Лукашенко з Інстаграмом. Зеленський, як і білоруський диктатор, любить публічно накричати на підлеглих і боїться Росії

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 4262 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 14/08/2019Дата публікації

Самовпевнений і зухвалий бацька під час своїх візитів до Москви радикально видозмінюється. Там він – жалюгідний губернатор «Западного края» (так за царату називали Білорусь), який не те що не підвищує голос, а мнеться, як двієчник у кабінеті директора –і наївно розраховує, що привезені ним кілька мішків бульби бодай якось розважать кремлівського тирана. Ми не чули розмови Зеленського з очільником Росії, але навіть в інтерпретації самого українського президента, він у діалозі з лідером РФ тримається більш ніж скромно – і просить «вплинути на ту сторону».

Автор: Костянтин Воздвиженський

Востаннє про симпатії до зарубіжних політиків українців запитували ще у 2016-му. Як засвідчило дослідження групи «Рейтинг», найпопулярнішим серед наших співвітчизників є Олександр Лукашенко (63% симпатії проти 58% у Меркель), а 13% опитаних (і це також найвищий показник) вважають, що президент України має брати приклад з білоруського лідера.

У нас ніколи не транслювалося ТБ Білорусі (за винятком прикордонних районів), але в youtube можна знайти чимало роликів, в яких грізний «бацька» розносить різного рівня чиновників. Ці відео мають чималу кількість переглядів, під ними багато коментарів, в тому числі від українців. Вони приблизно такого штибу: «от би нам такого президента, щоб порядок навів».

Приклад "ефективної" розмови Лукашенка з підлеглими. Відео запощене каналом російських комуністів КПРФ ТВ. Зверніть увагу на захоплений опис: " А.Г. Лукашенко учит жить и работать белорусских чиновников. Небольшая видеозарисовка из опыта взаимодействия с нерадивым чиновничеством"

Чи вивчали цей суспільний запит в штабі Зеленського, чи був він у полі зору сценаристів «Слуги народу» – сказати важко. Але безпардонність, хамський тон і показова зневага до чиновництва як класу – увесь цей лукашенківський стиль ми помічаємо нині в українського президента. Він дозволяє собі це, бо як досвідчений актор відчуває: такий номер «зайде» масовому електорату, а на невдоволених просто не варто звертати увагу: «Я ж президент».

10 липня минуло 25 років відтоді, як Лукашенко став президентом країни. Довше на пострадянському просторі правив тільки Нурсултан Назарбаєв в Казахстані, який цьогоріч пішов у відставку. У багатьох республіках колишнього СРСР на початку 1990-х владу отримали вчорашні перші секретарі республіканських осередків Компартій (Україна не була винятком). Десь, як в Грузії та Азербайджані, на короткий термін на чолі держав стали учорашні дисиденти – Звіад Гамсахурдіа та Абдульфаз Елчибей.

Білорусь в цьому сенсі помітно вирізнялася: Біловезькі угоди від БРСР підписував спікер парламенту Станіслав Шушкевич – він, власне, й очолював країну до президентських виборів 1994-го. «Нове обличчя», «народний кандидат», «борець з корупцією» – таким був імідж Олександра Лукашенка як кандидата, який у другому турі набрав понад 80% голосів.

Політтехнології 1990-х у Білорусі були невигадливими, але в лукашенківських листівках ми сьогодні побачимо доволі знайомі «меми» з недавньої кампанії Зеленського. «Я не прошу у вас президентський портфель, я хочу повернути вам віру в майбутнє, подумайте про долю ваших дітей… Ми пропонуємо йти до Олімпу політичної влади разом і брати відповідальність за країну…», – це прямі цитати з агітації білоруського «позасистемного кандидата». Знайомо, чи не так?

На перший погляд, між Лукашенком і Зеленським – прірва. Олдскульний диктатор, колишній директор радгоспу, ретроград, який заявляє, що тицяти пальцями у гаджет – не президентська справа і що «на 3d-принтері дитину не зробиш». І – «прикольний шоумен» без краватки, обіцяє усім країну в смартфоні. Що може бути між ними спільного?

У 1994-му, в рік приходу до влади, білоруському лідеру було стільки ж років, скільки нині Зеленському, і починав він дуже схоже.

Любов до референдумів

Стежимо за хронологією. Сконцентрувати всю повноту влади в своїх руках Олександр Лукашенко зумів за допомогою двох референдумів.

Перший відбувся в травні 1995-го року.

Цікавий урок для тих, хто досі запитує «какая разница». На всенародне обговорення винесли чотири запитання: про зміну національної символіки (по суті, про повернення радянської), російська як друга державна, курс на зближення з Росією та право президента на розпуск парламенту. Відмову від біло-червоно-білого прапора і герба «Пагоня» мотивували тим, що цю символіку носили колаборанти-поліцаї в роки Другої світової. Щодо мови новий голова держави безапеляційного заявив, що «чогось великого білоруською створити не можна».

Для нас це нині звучить дико, але згадаймо обіцянки Володимира Зеленського та його команди щодо мовного закону і декомунізації: усе, мовляв, має вирішуватиме народ, треба розібратися, питання НАТО винести на референдум. Приклад Лукашенка показав, що народовладдя і пряма демократія у вправних руках можуть стати надійним інструментом побудови авторитарної системи.

Хоча здається, що Зеленський і Лукашенко з різних епох – у них багато спільного

Між першим і другим референдумом у Мінську спалахує щось типу Майдану: патріотична громадськість виступає проти інтеграції з РФ і посилення президентської влади. Вуличні протести жорстоко придушують. Ті події, в яких, до речі, брали участь представники української УНА-УНСО, отримали назву «Мінська весна». Втім, відлиги та весна не принесла.

На другому референдумі 1996-го білоруси підтримали такі ініціативи Лукашенка: перенесення Дня незалежності на 3 липня (день визволення Мінська від нацистів у 1944-му), зміцнення влади президента і двопалатний парламент, мораторій на продаж сільгоспземлі та збереження смертної кари.

Двопалатний парламент в унітарній країні, яка не має традиції станової демократії (як у Франції) – це не ноу-хау Андрія Богдана. В Білорусі рецепт створення «ручного» парламенту виявився дуже дієвим.

Хамство у спілкуванні з підлеглими

Стилістично Лукашенко і Зеленський дуже різні. Перший – пафосний диктатор у генеральському мундирі, який часом може нагадати всім, що він хлопець від сохи і покататись на тракторі вітчизняного виробництва, затятий хокеїст, який по всій країні будує дорогі льодові палаци. Другий – президент, що прагне бути неформальним лідером, бігає по фонтанах, ходить в одній сорочці, скасовує парад і виступає на ІТ-конференції і за панібрата називає Гутенберга чуваком. Це не різні політики. Це різні медійні персонажі.

Лукашенко доволі швидко винищив впливову опозиційну пресу і, що найважливіше, монополізував ТБ. Він у старій радянській традиції працює на телеглядача. Це має свої «плюси» і свої «мінуси» для диктатора: з одного боку, він має потужний інформаційний ресурс, з другого – совкові практики дають збій. Під час салюту на День незалежності в Мінську через недбальство організаторів загинула жінка. Державні ЗМІ замовчували цю трагедію, однак соцмережі й опозиційні онлайн-ЗМІ про це повідомили, що викликало чимало обурення, яке втім, не вилилося в якісь політичні акції.

Цілком можливо, що й на наступних виборах Лукашенку буде цілком достатньо «першої кнопки» на ТБ, щоб залишитися президентом.

Зеленський прийшов до влади у добу, коли рівень довіри до медіа помітно впав. Новому президенту, імідж якого значною мірою є продуктом телеканалу 1+1, немає потреби ламати під себе медіа-холдинги.

Його «фішка» в тому, щоб в принципі мінімізувати контакти з пресою, натомість активно підтримувати акаунти у соцмережах, задіювати свій популярний «Квартал 95» для власного вихваляння, та використовувати важку зброю у вигляді 1+1.

«Радгоспнику» Лукашенку доводилося таврувати «нячесних» опозиційних журналістів, шоумену Зеленеському достатньо просто сказати, що йому не потрібні посередники для спілкування з народом, і цим самим знівелювати роль незалежних медіа в країні. В «срачах» у соцмережах «Слуга народу» завжди матиме зручніші позиції, ніж на повноцінній конференції.

Головна ж подібність президентів, звісно, в манері спілкування з чиновниками. Обидва персонажі вловлюють кон’юнктуру. «Батьківський прочухан» від першої особи держави – це саме по собі шоу. Тут звісно, у Лукашенка досвіду більше: від обіцянок «ператрахівать» (перетрушувати) парламент до заступництва за колгоспних корів.

Найкумедніше те, що Лукашенко не може дорікнути попередникам чи опозиції – уся вертикаль влади створена ним і під нього, тож кожен чиновник – елемент режиму Лукашенка. Це розуміє вже чимало білорусів (але не всі), однак українські користувачі youtube, що респектять «бацьку», цього нюансу не враховують.

Зеленському в цьому сенсі легше: свою лють він адресує «старим політикам», і це масового глядача втішає. Втім, якщо через рік-два президент в такому ж стилі звільнятиме призначених своєю ж командою кадрів, комізм ситуації зрозуміють усі. Успіх на дешевій кон’юнктурі довго не протримається.

«Подобострастие» у спілкуванні з Путіним

Ще одна спільна і згубна риса обох президентів – нічим не аргументована самовпевненість. Лукашенко повсякчас думав, що за слова про братерство Росія регулярно надаватиме фінансову допомогу й сировину за внутрішніми цінами, однак Путін постійно прагне поглинути Білорусь. Тож Лукашенко, який, як подейкували, наприкінці 1990-х при слабкому Єльцині мріяв, що очолить Союзну державу з Росією, нині перебуває на дуже короткому повідку у Кремля.

Володимир Зеленський робить вигляд, що спроможний провести ефективні переговори з Москвою. Однак, попри бадьорі обіцянки, він жодним чином не просунувся в питанні звільнення полонених, так само як і натяку немає на те, що він здатний змінити Мінський формат чи залучити до нього США. Вміння кричати на підлеглих на нарадах жодним чином не компенсується успіхами на зовнішньополітичній арені.

Обидва президенти впевнені в тому, що, оскільки вони так легко здобули популярність у себе в країні, то й причарувати партнерів на Заході та на Сході – справа техніки. Із Заходом у Лукашенка відверто не склалося – він з ним фактично у стані холодної війни. З Росією – гра в одні ворота. Самовпевнений і зухвалий бацька під час своїх візитів до Москви – жалюгідний губернатор «Западного края» (так за царату називали Білорусь). Він не те що не підвищує голос, а мнеться, як двієчник у кабінеті директора – і наївно розраховує, що привезені ним кілька мішків бульби бодай якось розважать кремлівського тирана.

Лукашенко може змінити риторику і бути на словах незалежником у себе в Мінську. Ву Москві ж йому чітко нагадують, хто насправді господар, і «останній диктатор Європи» тримається як побитий пес. Володимир Зеленський ще має достатньо сценічної привабливості, щоб викликати симпатію на Заході, де багато хто з політиків вірить, що вчорашній комік подолає корупцію і проведе реформи. Чи надовго вистачить цього замилування, буде видно вже після формування уряду пропрезидентською більшістю.

А от в діалозі з Путіним зухвальство Зеленського також кудись зникає. Ми не чули його розмови з очільником Росії, але навіть в інтерпретації самого українського президента, він у діалозі з лідером РФ тримається більш ніж скромно – і просить «вплинути на ту сторону». А натомість – отримує публічну відповідь із закликом не стріляти в мирних мешканців.

Російська гібридна армія, попри перемир’я, щодня продовжує обстрілювати українські позиції. Гинуть наші бійці, а він навіть боїться вимовити слово «Росія».

Отже, хвацько критикувати (та й то, не називаючи Росію Росією) Москву Зеленський прагне заочно, у прямому ж діалозі плекає те, що в старих російських книжках зветься «подобострастие». Обидва «круті хлопці» з Мінська та Києва якось швидко втрачають свою крутизну там, де її варто було б демонструвати в першу чергу.

І насамкінець. Схожість стилю спілкування відзначили журналісти білоруської редакції "Радіо Свобода" – й опублікували відеозапис із уривками зустрічей Зеленського та Лукашенка з чиновниками.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!