Радянська Академія. Науковці НАНУ заробляють на рівні касирів. Через це йдуть на різні махінації із зарплатами

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 25120 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 06/03/2019Дата публікації

У часи горбачовської перебудови говорили "так жить нєльзя". Цей вислів стосувався не бідності, а етичних норм: постійного викручування, хитрощів, щоб вижити, і підлещування до начальства. В Академії наук і досі так живуть. «Мертві душі», талановиті прибиральниці та академіки на двох стільцях. Дехто отримує "получку" — і лише числиться на роботі, а реально працює за кордоном. Дехто намагається тягнути наукову роботу — й одночасно підробляє в інших місцях. Та, як у будь-якій установі радянського зразка, кращу зарплату отримує той, у кого є блат.

Текст: Любов Величко

Ключ від усіх дверей

Вхід до Інституту ядерних досліджень охороняє молодий хлопець. Він сидить у заскленій будці поряд із турнікетами, які обертаються лише перед власниками магнітних перепусток. Заходи безпеки тут незайві: на території установи знаходиться установка, яка є національним надбанням України — діючий ядерний реактор, на якому вчені уже понад півсторіччя проводять наукові дослідження.

На перший погляд, стратегічна установа захищена від небажаних гостей: за відвідувачами спостерігають камери, а щоб потрапити всередину, потрібна перепустка, яку замовляє хтось зі співробітників.

Цю перепустку разом із документом потрібно пред’явити на прохідній. І лише після цього відвідувач може зайти на територію інституту.

Але наш експеримент показав — щоб обманути цю систему, потрібно всього п’ять хвилин. Знайшовши на сайті інституту номер Відділу фізики лептонів та вигадавши легенду про брата, який хоче вступити до аспірантури Інституту ядерних досліджень, уже за кілька хвилин провідний науковий співробітник Володимир Третяк виписав мені перепустку.

У тутешнього охоронця не викликав жодних підозр мій «документ» — партійний квиток, роздрукований на домашньому принтері із вклеєною фотографією десятирічної давності. Чи буде прискіпливо ставитися до випадкових відвідувачів звичайний черговий бюро перепусток, якщо за свою роботу він отримує 3200 гривень зарплати?

Якби на моєму місці опинився іноземний шпигун, і йому потрібно було отримати доступ до всіх кабінетів та шаф із документами, то хабар для тутешнього завідувача режимно-секретного відділу навряд чи вимірювався б мільйонами доларів. Адже таємниці інституту тут охороняє людина із зарплатою в 5557 гривень.

Ось чому до питання доходів працівників Національної Академії наук потрібно ставитися дуже серйозно.

Борис Патон уже п'ятдесят сім років очолює Національну академію наук України і став символом зашкарублості та неефективного управління

Мертві душі

Три роки поспіль робочий телефон доктора технічних наук Геннадія С. вперто не відповідав. Його неможливо було застати на робочому місці — в лабораторії Інституту проблем міцності імені Г. С. Писаренка. Вчений віддав науці понад п’ятдесят років свого життя, і через слабке здоров’я протягом трьох років не мав сил та енергії ходити до свого кабінету. Попри це, до самої смерті він отримував зарплату завідувача лабораторії — близько 13 тис. гривень. А на офіційному сайті померлий більше року тому вчений і досі вказаний як керівник лабораторії.

Таких, як Геннадій С., в Академії називають мертвими душами: вони «працюють» тільки в бухгалтерських звітностях та у штатному розкладі відділу кадрів, й отримують кошти з державного бюджету на оклад, надбавки за вчене звання, «за високі досягнення» та «за інтенсивність роботи»…

Директор Інституту проблем міцності Валерій Харченко не звільняв старенького науковця, бо той свого часу був його науковим наставником. А там, де є людський фактор, часто про закон та здоровий глузд забувають.

«Мертві душі» є в багатьох установах Академії наук. Серед них — не лише науковці, а й технічний персонал. Наприклад, в Інституті загальної та неорганічної хімії імені В. І. Вернадського два роки поспіль на роботі не з’являлися слюсар О. В. Лугінін, прибиральниця Г. М. Яготенко та двірник О. М. Кропива. А замість них хтось отримував зарплату.

І керівництво, й рядові співробітники добре знають, хто. Тільки обговорювати цю тему в науковому колективі не прийнято: навіщо привертати до себе увагу колег, ба більше — гнів дирекції?

Є й когорта талановитих науковців, які з’являються на своєму робочому місці час від часу — бо зайняті наукою та зароблянням грошей в інших організаціях.

Беремо типову ситуацію для здібного вченого. Андрія Сибірного не так уже й просто застати в його кабінеті директора Інституту біології клітини, що у Львові.

Цьому є логічне пояснення: робочий час Сибірного паралельно оплачують аж дві організації. Ще одне місце роботи вченого знаходиться у місті Жешув, що в Польщі — за 170 кілометрів від Львова.

Викладання у Жешувському університеті забирає у вченого чимало часу. За даними Міграційної служби України, протягом 2011—2017 років Сибірний жив у Польщі 262 дні. За кожен із днів, коли він працював у Польщі, з бюджету НАНУ зарплата директора продовжувала «капати». І, за словами вченого, це «нормально».

Парадокс — в наукометричній базі Scopus директор українського наукового інституту Андрій Сибірний більше відомий як польський вчений: під егідою Жешувського університету він опублікував 167 наукових праць, а як учений Інституту біології клітини — всього одну наукову статтю.

Скріншот із наукометричної бази Scopus на запит по імені директора Інституту біології клітини НАНУ Андрія Сибірного

Рік за роком сидіти на двох стільцях одразу вигідно ще й з фінансової точки зору. Наприклад, у 2017 році за директорство в НАНУ Сибірний отримав 348 тис. грн., а на додачу «капнула» ще й зарплата завідувача кафедри біотехнології і мікробіології в Жешувському університеті — 892 тисячі гривень. Зверніть увагу, дохід вченого, отриманий від української наукової установи, не такий і малий — він складає 40% від доходу з польської посади.

Зрозуміло, що в Польщі, крім зарплати, кращі умови роботи, є лабораторії та матеріали. Але чи вистачає часу у науковця для організації роботи Інституту біології? Питання риторичне. Структура НАНУ в багатьох місцях наскільки прогнила, що багато працівників розглядають її лише як додатковий дохід «за красиві очі», без необхідності навіть з’являтися на роботі.

Два крісла — дві зарплати

Найвищі зарплати в Академії отримують члени Президії та директори інститутів. При цьому, закон не дозволяє директорам наукових інститутів та їхнім заступникам працювати деінде за сумісництвом.

Виняток — поєднання керівної посади з науковою, викладацькою, медичною або творчою діяльністю.

Всупереч закону, зараз кожен другий представник Президії є директором або заступником директора наукових установ Академії. Це є порушенням, адже, згідно зі статутом НАНУ, завданнями Президії не є проведення наукових досліджень, викладацької, медичної або творчої діяльності.

Щоб збільшити графіку, клікніть на неї

За мірками приватного сектору, зарплати керіників Академії не такі вже й великі. Але рядові працівники НАНУ отримують на рівні з касирами супермаркетів.

Так науковці обманюють державу й придряються отримувати в Академії аж дві зарплати: першу — за керівництво в інституті, другу — за роботу в Президії.

У 2017-му році представники Президії, включно із президентом НАНУ Борисом Патоном та його першими заступниками, сумарно отримали з бюджету НАНУ понад 2,5 мільйони гривень за свою роботу в наукових установах. Цих грошей вистачило б, наприклад, щоб цілий рік виплачувати зарплати усім науковцям ДНУ НТК «Інститут монокристалів». Хоча на тлі загального бюджету НАНУ це невелика сума.

Академікам забракло духу піти зі своїх посад, щоб працювати виключно в Президії. Або, навпаки, залишити роботу в Президії та повноцінно працювати в наукових інститутах. Бо сидіти одразу на двох стільцях (отримуючи дві зарплати) — занадто вигідно.

Чимало академіків забули ще про одну вимогу статуту Академії — не затримуватися на своїх посадах в Президії більше двох строків.

Президію обирають раз на п’ять років під час Загальних зборів НАН України. Тобто, ні президент НАН України, ні його заступники, ні головний вчений секретар, ні академіки-секретарі відділень, ні рядові члени Президії не мають права залишатися на посту понад десять років.

Що ж ми бачимо натомість?

Борис Патон обіймає пост президента Академії ось уже 57 років, і тим самим демонструє своїм підлеглим, що Статут організації можна сміливо ігнорувати. Надихнувшись прикладом Патона, Вадим Локтєв працює секретарем Відділення фізики й астрономії ось уже 15 років.

Стільки ж часу на посадах членів Президії провели і продовжують проводити Михайло Згуровський, Василь Кремень, Василь Тацій, Петро Толочко, Ярослав Яцків, Сергій Андронаті, Володимир Семиноженко, Зіновій Назарчук.

Пояснити таке нестримне бажання будь що залишитися працювати у Президії просто: середній вік члена президії — 74 роки. Тобто, тут працюють пенсіонери, які звикли отримувати і пенсію, й зарплату (або навіть дві зарплати). Навіть рядовий член Президії отримує близько 28 тисяч гривень на місяць. Працюючи одночасно ще й директором інституту, можна отримувати додатково 12-25 тисяч гривень. Разом виходить 40-53 тисячі доходу в місяць. Хто ж добровільно відмовиться від такої зарплати, щоб жити лише на пенсію (8—15 тис. грн на місяць) та довічну доплату за звання академіка (5000 грн на місяць)?

Система пряників

Ми проаналізували штатні розписи 17 інститутів Академії наук і підрахували: середня зарплата директора складає 16 797 грн., заступника директора — 15010 грн., вченого секретаря — 13294 грн., завідувача відділом — 14284 грн., старшого наукового співробітника — 10337 грн., наукового співробітника — 7427 грн., молодшого наукового співробітника — 6147 грн.

Щоб збільшити графіку, клікніть на неї

Але за рахунок премій та грантів на наукові дослідження зарплату можна суттєво підвищити. В інтересах установи — максимально активно залучати додаткові кошти: брати замовлення від приватних компаній, стимулювати вчених подаватися на міжнародні грантові конкурси, де суми грантів можуть сягати сотень тисяч доларів.

Дехто так і робить. Наприклад, в Інституті молекулярної біології та генетики ніхто не отримує доплат за інтенсивність праці та видатні досягнення. Але в порівнянні з іншими інститутами НАН зарплати тут вищі. Інститут збільшив у 2017 році свій фонд зарплати за рахунок надходжень за договорами (370 тис. грн.) та зарубіжними грантами (363,5 тис. грн.). Кошти отримали ті, хто працював над цими проектами.

В Інституті молекулярної біології та генетики молодші наукові співробітники отримують від 4772 грн до 8252 грн зарплати

В установах, які займаються прикладними дослідженнями, не завжди є ідеї, де знайти потенційних клієнтів. Керівники таких інститутів знаходять тисячу причин, чому заробляти гроші в українських реаліях неможливо.

«Нам потрібно 17,5 мільйонів, щоб покрити фонд зарплати. Тому багато людей працюють на 0,25—0,5 ставки за власним бажанням, — каже директор Інституту неорганічної хімії Василь Пехньо. — Тому Президія нам написала, щоб ми самі якось заробляли кошти. Раніше ми співпрацювали з підприємствами. А зараз заводи самі думають про те, як вижити, а про освоєння нової продукції й гадки не мають. Бо директори заводів не впевнені, що вони будуть довго працювати. А в нас тому все зупинилося».

У теорії, директор повинен дбати про те, щоб його підлеглі отримували саме ту зарплату, на яку вони заслуговують. Чим більш справедливо та прозоро вибудована система заохочень, тим більше шансів, що гарні кадри не підуть із установи.

Підпис до фото: Фрагмент зі штатного розкладу Інституту механіки НАНУ за 2017-й рік

Візьмемо до прикладу формування зарплати провідного наукового співробітника Інституту механіки Володимира Максимюка. У науковця є оклад — «гола ставка» у 42 грн 46 коп. за годину роботи. Якщо вчений відпрацював один місяць без прогулів, то отримує оклад у розмірі 7 тисяч 92 гривні.

За те, що вчений свого часу отримав науковий ступінь доктора наук, до зарплати додається ще +25% окладу, за вчене звання професора — ще +25% окладу. Також держава сяк-так стимулює науковця займатися наукою якомога довше: працював понад три роки — отримуєш +10% окладу; працював десять років — плюс 20%, двадцять років — плюс 30%.

Так доктор наук та професор, який пропрацював в інституті 20 років, автоматично отримує до свого окладу 25%+25%+30%=80% додатково. А ще є доплата за керівництво аспірантами.

Нинішня складна система нарахування зарплат дає простір керівництву для маніпуляцій і тиску. Бо такий критерій, як «високі досягнення у праці», дуже розмитий, а саме з цим формулюванням керівник може виписувати час від часу стимулюючі надбавки. Те саме стосується й доплати «за інтенсивність праці», яка скасовується, коли результативність роботи знижується. Кожна така надбавка може складати від 1% до 50% окладу — залежно від того, як директор оцінює роботу свого підлеглого.

Провідний науковий співробітник Інституту механіки Володимир Максимюк

Наприклад, Володимир Максимюк отримує 15% «за високі досягнення у праці», і таким чином, з урахуванням усіх надбавок та доплат, його оклад із 7092 грн збільшується вдвічі — до 15194 грн.

Окрім цього, керівництво інституту може виписувати співробітникам премії. Для цього можна використати бюджет, який Президія НАНУ дала інституту на проведення прикладних та фундаментальних досліджень, або фонд економії зарплати — він є, якщо протягом року дирекція перевела когось із працівників із повної ставки на неповну, або скоротила якусь штатну одиницю. Так Максимюк в кінці року отримав премію 15 тисяч 300 гривень із бюджету на проведення прикладних досліджень.

Але це — лише один приклад. Давайте розберемося, як і кого директори установ Академії заохочують працювати.

Творчий підхід

Преміальний фонд інститутів НАНУ відносно невеликий: зазвичай він складає кілька сотень тисяч гривень, в той час як зарплатний фонд вимірюється мільйонами, а подекуди — й десятками мільйонів.

Керівництво Академії регулярно скаржиться на відтік талановитих кадрів за кордон — туди, де платять більше, а умови для дослідницької роботи кращі.

Тож логічно припустити, що навіть в умовах невеликих бюджетів дирекція повинна заохочувати своїх найцінніших наукових працівників, виокремивши їх із сотень.

Втім, інформація зі штатних розписів Академії ламає цю логіку на друзки. Бо премії та надбавки «за високі досягнення» та «за інтенсивність праці» дуже часто отримують не найцінніші та найталановитіші.

Далеко за прикладами ходити не треба. В Управлінні справами Президії НАН України надбавку «за високі досягнення у праці» отримують абсолютно всі співробітники. Включно з прибиральницями.

Високо оцінили роботу навіть керуючого справами Михайла Сидоренка, проти якого СБУ в 2017-му році порушила кримінальне провадження за зловживання службовим становищем, підозрюючи його в завданні державі багатомільйонного збитку. Схоже, Сидоренко, на думку керівництва Академії — дуже цінний кадр.

Виходячи з логіки нарахування премій і надбавок в проаналізованих 17-ти інститутах НАН, складається враження, що їхнє керівництво будь що намагається втримати на робочому місці… самих себе.

Наприклад, в Інституті історії НАНУ надбавки за високі досягнення отримали всього дев’ятеро осіб; в тому числі двоє заступників директора та вчений секретар — щомісячно отримували по 5 тисяч гривень додатково. В результаті їх зарплата склала понад 23 тисячі гривень. І це при тому, що в одночасно далеко не всі вчені інституту працювали на повну ставку — середня зайнятість по Інституту в 2017-му складала 0,78 чоловік.

Аналогічна ситуація в Інституті механіки імені С. П. Тимошенка: 80-річний директор Олександр Гузь отримує надбавку «за складність та напруженість роботи», а його заступники, помічник і вчений секретар увійшли в число 21-го працівника, які отримують доплати «за високі досягнення у праці».

В цьому інституті ситуація дійшла до абсурду.

Помічник директора Ірина Поспішна, заступник директора Олександр Ситник (який обіймає цю посаду з 1983-го року), та начальник планово-економічного відділу Людмила Крамаренко, хоч і не мають наукового ступеню та вченого звання, але отримують премії зі спецфонду з фундаментальних та прикладних досліджень.

Протягом січня-червня 2018-го року лише восьмеро науковців Інституті проблем міцності ім. Г. С. Писаренка отримали премії. Семеро з них отримували в кращому випадку по 1-2 тисячі гривень на місяць, але заступник директора з наукової роботи Анатолій З. отримав премію — 75 тисяч 937 гривень.

Анатолій З. вже давно досяг пенсійного віку (йому 69 років), і він не пише наукових статей англійською мовою, бо не володіє нею. В наукометричній базі Scopus опублікована лише одна його наукова стаття. Так само, як і другий у зарплатному рейтингу за 2017-й рік, завідуючий лабораторією Андрій К. — не пише геніальних наукових статей (його індекс Гірша — 3).

Зате й Анатолій З., і Андрій К. мають чудові стосунки з директором.

А провідний науковий співробітник цього ж інституту Фелікс Г. (якому 86 років) отримав за шість місяців роботи суму у 49 тисяч 332 гривні. За яку саме роботу вчений отримав такі гроші, ми запитали у керівництва Інституту проблем міцності, надіславши інформаційний запит.

У відповідь на запит ТЕКСТІВ директор Інституту Валерій Харченко так і не зміг пояснити, за які заслуги Фелікс Г. отримав премію.

Але, за законом, доступ до інформації про прізвище, ім'я та по-батькові людей, які отримували кошти з державного бюджету, не можна обмежувати.

Ще одна категорія штату, яку активно фінансово стимулює керівництво інститутів — це так звані технічні працівники. Тобто люди, які не займаються наукою, а, наприклад, обслуговують будівлі та інвентар установ: слюсарі, техніки, прибиральниці, охоронці. Майже всі вони мають мінімальний оклад, і за рахунок надбавки «за високі досягнення праці» отримують замість трьох тисяч гривень — п’ять. Небагато, але хоч щось. Тут проблема в тому, що на саму голу ставку важко знайти технічного працівника, тому й викручуються, виписуючи їм різні надбавки.

0,25 зарплати

Після того, як у 2016-му році зменшилося фінансування Академії, Президія НАНУ зобов’язала керівників інститутів зробити перезавантаження: «оптимізувати структуру» інститутів, зменшити кількість співробітників, щоб вкластися в бюджет і платити пристойніші зарплати.

Наприклад, в Інституті ядерних досліджень кількість працівників і без реструктуризацій зменшувалася щороку на 10-25 осіб. А після наказу Президії тут ліквідували вісім відділів, і протягом року скоротили штат на 106 одиниць.

За офіційною версією, скорочували найменш ефективні відділи та звільняли тих наукових працівників, які показали найнижчі результати профільної атестації. За неофіційною — намагалися усувати пенсіонерів, старших за 75 років, та тих науковців, які працювали на неповну ставку.

Під виглядом оптимізації звільняли й тих учених, які мали сміливість критикувати керівництво за різні зловживання.

ТЕКСТИ уже писали про те, як через особистий конфлікт із директором звільнили одного з найцитованіших науковців Інституту проблем міцності імені Г.С. Писаренка.

Після «оптимізації» ситуація з зарплатами трохи покращилася. Наприклад, в 2017-му році Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця отримав із держбюджету 100% необхідних коштів на виплату зарплат, у 2018-му році — 99%. Завдяки цьому співробітникам виплачували премії та кошти на оздоровлення.

Інститут ядерної фізики також перейшов на повний п’ятиденний робочий тиждень, а науковці, крім окладу, почали отримувати й премії — близько тисячі гривень на місяць.

Втім, в штаті інститутів все ще залишаються люди, які працюють на неповну ставку. Переважно на таких умовах погоджуються працювати пенсіонери, які будь-що тримаються за своє місце і не хочуть сидіти вдома.

Молодому науковцю вижити, працюючи на неповну ставку, дуже важко. Не бажаючи залишати улюблену справу, вони підробляють репетиторами, кур’єрами, касирами в супермаркетах. Про додаткове місце роботи вчені намагаються нікому не розповідати.

«Наша дирекція засуджує людей, які працюють ще на одній роботі, — на умовах анонімності розповідає Ольга, молода вчена з Інституту зоології, яка підробляє фітнес-тренером. — Кажуть, мовляв, «той-то гребе гроші лопатою». Питають у мене, скільки коштують мої туфлі! А коли треба відрядження оплатити з бюджету інституту, наводять залізний аргумент: «а ви ж на стороні заробляєте! Пробірки купуйте за свій рахунок!».

Раз на рік дирекція Інституту зоології під час зборів розповідає своїм співробітникам про фінансовий стан інституту. Явка на такі зібрання — обов’язкова. Поки директор монотонно зачитує цифри, скільки грошей інститут отримав і на що витратив, деякі присутні нудяться, хтось завбачливо взяв із собою ноутбук, а хтось — плете шарф.

«На цих зборах нам кажуть, скільки грошей дали. І пояснюють, чому не буде премій і чому не вистачає грошей. І капєц. А я сиджу й не розумію, що відбувається. Бо я в цих звітах нічого не смислю. В мене зовсім інша спеціальність! І так відбувається щороку. В мене враження, що мене тримають за ідіота», — бідкається науковець цього інституту Андрій.

Що робити далі?

Хаос в системі розрахунків зарплат та премій виник в Академії не рік і не два тому. Ще в 2005-му році Контрольно-ревізійне управління проводило ревізію фінансово-господарської діяльності установ НАНУ, і виявило низку порушень фінансової та бюджетної дисципліни.

«Найтиповішими є порушення фінансово-бюджетної дисципліни, пов’язаної з оплатою праці за фактично невідпрацьований час, утриманням позаштатних працівників, виплатою зайвих понад встановлені розміри надбавок і доплат, нецільовим витрачанням бюджетних коштів», — підсумували перевіряльники, і зобов’язали керівників установ НАНУ «провести ретельний аналіз причин, що призвели до виникнення порушень, з метою запобігання їм у майбутньому».

Документ із цим рішенням зараз припадає пилом в архівах Президії Академії наук.

У розвинених країнах щорічне підвищення зарплатні та бонуси напряму пов'язані з рейтингом та кількістю публікацій науковця та його виступів на конференціях. Це унеможливлює ситуацію, коли лабораторії та наукові відділи існують тільки на папері, а працівники сидять вдома і бавлять внуків в той час, як їм нараховується зарплатня.

Західний підхід — це коли гроші виділяються не на весь інститут, а на конкретний проект на конкретний термін з конкретними цілями. Щоб талановиті та активні науковці отримували відповідну грошову винагороду, Академії треба переходити на грантовий і конкурентний принцип фінансування, залишивши базове фінансування на підтримку інфраструктури.

Керівництво НАНУ в нинішньому складі навряд чи здатне провести такі глибокі реформи.

Член-кореспондент НАНУ, який працює в одному з інститутів уже 55 років і продовжує займати посаду завідувача відділом, дуже влучно передав філософію членів Президії: «Мені 80 років, я скоро ноги протягну, я не хочу, щоб мене звідси викинули. Тому я хочу, щоб все залишалося так, як є».

В наступній публікації ми розкажемо про випадки, як інститути Академії відмовляються заробляти гроші.

Про те, як організоване фінансування науки в США та Польщі, і як можна його правильно організувати в Україні, читайте тут.

Від редакції: Ми НЕ вважаємо, що Академію наук потрібно ліквідовувати, передавати в підпорядкування Міносвіти чи ще комусь. Ми вважаємо, що для того, аби зберегти науковий потенціал України, Академію потрібно реформувати — і зробити це якнайшвидше. Також ми переконані, що уникати чесної розмови про стан справ у НАНУ — це шкодити українській науці.

Попередні матеріали про НАНУ читайте тут

Матеріал написаний завдяки пожертвам, зібраним на Спільнокошті

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!