Життя без правил. Чим небезпечні вуличні бійки, які влаштовують «Національні дружини»

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 8071 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 13/03/2019Дата публікації

Насильство – порядок денний для таких парамілітарних організацій, як «Національні дружини». Його вчиняють не тільки щодо держави. Найкласичніша схема – прикриватися благородними діями, наприклад, боротися з забудовниками. На цю проблему довго закривали очі, називаючи таких людей «активістами». Окрім того, заклики в інтернеті на зразок «повісити опонента» легітимізують дії тих, хто виходить на вулицю і починає громити. Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень, розповідає, чим загрожує така риторика, та як зменшити її популярність.

Автор: Ігор Семиволос, Українська миротворча школа

Насильство породжує інше насильство: якщо одна група людей агресивна щодо іншої, то ця друга група своїми діями легітимізує насильство у відповідь. Окрім усього іншого, насильство в суспільстві погане ще й тому, що воно руйнує будь-які можливості для порозуміння, діалогу. Важко уявити, як після конфлікту задіяні в ньому сідають за стіл переговорів і швидко досягають вигідного для всіх результату. Це неможливо бодай тому, що між людьми втрачена довіра.

Насильство руйнує писані й неписані правила, які є у кожному суспільстві й називаються соціальним порядком. Поза ним не можна існувати. Якщо хочемо жити в стабільному суспільстві, яке розвивається, то нам необхідні такі правила гри – їх встановлює політичний клас. Натомість насильство руйнує соціальний порядок, підважує чинні правила, встановлює домінування однієї групи над іншою. Якщо у правилах соціального порядку є місце для компромісів, то насильство їх не допускає – і в цьому небезпека.

Держава має монополію на узаконене насильство – тобто карає тих, хто порушує встановлені правила. Це наріжний камінь існування держави. Позасистемні сили, які намагаються застосувати насильство, хочуть підірвати цю монополію і встановити свій порядок. І «Національні дружини», і «Національний корпус» побудовані за принципом парамілітарних організацій. А такі структури від початку заточені на насильство, воно – частинка їхнього порядку денного. Учасники парамілітарних організацій вчиняють таке насильство не тільки щодо держави (це можуть бути терористичні акти, спроби нападу на політичні дільниці).

Йдеться не про одиничний випадок кілька днів тому, а про явище, яке триває щонайменше впродовж двох останніх років: насильство щодо забудовників, політичних опонентів, бізнесменів. Так звані вуличні організації часто прикриваються благородними діями. Найкласичніша схема – боротьба з забудовниками. На цю проблему довго закривали очі, називаючи таких людей «активістами». До того ж, таке насильство толерується суспільством. А тим часом наступний логічний крок таких угруповань – вчиняти насильство щодо держави.

Чому суспільство толерує? Бо багато хто думає, що складні проблеми можна вирішити простими методами – через насильство. Окрім вулиці, багато толерування насильства є в інтернеті – у закликах на зразок «повісити опонента». Ось такі начебто несерйозні заклики у віртуальному просторі зрештою легітимізують дії конкретних людей на вулиці, які виходять і починають громити. Понад те, деякі політики підігрують таким суспільним настроям, коли пропонують насильство як рішення. Це дуже нагадує проблему революційної доцільності.

Що більше у нас буде середнього класу, то менше шансів у таких політиків, що люди їх підтримуватимуть. Готовність до насильства пов’язана зі страхом та невпевненістю. Як свідчать наші дослідження на Донеччині та Луганщині, лише люди з середнім достатком (або ті, хто прагне до нього) відкриті до співпраці та готові брати на себе відповідальність. А будь-яка співпраця передбачає діалог, а не домінування.

Багаті більше переймаються своїми статками, бідні – злиднями. Такі люди замкненіші, тож менш налаштовані на співпрацю. Багаті почувають себе в більшій небезпеці, а бідні перебувають у стресі, живуть одним днем. Ці дві групи теж схильні до агресії, вони не налаштовані співпрацювати.

Головне для нас тепер – еволюційно не зірватися. Коли соціальні відносини модернізуються, ускладнюються взаємини між різними прошарками і класами. Політики і частина населення (багаті і бідні) вбачають у цьому загрозу – адже ускладненість потребує інших рішень. Вони хочуть повернутися до простих правил, тобто до насильства, регулювати ним відносини. Тому над нами тяжіє постійна загроза більшовизму.

З людьми треба говорити, показувати, що насильство нічого не вирішує – потрібна освіта. Вона відкриває перспективу, коли люди перестають жити одним днем і починають замислюватися. Якщо людина бачить перед собою перспективу, починає планувати життя бодай на рік уперед, шансів, що вона зірветься на насильство, набагато менше.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!