Іде війна. Світова інформаційна. І ворогам свободи слова не дають

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 13253 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 09/01/2019Дата публікації

Чудовий у мирні часи принцип відданості свободі слова в умовах інформаційної війни перетворюється на поведінку лоха. Нам потрібне розуміння свободи слова, загартоване для середовища постійної "теплої" війни в зруйнованій інформаційній екосистемі. Нам слід захищати цю фундаментальну цінність (свободу слова) від перетворення її ж самої на опору ворожих для нас тез.

Автор: Рені ДіРеста, для блогу Ribbonfarm

Цей текст написаний для США, та він корисний і для нас.

Інформаційні спецоперації використовують у своїх інтересах розбіжності в нашому суспільстві та вразливості в нашій інформаційній екосистемі. Нам слід відійти від ставлення до цього як до проблеми забезпечення людей кращими фактами чи лише блокування російських ботів. І сприймати це як битву за цілісність нашої інформаційної інфраструктури - такої ж критично важливої, як цілісність наших фінансових ринків.

Іде війна. Ми занурені в конфлікт, що еволюціонує і триває: інформаційну Світову війну, в якій державні установи, терористи та ідеологічні екстремісти використовують для власної вигоди основи суспільної інфраструктури буденного життя, щоб сіяти розбрат і поступово руйнувати спільну реальність. Цей конфлікт все ще розглядають як серію окремих зіткнень - зібрання розрізнених, локальних, прив’язаних до контексту проблем - але всі ці битви пов’язані між собою.

А коли влада все ж усвідомлює проблему, вона реагує тактикою вже завершеної битви

Кампанія, яку часто сприймають як органічний онлайновий хаос, породжений раптовими "низовими" аматорськими діями, насправді значною мірою є підтримувана або підбурювана системними діями владних інституцій, які спрямовані "згори". Це підвид "теплої" війни; не активного, оголошеного, відкритого конфлікту "гарячої" війни, але гарячіший, ніж тіньова діяльність "холодної війни".

Ділянка укріплень лінії Мажино, 1940 рік

Ми переживаємо це як стан тривалого часткового конфлікту. Театр бойових дій зміщується залежно від обставин - і відповідно до виникнення геополітичних подій та культурних моментів - але не демонструє ознак згасання, лише тактичну еволюцію. Цифрові платформи, які виступають в якості поля битви, зазнають певного впливу внаслідок нових перевірок безпеки та налаштувань функцій.

А коли влада починає все більше усвідомлювати проблему, вона реагує відповідно до тактики попередньої битви, яка сталася на їхній цифровій території; наприклад, США залишаються зосередженими на втручанні в президентські вибори 2016 року та діях російських ботів. Як наслідок, ми витрачаємо ресурси на неналежні та неефективні відповіді: споруджуємо цифрову лінію Мажино на одній частині поля бою як захист проти одного набору тактик, тоді як в реальному часі й в іншому місці реалізуються нові тактики.

І як це сталося з оригінальною лінією Мажино, такий підхід настільки ж ефективний в обороні, як "лежачий поліцейський" проти танка.

Свого часу лінію Мажино вважали потужною інновацією національної оборони; керівники інших країн приїздили, щоб її відвідати. Вона являла собою послідовність укріплень і залізниць, стійких до всіх відомих на той час форм артилерійського обстрілу і збудованих відповідно до найсучасніших технологій. Мета була подвійна - зупинити сили вторгнення, щоб тим самим захистити цивільних, і водночас забезпечити раннє попередження нападу. Лінію Мажино збудувала Франція вздовж усієї ділянки кордону з Німеччиною. Вона простяглася через кордон з Бельгією, але зупинялася в Арденнському лісі, бо на той час переважала експертна думка, що Арденни були непрохідними для військ.

Як виявилося, Арденни були дуже навіть прохідними. Можливо, для армій, які використовували стратегії війни на виснаження, що переважали в Першій світовій, прохід через ліс був марною справою. Але вони виявилися вразливими для нових способів ведення війни. У той час, коли французи зосередилися на спорудженні лінії Мажино, німці розробляли саме таку модель - бліцкриг, блискавичну війну. І відправили мільйон бійців та 1500 танків крізь Арденни (водночас висунувши незначні сили до лінії Мажино для відвернення уваги).

Лінія, створена для максимально ефективного ведення майбутньої війни, насправді створила фальшиве відчуття захищеності.

І лінія Мажино, і доктрина бліцкригу постали в міжвоєнні роки, період, який, можливо, найкраще назвати "теплою війною", як той період, у якому ми живемо зараз. Але тоді як лінія Мажино уособлювала тактичне мислення та технологічні припущення війни попередньої, бліцкриг втілив можливості нових технологій і наступної війни.

Дійові особи

Світова інформаційна війна триває вже кілька років. Ми назвали її перші перестрілки "маніпуляціями в ЗМІ" та "фейками", припускаючи, що маємо справу з ідеологічними жартівниками, які робили це "по приколу" (і що ці "приколи" були невинними розвагами).

Насправді ж їх учасниками були професійні, найняті державами кібербійці та загартовані партизани-любителі, які переслідували дуже чітко визначені цілі - з армійською ретельністю та за допомогою спеціалізованих інструментів. І кожний тип учасника бойових дій привносить у конфлікт іншу ментальну модель, хоч і використовує один і той же інструментарій.

Ось, наприклад, фінансовані державою тролі дестабілізують суспільство у певних країнах, а в інших вони перетворюють на непридатні усі інформаційні канали за винятком державних ЗМІ. Вони діють в інтересах своїх правителів, зазвичай через військові або розвідувальні підрозділи.

Іноді, як у випадку з президентом Дутерте у Філіппінах, ці цифрові армії зосереджуються на втручанні у власні вибори, застосовуючи проплачені мережі ботів та маріонеткових персонажів для тролінгу й переслідування опонентів, або для підсилення власних кандидатів.

Іншого разу тролі виходять за кордони своїх держав і маніпулюють політикою в інших регіонах, як це було у випадку Брекситу та президентських виборів у США в 2016 році. Іноді, як у М’янмі, вибори взагалі не є метою: тут підпорядковані армії цифрові команди підбурювали до геноциду.

А ось децентралізовані терористи, такі як ІДІЛ, які розбудовують яскраві бренди і асинхронно з цим вербують однодумців. Ці цифрові рекрутери заповнюють інтернет обіцянками слави та братерства за допомогою якісно виготовленої пропаганди, а потім скеровують реципієнта до зашифрованих чатів задля подальшої радикалізації. Рекрути присягають на вірність віртуальному халіфату через пости у Фейсбуку, а потім у реальності таранять вантажівками пішохідні зони.

А це нечисленні, але висококваліфіковані кадри ідеологічно мотивованих лайнометальників, чиї таланти в інформаційній війні порівняні хіба що з їх фундаментальним неусвідомленням тієї реальної шкоди, яку вони скоюють просто "по приколу". Підгрупа в їх складі - це конспірологи, самовіданні фанатики, які раніше мали для спілкування обмежений простір закритих форумів, аж поки платформи соціальних мереж та соціопатичні алгоритми не допомогли їм еволюціонувати в анонімні культи, спроможні з легкістю поширювати свої проповіді.

Учасники інформаційних війн еволюціонують з неймовірною швидкістю, бо їхня цифрова зброя є майже безкоштовною. По суті, завдяки екосистемі цифрової реклами інформаційна війна може навіть приносити прибутки. І нема підстав не спробувати все: це революція, усі версії якої проходять через маркетингові дослідження. Найбільш видимі поля битви - це наші онлайнові форуми, Twitter, Facebook та YouTube.

Втім, діяльність все більше поширюється на старомодні акції прямої дії на вулицях, у традиційних ЗМІ та за закритими дверима: коли проплачені державою тролі наймають та маніпулюють активістами, здійснюють промивку фактів та провокують протести.

В усіх цих груп є спільна риса: зневага до правил користування; норми, які намагаються запровадити правила поведінки, розглядаються, в кращому випадку, як незручності, які треба відкинути. Учасники війн активно і систематично обходять ці спроби цифрової оборони, перетворюючи саму їхню ідею в мішень для тролінгу: всі правила є незаконними, заявляють вони. Правила несправедливі, і саме їхнє існування є цензурою!

Бойовики намагаються узаконити ідею, що інформаційним платформам не слід дозволяти встановлювати правила ведення бойових дій, бо в короткотерміновій перспективі лише платформи й здатні це зробити.

А тим часом, звичайні цивільні користувачі розглядають ці платформи як звичайне розширення фізичного громадського та суспільного простору - такий собі новий вуличний майданчик для спілкування, хоч і з певними проблемами забруднення довкілля. Наукові й технологічні лідери міркують над тим, чи здатна більш швидка перевірка фактів виправити цю проблему, і намагаються добросовісно вести дискусію про те, чи є модерування цензурою.

І це фундаментальний відрив від реальності, спричинений недооцінкою та неправильним розумінням. Бойовики розглядають ситуацію як повномасштабну інформаційну війну "всіх проти всіх" і як гонку озброєнь; а інша сторона вбачає в цьому лише проблему мирного цивільного урядування.

Природа інформаційних війн

Одна з причин існування такого відриву - це фундаментальне нерозуміння остаточної мети. Війни століттями велися заради цілком типового набору цілей: територіальний контроль, зміна режиму, релігійних або культурних звичаїв, або консолідація чи зміна економічної влади.

Учасники інформаційних війн однозначно переслідували ціль зміни режиму: є достатні підстави підозрювати, що в кількох випадках їм це вдалося (Брексит), і є чіткі прояви такої діяльності в інших випадках (Дутерте). Вони обирали своєю ціллю корпорації та галузі. І вони точно атакували звичаєві норми: соціальні мережі стали головним полем битви для культурних війн ще роки тому, й зараз ми описуємо нездоланний розрив між двома поляризованими Америками, використовуючи технологічні термінології на кшталт "бульбашки фільтрів".

Але в кінцевому рахунку інформаційна війна ведеться заради території - хоч і не в географічному сенсі цього слова.

Під час "теплої" інформаційної війни територія - це людська свідомість. Якщо ви не учасник бойових дій, тоді ви - територія. І як тільки учасник бойових дій захоплює достатню кількість свідомостей, він має владу впливати на культуру, суспільство та політику.

Тим часом, нові національні цифрові держави - соціальні платформи, що діють як нерегульовані і приватно керовані публічні площі з двома мільярдами громадян - лише зараз почали усвідомлювати, що все це справді відбувається, і вони з усіх сил намагаються знайти способи дати цьому раду. Після року слухань в конгресі США та нескінченних доповідей з детальним викладом усього що можна - від втручання у вибори до буквального геноциду, технологічні компанії почали усвідомлювати, що інформаційна війна дуже навіть реальна, що вона створює багатьом реальні страждання і що вона призводить до важких наслідків.

Цей конкретний прояв конфлікту був чимось таким, на що не очікували соціальні мережі. Кібервійна, як думав багато хто, відбуватиметься навколо інфраструктури - армії найнятих державою хакерів, і час від часу - міжнародних кримінальних синдикатів проникатимуть в мережі й викрадатимуть секрети, або захоплюватимуть критично важливі системи. Саме до цього готувалися уряди і для цього наймали фахівців; саме на цьому знаються оборонні та розвідувальні структури. Саме для протидії цьому керівники служб безпеки збирали команди.

Але з ростом соціальних платформ, які набирали аудиторії в сотні мільйонів осіб і розробляли інструментарій для точного таргетування і вірусного поширення, зловмисники одночасно усвідомили, що існує й інший спосіб. Вони можуть звертатися безпосередньо до людей, легко і задешево. Операції з впливу можуть змінювати - і змінюють - громадську думку.

Вороги можуть атакувати корпоративних посадовців і трансформувати глобальні структури влади, маніпулюючи громадянами і експлуатуючи людські когнітивні вразливості у великих масштабах. Навіть власне хакерські атаки все частіше здійснюються задля операцій із впливу: вкрадені або "злиті" електронні листи, наприклад, були вкрай ефективними у формуванні національного контексту під час виборів 2016 року в США.

Ніхто не каже, що захист інфраструктури не є критичним - навпаки. Факт у тому, що хакерські атаки на інфраструктуру та мережі потребують часу і розглядаються як недвозначно ворожий акт. Втім, оскільки на цьому фронті забезпечене взаємне стримування, активний конфлікт перемістився на соціальний рівень.

Під час Холодної війни гігантська частка оборонних бюджетів витрачалася на забезпечення спроможності ядерного стримування - що гарантувало, що жодний з двох основних супротивників не застосує ядерну зброю.

Гарячі конфлікти все ж виникали на периферії через "вторинні" війни у Латинській Америці та В’єтнамі. Відповідно, значний час і кошти, витрачені на оборону від хакерських атак на критичну інфраструктуру, є однією з причин, чому обмежені в ресурсах супротивники обрали замість цього дешеву, легку і стійку до провалів психологічну війну. Стратегія стримування змушує ворога витрачатися; натомість лінію Мажино легко обійти стороною.

Аби забезпечити захист нашої фізичної інфраструктури та критичних систем, ми уповноважили міріади урядових агенцій на створення найкращих в своєму класі засобів нападу та вкрай високовартісних структур стримування. Для операцій впливу подібного плану чи загальної урядової стратегії не існує. Наші найбільш компетентні в технічному сенсі агентства не допускаються до пошуків та протидії операціям з впливу через побоювання, що вони можуть ненароком зачепити реальних громадян США, переслідуючи "цифрових нелегалів" з Росії та вербувальників ІГІЛ.

Ця дірка в повноваженнях експлуатується по максимуму: навіщо здійснювати тривалу, витратну, складну атаку на електричну мережу, якщо атака на здатність суспільства до спільного мислення фактично нічого не коштує - як у сенсі доларів, так і наслідків для нападників? Це залишає нас у вкрай вразливій ситуації - адже в ній є так багато вразливих точок.

З подальшою деградацією довіри до ЗМІ та керівництва (що і є метою операцій із впливу) одна з таких-от інформаційних кампаній - більш удосконалена версія організованого російським Агенством з дослідження інтернету фейку про вибух хімічного заводу в Луїзиані, здійснена, наприклад, в країні-"пороховій бочці", може спровокувати цілком реальну реакцію, перетворивши теплу війну на гарячу.

Тактична еволюція

Перехід від атак на інфраструктуру до атак на свідомість можна було передбачити. Теоретики, такі як Едвард Бернес, Анна Арендт та Маршалл МакЛуган ще десятиліття тому побачили, що це наближається. Ще в 1970 МакЛуган написав у праці "Культура - це наш бізнес": "Третя світова війна - це партизанська інформаційна війна, у якій нема поділу на військових та цивільних учасників".

Міністерство оборони теж цього чекало: у 2011 році агенство DARPA запустило спеціалізовану програму (соціальні медіа у стратегічних комунікаціях, або SMISC), метою якої було запобігання та підготовка до пропагандистських онлайнових битв. Цю посилку висміяли як неправдоподібну загрозу, і в 2015 році програму закрили. А зараз влада і технологічні платформи похапцем шукають відповідь. Проблема у тому, що ця відповідь здебільшого полягає у фрагментарному реагуванні на вже застосовану тактику - тобто, на спорудженні цифрової лінії Мажино.

Типова операція з впливу у 2014-16 році виглядала приблизно так: група цифрових бойовиків вирішує просувати певне повідомлення, щось таке, що відповідає довготерміновому сюжету, але містить "свіжий" гачок для приваблення новин.

Вони створюють контент: іноді це повноцінний запис у блозі, іноді відео, іноді короткі візуальні меми. Цей контент розміщуєтья на платформах, які пропонують інструментарій із виявлення та посилення повідомлень. Після цього тролі активують колекції ботів та маріонеток для покриття цим контентом найбільших соціальних мереж.

Деякі з фейкових екаунтів являли собою одноразові "підсилювачі", спрямовані на створення ілюзії загальної підтримки шляхом накрутки лічильників лайків та поширень. Інші - це високооплачувані персонажі-реальні люди, які набрали постійну аудиторію та довготривалі стосунки з прихильними до них впливовими людьми та ЗМІ; ці екаунти використовувалися для точного скерування повідомлень, з метою виходу в ЗМІ. Ізраїльська компанія Psy Group продавала саме такі послуги для президентської кампанії Трампа в 2016 році.

Як було написано в їхньому рекламному буклеті: "Реальність - це питання сприйняття".

Якщо операція виявилася ефективною, її меседж проникне в стрічки реальних людей-симпатиків, які самостійно його підсилять. Якщо вона стала вірусною чи на ній спрацював алгоритм розкрутки трендів, меседж потрапить до гігантської аудиторії. Представники ЗМІ почнуть про це писати, і охоплять ще мільйони. Якщо зміст є фальшивкою чи фейком, можливо, у зв’язку з цим згодом вийде стаття із виправленням - але це не має значення, бо на неї ніхто не зверне уваги. Деяких ботів-підсилювачів можуть заблокувати - це теж насправді не має значення, адже їх легко замінити.

Зараз, у 2018, ми дійшли до точки, у якій більшість журналістів та світових лідерів знають зміст підручника інформаційних спецоперацій 2016 року. ЗМІ та активісти тиснули на соціальні платформи, щоб закрити в них найгірші "дірки". Це мало певний вплив; наприклад, зараз ботам значно складніше увімкнути алгоритм розкрутки трендів.

Після тисяч випадків подібної експлуатації (і повідомлень про них) Twitter нарешті адаптувався і почав блокувати або понижувати внутрішній рейтинг низькоякісних екаунтів. Facebook повністю прибрав функцію "Новини в тренді". І оскільки запуск автоматизованих екаунтів-спамерів вже не є ефективним використанням ресурсів, досвідчені оператори перейшли до нової тактики.

Але хоч цінність ботів впала до мінімуму, законодавці на федеральному та місцевому рівнях все ще витрачають зусилля на міркування, як врегулювати їх діяльність. Каліфорнійські депутати дійшли аж до прийняття закону, який забороняє творцям екаунтів-ботів приховувати їхню сутність. І хоч добре було б уявити, що законодавча заборона тролям створювати тролінгові екаунти відновить лад у інформаційній екосистемі, насправді цього не відбудеться.

Вкрай складно створити закон, здатний ловити або хоча б маркувати лише зловмисні автоматизовані екаунти. Внутрішні програмні процедури Twitter вже загалом відправили автоматизованих ботів до смітника тактик. Бойовики зараз зосереджені не на автоматизації, а на інфільтрації: вони спонукають реальних, ідеологічно заряджених людей до мимовільного поширення реального, ідеологічно зарядженого контенту.

Ворожі розвідки, зокрема, стають все здібнішими в оперуванні колекціями персонажів-реальних людей, яких часом називають маріонетками або кіборгами, і які не потраплятимуть під покарання "антиботівських" законів. Вони просто ретельніше працюватимуть над здобуттям прихильності реальних американських лідерів громадської думки, аби проникнути в реальні кола поширення ретвітів у США.

Згенеровані штучним інтелектом фальшиві аудіо та відеозаписи підірвуть довіру до того, що ми можемо бачити на власні очі

Якщо бойовикам треба буде швидко розкрутити цифровий масовий рух, правильно розміщені персони зможуть "розкачати" прихильну до них гілку коментарів на Reddit або групу в Facebook, до якої входять реальні люди. І захопити спільноту так само, як паразити породжують армії зомбі.

Зосередження на тактичних виправленнях функцій, які просто пересовують кордони дозволеного на певній соціальній платформі - це спорудження цифрової лінії Мажино. Це марні зусилля, реакція на тактику з війни, що вже минула. Поки законотворці дійдуть до ухвалення законів про нейтралізацію шкідливих фунцій, вороги давно залишать це позаду. Спроби закрити по закону тактики 2016 року призвели до реагування громадських борців за свободи: ті отримали змогу заявити, що регулятори взагалі не розуміють технологій, тому будь-які законодавчі обмеження стануть катастрофою.

Цифрові декорації

Об’єктами, найкраще пристосованими до протидії загрозі будь-яких нових тактик завжди будуть самі інформаційні платформи - бо вони можуть діяти швидко, коли у них є до цього схильність чи мотивація. Проблема полягає в тому, що багато з тактик протидії, які просувають платформи, насправді є інформаційною декорацією, пропагандою позитивних зусиль.

Створення кращих інструментів для скарг, наприклад, не є адекватним рішенням для протидії буквальним закликам до геноциду. Зловмисні діячі мають "безпечну гавань" у формі закритих спільнот; вони можуть безперешкодно діяти, аж доки маси не почнуть на них скаржитися - їм просто треба бути достатньо хитрими, щоб триматися подалі від механізмів колективних санкцій. А тим часом технологічні кампанії мають підстави заперечувати звинувачення в співучасті: авжеж, вони ж додали кнопку "Повідомити про порушення".

Системи алгоритмічного поширення завжди будуть застосовуватися найбільш багатими на ресурси або технологічно здібними бойовиками. Вже скоро покращений штучний інтелект знову перепише підручник війни - можливо, це буде цифровий еквівалент Бліцкригу щодо здатності захоплювати нові території. Згенеровані штучним інтелектом фальшиві аудіо та відеозаписи (deepfakes) підірвуть довіру до того, що ми можемо побачити на власні очі, залишивши нас вразливими як до фейкового контенту, так і до дискредитації справжніх даних.

Дискусії щодо справжності інформації поглинуть ЗМІ, змусивши нас ходити по колу, постійно перевіряючи правдивість базових фактів. Хронічний скептицизм та когнітивне бомбардування фальшивками призведуть до росту поляризації суспільства і консолідації довіри навколо окремих повноважних постатей із лівого та правого політичних флангів - олігархів, які звертатимуться до цілком відокремлених одна від одної груп.

Ми знаємо, що до цього іде, і все ж ми дуже мало робимо, щоб цьому запобігти. Ніхто не уповноважений в тому, щоб діяти на випередження.

Головна проблема тут така: інформаційні платформи не зацікавлені в надзвичайно складній гонитві озброєнь проти найгірших зловмисників, якщо вони можуть просто доповісти про те, що впіймали достатню кількість зловмисників посередньої шкідливості.

Платформи не можуть продовжувати діяти так, наче всі їхні користувачі є по суті однаковими; їм треба постійно пильнувати, як різні типи бойовиків зловживають новими функціями, які запроваджують платформи, і вбудовувати механізми вияву цих воєнних тактик у технології, які вони створюють для контролю за проблемами. Законодавці тим часом мають уникати спокус здобути швидку перемогу, ухвалюючи безглузді тактичні закони (такі як "антиботівський" закон). І натомість мають боротися з більш довготерміновими проблемами - спонукати платформи брати до нігтя найгірших порушників (нагляд) та розвивати сучасну доктрину інформаційних операцій.

Ворогам не дають свободи слова

В минулому демократична влада стала сильною завдяки відданості свободі слова та вільному обміну думками. І саме це робить її вкрай вразливою в еру демократизованої пропаганди та несамовитої дезінформації.

Ми (цілком справедливо) переживаємо, щоб голос спільнот не заглушили. Але наша відданість свободі висловів робить нас непропорційно вразливими в епоху хронічної, постійної інформаційної війни. Цифрові бойовики знають, що як тільки слово пролунало, нам відразливо його модерувати (це на Заході, а ми на "Текстах" банимо тролів і ботів без жодного докору сумління, - ред); задля збереження цієї асиметричної переваги вони просувають абсолютистську тезу в дусі "все або нічого" - що будь-яке модерування є цензурою, що тактика спамерського поширення інформації та алгоритмічного підсилення якимсь чином є частиною права на свободу слова.

Ми цілком серйозно спілкуємося про те, чи мають боти право свободи слова, захищаємо права особи вигаданих людей і проводимо слухання в Конгресі задля заспокоєння ображеного его персонажів з YouTube. Натомість більш авторитарні режими просто вимикають весь інтернет. Чудовий у мирні часи принцип відданості свободі слова в умовах інформаційної війни перетворюється на поведінку лоха.

Нам потрібне розуміння свободи слова, загартоване для середовища постійної "теплої" війни в зруйнованій інформаційній екосистемі. Нам слід захищати цю фундаментальну цінність від перетворення її ж самої на опору ворожих для нас тез.

Вирішення цієї проблеми потребує колективної відповідальності збройних сил, розвідки, правоохоронців, дослідників, освітян та інформаційних платформ. Створення нової та дієвої оборонної інфраструктури вимагає співпраці.

є цілком реальна загроза падіння до стану нелегітимної влади і роз’єднаного, паралізованого суспільства

Настав час визначити як пріоритет багатосторонню інфраструктуру обміну та контролю над інформацією щодо загроз. Уряд має змогу створювати дієві засоби стримування - щоб стало однозначно поганою ідеєю втручатися в американську демократію чи маніпулювати громадянами Америки. Він може оновити національну оборонну доктрину, щоб розглядати в належному контексті загрози від сучасних інформаційних спецоперацій, і створити загальноурядовий підхід, який зберігатиме міць незалежно від будь-якого нового ворога, інформаційної платформи чи нової технології. І він зможе передавати розвідувальні дані щодо загроз до технологічних компаній.

Технологічні платформи, тим часом, несуть значно короткотерміновішу відповідальність. Вони є першою лінією оборони проти нових тактик і мають повне бачення того, що відбувається в їхньому кутку поля битви. І, що є, можливо, найважливішим, вони здатні здійснювати модерацію так, як вважають за потрібне, і встановлювати правила користування. Довгий час інформаційні платформи вказували на "права користувача" як на димову завісу для своєї бездіяльності. Цей час пройшов. Вони повинні визнати, що являють собою поле битви, і в цьому сенсі повинні розбудовувати контрольні функції, що обмежують діяльність ворожих учасників війни і водночас захищають дійсні права реальних цивільних користувачів.

На шляху до цифрового миру

Невпинна інформаційна війна є одною з визначальних загроз сьогодення. Конфлікт уже йде, але (принаймні в США) він загалом безкровний, і тому ми не визнаємо його наявності, попри гігантські наслідки, які поки що висять у повітрі. Він такий же реальний, як була реальною Холодна війна в 1960-ті, і ставки надзвичайно високі: легітимність влади, збереження згуртованості суспільства або навіть наша здатність реагувати на наближення кліматичної кризи.

Якщо дозволити "теплій" війні тривати так, як зараз, є цілком реальна загроза падіння до стану нелегітимної влади і роз’єднаного, паралізованого суспільства. Якщо алгоритмічне посилення і далі надаватиме привілеї пропагандистам у маніпулюванні системою, якщо інформаційні бойовики продовжуватимуть кошмарити цивільних на соціальних платформах, і якщо розвідки ворожих держав і надалі матимуть змогу рекрутувати мільйони американців до фальшивих "спільнот", норми, які традиційно захищали демократичні суспільства, впадуть.

У нас нема часу, щоб витрачати його на декорації з цифрової безпеки. Через 2 роки після виборів 2016 року ми всі дійшли згоди, що з інтернетом щось не так. У наявності є рушійна сила та енергія щось робити, але складність проблеми та той факт,що вона перетинається з іншими болючими проблемами управління інтернетом (зокрема - приватність, монополія, самовираження) означає, що ми застрягли в стані паралічу, і нездатні дієво реагувати на дезінформацію. Замість цього як законодавці, так і соціальні платформи, будують неефективні загорожі. Саме так і виглядає цифрова лінія Мажино.

Спецоперації з впливу використовують в своїх інтересах розбіжності в нашому суспільстві, експлуатуючи вразливості у нашій інформаційній екосистемі. Нам слід відійти від ставлення до цього як до проблеми забезпечення людей кращими фактами, чи блокування якихось російських ботів. І почати рухатися до сприйняття цього як битви за цілісність нашої інформаційної інфраструктури - такої ж критично важливої, як цілісність наших фінансових ринків. І коли все це закінчиться, нинішня ера виглядатиме такою ж важливою для визначення майбутнього Сполучених Штатів і всього світу, як свого часу виглядала Друга світова.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!