Сільськогосподарська земля давно в руках олігархів. Але легалізувати власність вони не хочуть

Оцінка статті на цей момент: +4/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 59479 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 10/03/2010Дата публікації

Українська еліта активно противиться легальному ринку землі, тому що основні доходи і можливості багатьох її представників грунтуються якраз на не легальному володінні землею. Історія з Лозінським лише трішки відкрила суспільству ці механізми. Але ніхто не скаже - я проти продажу землі, бо моя влада і багатство засновані на цьому мораторії. Кожен прикривається суспільним благом.

Землю і власність вивчав: Володимир РАПОПОРТ

Земельний кодекс 1999 року дає право власності на землю сільськогосподарського призначення. За цей час практично всі, хто хотів, оформили своє право і отримали землю. Вони можуть на цій землі або працювати самі, або здавати в оренду. Але не можуть її ні продати, ні отримати під неї кредит, ні використовувати іншим корисним для себе способом.

«Середній розмір земельної частки-паю - 4 гектари - неможливо обробляти із застосуванням прогресивних агротехнологій. У межах колишнього цілого поля сівозміни розташовано 20 і більше земельних ділянок», - говорив у парламенті заступник керівника Секретаріату Президента Олександр Шлапак.

Абсолютна більшість серед тих, хто отримали паї - пенсіонери, не здатні самостійно ні обробляти, ні організувати обслуговування отриманої землі. В результаті землі віддаються в оренду. Кому? На кого начальство вкаже.

Скільки вони отримують за оренду?

«Орендарі в середньому по країні отримають за один гектар землі 260 гривень на рік ... З урахуванням середнього розміру паю люди мають прожити протягом року за одну тисячу гривень, отриманих від оренди. Крім цього, власники земельних ділянок сільськогосподарського призначення не мають права отримувати допомогу по безробіттю», - читаємо далі у виступі.

З «турботою про селянина» все зрозуміло. Захист «щоб не скупили за безцінь» вже 10 років позбавляє селянина можливості продати отриману власність, купити на виручені гроші житло, допомогти дітям, чи покласти їх на депозит і отримувати значно більші гроші. Далі читаємо:

«Більше 10% земель уже передано в довготривалу оренду понад 10 років. В окремих регіонах з людьми уклали угоди вже на 49 років. Фактично утворено тіньовий ринок відчуження за безцінь земельних ділянок».

Те, що землею реально торгують, а окремі отримали сотні тисяч гектарів, добре відомо. Ось, наприклад, фірма «Кернел», яку пов'язують з депутатом ВР від БЮТ Андрієм Веревським. Щойно Тимошенко стала прем'єром, компанія почала скуповувати землю. Як приклад, наводимо її активність по скупці сільськогосподарської землі:

6 червня 2008 підписано угоду про придбання холдингом "Кернел Груп" у Полтавській області агрофірми, що орендує 3,132 тис. га сільськогосподарських земель.

"Кернел Груп" придбала у кіпрської компанії два сільськогосподарських підприємства в Кіровоградській області, в оренді яких перебуває 4435 га сільгоспземель.

23.06.2008 холдинг "Кернел Груп" повідомив про придбання агрофірми в центральній частині України. Ця фірма орендує 1,94 тис. га сільськогосподарських земель.

Правління компанії Kernel Holding SA повідомило про те, що 26 червня 2008 р. підписана угода купівлі української фірми, яка орендує 3,322 тис. га сільгоспугідь у центральній Україні.

Загалом виходить, що "Кернел" контролює мінімум 12,7 тисяч гектарів українських чорноземів. Найголовніше те, що головний акціонер фірми Кернел - фірма Namsen LTD - резидент Кіпру.

І де ті радетелі штибу Литвина, які кричать, що "іноземні латифундисти скуплять за безцінь" наші золоті грунти?

За повідомленнями сільськогосподарських видань, найбільші сільгоспфірми України мають десятки і сотні тисяч гектарів сільськогосподарських земель:

ТОВ СП "Нібулон - 70 000 га

Агропромхолдінг "Астарта" - 175 000 га

Продовольча кампанія Поділля - 100 000 га

Landkom International Plc (з офшору на острові Мен) - 70 000 га

"Миронівський хлібопродукт" («Наша ряба») - 180 000 га

«Агромарс» («Гаврилівські курчата») приблизно стільки ж.

"Цукровий союз" Укррос " - 100 000 га

"Укрзернопром-Агро" - 100 000 га

Список можна продовжувати і продовжувати.

Ці фірми налагодили виробництво та експорт зерна, соняшникової олії, курятини. У них зростає врожайність (хоча дуже далека від світових досягнень), з експорту соняшникової олії Україна вийшла на 1-е місце у світі, випуск ряду видів продукції перевершив радянський рівень.

Здавалося б, це добре. Однак, є проблеми:

- сільгоспфірми платять копійки за використовувану землю;

- вони отримали землю не на відкритому ринку, а користуючись адмінресурсом;

- вони не зацікавлені у підвищенні якості земель, розвитку інфраструктури, тому що це не їхні землі. А номінальні власники не в змозі виконувати свої функції і контролювати орендарів.

Купа компанії де-факто вже володіє нашими чорноземами

Сумно, але ті політичні сили, в яких перебувають керівники даних господарств, активніше за інших чинять опір запровадженню цивілізованого ринку землі.

Кажуть, ніби, якщо дозволити продавати, селяни залишаться без землі. Але вони і зараз мало що з неї мають. Якщо ж легалізувати продаж:

- по-перше, вони зможуть її продати й отримати нормальні гроші, у порівнянні з нинішніми 1000 гривнями на рік за оренду;

- по-друге, земля виросте в ціні (в т.ч. і ціна оренди) тільки після початку її продажу.

Оренда копійчана - тому що у власника паю іншого шляху (крім оренди) немає, а стороннього конкурента-орендаря до землі й не допускають.

Кажуть, що, якщо дозволити продавати, то землю скуплять олігархи. А хто зараз володіє сотнями тисяч гекторів - не олігархи?

Ще лякають, що все скуплять іноземці. Але і зараз іноземні фірми володіють величезними просторами.

Те, що формально вони їх орендують, означає лише те, що вони не піклуються про землю і дають хабарі чиновникам. Що в цьому хорошого?

Відродження власника та інституту власності землі - ось яка має бути головна наша реформа. Вона визначить, чи стане Україна демократичною європейською державою.

Сьогодні чиновники та близькі до них підприємці володіють землями цілих районів. Існує величезна кількість способів отримати землю. Крім довгострокової оренди за копійки, це зміна цільового призначення ділянки, фіктивні дарування, шлюб тощо.

Законослухняна людина не намагатиметься заволодіти землею, якщо це заборонено законом. Землю отримують нахаби, що не визнають законів і обмежень. Ось такий відбувається негативний відбір.

Нормальному господареві не вигідно, коли його актив недооцінений. А земля українська сильно недооцінена тільки тому, що вона легально не продається. Але нормальні господарі і не отримають землю, поки її не можна буде легально купити.

Якщо у землі є господар, здатний нею управляти, функція чиновника - технічна. Реєстрація, облік. Якщо вся земля ніби належить державі, а ніби - селянам, які не вміють нею розпорядитися ні через свій вік, ні за відсутності попереднього досвіду, то саме чиновник нею і розпоряджається.

Це не технічне питання, це питання державного устрою. Якщо ми хочемо повернути чиновника до виконання технічних функцій, то треба забрати в нього право розпоряджатися землею, повернути це право людям, власникам.

Помінялися розклади у політиці, і ось уже 26 тисяч га, віддані раніше фірмі Лозінського, у неї відбираються. Як безкоштовно отримав, так безкоштовно і забрали. І - хоча такі приклади не поодинокі - нинішні господарі не розуміють, що відносини власності треба легалізувати й узаконити.

Зазвичай у пресі обговорюється питання придбання землі поблизу великих міст, з гарною інфраструктурою. Але є величезні простори далеко від міст, куди не проїде легковик, куди не ходить громадський транспорт, де живуть кілька пенсіонерів, де все у занедбаному стані.

Купили би там землю молоді, які бажають працювати, на новому місці почати з нуля. З'явилася б цивілізація, потреби, до них потягнулися б послуги та інфраструктура. Але зась – наша еліта боїться цього допустити.

Є реальні проблеми. Але їх не можна вирішувати, якщо боятися чогось міфічного. То навіщо нас лякають олігархами й іноземцями? Голодомором закарбований страх власності!

Окремо хотілося розглянути національно-культурні заперечення. Мовляв, треба зберегти спадкове українське селянство, щоб землі не заселилися етнічними неукраїнцями.

Режим, якій турбувався про збереження національного селянства, уже існував в історії. Нацистський закон визначав селянина як арійця, який володів своїм наділом з 1800 року.

Така людина зобов'язана була займатися сільським господарством, його наділ передавався старшому синові, його не можна було продати. Прикріпивши німецького селянина до землі, режим змушений був забезпечувати його робочою силою.

Почалося з трудової повинності для своєї молоді, потім, коли її не вистачило, стали приганяти гастарбайтерів. Але Німеччина все одно не могла забезпечити себе продуктами харчування. А до приходу нацистів Німеччина навіть експортувала сільгосппродукцію.

Таке враження, що опоненти ринку землі прагнуть законсервувати відсталість, технології ХІХ ст., селянина 1950-их років, створити резервації, в яких селяни - сидячи на найкращій у світі землі - годувалися б не з неї, а з грошей екскурсантів, що приїжджали б з усього світу подивитися на життя людей ХІХ століття.

Щоб жити на рівні ХХІ ст., потрібно наші ресурси використовувати так, як у ХХІ ст. Українська земля повинна давати віддачу на рівні сьогоднішнього дня. Не можна жити як у ХХІ ст., а ресурси використовувати як у ХІХ-му.

Щоб бути вільними людьми, ми повинні мати право на власність, мати доступ до ресурсів, розпоряджатися ними.

Щоб жити цивілізовано, не можна дозволяти чиновнику розпоряджатися землею і власністю. Повинно бути щось, чого держава не може собі дозволити відносно громадянина. Зокрема, вонa не може заборонити людині володіти власністю, розпоряджатися нею. Щойно ми цього досягнемо, ми будемо в демократичній державі, в якій чиновник не замінює собою закон і порядок.

Треба тільки перестати повторювати міфи, які поширюються тими, хто годується від нинішнього неподобства.

Голодомор - знищення українського селянина-власника:

Голодомор був процесом знищення селянина-власника, заміни його соціалістичним колгоспником. (Не буду сперечатися з тими, хто вважає Голодомор процесом знищення українця, заміною його радянською людиною. Вже хоча б тому, що обидва процеси пов'язані між собою).

Український селянин був власником. В Україні, на відміну від Росії, більшість селян прагнули мати свою землю.

Вже до моменту реформи 1861 року близько 85% селян Правобережжя й майже 70% Лівобережжя вели одноосібне господарство. Тим часом у Росії під час столипінської реформи (до 1915 року) тільки 26% селян вийшли з общини і стали вести індивідуальне господарство.

За часів Союзу спочатку десятки тисяч кращих українських селян були вислані, а решту морили голодом, відбираючи продукти харчування.

Бажання влади знищити самостійних господарів підтримала місцева біднота. Вивчення документів подає картину безперервної війни селян-власників і «общинників». Радянська влада і общинні, не здатні до самостійного ведення господарства, селяни допомогли один одному і домоглися успіху. Соціалістичного колгоспника було створено.

Коли сьогодні нам розповідають, що не можна продавати землю заради збереження «українського селянства», треба розуміти, що йдеться про збереження цього колгоспника.

Селянина-власника, знищеного колективізацією та Голодомором, треба відроджувати.

Оцінка статті на цей момент: +4/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!