Без «відрубаних рук». Як правильно боротися з корупцією в оборонно-промисловому комплексі

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 3444 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 28/11/2019Дата публікації

Закономірна реакція громадян на факти чи навіть чутки про корупцію в обороно-промисловому комплексі (ОПК), «наживу на війні» – прагнення суворо покарати винних. Втім, переслідування конкретних винуватців – трудомісткий, тривалий, а головне, не надто ефективний процес. На місце звільнених чи навіть посаджених прийдуть нові корупціонери, якщо в ОПК збережеться направлена на максимізацію тіньових прибутків система управління.

Автор: Петро Буртянський

Корупція в «оборонці» призводить не лише до очевидних негативних наслідків у вигляді обмеження й без того небагатих ресурсів, які має змогу виділити Українська держава на зброю та військову техніку. Вона відлякує від оборонної кооперації з Україною західні компанії, які є носіями передових технологій.

Більше того, витрати на розробку нової техніки досягли таких розмірів, що навіть такі потужні держави як Велика Британія, Франція чи Німеччина потребують об’єднання зусиль, аби за рахунок збільшення обсягів виробництва моделі (яку куплять військові в кількох країнах) знизити «захмарну ціну» сучасної зброї. Годі казати про перспективи України в створенні нових поколінь високотехнологічного озброєння.

І врешті решт, всі чудово пам’ятають значення скандалу навколо заступника Секретаря РНБО Олега Гладковського, який курував ОПК, у перебігу виборчої компанії Петра Порошенка. Подібного роду скандали можуть повторитися з не менш руйнівними політичними наслідками вже для Володимира Зеленського. Вони мають додатковий побічний ефект – загальне зниження легітимності державної влади в очах населення.

Безнадійна погоня песика за хвостом

Покарання конкретних корупціонерів, зокрема й в ОПК – найбільш захопливий і популярний, але найменш ефективний спосіб. Розслідування тривають довго й не завжди завершуються обвинувальним вироком. А якщо вирок і буде – то не обов’язково для замовника схеми, а не «цапів-відбувайлів». Тобто, якщо система створює можливості для незаконного збагачення – ними обов’язково скористаються.

Не варто забувати, що погоня за корупціонерами має дорогу ціну у вигляді неминучих збоїв у роботі підприємств, щодо посадовців чи контрактів яких проводиться розслідування. За умов триваючої війни ця ціна може стати захмарною.

Показова в цьому відношенні історія відбулася трохи більш як два століття тому, коли британська корупція була чи не більшою за українську. Призначений Першим Лордом Адміралтейства (умовно, міністром ВМС) бойовий адмірал Джон Джервіс, який за блискучу перемогу над іспанцями отримав титул графа Сент-Вінсента, скористався укладеним з Наполеоном миром, аби розчистити «авгієві стані» поставок для флоту. Далі був опір корупціонерів, ретельні розслідування, призупинення контрактів.

І як наслідок, коли за рік Наполеон відновив бойові дії, основний «щит» Британії – флот – був у жахливому стані. Неремонтовані кораблі, брак запасів необхідних матеріалів. Професіоналізм і героїзм моряків Королівського флоту дозволив протриматися навіть у цій ситуації. Тому більшість нас вчить як першу іноземну мову англійську, а не французьку. Тим не менш адмірал, діючи з найкращих мотивів, мало не привів свою країну до поразки.

Це не значить, що не треба розслідувати випадки корупції в оборонці. Просто перемога настане тоді, коли кількість таких випадків буде суттєво меншою через правильно побудовану систему управління ОПК.

Контролер і контрольований в одному флаконі.

Ця система точно не має передбачати існування концерну "Укроборонпром" – принаймні, в його нинішньому вигляді.

Він не виробляє зброї. Це роблять державні оборонні підприємства – його учасники, яких концерн контролює та формує для них спільну політику. І одночасно сам є господарюючим суб’єктом, майно якого відокремлене від майна підприємств-учасників.

Уявили податкову, яка веде бізнес спільно з платниками податків? Це щось дуже подібне.

Формально «Укроборонпром» контролює Кабмін. Але, як колегіальний орган, уряд не може цього робити в постійному режимі. Крім того, він призначає лише двох із п'яти членів вищого органу концерну – Наглядової ради. Решту призначає Президент. Він же призначає генерального директора «Укроборонпрому».

Цікавим нюансом є те, що цей незвичайний господарюючий суб’єкт був створений у рамках адміністративної реформи Віктора Януковича 2011 року. Згадуючи легендарний «золотий батон», не важко здогадатися, з якою метою.

Призначити відповідального

Західна конституційна логіка – за кожну важливу сферу державного управління має відповідати міністр, якого парламент може звільнити, якщо в ній серйозно «налажали». Звісно, відправляти у відставку весь уряд лише через проблеми в «оборонці» – трохи надмірно, а відтак – неефективно.

Відповідне міністерство має виробляти та реалізовувати державну політику в сфері розвитку оборонки. До підпорядкованому йому органу виконавчої влади нижчого рівня має перейти повноваження з нагляду за господарською діяльністю державних оборонних підприємств.

Наразі за «оборонку» формально відповідає Міністерство розвитку економіки, торгівлі й сільського господарства. Але воно не має відповідних важелів впливу, а крім того, має занадто багато інших функцій.

Для воюючої країни, яка протистоїть значно сильнішому противнику, окреме міністерство для «оборонки» – аж ніяк не розкіш. Його відсутність обходиться дорожче.

Приватна ініціатива

Для українського війська важлива ефективність зброї, а не форма власності підприємства, яке її виготовило. Тож умовне «Міністерство ОПК» має не лише спрямовувати державні підприємства, але й сприяти державно-приватному партнерству у виробництві військової техніки.

Переваги конкуренції для споживачів продукції ОПК очевидні. Крім того, приватні компанії здатні більш гнучко реагувати на нові можливості, які розкриває перед виробниками зброї бурхливий розвиток сучасних технологій.

Звісно, «оборонка» – специфічний ринок, і не варто дозволяти будь-кому інвестувати в нього. Втім, акціонування й продаж частки акцій державних оборонних підприємств приватним інвесторам може суттєво посилити контроль за ефективністю їхньої діяльності, адже з’явиться суб’єкт, «шкурно» зацікавлений у їхніх прибутках.

За п`ять років війни Україна змогла відновити виробництво військової техніки й спорядження і навіть налагодити нове, але до ефективної роботи ОПК ще далеко

Ослабити завісу секретності

Зрозуміло, що далеко не все в справі виробництва зброї має бути прозорим для громадськості. Втім, нинішній рівень закритості інформації в сфері оборонки – шкідливий рудимент радянської параної, дуже сприятливий для темних оборудок.

Інформація про ціну оборонних закупівель та технічні характеристики вантажівок чи санітарних автомобілів для війська значно корисніша для громадського контролю, ніж для потенційного противника. В принципі, засекречувати треба інноваційні технічні рішення, дислокацію нових систем озброєння, але не кількість закуплених одиниць.

Зробити логіку закупівель зрозумілою

Навіть маючи інформацію про закупівлі, виявляти випадки корупції в «оборонці» не так просто, як здається. Досить часто зловживання залишаються в тіні. Натомість голосно звучать хибні звинувачення в корупції, спрямовані на цілком виправдані, а інколи навіть необхідні контракти.

Адже навіть політичне керівництво, не кажучи вже про пересічних громадян, не завжди повною мірою розуміє пріоритетні потреби структур сектора безпеки й оборони та можливі альтернативи для їх задоволення.

Потенційно ефективний інструмент вирішення відповідної проблеми закладений в ухваленому 2018 року Законі «Про національну безпеку України», який створює систему документів стратегічного планування.

У них визначаються наявні загрози: умовно кажучи, до чого готуємося – до продовження позиційної війни на Донбасі чи до маневрених боїв після повномасштабного вторгнення? Ресурси, які маємо – скільки грошей на національну безпеку? Скільки й чого військо вже має? Відповівши на ці запитання, можна визначати пріоритети закупівель озброєння й військової техніки.

Стратегічне питання та вибір способу отримання зброї.

Розвиток промислового виробництва в Україні означатиме опанування чи збереження технологій, високооплачувані робочі місця. Втім, одночасно й ризик отримати зброю невчасно або неналежної якості.

Закупівля за кордоном – «дірка» в торговому балансі, втрата власного виробництва, залежність від поставок, які можуть перерватися у найбільш незручний момент реального загострення. Але також і можливість швидко отримати новітню та ефективну техніку.

Останнім часом популярний «змішаний варіант» – угоди з частковою локалізацією виробництва в державі-імпортері. Цей тип угод надає можливість залишити частину грошей і робочих місць в Україні, створює шанс отримати нові технології. Але потрібно зацікавити іноземну компанію. Крім того, залежність від іноземного постачальника, як правило, все одно зберігається.

В стратегічних документах цілком можна зрозуміло пояснити, приміром, чому ми не купуємо в українських заводів нових танків. Модернізувати старі – значно ефективніше в фінансовому плані, й краще мати 10 модернізованих танків, ніж один новий за ті самі гроші.

Або що сильна протиповітряна оборона та очікуване панування в повітрі потенційного противника дуже знижує шанси на виконання бойового завдання літаками-штурмовиками та ударними гелікоптерами. Відтак мусимо натомість працювати над ракетною зброєю, яка може вражати противника зі значної відстані. І так далі, за всіма важливими пунктами.

За умов дефіциту ресурсів та високого рівня загроз практично кожне рішення в сфері оборонних закупівель буде дискусійним. Втім, коли дискусії відбуваються заздалегідь, менше шансів для появи угод, які одразу викликають підозри та звинувачення, на кшталт масштабної закупівлі вертольотів у Франції для потреб МВС чи санітарних машин «Богдан» для армії.

Довгий шлях до перемоги

Усі запропоновані кроки не є панацеєю. Їхня ефективність суттєво залежить від якості реалізації, яка в Україні традиційно «шкутильгає». Від спроможності політиків, державного апарату, експертів, ЗМІ скористатися новими можливостями для зростання ефективності українського оборонно-промислового комплексу.

Створення нового міністерства ОПК, найімовірніше, викличе традиційне «фу, нові бюрократи!». На противагу, «затримання корупціонерів» дуже подобається виборцям.

Складно добросовісно міркувати над тим, що важливіше – протиповітряна оборона міст чи оснащення армії тактичними ракетами. Адже ресурсів і на те, й на інше одночасно – немає. Значно легше – волати «Зрада, все розікрали!»

Втім, завжди краще робити повільні та непевні кроки в правильному напрямку, ніж швидко бігти по низхідній спіралі.

Читайте також нашу статтю: Торгівля зброєю, як правило, корумпована і пов’язана з оргзлочинністю. Спробуємо пояснити, як саме

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Щоб зробити пожертву щомісячною перейдіть сюди. Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!