Щоб зупинити реванш, патріотичні партії мають висувати узгоджених кандидатів на мажортарці

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 10449 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 03/06/2019Дата публікації

Існує реальна загроза формування однопартійної більшості та повного контролю всієї влади в країні віртуальною партією «Слуга народу». Це дуже небезпечний сценарій, зважаючи на стиль поведінки й систему цінностей Зеленського і Ко. Щоб цього не допустити– усім політичним силам, які усвідомлюють небезпеку реваншу, варто домовлятися про одного спільного кандидата в кожному мажоритарному окрузі.

Автор: Тарас Шамайда

Видавши сумнівний з точки зору законності Указ про дострокові парламентські вибори 21 липня, президент Зеленський ясно дав зрозуміти, що його метою є концентрація влади за будь-яку ціну.

Здавалося б, навіщо робити раптові вибори посеред літа, якщо через три місяці, у жовтні, і так були б чергові вибори Ради? Парламент міг би спокійно допрацювати цей термін, президент – прозвітувати про перші 100 днів своєї роботи, а виборці – визначитися, чи підтримують вони дії Президента і кандидатів від його партії. Власне, у цьому й криється відповідь. «У Зеленського» не хочуть, щоб його оцінювали за реальними діями.

І розуміють, що до жовтня значна частина виборців може розчаруватися в новому главі держави. А в липні інерція підтримки Зеленського на президентських виборах дозволить його партії «Слуга народу» перемогти авансом.

Дані соціологічних опитувань свідчать, що президентська партія й справді перебуває поза конкуренцією, в рази випереджаючи найближчих опонентів. І це при тому, що мало хто в Україні бачив живих членів партії «Слуга народу», і навряд чи пересічний виборець назве прізвища бодай кількох політиків цієї суперпопулярної партії.

За даними соціологічної групи «Рейтинг», отриманими під час опитування 16-21 травня, за «Слугу народу» готові голосувати 33% всіх виборців, 37% від тих, хто має намір голосувати, і 44% тих, хто має намір голосувати й визначився.

Саме остання цифра найкраще моделює результат, який партія отримала б зараз на виборах, оскільки невизначених виборців у підсумку розподіляються приблизно пропорційно до симпатій тих, хто визначився.

Згідно з цим же дослідженням, Опозиційна платформа «За життя» отримала б майже 11%, Блок Порошенка – 9%, «Батьківщина» - 7%, а партія Ігоря Смешка «Сила і честь» - 5%. Впритул наблизилась до прохідного 5-відсоткового бар’єру партія Святослава Вакарчука «Голос» – 4,6%.

Інші соціологічні дослідження дають дуже подібну картину.

Ці цифри пояснюють, чому Зеленський так прагнув провести через парламент законопроект про розподіл за системою закритих партійних списків (виборцям обіцяли відкриті списки) усіх депутатських мандатів.

Якби депутати наплювали на регламент і пристали б на пропозицію президента, за таких рейтингів його партія отримала б одноосібну більшість у парламенті і право створювати власний уряд, без жодних коаліцій. Втім, аферу зі зміною правил під час гри парламент провалив, і вибори відбудуться за змішаною мажоритарно-пропорційною системою з бар’єром 5%. За нинішнього рівня підтримки «Слуга народу» отримає за списками 130 мандатів, всі решта партій – 95.

Теоретично половина парламенту – 225 депутатів – має обиратися у мажоритарних округах, коли від кожного округу до парламенту потрапляє лише один депутат, який посяде перше місце, незалежно від числа і відсотка голосів. Але реально депутати обиратимуться лише у 198 округах: решта знаходяться на окупованих територіях.

І хоча, як правило, перемогти в окрузі можуть лише розкручені кандидати з великими грошима, зв’язками й агітаційними мережами, все змінюється, якщо на арену виходять популярні партії. Таке траплялося не раз – наприклад, у 2012 році, коли люди з невідомих причин масово голосували за партію "Удар" і її кандидатів.

Підтримка партії Зеленського в більшості округів України настільки висока, що лідери можуть за прикладом імператора Калігули висувати коней – і ті стануть сенаторами, тобто, депутатами. А отже, не виключено, що «слуги» отримають більшість і за мажоритарною складовою.

Принаймні, саме це є їхньою метою – мати самостійно 226 голосів.

Отримавши такий результат, вся влада в країні належатиме їм – президент, парламент, уряд, вертикаль державних адміністрацій і силових структур.

Дуже небезпечний сценарій, зважаючи на стиль поведінки й систему цінностей Зеленського і Ко, яскравим прикладом якої є нещодавнє інтерв’ю Бориса Шефіра, брата першого помічника Президента Зеленського, Сергія Шефіра, і співвласника студії “Квартал 95”.

З точки зору національних інтересів було б краще мати парламент у якості противаги, а не додатку до Банкової.

Але чи є шанси в опонентів Зеленського перемогти на дочасних виборах і сформувати коаліцію без «Слуги народу»? Навряд. Адже навіть якщо партії, які пройдуть до парламенту, та прихильні до них мажоритарники отримають математичну більшість без «слуг», вони є настільки полярними, що не зможуть об’єднатися в коаліцію.

Проукраїнська опозиція

Тому патріотичні сили мають сконцентруватися на реалістичних завданнях, від здатності вирішити які залежатиме майбутнє України:

1) Не допустити одноосібної більшості для «Слуги народу», а також коаліції «слуг» з партією Бойка-Медведчука «За життя».

2) Сформувати потужну патріотичну проєвропейську опозицію, яка протидіятиме спробам реваншу й пропонуватиме суспільству якісну альтернативу. І, серед іншого, не дасть вносити руйнівних змін до Конституції.

Щоб вирішити ці завдання, треба максимально об’єднати сили як у пропорційній, так і в мажоритарній складовій.

Розглянемо перспективи проукраїнських сил:

Одним із центрів такого об’єднання є Порошенко. Перейменувавши свою партію на «Європейську солідарність» та офіційно ставши її головою, Порошенко запросив до єдиного списку всі сили, які бачать своїм завданням захист «армії, мови, віри» й західного вектора розвитку. За нашою інформацією, за списком ЄвроСлідарності (ЄС) не балотуватимуться найбільш одіозні фігури нинішньої фракції БПП, водночас, до нього увійде група депутатів із самооборони Майдану на чолі зі спікером Парубієм.

Запрошено до походу в Раду під прапором Порошенка як активних депутатів нинішнього скликання, так і військових, громадських та культурних діячів, частину з яких обіцяють узяти в список за підсумками внутрішньопартійних праймеріз. Швидше за все, піде в списку Порошенка й партія Віталія Кличка УДАР, яка відмовилася від самостійного походу на вибори через катастрофічно низькі рейтинги, і не змогла домовитися з «Батьківщиною».

За грамотного ведення виборчої кампанії ЄвроСолідарність зможе зберегти, а то й наростити свій вплив і отримати близько 10% голосів, тобто, 25-30 мандатів за партійним списком.

Іншим центром тяжіння є партія Святослава Вакарчука «Голос», яка виступає під гаслами оновлення й проти «старої політики», але стоїть на проукраїнських і проєвропейських позиціях. Багато в чому повторюючи риторику Зеленського, Вакарчук водночас визнає важливість деяких здійснених за минулі 5 років реформ, і підкреслює, що команда «Голосу» йде «будувати, а не руйнувати».

Остаточний вигляд списку «Голосу» стане відомим у найближчі дні, але вже оголошено, що там не буде чинних народних депутатів. Такий хід покликаний підкреслити цілковиту новизну партії й використовується не вперше – на виборах 2014 року список без жодного депутата ВР сформувала «Самопоміч», з тією ж метою.

«Голос» є ідеальною партією для тих виборців, які хочуть підтримати альтернативу Зеленському, але нізащо не голосуватимуть за Порошенка.

Тому рейтинг партії Вакарчука росте, стрибнувши протягом травня від 1% до 3-5%. Партія має всі шанси не лише подолати бар’єр, але й отримати результат, співмірний із ЄС Порошенка.

Голосував за патріотів, підтримав "Слугу"

Проте ще більше голосів виборців, які могли б опинитися в скарбничці демократичної опозиції, можуть просто піти у сміття, точніше - бути перерозподіленими на користь переможців.

За мандати змагатиметься ціла низка партій, які мають мінімальні шанси на проходження в парламент, але з різних причин не захотіли єднати свої зусилля з іншими.

Радикальна Партія Ляшка і Громадянська позиція Гриценка мають по 2-3% підтримки, «Свобода», Аграрна партія й «Самопоміч» - по 1-2%. Про окремий похід на вибори заявив і прем’єр Гройсман, політична сила якого має 1% підтримки, і якщо й наростить популярність, то навряд чи в умовах жорсткої конкуренції дотягне до прохідного бар’єру.

Разом усі ці партії на сьогодні збирають 10-15% голосів патріотичних виборців переважно Центральної та Західної України. Голосів, які могли б значно збільшити лави демократичної опозиції в Раді, якби партійні лідери відмовилися від надмірних амбіцій чи підігрування олігархам.

Реваншисти об’єднуються

На відміну від патріотичних сил, реваншисти, навпаки, об’єднуються. Днями Опозиційна платформа «За життя» й Опозиційний блок, сумарний рейтинг яких сягає 13-15%, домовилися про спільний похід на вибори. Це означає не лише здатність відверто промосковської партії отримати 40-50 мандатів за партійним списком, але й можливість перемоги її кандидатів у багатьох мажоритарних округах Сходу та Півдня.

Певною противагою цьому об’єднанню є новостворена партія «Довіряй ділам» на чолі з мерами Харкова та Одеси, яка може розпорошити голоси проросійського електорату як за пропорційною, так і за мажоритарною складовою. У цьому сенсі партія Кернеса-Труханова може бути навіть корисною, особливо якщо вона не подолає прохідний бар’єр. Бо якщо подолає, то може увійти в коаліцію зі «Слугою народу» і зробити політику нової влади ще більш реваншистською.

Тимошенко і Смешко

Швидше за все, збережуть свої позиції й увійдуть до парламенту партії Юлії Тимошенко «Батьківщина» та Ігоря Смешка «Сила і честь». Дослідження Текстів показало, що близько 90% виборців Юлії Тимошенко та 97% виборців Смешка в другому турі проголосували за Зеленського. Не дивно, що ці політики захочуть увійти до правлячої коаліції – за поточних обставин це, можливо, й не найгірший варіант.

Потрібно узгоджувати мажоритарку

Проте вирішальний вплив на склад парламенту та майбутнє країни матимуть підсумки виборів у мажоритарних округах. Якщо кожна з тих партій, які вважають себе альтернативою Зеленському, виставлятиме своїх кандидатів у більшості округів (байдуже, зі щирими намірами, чи навмисне підігруючи президенту) – результат буде нищівним для них усіх.

Четверо топових політиків з цієї картинки в наступну Раду не потрапляють

Вони просто розшматують голоси патріотичних виборців, і кандидати від «Слуги народу» здобудуть перші місця навіть там, де матимуть лише 20-25% голосів. Це означатиме формування однопартійної більшості й повний контроль всієї влади в країні партією «Слуга народу».

Єдиний шанс запобігти цьому – усім політичним силам, які усвідомлюють небезпеку реваншу, домовитися про одного спільного кандидата в кожному окрузі. Чим ширшим буде таке об’єднання – тим більше шансів на успіх.

Як би не ставилися одні до одних лідери ЄвроСолідарності і «Батьківщини», «Голосу» і Радикальної Партії Ляшка, «Свободи» і «Самопомочі» – лише погодження єдиного кандидата по кожному округу дасть шанс багатьом із цих кандидатів пройти в парламент. І автоматично зменшити там кількість кнопкодавів Зеленського.

Реалізувати домовленості можна по-різному – заявляти про спільну підтримку кандидатів на округах, просто поділити округи на етапі висунення чи познімати слабших кандидатів на користь сильніших уже під час кампанії, як це було в часи Януковича. Головне, щоб у день голосування виборці чітко розуміли, хто в їхньому окрузі – єдиний кандидат від демократичних сил (сьогодні це затягане словосполучення знову набуває свого сенсу).

Це саме той випадок, коли партійні й державні інтереси збігаються. Однак це не значить, що всі партійні вожді керуватимуться цим фактом, а не домовленостями з олігархами у власних більш приземлених цілях.

Залежно від того, наскільки українські політики зможуть об’єднати зусилля, залежить розклад сил у майбутній раді й розвиток ситуації в Україні. Якщо демократичні сили не спокусяться на подачки і не пересваряться, вони мають шанс стати виразниками інтересів мільйонів українців і, спираючись на їхню довіру, захистити ключові завоювання Революції Гідності.

Якщо ж демократична опозиція буде роздрібнена й відкинута на маргінес, захистити свою країну українці зможуть лише через рішучі вуличні протести.

Новий Майдан в умовах російської агресії – це дуже небезпечний сценарій. Але, на жаль, він може стати єдино можливим виходом, якщо безвідповідальність політиків відкриє шлях до тотального захоплення влади спільниками нинішнього президента.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!