Гідність і жлобство Києва. За останні п’ять років у Києві облаштували пішохідні маршрути. Також іде масове будівництво висоток (Колонка)

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 3533 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 21/08/2019Дата публікації

З часу Революії Гідності у Києві набудували багато місць де приємно гуляти пішки. Можна пройтися від Національного музею історії України схилами Дніпра аж до Маріїнського парку. Можна по дорозі зробити гак і спуститися до Поштової площі чи Контрактової площ. Та попри розбудову пішохідної інфраструктури, є й інший Київ, який виріс з 2014 року. І він не такий привабливий і європейський, як пішохідна доріжка на Володимирській гірці. Цей інший Київ генерує багато грошей і схожий на Москву. Чому в Чикаго крадуть – і роблять усе по-людськи, а в Києві крадуть і роблять через одне місце? Ось насправді питання, яке має хвилювати громадськість.

Автор: Роман Кульчинський

Люблю ходити пішки. Не завжди є нагода добре пройтися, але нещодавно мав вільний вечір і вирішив пару годин погуляти Києвом. Вийшов на новий пішохідний міст. Там купа людей: «За народні грошики збудований», – ділився думками чоловік пенсійного віку зі своїми друзями. Мабуть, йому було б приємніше, якби міст побудував Кличко чи хтось із нардепів за власні кошти. Згадалося, як у парку Чикаго наш гід із місцевих українців розповідав місцеву ж байку про те, що парк обійшовся набагато дорожче, ніж планувалося, а частина мерії сидить за крадіжки після цього будівництва.

В Чикаго це не новина: там, як писав The Economist, близько 2/3 місцевих депутатів за останні десятиліття опинялися за гратами. Корупція процвітає і за океаном.

Але парк у Чикаго класний, і по ньому хочеться гуляти – як і по новому київському мосту. Шкода тільки, що у нас частина зі склом, на якому можна стояти, зроблена криворуко і тепер огороджена. Чому в Чикаго крадуть – і роблять усе по-людськи, а в Києві крадуть і роблять через одне місце? Ось насправді питання, яке має хвилювати громадськість.

Всі ці думки промайнули, поки йшов мостом і милувався краєвидами. Міст мені рішуче подобався.

Пішохідна алея між Андріївським Узвозом і Володимирською гіркою

Вигляд із нового пішохідного мосту

Я йшов від «Ярма» – так ще в часи до Незалежності активісти, які ходили Україною із забороненими синьо-жовтими прапорами, називали Арку Дружби Народів. Назва не прижилася і забулася. Так от, міст веде від Ярма до Володимирської гірки. Востаннє, пам’ятаю, я там гуляв, коли дерева стояли без листя, а думки про революцію видавалися дикими фантазіями. Тоді там ішов і якраз так дико фантазував, тобто, було це ще до осені 2013 року.

Завжди можна було пройтися від пам’ятника Володимиру до Андріївського Узвозу схилами. Там було щось схоже на кривий тротуар, який ще залишався поміж кущів, місцями тусувалися безхатьки і якісь панки. Не надто комфортне місце для прогулянки з естетичною метою. Та цього разу потік людей від моста йшов у той бік, і я пішов за ними.

Виявилося, тепер це повноцінний пішохідний маршрут. Причому, збудований стильно і зручно, на ньому купа людей, оглядові майданчики. В деяких місцях продають каву, але торгівля не перетворила парк на базар. Чесно скажу, я був вражений.

Ще частина пішохідної алеї між Андріївським Узвозом і Володимирською гіркою

Центр Києва якось непомітно він обріс пішохідними і прогулянковими зонами. Тепер можна годинами гуляти київськими схилами і не натикатися на автомобілі. Це ж круто! Чим київські схили не туристична принада?

Спочатку для пішоходів облаштували набережну на Поштовій площі й частину Дніпра біля річкового вокзалу. Ця набережна періодично перетворюється на парковку, але з цим борються, і місце з порожнього та занедбаного перетворилося на живе й людне. Народ гуляє, їсть, п’є і платить за інші розваги, як і стверджує містобудівна теорія: там, де роблять пішохідні зони, пожвавлюється економічна активність.

Далі пішохідними стали Контрактова площа й частина вулиці Сагайдачного. Для такого ошалілого від автомобілів міста, як Київ, це справжній прорив. Пам’ятаю багато обурених постів з цього приводу на кшталт: «Ідіотизм! Я не можу доїхати, мені треба йти пішки 200 метрів!». Там, де пішоходи тулилися по вузьких тротуарах, тепер вільно ходять, сидять у кафешках, спілкуються. І тут стало приємно гуляти.

До тієї заворожуючої атмосфери виру життя, щастя й розслабленості, яка панує на пішохідних вулицях міст Європи, нам ще далеко, але простір почав оживати. У цій частині місто стало нагадувати, власне, місто – тобто, простір, де багато людей в одному місці бачать одне одного, говорять на інтелектуальні теми, обнімаються, цілуються, п’ють, сміються, сваряться.

Згодом мерія відремонтувала ще й пішохідні сходи біля музею історії України і проклала зручну для прогулянок доріжку від цих сходів до Андріївського Узвозу. Минулого року я гуляв цією місциною – і там, де колись росли кущі, щедро удобрені людськими екскрементами, зараз приємний парк і гарно вбрані містяни.

І буквально цього літа доробили частину, що з'єднує Узвіз і Володимрську гірку, з якої я й почав. Тобто, можна пройтися від Національного музею історії України схилами Дніпра аж до Маріїнського парку. Можна по дорозі зробити гак і спуститися до Поштової площі.

Все це мерія робила після Революції гідності. Я не знаю, хто пробивав ці рішення і якою кров’ю вони далися, але факт у тому, що після Революції Київ почав створювати мінімально людське і європейське обличчя – принаймні там, де не перетинаються великі бізнес-інтереси. Хоча, ще як сказати: виявляється, на місці нового пішохідного мосту хтось ще в часи Януковича відхопив шматок землі й хотів побудувати щось комерційне. Тепер там красивий міст.

Розвивати пішохідні території потрібно й далі. Шкода, що ідея зробити пішохідною вулицю Ярославів вал не витримала протидії автомобілістів.

Прогулянкові зони, якими можна йти довго і насолоджуватися краєвидами, фонтанами, сидіти на лавочках, поки діти побігли на черговий дитячий майданчик, і є ознакою європейського міста, де людина почувається гідно. Революція Гідності почалася як вимога рухатися в бік Європи. І частково підштовхнула столицю до створення ось таких просторів.

Але є й інший Київ, який виріс з 2014 року. І він не такий привабливий і європейський, як пішохідна доріжка на Володимирській гірці. Цей інший Київ генерує багато грошей і схожий на Москву.

Зверніть увагу, скільки житлових багатоповерхівок виросло за останні роки. Жодне європейське місто не дозволяє будівельникам зводити 25-поверхові житлові будинки – а Київ дозволяє. В Європі норма висотності житла – не вище 5-7 поверхів. А висотна забудова породжує масу проблем. Аби дочекатися ліфта, а потім виїхати з двору-парковки такого житла, потрібно 20-30 хвилин. Про переповнені школи та садочки годі й говорити. Замість гідності в таких умовах людина відчуває постійне роздратування і втому.

Перед тим, як Київ став будувати пішохідну інфраструктуру, багато ЗМІ писало про те, що це необхідно робити, говорили про це й різні активісти.

Про те, що висотна забудова – не найкраще рішення для людей, які хочуть купити квартиру, так багато не говорять. І не дивно, адже одними з основних рекламодавців більшості міських видань і пабліків є саме будівельні компанії.

Читайте також наш проект: Поверхи самотності.Київ росте, як підліток без нагляду – швидко й непрогнозовано. Місто тягнеться вгору, його обсипає висотками, як обличчя підлітка прищами.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!