Імперська спадщина у назвах і пам'ятниках. В'ятрович анонсує підготовку закону для її усунення

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 23363 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 21/03/2019Дата публікації

За шаром комуністичного минулого приховується шар російсько-імперського минулого. Коли тим чи іншим містам, селам, вулицям повертали історичні назви, то виявилося, що вони присвячені керівникам Російської імперії, її воєначальникам тощо. Прикладом того, наскільки багатим є цей російсько-імперський шар в Україні, є Александр Суворов. На дискусії «Імперська спадщина: як і що з нею робити?» історики, політологи та громадські діячі розмовляли про те, як позбуватися травм минулого. Пропонуємо найцікавіше з їхніх виступів.

Записала Ярослава Тимощук, також використані матеріали Укрінформу

Володимир В'ятрович, голова Українського інституту національної пам'яті

РФ у війні проти України використовує все, що пов’язує нас з минулим. Тож з міркувань безпеки надзвичайно важливо продовжувати кроки, що нівелюють цей вплив. Одним із таких кроків була декомунізація, нині маємо позбутися залишків колонізації.

Важливо запустити переосмислення радянського минулого, тому що спільні міфи, стереотипи, такі тези, як “один народ”, “одна держава”, нав’язані ще радянською пропагандою, використовуються сучасною російською пропагандою для мобілізації на боротьбу проти сучасної Української держави.

Під час декомунізації ми побачили, що за шаром комуністичного минулого приховується шар російсько-імперського минулого – коли тим чи іншим топонімам повертали історичні назви, і ці історичні назви були присвячені керівникам російської імперії, її воєначальникам тощо.

Монумент Слави. Пам'ятник в центрі Полтави встановлений на честь розгрому військ Мазепи і Карла XII. Ідеологія російської імперії й досі присутня на українських туристичних сайтах. Ось як описується цей пам'ятник: У центрі Полтави височить пам'ятник Слави, споруджений на місці, де за переказами 28 червня 1709 року жителі міста Полтави, його героїчний гарнізон і полковник Келін зустріли Петра I й звитяжну Руську Армію при їх в'їзді в місто після перемоги на полі бою. Монумент Слави (зустрічається також назва Колона Слави) – пам'ятник монументального мистецтва початку XIX століття в центрі Круглої площі в Полтаві (Україна). Встановлений на честь перемоги російської армії над військами шведського короля Карла XII в Полтавській битві. Одна з головних визначних пам'яток центру Полтави.

Прикладом того, наскільки багатий цей російсько-імперський шар в Україні є, зокрема, такий відомий персонаж російської історії, як Александр Суворов. Адже в Україні щонайменше 290 вулиць названо його ім'ям, плюс йому встановлено 5 пам'ятників.

Графіка з проекту Текстів На чию честь названі вулиці

Події на Донбасі, анексія Криму вкотре загострили необхідність позбавлення від цієї імперської спадщини, яка використовується РФ для того, аби якимось чином легітимізувати свою агресію проти сучасної України. Саме з цих міркувань нею було відновлено такі терміни, як “Новоросія”, з цих міркувань говориться про те, що ті чи інші території України, особливо на півдні та сході, не мали своєї історії до появи тут російської імперії.

За підсумками обговорень ми напрацюємо відповідний закон або кілька законів, підзаконні акти та інші механізми, завдання яких — обмежити вплив імперської спадщини на сучасну політичну ситуацію в Україні

Ми прекрасно розуміємо, що це треба було зробити ще “на вчора”. І ми будемо робити все від нас залежне, щоб напрацювати документи якомога швидше, але не шляхом якості. Надзвичайно важливо, щоб ми не наробили помилок, тому що це дуже важливий процес і, відповідно, ми повинні працювати зважено. Але ми будемо намагатися, щоб уже цього року вийти з конкретними пропозиціями на Верховну Раду.

Віктор Брехуненко, історик (Інститут української археографії та джерелознавства НАН України):

Російська імперія в Україні, як і інші імперії (Французька, Британська), позначала межі своїх володінь в тому числі топонімікою. Коли почалася посилена інтеграція українських земель до Російської імперії, паралельно з процесом правової, освітньої нівеляції нав’язувалася імперська спадщина.

Окрім топоніміки, є проблема з заснуваннями міст. Російські історіографічні праці XIX-XX століття подавали дати заснування українських міст, коли там з’явилися росіяни, коли територія ввійшла до Російської імперії. В такий спосіб намагалися відрізати попередній шмат української історії.

Згодом ця тенденція продовжилася в радянських працях. Намагалися зробити українську історію перерваною, отже, вигідною для Москви. (Треба звернути увагу на офіційні дати заснування Одеси, Дніпра – вони не мають нічого спільного з реальними). Важливо уникнути й іншого перекосу, як це сталося в Запоріжжі, коли замінюючи дати, занурилися аж до X століття і нижче, депутати міської ради голосували за це. Це дискредитує будь-яку ідею.

Щоб вивести свідомість із колоніального минулого, треба Україну в Російській імперії з XIX століття й далі розглядати як колонію. Підвести до цього історичні аргументи, показати, як усе економічно було зав’язане. Бо стереотип людей – що колонії заморські, Україна в це визначення не потрапляє. Відправним пунктом для цього може стати книжка Єви Томпсон «Трубадури імперії» – там усе гарно пояснено.

Євген Магда, директор Інституту світової політики:

І подібність мов (хоча є слов’янські мови, більше схожі між собою), і досвід співжиття – все опирається думці, що ми були колонією. Якщо запитати українця, чи Індія була колонією Британії, він відповість позитивно, але щодо України і Росії так не скаже – така відповідь не прописана в шкільному підручнику з історії. Це порядок денний, з яким треба працювати.

Але маємо й успіхи: за п’ять років Україна не просто витримала гібридний тиск Росії, а й показала свою спроможність давати відсіч.

Мрідула Гош, політологиня, правозахисниця:

Україна тепер на тому етапі, коли можна розвивати потужний науковий напрямок. Має бути політика вивчення знань – тих, які існували, але не оприлюднювалися. Радянську історіографію теж треба перебудувати. Надати голоси тим, чиїх голосів не було чутно раніше. Ще один важливий чинник – креативний спротив інтелектуалів.

У нас в Індії з середини XVIII століття розпочався ренесанс, який передував незалежності. Це була антиімперіалістична боротьба, а імперії для нас асоціювалися з Заходом. Певні інтелектуали мали ліві погляди. Коли відбувся більшовицький переворот у Москві, ця наукова група трохи мала схильність до лівих ідеологій. Але це не була ідеологія більшовизму – більше вболівали за демократію. Ці течії помітні й в історії, мистецтві, літературі. В Україні потрібно практикувати відхід сліпого застосування принципу «вони» і «ми».

Індія не мала великої культурної схожості з Британією того часу, спостерігалося менше асиміляції, між нами не було спільних кордонів. Основним викликом для нас був психологічний ренесанс, у ставленні до колонізатора. Тут я використала б дуже знайоме вам слово «гідність». Його вжиток свідчить про те, що Україна ступила на новий етап усвідомлення позбавлення від колонізації.

Також у нас був консенсус еліт (індійських і британських), які розуміли необхідність процесу демонтажу імперії. Знайшлася критична маса таких людей, які змогли об’єднатися. Було б чудово, якщо б у Росії знайшлися такі інтелектуали, які готові разом із вами виступати за деколонізацію.

Володимир Василенко, юрист-міжнародник:

Гібридна війна Росії проти України нині має два складники: збройна і гуманітарна агресія. Гуманітарна, у свою чергу, складається з чотирьох напрямків:

1. Мовно-культурна війна (Росія веде її ще після Переяславської ради);

2. Інформаційно-пропагандистська війна;

3. Війна проти української національної пам’яті;

4. Міжконфесійна війна.

Якщо збройна агресія передбачає фізичне знищення, то гуманітарна війна передбачає знищення ідентичності. Держава може бути повністю завойована, але якщо нація збереже ідентичність, то виживе. Без неї зникне. З цього треба виходити, вирішуючи наші питання національної безпеки. Відновити і зберегти національну пам'ять має пріоритет над тим, як помахають пальчиком із Заходу і що нам скажуть росіяни.

Чому тепер говоримо про те, щоб проводити референдуми за перейменування міст, вулиць? Ніхто ж не проводив референдуми, коли називали іменами українських катів. Це теж питання національної безпеки.

Ми не повинні говорити про деколонізацію – Україна не була колонією в загальному розумінні цього слова. Доречніше говорити про подолання наслідків російського імперського панування в Україні.

Природа західного імперіалізму інша. Жодна з європейських імперій не розглядала колонію як частину себе, не намагалася знищити ідентичність. Так, використовували ресурси, експлуатували людей безбожно, поширювали свої мови, але не мали на меті знищити місцеві. Португалія не вважала Мозамбік частиною себе, так само, як Британія – Індію. Йдеться не про розташування (мовляв, це було за морем), а про характер цих імперій.

З Росією інша картина: вона вважала, що українці – це такі собі зіпсовані росіяни, територія так само їм належить. Стародавню історію України вважають своєю. І в цьому полягає причина ненависті сучасної Росії до незалежної України: без неї Росія втрачає свою ідентичність, історію. Вважаючи, що імперія не може існувати без великої історії, Росія присвоїла нашу – і тепер прагне це відновити.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!