НАТО — живіше за всіх живих. Блок успішно адаптується до нових військових реалій

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 9427 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 04/04/2019Дата публікації

Цього року НАТО виповнюється 70 років. Журнал The Economist присвятив цій події спеціальний репортаж, який є чимось на кшталт повного медичного обстеження альянсу. Починається цей матеріал з погляду назад, бо за 70 років є що згадати і над чим замислитись. Окрема стаття присвячена політиці НАТО стосовно Росії та загроз, що пов’язані з нею. Не оминули увагою питання оборонних бюджетів, яке, хоч і існує стільки, скільки існує НАТО, віднедавна набуло особливої гостроти.

Короткий переказ: Олександр Снідалов, переклад повністю тут

Також подаються огляди тем, що пов’язані з майбутнім НАТО. Сюди входять ініціатива, відома як Армія ЄС, а також ініціативи, пов’язані з інформаційною війною та оновленням командних структур НАТО. Завершує цей репортаж стаття, в якій автори спробували зазирнути в майбутнє, щоб зрозуміти, як виглядатиме НАТО, коли йому виповниться 100 років.

Спецрепортаж складається з шести повноцінних статей і однієї короткої замітки. У чотирьох з шести статей в різних контекстах згадується Україна. Але навіть якби цих згадок не було, спецрепортаж про НАТО вартий подання українською мовою, і на це є одна причина — євроатлантична інтеграція є важливим пріоритетом для України.

Щоб досягти мети, нам треба розібратись, чим сьогодні є ЄС на НАТО, та яких змін чекати у цих утвореннях. Нам потрібно знайти своє місце в системі європейської безпеки, а для цього, в першу чергу, треба дуже добре розуміти, які виклики чекають на ЄС та НАТО в майбутньому.

Вже сам той факт, що НАТО виповнюється 70 років, заслуговує на повагу. Цей військовий союз не є найтривалішим. Втім, на відміну від скоріше мертвих, ніж живих Англо-Португалької та Шотландсько-Французької угод, початок дії яких датується тринадцятим століттям, той факт, що НАТО життєздатний і досі, ні в кого не викликає сумнівів.

Ну, майже ні в кого, крім, можливо, президента Трампа. Можна пригадати інтерв'ю, в якому він поставив під сумнів необхідність захищати новачка НАТО, Македонію. Можна пригадативисловлені під час останнього саміту в Брюсселі погрози того ж таки Трампа вийти з НАТО, якщо союзники не збільшать оборонні витрати. Спадають на думку й зізнання Трампа своїм радникам, що він із задоволенням принагідно виведе США з НАТО, які поширювала американська преса. Втім, це лише демонструє, що НАТО живіший, ніж будь коли, і знаходиться на вершечку порядку денного союзників. А кроки, що здійснює НАТО для актуалізації своїх можливостей, досить промовисто показують, що чутки про його смерть дуже передчасні.

НАТО справді доводив у минулому свою стійкість до кризових ситуацій. Альянс має чим пишатись — від його останнього конкурента, яким був Варшавський пакт, не залишилось практично нічого: з восьми учасників сім стали членами НАТО, а восьмий, Радянський Союз, припинив своє існування.

Тож новим суперникам варто бути обережними. Навіть якщо вони знаходяться на березі зовсім іншого, не Атлантичного, а Тихого океану, як, наприклад Китай, чия зростаюча потужність вже досить давно турбує США, а значить, потенційно може стати пріоритетом і для НАТО.

Але поки Китай вийшов на фінішну пряму у напрямку статусу супердержави, інша потуга, схоже, вирішила наостанок голосно грюкнути дверима. Так, ідеться про Росію, для протидії якій і було, власне, створено НАТО. Нині серед союзників є консенсус: РФ — це сила, яка занепадає і не може скласти конкуренцію довгостроково, втім, цілком здатна створити проблеми у найближчі десятиліття.

Гібридна окупація та анексія Криму, гібридне військове вторгнення Україну й окупація Донбасу, зовсім не гібридний і дуже відвертий напад з подальшим захопленням кораблів українських ВМС — усі ці події стали для НАТО важливим повідомленням. І НАТО бере це повідомлення до уваги, демонструючи таку важливу рису, як здатність до самоактуалізації.

Важливо, що не тільки зростання військової готовності Росії не пройшло непоміченим для альянсу. Власні досить серйозні недопрацювання теж не залишилися без уваги. Про що можна говорити, коли для німецького підрозділу, який брав участь в навчаннях Trident Juncture 2019, спорядження й обладнання збирали по всьому бундесверу.

Загалом тема витрат європейців на власу оборону викликає питання ще з часів Джона Ф. Кеннеді, і відтоді не втратила своєї актуальності. Мотиваційні заходи Трампа дещо покращили ситуацію, втім, до прийнятного рівня ще далеко. Та ж Німеччина, яка на саміті в Уельсі у 2014 році зобовязувалась до 2024 вивести рівень витрат на оборону до 2% ВВП, нині говорить, що більш ніж 1.24% їй не по силам. І, як завжди, має купу виправдань.

Нині НАТО має надміру завдань, які можна згрупувати у два основних напрямки: поточні операції та антикризовий менеджмент. Географія операцій НАТО все ще дуже широка: від Афганістану до Африки, від країн Балтії до Арабского моря. Аналітики вже якийсь час говорять про небезпеку розпорошення зусиль і необхідність ухвалення важких, але потрібних рішень, які б дозволили сфокусуватись на найважливіших пріоритетах.

Один із аспектів актуалізації НАТО — відкриття нових командних центрів, які були б сфокусовані на розробці та впровадження нових, іноваційних методів ведення війни. Приклад такої роботи — й експерименти з 3D-друку запчастин та компонентів у польових умовах, і використання сенсорів для автоматизації охорони баз та місць дислокації, і безпілотні транспортні засоби для покращення логістики та зменшення втрат на полі бою.

Все це було випробувано під час останніх наймасштабніших навчань НАТО Trident Juncture 2019 поблизу берегів Норвегії. Росія, до слова, не дивилась на ці навчання, склавши руки. Натомість вона використала їх для випробування власних розробок радіо-технічної боротьби, і активно глушила GPS сигнал в зоні проведення навчань альянсу.

Інший напрямок роботи НАТО — створення центрів компетенцій для відповіді на гібридно-інформаційні загрози. На відміну від традиційного способу ведення війни, який передбачає суттєві інвестиції в обладнання, техніку та інфраструктуру, які можуть собі дозволити далеко не всі союзники, напрямок інформаційних та кіберзагроз ідеально підходить для опрацювання такими невеликими країнами, як Латвія та Естонія.

Під час згаданих вище навчань зусиллями цих центрів було проведено експеримент, який за допомогою соцмереж та відкритих джерел інформації дозволив не тільки встановити місцезнаходження солдат, які беруть участь у навчаннях, та спостерігати за їхніми переміщеннями у реальному часі, а й впливати на їх нюповедінку. Зокрема — на готовність у порушення наказів залишити місце несення служби.

Втім, ці заходи не можна вважати достатніми. Й особливо — в контексті сценарію виходу США зі складу альянсу, який військові експерти досліджують цілком серйозно. Недаремно європейські політики все частіше ведуть розмови на тему концепції суто європейської оборонної стратегії та навіть об’єднаної Європейської Армії.

Висновки не дають приводу для оптимізму: у випадку виходу США, європейська оборона матиме суттєві прогалини — як функціональні, так і кількісні. Ці висновки підкріплені досвідом операції, де лідерство було за європейськими союзниками, такими, як операція в Лівії.

Якщо питання ядерного стримування ще можна теоретично якось вирішити за рахунок французької “ядерної парасольки”, то брак розвідувальних, спостережних, ракетних технологій, а також навичок проведення спеціальних операцій може дорого коштувати європейцям. Втім, українцям варто дивитись на ці проблеми радше як на можливість довести свою незамінність в системі європейської оборони.

Якщо вчасно розвинути компетенції, які будуть доповнювати спроможності європейських союзників, шанси України на тіснішу оборонну співпрацю і, можливо, навіть на на членство в оборонному союзі суттєво підвищаться. Приклад Македонії, майбутнього 30-го члена НАТО, показує: за наявності серйозного інтересу існує мало перепон, які могли б стримати союзників від прийняття у свої лави нового члена.

Втім, позиціонування України в системі євроатлантичної чи європейської безпеки вимагатиме серйозної домашньої роботи, а також виняткових комунікаційних та дипломатичних навичок. А головне — готовності України зубами чіплятись за необхідні їй рішення з боку союзників. Такі завдання точно не під силу дилетантам, які вважають, що можна бити байдики, бо “нас там не чекають”.

Щоб з гідністю пережити свої сімдесят і дожити до ста, НАТО потрібно віднайти себе заново. Такі періоди не трапляються часто, вони потребують роботи на межі можливостей і означають пошук, новації та перетворення. Усе це, при уважному ставленні, може розкрити перед Україною додаткові можливості — враховуючи її п'ятирічну відсічі російській гібридній агресії та набутя певних унікальних компетенцій у цьому напрямку.

Тож побажаємо НАТО успішних змін та довгого життя, а Україні — мудрості, щоб не прогавити можливості й не змарнувати власні нагоди у новій євроатлантичній реальності.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!