Земля і пустеля. Україна може втратити свої ґрунти, якщо не зупинити варварське розорювання природних ділянок

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 34064 Перегляди
  • 2 Коментарі
  • 25/08/2019Дата публікації

Однією з причин бідності Руанди чи Гаїті є неправильне ведення сільського господарства. Всі вони проходили один і той самий шлях — замість раціонального обмеженого використання природних ресурсів, вони розорювали всю доступну землю та надмірно її експлуатували. Бездумне сільське господарювання знищило не одну цивілізацію в історії людства. Подивимося, чому незаконне розорювання — проблема, з якою варто боротись в Україні.

Автор: Петро Тєстов

По даними ФАО, 38.4% території суходолу Землі використовуються в сільському господарстві. Серед них рілля займає 28.4%. Тобто, сумарно розорано з метою вирощування сільсьгосподарських культур 10.9% всієї площі суходолу планети. А пустелі й напівпустелі займають трохи більше 40% площі Землі. Частина з них раніше була ріллею. Бо, якби це не було парадоксально — ніщо так не спустошує планету, як вирощування їжі.

Україна в цій історії посідає не найкраще місце, адже примусова роль «житниці» всієї Європейської частини колишнього СРСР призвела до розорювання 54% українських земель. Через це ми — одні з лідерів у Європі як за рівнем розораності, так і, відповідно, за показником деградації ґрунтів.

Розорані схили на Київщині. Фото з архіву Є.Дмитриченка

Чому ж велика розораність — це погано?

Якщо дивитись на цю проблему з точки зору охорони природи, а інакше кажучи — життя на Землі, то рілля є найбільшою сучасною причиною зникнення біорізноманіття. Всі 5 основних причин втрати біорізноманіття походять від орного землеробства — розповідає голова громадської організації «Українська природоохоронна група» та молодший науковий співробітник Інституту Зоології Національної академії наук України Олексій Василюк, який з 2007 року займається проблемами розорювання природних степів на півдні України.

По перше, під посівними площами відбувається втрата місць існування, і багатьом видам просто більше ніде жити. Залишки природи часто є лише дрібними клаптиками незручних для оранки ділянок, розкиданими між полями, і на таких ділянках дикі рослини і тварини більш вразливі для будь-яких негативних факторів, а багато з них і взагалі не здатні жити на невеликих ділянках. Саме розорювання — одна з причин, чому зникли майже всі крупні степові тварини — сайгаки та тарпани. Це явище називається фрагментацією.

Деградація земель і рослинності призводить до стрімкого поширення агресивних чужорідних видів, які активно витісняють аборигенні види, заповнюючи собою їхній життєвий простір. Достатньо згадати про амброзію і борщівник, які з’явились в Україні саме таким чином. Використання пестицидів на переважній більшості оброблюваних земель по суті є найстрашнішою формою забруднення довкілля — поширення речовин, від яких безпосередньо гинуть тварини і рослини.

Можливо, хтось не усвідомлює, наскільки це важливо, проте від використання пестицидів гинуть, наприклад, всі види комах. Серед них, відповідно, і всі види запилювачів. А саме від них залежить, чи дадуть насіння 80% всіх рослин планети, в тому числі майже все, що ми споживаємо в їжу. Тому в ЄС комах охороняють — дешевше їх зберегти, аніж витрачати кошти на штучне запилення.

Також пестициди вбивають всіх дрібних організмів, що населяють ґрунт і, фактично, створюють його. Можливо, це не так помітно неозброєним оком, але використання пестицидів — вбиває ґрунт як такий.

І нарешті — глобальні зміни клімату. Одним із найбільших джерел парникових газів, що потрапляють в атмосферу внаслідок діяльності людини, є рілля. За рік після оранки з ґрунту в повітря виділяється до 3 кг двоокису вуглецю з кожного квадратного метра розораних земель. В свою чергу, зміни клімату призводять до пилових бурь, які просто здувають родючий шар ґрунту, залишаючи на його місці пустелю.

У світовому бестселері Петера Воллебена «Таємниче життя дерев», виданому нещодавно українською мовою, важливість ґрунту пояснюється гарним прикладом: «у жмені ґрунту мешкає більше живих істот, ніж будь-де на всій планеті... і якщо дно світового океану вивчене гірше, ніж поверхня Марсу, то про життя ґрунту взагалі невідомо нічого».

Тому Олексію Василюку дуже прикро, що, попри помилки минулого, досі люди не розуміють того, що ґрунт — це жива екосистема. І того, що ґрунт — це вичерпний природний ресурс. Для людства така ситуація, здавалось би, не нова.

Пустеля на місці центру найбільшої рільницької культури доколумбової Північної Америки — Анасазі

За останні 10 тисяч років, після перехід від кочового тваринництва до осілого способу життя, людство не робить належних висновків і досі не розуміє справжню екологічну ємність довкілля. Про це гарно написано в іншому світовому бестселері — «Колапс» відомого американського біолога та еколога Джареда Даймонда.

Дійсно, якщо поглянути на карту світу, то в місцях зародження великих рільницьких цивілізацій ми не побачимо жодного розквіту в наш час. Колишній Родючий Півмісяць (Єгипет, Межиріччя) на Близькому Сході — тепер зайнятий пустелями та напівпустелями, а мешканці живуть в бідності та в постійних війнах. Всі ці пустелі утворились після того, як рільництво й ерозія повністю знищили ґрунт. Найбільша рільницька цивілізація Північної Америки — Анасазі — також повністю перетворила свою домівку на пустелю, що призвело до загибелі самої цивілізації. Прикладів чимало і в сучасному світі — однією з причин бідності Руанди чи Гаїті є неправильне ведення сільського господарства і, відповідно, мала його продуктивність.

Всі вони проходили один той же самий шлях — замість раціонального обмеженого використання природних ресурсів, вони розорювали всю доступну землю та надмірно її експлуатували. Замість вчасно зупинитись — збільшували обсяги виробництва, а це призводило до збільшення кількості населення. Це все зумовило виснаження ґрунту, зникнення в ньому поживних речовин, пришвидшення водної та вітрової ерозії — і, як наслідок, голод, війни, бідність та колапс. Ті ж цивілізації, які впровадили ощадливе використання природних ресурсів і завжди лишали частину доступних сільськогосподарських земель для природного самовідновлення — вижили навіть в таких важких умовах, як, наприклад, вікінги в Ісландії.

Історія не вчить?

Україна має і власний приклад появи пустель внаслідок нераціонального сільського господарства — Олешківські піски. Інколи їх вважають найбільшою пустелею Європи. А утворилась ця пустеля на місці піщаних степів, знищених тут на початку 20 століття інтенсивним скотарством. Після того, як випас був зупинений, минуло вже понад 100 років. Але рослинність тут досі не відновилась.

Говорити про надмірне розорювання у нас почали ще в 1919 році, в часи Української Народної Республіки. Ще тодішні масштаби оранки науковцям здавались завеликими.

«Проминуло тільки де-кілька років, і перемагаючий рух хліборобів перетворив наші чудові степи на одноманітні, немов пустеля, лани» (Г.Бризгалін, зоолог, 1919).

«Руйнуємо ми своїми руками добро нашого краю. Кожного року, кожного дня додаємо ми чогось нового до тієї руйнівної роботи. Непомітно ми творимо з нашого краю пустелю. Ми самі винищуємо рослинний, звірячий та пташиний світ на нашій рідній Україні. Зміркуйте: веселий, багатий край переводимо на пустелю німу?» (М. Баєр, молодший міністр земельних справ в уряді С. Петлюри, 1919).

Олешківські піски. Фото — Олег Марчук.

І на жаль, використовується рілля не тільки для вирощування їжі для людини. Вже зараз значні площі займають технічні та кормові культури. Наприклад, постанова Кабінету Міністрів від 22 грудня 2006 р. N 1774 «Про затвердження Програми розвитку виробництва дизельного біопалива» декларує «збільшення площі посівів ріпаку до 10 відсотків загальної площі ріллі в Україні, і переробка 75 відсотків вирощеного врожаю на дизельне біопаливо». Величезні площі ріллі використовуються і для промислового тваринництва — для вирощування кормів для курей та свиней, м’ясо яких потім частково йде на експорт.

Захист земель «на папері»

Земельний Кодекс України декларує, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, і використання землі не може завдавати шкоди інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Наприклад, Законом України «Про охорону земель» забороняється орати схили понад 7 градусів, а також вирощувати просапні культури на схилах понад 3 градуси. А Водний Кодекс Українизабороняє розорювати заплави річок та прибережні захисні смуги.

Але стрімкий розвиток аграрного сектора України та промислового тваринництва призвів до того, що останнім часом «попит» на землю зростає. І тому все частіше й частіше відбувається незаконне розорювання — тих же схилів, балок та лук. Розорюються й колишні сіножаті. А на Поліссі в сільськогосподарське використання повертаються навіть ті піщані ґрунти, які були закинуті після розвалу Радянського Союзу і на них вже виріс ліс. Тисячі гектар молодих соснових та березових лісів щорічно безповоротно знищуються.

На свідомі порушення законодавства йдуть і землевпорядники. Закон України «Про землеустрій» визначає, що землеустрій повинен враховувати питання охорони земель і екологічні фактори. Утім, під час розробки проекту землеустрою обмеження у вигляді заборони оранок на ділянках майже ніколи не фігурує.

Оранка на схилі 34 градусів. Фото — Олексій Василюк.

« Я дивлюсь навколо — вже нема степів»

Укриті природною рослинністю береги річок, схили й балки − це останні острівці живої природи серед безкраїх полів. Цілісний в минулому степовий ландшафт тепер розділений щонайменше на 20 тисяч ділянок різного розміру. З них досить великими залишаються тільки цілина заповідника «Асканія-Нова», кілька військових полігонів і степові масиви Чорноморського біосферного заповідника, Керченського півострова і долини р. Кальміус. Загалом український степ сьогодні існує у формі невеликих, а часто й просто крихітних фрагментів, розташованих у балках і на схилах річкових долин. Ці ділянки були непридатні для оранки через складний рельєф, кам’янистий ґрунт або підтоплення. І тепер саме вони є єдиними місцями збереження біорізноманіття всього степового регіону України.

У різних документах держава проголошує необхідність скорочення площ орних земель через масштабну ерозію. Але насправді площа орних земель в Україні останніми роками лише зростає.

Кілька професійних біологів і активістів вивчають цю проблему і шукають вихід з неї. Дослідник з «Української природоохоронної групи» Віктор Скоробагатов весь вільний час витрачає на пошуки незаконно розораних степових територій на Миколаївщині.

За деякими виявленими ним фактами незаконної оранки навіть розпочаті кримінальні провадження. Але це поодинокі випадки — бо фактично, крім активістів, ситуацію з незаконною оранкою ніхто не контролює. Державна земельна інспекція ліквідована, Державна екологічна інспекція проходить реорганізацію. А органи місцевого самоврядування, на жаль, у переважній більшості не розуміють проблеми — і більше того, інколи неофіційно «дозволяють» підприємцями розорювати землі сіножатей, лук та пасовиськ в межах сільської ради.

Для Віктора є декілька причин, чому саме розорювання степу стало для нього важливим настільки, що вже два роки боротьба з цією проблемою стоїть на першому місті. По-перше тому, що степ є цінним з точки зору біорізноманіття, оскільки в Європі степи переважно зосередженні в Україні, а саме південному, центральному та східному регіонах України. Це місця, де мешкає багато видів флори і фауни, яких не зустріти більше ніде на планеті. Вони існують у специфічних умовах степового біотопу, і не можуть існувати в жодних інших екосистемах. Багато таких видів включені в Червону книгу й списки міжнародних конвенцій.

"Причиною зменшення чисельності більшості таких степових видів зазвичай є знищення типових середовищ їхнього існування, — розповідає Віктор Скоробогатов. — Степ — це символ України. Як наступні покоління зможуть уявити степ, якщо його не буде? Достатньо розорати останні степи, щоб історія нашої державності залишилася лише на книжкових полицях".

Віктор Скоробогатов на незаконній оранці

Боротьба проти розорювання останніх степів стала метою і для фольклориста Євгена Дмитриченка. Євген організовує експедиції по різних регіонах України, щоб зібрати згадки старожилів про народні духові інструменти України. Він переконаний, що народні мелодії споконвічно зберігались та передавались пастухами. Знищення пасовищного скотарства та розорювання степів не лише призвело до втрати унікальних природних територій, а й обірвало нитку української народної мелодики, що передавалась між людьми протягом століть.

Євген розповідає: "Серед моїх френдів у соцмережах є багато мандрівників та прихильників активного відпочинку. І після втрати Криму, уся фейсбук стрічка майорить відпочинком з Карпат, Джарилгача та Кінбурнської коси. Чому ці місця приваблюють туристів? Справа не тільки в морі й горах. Справа у відсутності розораної землі та інших слідів цивілізації. У цих місцях є відчуття свободи та безмежності! Ми часто не задумуємося про те, що оброблені поля навколо — неймовірна втрата рекреаційного простору. Дуже важко знайти дикий простір, де можна піднятися на пагорб, посидіти, споглядаючи природний краєвид, і послухати тишу. Найстрашніше те, що розорювання залишкових клаптиків рівнин зараз набуло катастрофічних масштабів — під плуг ідуть балки, пагорби, долини річок. Окрім екологічно-негативного аспекту, у мене виникає питання: де ми, українці, будемо відпочивати, надихатися дикою природою, закохуватися і мріяти? В Україні явно відчутний дефіцит дикої природи вже зараз, і мова має іти не про те, щоб спинити розорювання залишків цієї природи, мова має іти про те, щоб недоторканих ландшафтів стало в сотні разів більше".

Зайнятись не лише фольклористикою, а й активною охороною природи Євген Дмитриченко вирішив, коли невідомі розорали його улюблене місце на півдні Київщини, яке протягом кількох років залишалось незмінним місцем дивовижного натхнення. Одного разу Євген приїхав туди, але замість химерних схилів побачив трактори та потворні борони.

Збереженням земельних ресурсів України замається і блогер з Донеччини Олексій Бурковський. Його «Екоблог» є сьогодні єдиними авторським професійним блогом в Україні на екологічну тематику. Про проблему збереження степів Олексій зняв повнометражний науково-популярний фільм «Торські степи». На його думку, дивитись на охорону природи варто передусім з точки зору дисбалансу природних і переораних ландшафтів.

Як це не дивно, навіть українська держава визнає проблему дисбалансу ландшафтів та опустелювання! І офіційно декларує засоби її розв’язання, які відображені в Наказі Мінагрополітики України №280 від 20.08.2003 «Про затвердження Концепції збалансованого розвитку агроекосистем в Україні на період до 2025 року», Законі України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року», Національному плані дій щодо боротьби з деградацією земель та опустелюванням, затвердженого розпорядженням Кабміну № 271-р від 30.03.2016 р., Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення  державної власності та розпорядження ними, прийнятої Постановою Кабміну № 413 від 07.06.2017 р.

Всі ці нормативно-правові акти вказують на необхідність проведення раціональних та ефективних заходів, а саме :

- зменшення площі орних земель на 5— 14% шляхом їх консервації, в тому числі через  виведення з ріллі схилів крутизною понад 3°, з подальшим їх залісненням у лісовій та лісостеповій зонах та залуженням у степовій зоні;

- створення нових та  розширення площі існуючих об'єктів природно-заповідного фонду, в тому числі в межах сільськогосподарських угідь, аби вони сумарно займали не менше 15% території України;

- створення і відновлення сіножатей та пасовищ відповідно до науково обґрунтованих показників з урахуванням регіональних особливостей та природно-кліматичних умов.

Проте, на практиці це все не виконується. Ніхто з власників земель не буде добровільно виводити з обігу ріллю. До того ж, чи не всі, хто отримав у минулому земельні паї — очікують можливості їх продати після зняття мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення. Відповідно, всі вищезгадані документи лишаються суто декларативними.

А з консервацією земель взагалі відбувається повний управлінський колапс. Офіційна процедура консервації ріллі настільки складна, що нищить будь-яке бажання її проводити навіть тим, хто хотів би це зробити. Більше того, порядок консервації земель за 2003 р. передбачав консервацію ділянки в Степовій зоні при вмісті гумусу менше 2%. В 2013 р. цей показник знизили до 1%.  Тобто, замість виводити деградовану землю з обробітку, її проголошують все ж таки придатною для оранки!

Майбутнє?

Проте, як не дивно — ситуація може змінитись після зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Бо, на думку Олексія, держава свого часу роздала землі безкоштовно, але не може безкоштовно їх забрати, щоб виправити ситуацію з дисбалансом ландшафтів. Тому залишається лише один вихід — викуп еродованих орних земель та їх консервація. Тим більше, сумарно в бюджети різних рівнів надходять мільярди гривень коштів екологічного податку з підприємств-забруднювачів. Зараз вони використовуються вкрай неефективно і часто розкрадаються, але могли б слугувати для тієї ж консервації земель. В тому ж ЄС із загальноєвропейського бюджету надаються дотації власникам цінних для охорони природи земель, аби вони зберігали їх в природньому стані.

Окремо варто згадати, що невелика кількість земель сільськогосподарського призначення ще залишилась у державній власності. І зараз її поступово реалізовують з аукціонів та передають новоствореним ОТГ. І було б логічно відразу залишати у власності держави еродовані, малопродуктивні та самозаліснені землі — аби потім не витрачати кошти на їх консервацію та відновлення.

Тому, застосовуючи комбінацію ринкових та примусових механізмів, цілком реально «екологізувати» сферу земельних відносин України. Аби підтримувати необхідний баланс між природними (луки, пасовища, степи, сіножаті) та орними територіями. Це дозволить зберегти земельні ресурси для майбутніх поколінь. Але для цього треба, в першу чергу, усвідомлення проблеми з боку суспільства, органів влади та органів місцевого самоврядування.

Якщо ж Україна буде й надалі йти шляхом максимального нарощування обсягу сільськогосподарського виробництва, ігноруючи вкрай необхідні природоохоронні обмеження — то наші нащадки можуть побачити пустелю не тільки в Олешківських пісках…

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Щоб зробити пожертву щомісячною перейдіть сюди. Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 2

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Окрім злочину використання земель для вирощування "технічних культур" задля біопалива слід згадати, що лише незначна частина вирощеного зерна йде безпосередньо в іжу чи в обробку на виготовлення продуктів харчування; переважна ж його частина ("майже все") споживається тваринництвом на годівлю худоби. (Тваринництво також споживає велику кількість води, забруднює довкілля і є - привіт "глобальному потеплінню" - одним із найбільших джерел викидів вуглекислого газу й метану). І все тому, що замість здорового харчування здебільшого рослинною їжею ознакою "добробуту" (уявлення поширене серед тих, що складають більшість населення планети, нечутливих до власного тіла й "чутливих" до реклами індустрії тваринництва) вважаєтся споживання чим більшої кількості м'ясної їжі. Ті ж китайці, які традиційно споживали у їжу багато комах (комахи, як відомо, - дешеве, у сенсі навантаження на довкілля також, джерело білкової їжі; певним недоліком є, у тілах комах, хітин), багатіючи, їдять дедалі більше м'ясних продуктів (з причини "статусності", зокрема). Іншою проблемою використання земель (як воно, загалом, нині є) у с. господарстві є неповернення мінералів у ґрунт (мінералів зі спожитих плодів і продуктів). Біла Ґейца мабуть складно запідозрити у щирому альтруїзмі, але його проект зі створення туалету, що перетворює продукти життєдіяльності людського тіла у добриво для сільського господарства, є якраз погляд у корінь проблеми (розв'язується також проблема величезного споживання "вотерклозетами" води з подальшим її очищенням перед зливом у водойми тощо). Отже проблемою є також створення "туалету майбутнього" (оскільки традиційний "wc" стає все більш і більш дорогим для людини й природи)

Джаред Даймонд "Коллапс" - книга проте, як загинули давні цивілізації в тому числі через проблему грунтів.