Вертеп на Донбасі. Подивитися, як святкують Різдво біля Бахмута, приїздять із сусідніх міст

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 8858 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 08/01/2020Дата публікації

З самого ранку 7 січня у Званівському ЛЕМКО-центрі, що в Бахмутському районі на Донеччині, гамірно. Тут сьогодні готуються виступати два вертепи — дитячий та дорослий. Чорти, ангели, пастухи, звіздарі й козаки готові розповісти місцевим про народження Христа.

З вертепом ходила: Діана Шароді, фото: Олександр Рукін

Різдво в нашій родині починається з 5 грудня

Готувалися до виступу ретельно. Репетиції почалися ще місяць тому.

— Різдво в нашій родині починається не 7 січня, а з 5 грудня. Тому що в нас є лемко-центр, ми самі — лемки, переселенці з Західної України. І назвались так — лемко-центр. Це ті, хто хочуть підтримувати традиції.

То чому ж з 5 грудня? Тому що перша коляда — 5 грудня. І ось тоді починаються тренування вертепів. Зазвичай ми тренуємо 2-3 вертепи. Це старші й маленькі. В цей час у нас уже пішов такий собі передріздвяний настрій, — розповів автор вертепу і голова ГО “Чарівні руни” зі Званівки Андрій Тимчак.

Вертеп завжди створює чарівну атмосферу, ще й випав сніжок

Шукати учасників довго не доводилося. Багато з них — колядники з досвідом. Один із них — десятирічний Сашко. Він вже третій рік грає у вертепі. Цьогоріч обрав роль пастушка.

— По селу ходили, у Сіверськ їздили, і в інші міста. Трохи страшно, звісно. Але люди добре реагують, кажуть “Молодці” і дають багато цукерок, то не страшно.

Дебютує цьогоріч десятирічна Влада. Її запросила сестра. Дівчинка виконує роль звіздоноші.

— До того ходила на свята, але не з цим вертепом, а самі збиралися с друзями. Дуже весело ходити, подарунків багато. Дуже подобається костюм, і така атмосфера святкова.

Розпочали малі колядники з подвір’я Андрія Тимчака. Саме сюди й з’їхалися гості. Господар хати облаштував залу для виступу просто в будинку.

Малі колядники зі Званівки

Об’єдналися заради українських традицій

Званівський вертеп стає знаменитим, і подивитися на нього з'їжджаються активісти з сусідніх міст і навіть областей. Всього кілька десятків глядачів. Одна з них — Галина. Вона завітала у Званівку аж із Дніпра.

— Ми з різних міст, об’єдналися для поширення української культури. Їздимо по інших містах, даємо концерти, дивимося концерти. Якоїсь організації громадської не маємо. Просто об’єдналися на базі українських традицій. У нас тут недалеко в Краматорську є знайомі, і ми багато чули про лемківців. Було дуже цікаво дивитися на те, як тут інтерпретують традиції.

Символ прославляння Бога

Далі герої попрямували до сусідів. Двері відкривають майже всюди, бо місцеві вірять — такі традиції й додають святкового настрою, і забезпечують хороший рік.

— Дуже подобається, у нас тут майже всі підтримують такі традиції. Ми дуже раді, що вертеп розвивається. Це символ прославляння бога, — каже жителька Званівки Ірина.

Це не просто комедійне дійство чи вистава, це віра. 75-річна Розалія, вона теж із лемків, згадує старі часи:

— Вертеп — це символ Різдва. Українці Бога раніше обожнювали. Це не передати, як ми вірили в Бога. Вірили в те, як Ісус прийшов на землю, як Марія привела його. Наші діди ще склали ці слова і цю виставу. Батьки ходили, я ходила за ангела. А зараз все переписали, тих чортиків придумали і ще щось. Для мене це означає не просто дійство комедійне чи вистава, це — віра. У вертепі пропагується віра в Бога. Історія, як Ісус прийшов на землю, як Ірод за ним ганявся, три царі йшли за Зіркою. Але ми раді тому, що діти хоч так ходять.

Ще один місцевий мешканець Віталій також радіє, що діти дотримуються традицій і дотепер. Каже — в дитинстві теж бігав по селу, тоді пишався роллю чорта. Він підспівує разом із віншувальниками “Нова радість”, а вже після вистави згадує, як відновлювали традиції після проголошення Незалежності.

“Тодішній начальник міліції в 1992 році прийшов, сів, і каже співати. Подивився все наше дійство від початку й до кінця та сказав, що немає в тому нічого проти держави. Чого ж його забороняти, якщо це традиції? Розумні люди це приймали”.

Як зародився вертеп у Званівці

Родина Тимчаків — переселенці з Лемківщини, з села Різковата, це на сході нинішньої Польщі. Після Другої світової українців примусово виселяли з їхніх домівок поблизу з польсько-радянським кордоном. Меншу частину переселили в УРСР, а більшу — на захід Польщі під час славнозвісної операції “Вісла”. Поляків, котрі мешкали по цей бік кордону, також примусово виселяли в Польщу.

Селяни з Різковатої потрапили на Донбас і живуть тут уже 68 років. В усьому іншому лемки такі самі, як і всі мешканці Донбасу, але тримаються своїх традицій на релігійні свята. Навіть створили громадську організацію.

Діяльність — різнопланова. Але орієнтуються саме на історичне й культурне виховання молодшого покоління.

— У нас основна діяльність — ЛЕМКО-центр. Лемківський, Екологічний, Молодіжний, Культурний, Освітній — абревіатура розшифровується так. Орієнтуємося на історично-культурну спадщину здебільшого, але охоплюємо багато просвітницьких напрямків. Тобто, вертепи, Івана Купала, слобідки, Великдень. Ми підтримуємо традиції, — пояснює співзасновниця центру Юлія Тимчак.

На подвір'ї ЛЕМКО-центру

Спочатку після переселення вертепи водили лише лемки, але за кілька десятків років з ними почали ходити й інші мешканці. Адже різдвяні вертепи — це загальноукраїнська традиція, яку на решті України більшовики знищували, починаючи з 30-х років минулого століття. Лемки повернули Донбасу те, що радянська влада забрала у нього ще раніше.

При цьому, якщо за радянських часів у Західній Україні вертепи на Різдво заборонялися, то на Донбасі на це ніхто не звертав уваги.

У 2018 році в Званівці відбувся обласний фестиваль вертепів

— Відбувалося все так: у Західній Україні до 1991 року не було вертепів. А в нас були. З 1951 року, як переїхали, спочатку наші батьки ходили, ми ходили кожен рік. По два вертепи було в кожному селі, а в нас три лемківські села поруч. Я цим займаюся серйозно — вже більше 20 років. Спочатку брали за основу традиційні лемківські мотиви, — пояснює Андрій Тимчак. — Спочатку в селі, по сусідах. А потім вирішили виїжджати за межі села. Поїхали по району. Але куди? До дітей, які більше ніде не можуть побачити таку виставу. Це інтернат, дитячі садочки тощо. Ми приїхали, а в нашій виставі є такі слова як “ірод”, “воїни”. Не в’яжеться. Ну не можна з цим приїжджати до дітей. Довелося змінювати. Не те що змінювати, а писати новий вертеп, — додає автор вертепу.

В основу лягли сучасні події регіону та країни. Автор каже — для того, аби людям це подобалося, важливо, аби вони розуміли суть цих віншувальних слів.

— Коли до них прийти з вертепом із Західної України, то ментальність цього не сприйме. Тому й довелося написати сценарій. Писав сам. З такими піснями діти вже не соромляться нікуди їхати. І він прижився чудово. Коли ми їздили до військових, вони були здивовані. Або коли ми приїжджали у Львів, глядачі також були в шоці, бо у них такого немає. І сказати зараз, що західні регіони нас якось обігнали в плані традицій, не дуже коректно, — додає Андрій.

Але сценрарій вертепу і не повинен бути незмінним, його завжди адаптували до сучасного життя. І якщо в часи Союзу було важливо зберегти традицію, то зараз вона може вільно розвиватися.

Продовжуватиме робити вистави він і надалі. Вже наступного року дітлахів очікує новий сценарій. За мету Андрій Тимчак ставить те, аби люди самі почали розуміти цінність традицій і підтримували їх не тільки тут, а й в усьому регіоні.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Щоб зробити пожертву щомісячною перейдіть сюди. Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!