теги:

Україна нагадує трьох волхвів із вертепу. Різдвяне послання

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 8392 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 08/01/2019Дата публікації

В різдвяній історії, яку українці зараз відтворюють у вигляді вертепів, є персонажі, явно обділені увагою. Це — волхви. Але ж саме ïм, непримітним вавілонянам, вдалося за багато кілометрів від власної домівки, у закинутому віфлеємському хліві, розшукати Спасителя, і то — без будь-якого GPS. Часом і Україна нагадує цю веселу халдейську компанію, яка топче пилюку невідомими дорогами, і навіть не впевнена, чи покличуть її у фіналі дійства на фуршет.

Автор: Євген Булавка

Випадок заслуговує на те, щоб про нього згадати, ще й тому, що на відміну від Мойсея, якому в кінці тривалого шляху через пустелю були обіцяні усі земні багатства, ці троє пленталися Близьким Сходом заради якоїсь абсолютно іраціональної мети. Не було жодних матеріальних мотивів для їхнього вчинку, окрім, можливо, інтуіції, вивчення астрономії та зустрічі з тим, що змінить світ.

Новий 2019 рік ставить викликів не менше, ніж драматичний 2014. Звісно, сьогодні Україна має армію. І попри титанічні зусилля Москви, українській дипломатії вдається перемагати її на міжнародних майданчиках. Помісна церква стала реальністю, а економіка поволі оговталася від минулих шоків. Але наскільки вразливою для російської агресії виявиться Україна в разі зміни влади — невідомо.

Вулиці та самі назви населених пунктів нарешті декомунізовано, ленінів винесли на смітник, частка української мови у теле- та радіоефірі дійшла до немислимих колись 70%. Проте “совок” як такий все одно нікуди не дівся, він ще міцно сидить у головах, десь — зачаївся, а десь просто перефарбувався.

Україна відчутно наблизилася до Європи й завдяки безвізу, і завдяки розширенню торгівлі, й через адаптацію законодавства. Проте вже там, у ПАРЄ, українцям доводиться боротись з путінськими лоялістами та з острахом дивитись на лівацьких або правих популістів, які набувають політичної ваги у європейських країнах, і за діяльністю яких подекуди стирчать кремлівські вуха.

Зрештою, існують ризики девальвації поняття “гідності”, під прапором якої відбувся Майдан, та перетворення самого цього принципу на диктатуру натовпу. І це при тому, що приводів для обурень у суспільстві дійсно вистачає.

А ще багато людей свято вірять у якусь “землю обетовану” десь у ЄС, а для когось і досі — в Росії. Але, в будь-якому випадку, в місці, де все влаштовано ідеально — чи то завдяки законам, чи то завдяки “доброму царю”. На відміну від, здавалося б, вічно такої недосконалої, бідної та незграбної неньки.

Суть мандрівки біблійних волхвів полягала у самому її факті, процесі, акті дії, й ніхто не давав собі праці у тому, щоб безкінечно ідеалізувати кінцеву мету.

Думається, що у волхвів таких спокусливих думок було не менше. І то, ми не знаємо також, хто ж був у них за Гетьмана, бо як же можна оминути питання, на якому зазвичай українцям найлегше “засипатись”.

Та все ж, розгадка успішності їхньої подорожі та місії доволі проста. Адже ми не зустрічаємо у подальших розповідях реплік про те, що дива Христа, якого малим вони й привітали в яслах, були не такими як треба, шлях до спасіння — якийсь кривий, а риба, якою було наповнено неводи апостолів, виявилась, мовляв, не першої свіжості.

Суть мандрівки полягала у самому її факті, процесі, акті дії, й ніхто не давав собі праці у тому, щоб безкінечно ідеалізувати кінцеву мету.

Коли на це звертаєш увагу, то розумієш цінність таких непретензійних, майже непомітних “чарівників” у сьогоднішньому українському повсякденні.

Тих, що вже змінили та зміцнили себе й країну новими проектами, продуктами, працею загалом, чи влучними пострілами у ворога на фронті. Людей дії, а не емоцій, людей вчинку, а не оцінок. Тих, для кого не ефемерна ціль, а сам шлях до неї є визначальним.

Тих мільйонів українців, зайнятих власною справою, бізнесом, творчістю, які не вважають, що хтось їм щось винен.

Прогулюючись цими різдвяними днями вулицями українських міст, варто вдивитися в обличчя перехожих. Серед них таких, здатних на щоденні маленькі і великі “дива” людей, більше, ніж ми звикли думати. Ми усі попутники на цьому шляху. Ми всі разом усвідомлюємо ризики, але продовжуємо йти. Не якісь доктрини або “новий курс” підказують напрямок, а внутрішнє відчуття чогось невловимого, творчого та багатообіцяючого.

У кожного воно своє, а від того — спільне.

З Різдвом, друзі!

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!