Голосують за людей, обирають партiю, міністрами стають тільки депутати

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 83833 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 02/02/2010Дата публікації

Раніше українці голосували за мажоритарною системою - і їм це не подобалося; тепер ми голосуємо за партійними списками - і теж не дуже задоволені. Варто подивитися, як вибори організовані і в інших країнах. ZaUA.org попросив нашого постійного автора - українського квебекця Євгена Лакінського написати про тамтешню виборчу систему, вона анлогічна тій, яка діє у Великій Британії. Бо хіба це не прекрасно, що міністра можуть обирати тільки з депутатів, які перед цим мають заслужити довіру виборців?

Вестмінстерську демократію досліджував: Євген ЛАКІНСЬКИЙ (мiсто Квебек)

- Я збирався голосувати за консерваторів, - каже мій знайомий, етнічний квебекуа 40 років. - Але мені дуже не подобався їхній кандидат у нашому окрузі. Я не хотів, щоб цю людину знов обрали. Проголосував за того, хто мав найкращi шанси його перемогти. Тобто за кандидата від Квебекського блоку. Це вперше, що я голосую за цю партію...

Людина і Партія

В результаті на виборах до федерального парламенту восени 2008 року Консервативна партія Канади успішно втратила виборчий округ Луї-Ебер у місті Квебек. Причин було багато, але вирішальним чинником стала особистість кандидата.

- За кого ти голосуватимеш на муніципальних виборах? - спитав я іншого знайомого.

- Ще не знаю. Подивлюся, кого висунуть кандидатами (до міськради) від нашого району...

Усі депутати обираються за мажоритарною системою. При цьому майже всі належать до якоїсь партії.

Незалежних кандидатів дуже мало, а обирають з них взагалi одиницi. У діючому федеральному парламентi таких двоє, у квебекському - жодного.

Але голосують не тільки за партію, а й за людину.

З 1935 року федеральний округ Утремон (фактично район Монреалю) "належав" лібералам (Ліберальна партія Канади). Тільки у 1988 там перемогли консерватори, та й те лише на 5 років.

У 1993-ому утремонці знов обрали ліберала. Утремон знов стал ліберальною "фортецею". Здавалося, назавжди. Але у 2007-ому ліберали висунули непопулярного кандидата. А конкуренти - харизматичного Томаса Малкера.

Тепер Малкер - єдиний (i перший у iсторiї) квебекський депутат від Нової Демократичної Партії (NDP). Якщо ж додати, що Утремон - район багатий, а NDP - партiя лiва, перемога Мункрела багато що каже про роль особистостi.

З 1994 року депутатом від Рів'єр-дю-Лю у квебекському парламенті був Маріо Дюмон, лідер та засновник партії Демократична дія Квебеку. Молодий, енергійний, народився й виріс у цій окрузі... Навіть коли рейтинг партiї був у "вільному падінні", мешканці все одно обирали Маріо. Але 2009 він пішов у відставку. На наступних "довиборах" округ перейшов до лiбералiв.

Агiтацiйнi плакати пiд час виборiв: квебекських (лiворуч), федеральних (праворуч). Кожен агiтує не тiльки за партiю, а й за кандидата.

Але переважно люди голосують за партію. Людина, яка з тріском програє вибори мера, може легко стати депутатом від того самого міста. Треба лише стати кандидатом від "правильної" партії...

В кожної партії є свої "ch?teaux forts" (бастіони), райони найбільшої популярності. Так, на заході Монреалю, де багато англомовного населення, люди звикли голосувати за федералістську Ліберальну партію Квебеку. Без нюансів.

Сувереністи зло жартують: якщо у тих районах виставити кандидатом осла чи мавпу, але від Ліберальної партії, то осел чи мавпа стануть депутатами.

Попри це, жоден кандидат не забуває про виборцiв.

Якщо в громадян виникають адмiнiстративнi проблеми, вони звертаються до "свого" обранця (навiть якщо голосували проти нього). Той намагається допомогти...

Зрозумiло, що у день виборiв кандидати їздять по дiльницях i вiтають виборцiв.


Вестмінстерськa демократія - колоніальний спадок

Вестмінстерська парламентська система виникла у Англії, звідки її експортували до британських колоній. Зокрема, до Канади.

Щоб описати її докладно, довелося б написати окрему книжку (що й роблять десятки авторів по цілому світові).

Якщо коротко - є Голова держави і є Парламент. Голова (королева, губернатор тощо) - не має реальної влади. Він чи вона просто підписує закони. Інколи (дуже рідко) виступає орбітром у спірних ситуаціях. І все. A pеальну владу має Парламент.

Федеральний парламент Канади (як і британський) складається з двох палат. "Нижня" - Палата громад, обирається всенародно, за мажоритарною системою. Верхня - Сенат - імітує Палату лордів. Сенаторів призначає діючий прем'єр. Раніш цю посаду займали до смерті, тепер - до 75 років.

Коли місце звільняється, призначають заміну. Але Сенат мало що вирішує: він тільки затверджує закони, прийняті "нижньою" палатою. Багато канадців хотіли б взагалі скасувати Сенат, але поки що це не вдається - у федеративній країні досить важко змінити Конституцію.

Квебекський гуморист Стефан Ляпорт нещодавно писав: "Депутат Серж Менар заснув за кермом. Вiн вже готовий стати сенатором" (натяк на те, що сенатори "сплять на засiданнях").

Квебекський аналог сенату було скасовано у 1960-ті роки.

Як федеральна Палата громад, так і квебекська Національна асамблея обираються за мажоритарною системою.

Територія розбита на виборчі округи. Від кожного обирають свого депутата. Більшість кандидатів виступають від якоїсь політичної партії. Після виборів, партія, яка має більше депутатів, ніж інші, автоматично стає правлячою. Вона формує уряд, тобто призначає міністрів. Шеф партії стає прем'єром.

Міністрів призначають з числа депутатів правлячої партії. При цьому вони залишаються депутатами і продовжують засідати у парламенті.

Національна Асамблея Квебеку - парламент провінції Канади

Якщо після наступних виборів партія залишається при владі, але міністра не переобрано депутатом, він автоматично втрачає міністерську посаду.

Якщо більше ніж половина депутатів парламенту належать до правлячої партії, уряд називається "мажоритарним". У принципі, він може провести будь-який закон, навіть без згоди опозиції. Але... прем'єр має пам'ятати про наступні вибори. Партія, що поводить себе занадто авторитарно, ризикує втратити владу.

Якщо ж депутатів менше половини, уряд називають "міноритарним".

Наприклад, теперішній уряд Канади - міноритарний. На виборах 2008 року Консервативна партія отримала 143 депутатів, Ліберальна - 76, Нова демократична - 37, Квебекський блок - 50. Плюс два незалежних депутати.

Загальна кількість - 308. 143 - менше, ніж 50% від 308.

Консерватори все одно правлячі, все одно формують уряд, але для прийняття законів їм потрібна підтримка опозиції.

В обмін на підтримку опозиційні партії можуть виставити свої умови.

У принципі, опозиційні партії могли б повалити міноритарний уряд, що призвело б до нових виборів. Інколи так і роблять. Але рідко: виборці не люблять безглуздих дій, а жоден депутат не хоче втрачати голоси.


Парламентська процедура

Усе, що відбувається у парламенті, регламентується парламентською процедурою. Це - низка правил поведінки. Достатньо суворих. Хто й коли має право взяти слово? На скільки хвилин? Які є етапи прийняття закону?

Мажоритарний уряд може прийняти будь-який закон, але... після обговорення з опозицією. Якщо закон невдалий, опозиція має змогу його покритикувати. Якщо критика обґрунтована, а правляча партія до неї не прислухалась, це виглядатиме не дуже мудро. А треба ж готуватися до наступних виборів...

А ще є так званий "Період запитань". Це час, коли опозиція ставить запитання міністрам. Наприклад, чому міністр зробив те чи те, тоді як це може призвести до негативних наслідків? Чому міністр не зреагував на кризову ситуацію? Чи знає міністр, що його підлеглі вляпались у дурну ситуацію, чи завалили перспективний проект, чи розпочали неперспективний?

Міністр має якісно "відбрехатися". Якщо йому цього не вдається, репутація йде донизу.

Якщо вона опуститься занадто, прем'єр може зняти міністра з посади: навіщо йому люди, які дискредитують уряд? Треба ж думати про наступні вибори...

"Синiй салон" Нацiональної асамблеї Квебеку. Тут вiдбуваються засiдання.

Фото: La Presse Canadienne

Кількість запитань і тривалість відповідей теж визначаються парламентською процедурою.

Якщо ж депутати занадто кричать чи задовго говорять, спікер вимикає усі мікрофони. Тоді сварка виглядає комічно, наче шепіт.

Спікера (у Квебеку його називають президентом парламенту) обирають більшістю голосів, як правило - одностайно. Це - звичайний депутат, зазвичай від правлячої партії. Ставши спікером, він втрачає право голосувати і зобов'язаний дотримуватися нейтралітету. За традицією, спікера призначають у згоді зі всіма опозиційними партіями.


Офіційна опозиція

Опозиція ділиться на офіційну і всі інші. Офіційною опозицією стає партія, яка зайняла друге місце за кількістю обраних депутатів (після правлячої партії). У теперішньому федеральному парламенті це - Ліберальна партія Канади.

Згідно з парламентською процедурою, офіційна опозиція має право на левину долю Періоду запитань. Це важливо: чим більше вдалих запитань вони поставлять, тим краще їх запам'ятають виборці.

Так само, офіційній опозиції надають багато часу під час обговорень, багато місць у парламентських комісіях тощо тощо...


Голоси та відсотки

Вибори вважаються дійсними навіть тоді, коли більшість виборців залишається вдома. Мінімального відсотку немає. Так, у 2005 році лише 39,1% громадян взяли участь виборах до міської ради Монреалю.

У 2009, під час виборів мера міста, явка "піднялася" до 39,44 %. Значно краща ситуація на виборах до парламенту Квебеку: явка 57,33 % (2008 рік) вважається найнижчою за останні 70 років.

Ще краще на всеканадському, федеральному виборі: найгірша явка з 1900 року - 58,8%, знов-таки під час виборів 2008 (у цей рік квебекські та федеральні вибори відбулися майже одночасно, а мешканці Квебеку та Канади були вкрай розчаровані політиками).

Щоб перемогти у мажоритарному окрузі, зовсім не потрібно отримати абсолютну більшість голосів: треба лише "обігнати" конкурентів.

У 2008 Амір Хадір - лідер лівої партії "Солідарний Квебек" - став депутатом від округу Мерсьє, набравши лише 8 861 голосів (38,06 %) . Його головного конкурента підтримали 7 989 громадян - 34,32 % тих, хто прийшов на виборчі дільниці. У принципі, навіть один голос може стати вирішальним.

В мажоритарних округів є свої недоліки.

Якщо 43% громадян округу проголосували на партію А, а 42% - за партію Б, перемагає кандидат від А.

Думка 42% громадян не враховується (хоча не зовсім: держбюджет компенсує партіям частину витрат відповідно до кількості голосів, що ті набрали).

Якби таку систему запровадити в Україні, комуністи могли б залишитися поза парламентом. Натомість там опинилося б кілька націоналістичних, а може - й проросійських депутатів...

Питання ще й у кордонах округів. У деяких регіонах населення зменшується, у деяких - росте. Виборча система не завжди встигає реагувати на зміни. Виходить, що голос виборця у Гаспезі важить стільки ж, ніж два голоси у передмістях Монреалю.

Все це призвело до того, що на квебекських виборах 1998 року Ліберальна партія набрала 43,55 % голосів, але отримала 48 депутатів, опинившись у опозиції. Натомість Квебекська партія хочa й отримала лише 42,87 %, але провела до парламенту 76 депутатів і сформувала мажоритарний уряд.


Переваги Вестмінстерської системи

1. Депутати відповідальні перед виборцями. Людина, яку впіймали на корупції чи педофілії, навряд чи втрапить до парламенту. Хто ж за такого проголосує?

Відтак, і партії дбають про те, кого виставити кандидатом. Одна річ якесь сумнівне прізвище у виборчому списку, а інша - коли за цю конкретну людину маєть віддати голоси мешканці конкретного району.

2. Люди все ж голосують за партію. Пам'ятаю українські вибори 1994 року. Суто мажоритарні округи. Біографії кандидатів: "Іванеко Петро Сергійович, 40 років, інженер", "Петров Сергій Іванович, 39 років, юрист"... І всі, як один, виступають "за народне щастя". За кого голосувати? За знайоме прізвище? За гарну краватку?

А тут ти знаєш політичну платформу кандидата.

Вестмінстерська система комбінує переваги мажоритарного та партійного принципів.

3. Відповідальність міністрів. Міністр крeвно зацікавлений у тому, щоб його переобрали. І не тільки його, а й його партію. Він має подобатися не тільки прем'єру, а й мешканцям свого округу. Але навіть якщо його обрали і той, і інші, треба ще щоб партія виграла вибори.

Міністр не ховається у кабінеті, а сидить у парламенті. Де має чітко відповідати за свої дії. Журналісти старанно фіксують його відповіді: сказав чи зробив дурницю - опиняєшся на перших сторінках газет, у неприглядному контексті.


Вади системи

1. Як yже писалося, за мажоритарної системи частина голосiв не враховується. Партiя, що набрала 20% голосiв, не обов'язково матиме 20% мiсць у пaрламентi.

Саме це сталося з Демократичною дiєю Квебеку. У 1998 роцi за неї проголосувало 11% виборцiв, але обрано було лише одного депутата. У квебекському парламентi - 125 мiсць. 1 депутат - це менше вiд 1%. У 2003 Демократична дiя отримала голосiв 18% i мала... 4 депутати (3% вiд 125).

До того ж багато що залежить вiд кордонiв виборчих округiв. Багатi райони традицiйно голосують за правоцентристiв, бiднi - за лiвоцентристiв. Англомовнi - за федералiстiв, франкомовнi - за нацiональнi партiї. Але що буде, якщо частинку "багатого" району приєднати до "бiдного" виборчого округу, чи навпаки?

2. Правляча партiя формує уряд, не порадившись з опозицiєю. Це її право апрiорi. Навiть якщо вона має менше половини депутатських мiсць. Їй не потрiбнi коалiцiї.

Тобто з першого ж дня при владi партiя призначає своїх людей на мiнiстерськi посади i цi мають реальну владу у країнi (чи провiнцiї). Іншi партiї можуть повпливати на цей процес лише пост-фактум, i лише при нагодi. Наприклад, вимагати вiдставки некомпетентного мiнiстра.

Таку систему можуть собi дозволити лише суспiльства з тривалим досвiдом демократiї та свободи слова. У молодих демократiях це може призвести до зловживань...

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!