.

Тоді дохід працівника порту буде прямо пов'язаний з доходом українського селянина, який виростив те зерно. Сьогодні він пов'язаний із станом російського бюджету і його витратами на флот.

З якої прагматичної точки зору ні подивитися, угоди - м'яко кажучи - збиткові. Звичайно, нам потрібний час для реформ. Але ж поки жодних реформ не видно. Вони навіть не намічені.

Можливості для приватного бізнесу розвиватися не створені, законодавчих актів немає і в проекті.

Яким прагматизмом можна виправдати оренду до 2042-го, навіть якщо потрібні 3-5 років на підготовку? Продовжили б оренду (разом із знижкою на газ) на 5 років - тим паче, що договір це дозволяв, можна було б повірити, що це «передих для реформ».

Але ж договір стосується урядів, які будуть вибрані в 2020-30 роках. А гроші країна з’їсть сьогодні. З якого боку це раціонально?

Кажуть, що критикуючи угоди, нічого не пропонують. Але всі викладені тут пропозиції давно і добре відомі.

Відновити роботи на шельфі можна вже цього літа. Виділити місце для терміналів зрідженого газу зі всією дозвільною документацією і провести тендер можна за 2-3 місяці. І так по всіх згаданих заходах. Влада ж просто не думає в цьому напрямі. Всі думки - як би чим-небудь поживитися, віддавши що-небудь непотрібне.

Обидва уряди не піклувалися про довготривалі проекти, не проводили реформ - але обидва грали на бажанні населення споживати незароблене.

Коли Литва проголосила незалежність, Росія їй підвищила ціну на газ, яку країна не могла осилити. Люди мерзнули взимку, але витримали. А далі знайшли вихід і давно забули про проблеми з газом.

Щоб бути незалежним - треба за себе платити. Споживати те, що тобі по кишені. Щоб споживати більше, краще і креативніше працювати. У пристойному суспільстві інших норм поведінки немає.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!