Наша збірна з футболу не гратиме наступні ДВА РОКИ. Хто має бути її тренером?

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 65596 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 21/01/2010Дата публікації

Вже другий місяць національну збірну України з футболу ніхто не очолює. Ніби й немає такої команди. Єдиний сигнал - сьогодні Олег Блохін заявив, що він краще міг би тренувати наших футболістів, ніж Юрій Калитвинцев (тренер "Динамо-2" і юнацької збірної).

Щоб розібратися в тому, що має робити тренер національної збірної і хто заслуговує ним бути, ZaUA.org звернувся до спортивного оглядача Миколи НЕСЕНЮКА.

Перед тим, як перейти до кандидатури наступного тренера нашої національної команди, повернемося до історії питання.

Національні футбольні команди, які у нас згідно з традицією часів СРСР називають «збірними», ніколи не були футбольними командами у повному розумінні цього слова.

Ці команди збирали на короткий термін лише для участі у певному матчі або турнірі.

У старі часи, коли за футбольні команди практично не грали іноземці, національна команда являла собою взірець футболу тої чи іншої країни, збираючи до свого складу найкращих футболістів.

Якщо така команда програвала, її одразу ж забували, а гравці роз’їжджалися по своїх клубах ніби нічого не трапилось. Коли ж ця команда перемагала, здобуваючи світовий чи континентальний титул, вона одразу ж ставала довічною легендою, хоча гравці так само роз’їжджалися по своїх клубах.

Такими командами-легендами стали свого часу Бразилія 1958, 1962 і 1970 років, Англія 1966-го, Аргентина 1978-го, Франція 1998-го і так далі.

Інколи легендами ставали команди, які програли. Так було з Угорщиною 1954-го та Нідерландами 1974-го, які хоч і поступились у світовому фіналі, але запам’яталися своєю неповторною грою саме на цих турнірах.

Нашої команди, хоч часів СРСР, хоч часів незалежності, серед таких легенд немає. Не склалося, хоча шанси були.

У період з 1958-го по 1972-й роки збірна СРСР не опускалася нижче четвертого місця у Європі і восьмого у світі, тричі зігравши у європейському фіналі і навіть вигравши перший Кубок Європи 1960 року.

Злам стався у 1973-році, збірна СРСР не поїхала на світовий фінал через політичні причини. А потім настала майже тридцятирічна епоха «збірної нового типу», яку вигадали якраз в СРСР у надії на міжнародні перемоги.

Ідея була проста: під прапором збірної СРСР виставлялась найкраща клубна команда країни, до якої долучалося кілька футболістів інших команд. Перевага такої системи була у тому, що проти національних збірних, зібраних за «зірковим» принципом і за визначенням не дуже зіграних, виходила команда, яка постійно тренувалася у одному складі.

Тоді ж вигадали і термін «базова команда збірної». У 70-80-ті роки такою командою в СРСР найчастіше було київське «Динамо», хоча періодично «базовими» ставали то московський «Спартак», то мінське «Динамо».

Коли ж Україна стала незалежною питання спростилося до елементарного.

Tе ж саме київське «Динамо» просто перевдягали у синьо-жовту форму і збірна України виходила на поле.

Питання про тренера у такій системі практично не стояло. Збірну тренував той, хто тренував базовий клуб. До цього прийшли і в Україні, призначивши таки Валерія Лобановського тренером національної команди у 1999 році, хоча сам тренер дуже цього не хотів.

Про це все я написав до того, що традиції існування окремого «національного» футбольного тренера у нашій країні, на відміну від звичних до цього зарубіжних країн, ніколи не було.

Олег Блохін довів нашу збірну до чвертьфіналу чемпіонату Європи

Ніхто не знав, і думаю, досі не знає, чим має займатися «національний тренер» у періоди, коли національна збірна не грає. А такі періоди бувають по місяцю, а той по два-три.

Проводити із національною командою передсезонні збори, як це бувало у радянські часи, нині неможливо: усі футболісти на контрактах у клубах. Що робити тренеру? Думати? Де саме, у робочому кабінеті, вдома, чи взагалі де завгодно?

Це виявилося загадкою не лише для України. Та ж проблема була і у наших російських сусідів, які вийшли із того ж радянського футболу і теж поняття не мають, як працювати із збірною. Там дійшло до того, що голландець Хіддінк тренував збірну Росії, постійно проживаючи… у Нідерландах. Чому ні?

У цей же період тренер нашої збірної Олексій Михайличенко і четверо його помічників постійно перебували у відрядженнях, намагаючись не пропускати жодного матчу чемпіонату України - аби побачити у цих матчах потенційних «збірників», прослідкувати за їхнім станом, проконсультуватися із їхніми клубними тренерами.

Результат виявився однаковим. Що Росія із Хіддінком, який півтора роки спокійно пив каву у Амстердамі, трохи підзаробивши грошей у Лондоні із «Челсі», що Україна із Михайличенком, який не вилазив із літака і спортивного костюма, - обидві команди програли світовий відбір.

Що робити тепер? Для України ситуація є взагалі унікальною.

До червня 2012 року наша національна збірна не зіграє жодного (!) офіційного матчу. На Євро ми втрапляємо автоматично — як господарі турніру.

Чим у таких умовах займатися майбутньому тренеру збірної України?

Що може зробити цей тренер у 2010-му, коли до європейського фіналу ще два роки, а команди, навіть клубні, стільки не «живуть»? Збирати футболістів на товариські поєдинки? Розробляти якусь особливу тактику?

Але хоч у Сабо, хоч у Буряка, хоч у Лобановського, хоч у Блохіна тактика була завжди одна – забрати у суперника м’яча і віддати Шевченку.

В залежності від стану Шевченка був і результат. Інколи команді щастило, але серйозною силою на міжнародній арені нашу збірну ніхто ніколи не вважав і не вважає. Немає за що. Гадаєте, що за нового тренера збірної означена вище тактика зазнає змін?

На мою особисту думку, персона тренера футбольної збірної сьогодні не має жодного значення. Товариські матчі, які проводитиме команда у найближчі 28 місяців, турнірної вартості не матимуть.

Як наслідок, призначення тренера збірної України набуло нині не стільки спортивного, скільки політичного значення.

Мірча Луческу привів "Шахтар" до Кубку УЄФА, за що отримав орден "За заслуги" ІІ ступеню

Після несподіваної поразки українців від греків у вирішальні грі світового відбору, на керівників нашого футболу посипалась цілком заслужена критика - особливо, ясна річ, із Донецька.

У відповідь Григорій Суркіс, несподівано запропонував на посаду тренера збірної України румуна Мірчу Луческу, тренера «Шахтаря».

У Донецьку розгубилися. Там лише налаштувалися до інформаційної війни, за звичкою звинувачуючи Федерацію футболу України у всіх невдачах. А тут раптом така пропозиція…

Пропагандистське протистояння у питанні тренера збірної могло б тривати ще довго – але є міжнародний календар, згідно якого збірна України має проводити згадані вже товариські матчі. І хтось на ці матчі команду повинен збирати.

Навряд чи імя цієї людини нас здивує.

Тренер із світовим іменем ні за які гроші не погодиться «закопати» себе на два роки в Україні, не маючи змоги показати свою роботу світу, тобто майбутнім роботодавцям.

Наші клубні тренери до збірної особливо не прагнуть. Тим більше що тренери двох провідних українських команд – іноземці, одному із яких пропозицію зроблено і відповіді не отримано.

Юрій Калитвинцев довів юнацьку збірну з футболу до звання чемпіонів Європи

За таких умов логіка підказує довірити національну команду комусь із тренерів молодіжних чи юнацьких збірних. Саме так свого часу призначили Олексія Михайличенка на заміну Олегові Блохіну.

Нині таким кандидатом є Павло Яковенко, про якого нині чомусь практично ніхто не згадує. Є тренери юнацької команди Юрій Калитвинцев та Юрій Мороз. Вони виграли нещодавно юнацький чемпіонат Європи з футболу (U-19), але ж футбол 19-річних є практично іншим видом спорту.

Це стосовно логіки. Але ж окрім неї у футболі є й політика, яка сьогодні, коли збірній нічого не треба вигравати, може заважити більше.

І тут виникає фігура Олега Блохіна, якому разом із очолюваною ним збірною у 2004-2005 роках щедро посміхалась удача. Чому ні, коли - окрім удачі - у нашого футболу немає поки що аргументів проти серйозних суперників?

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!