Лікарю, вам сюди. Німеччині не вистачає лікарів, наші медики вчать німецьку, аби працювати там

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 10321 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 19/12/2018Дата публікації

Вочевидь, вам траплялося бачити усміхненого сивочолого дядечка у білому халаті на плакаті у метро. Він рекламує центр вивчення німецької і, зокрема, курсу для лікарів. Центр Alpha Intensiv – це таке собі віконечко в Німеччину не тільки для українських, а й для російських, чеченських, казахських медиків.

Автор: Ярослава Тимощук

Адміністратор центру Олександр розповідає, що ці іноземці приїздять до Києва на час відпусток, щоб освоїти інтенсив. Також на заняття в центр приходять китайські студенти з медичного університету Богомольця. На сайті центр викладає фотографії людей із мовними сертифікатами та короткими історіями про те, як швидко їм вдалося подолати шлях від вивчення німецької з нуля до роботи в закордонній клініці.

Скільки всього лікарів нині вчиться в центрі, щоб виїхати в Німеччину, Олександр не береться стверджувати. Спеціалізована підготовка розпочинається з рівня B2, а є ще ж ті, хто вчиться з нуля з перспективою виїхати.

Часом, каже Олександр, до них у центр приходять представники різних фірм, які пропонують посередництво у працевлаштуванні, просять розмістити свою рекламу – дбаючи про репутацію, центр їм відмовляє.

Не так вже й складно конструювати подібні історії успіху. Українським лікарям все легша дорога в Німеччину, якій бракує власних спеціалістів. Оминувши Польщу, вони можуть розраховувати на більші зарплати: хірургові або терапевту для початку пропонують близьо трьох тисяч євро після сплати податку. Для старту роботи достатньо знати мову на рівні B2 (в деяких землях вимагають С1), і мати відповідний сертифікат. Якщо ви інтенсивно займаєтеся і вже вчили німецьку, то до B2 теоретично зможете дотягнути за пару років. Також потрібен український диплом та кілька років досвіду роботи.

Торік президент німецької медичної асоціації Франк Ульріх Монтгомері зазначив, що “дефіцит посилиться, якщо не вдатися до рішучих дій”. За даними асоціації, у 2017-му Німеччину залишило 1965 лікарів, найбільше їх виїхало до Австрії, Швейцарії та США. Натомість прибуло понад 4 тисячі лікарів-іммігрантів – усього торік налічувалося понад 50 тисяч іноземних медиків. Особливо, вказує Монтгомері, вони тримають на плаву сільську медицину в Німеччині.

До того ж населення Німеччини старітиме і знадобиться ще більше лікарів та медсестер.

Країні не вистачає власних лікарів і вона охоче приймає наших, спрощуючи бюрократичні перепони для переїзду і роботи. Дізнатися про деталі переїзду легко, варто лише написати мейл чиновнику з управління здоров’я.

На трьох роботах

Володимир Хом’як із Маріуполя вже не згадає точно дня, коли вирішив їхати. Закінчив інститут у 2011 році і пішов у державну лікарню. Зарплат його і дружини, яка теж лікар, не вистачало навіть на оренду квартири. Згодом мав уже три роботи: хірург у поліклініці, лікар у приватному медичному центрі та черговий лікар у стаціонарі. Іноді доводилося без перерви працювати по 36 годин. За все разом отримував 10 тисяч гривень (при курсі 10.7 грн за 1 євро, який тримався приблизно на цьому рівні до початку 2014 року). Бігаючи між роботами потрохи почав замислювався над еміграцією, тим більше, що курс різко пішов у гору, а зарплата ні.

Володимир згадує, що постійно був сонним і неуважним, якось, повертаючись із нічної зміни, не зауважив червоного світла і проїхав на нього.

Це ван не Маріуполь. Лікарня в маленькому містечку Брайтенбрун. Тут практикувався і працюватиме Володимир

Інтернет підказав, що в Німеччину українським лікарям – найлегша дорога. Щоб працювати за фахом, треба скласти мовний іспит, перекласти університетський диплом та засвідчити його апостилем (спеціальним штампом).

У 2015-му Володимир і Ольга взялися з нуля вчити німецьку. Вечорами після робіт сиділи на підручниками – так тривало три роки. В Києві склали іспит на B2 (на цьому рівні людина може читати книжки, дивитися фільми, вільно почуватися під час обговорення різних тем). Знати мову на цьому рівні лікареві достатньо, щоб розпочати роботу в Німеччині. Далі ж, уже під час роботи, доведеться ще складати іспити.

Почали перекладати та завіряти документи. Відправили все електронкою в місцеве управління охорони здоров’я на адресу чиновника, яку знайшли на сайті.

Володимир Хом'як

Наприкінці літа поїхали до Німеччини. Перед тим, як стати до роботи, вирішили попрактикуватися у місцевій медицині та підтягнути мову. Пішли на практику у лікарню маленького містечка Брайтенбрунн, схожу за типом до нашої центральної районної. Таке стажування німці не оплачуюь, але надають житло та харчування.

Лікарів шанують

“Так, як “Мерседес” відрізняється від “Запорожця”, - каже Володимир, коли його запитати про різницю між умовами роботи в Україні та Німеччині.

У лікарні Брайтенбрунну є комп’ютерна томографія, МРТ, проводять інші дослідження. В Маріуполі, порівнює Володимир, лише одна державна томографія. Записуватися слід на два місяці вперед.

Коли німецький пацієнт приходить у лікарню, не турбується щодо грошей, за нього вже заплатила страхова компанія. Пацієнту видають піжаму та меню кафетерію – з нього вибере собі страви, які доставлять у палату. Він слухає настанови лікаря: на які процедури йти, коли готуватися до операції.

Такий сервіс коштує (7,3%+0..1,7%) від брутто-зарплатні. Тобто якщо до оподаткування ваша заплата 4500 євро, щомісяця на медицину ви відраховуватимете 405 євро і трошки меншу суму ваш роботодавець. Можна не брати державне страхування, а платити за приватне, це буде дорожче.

Володимира підкупило те, що колеги не працюють більше як на одну ставку (максимум – півтори на чергуваннях). Вважається, що перевантажений медик – неефективний.

Якось після операції німецький хірург подякував Володимиру за допомогу. “Що більше робиш ти, то менше доводиться мені”, – сказав він. Хом’як здивувався: вдома завідуючий відділенням намагався взяти якомога більше на себе, адже що більше операцій, то більше заробітку. Там побачив командну роботу.

Ще Володимир зауважив: німецького лікаря шанують не лише пацієнти. Він сам відчуває до себе повагу. На думку чоловіка, це тому, що може собі дозволитися зосередитися на лікуванні й не відволікатися на думки про те, як вибрати в магазині дешевші продукти.

Дорога до Німеччини

Нині Володимир та Ольга після двох років стажування склали іспит із медичної німецької, без якого не можна отримати дозволу на роботу. Тимчасова ліцензія дозволяє працювати до двох років, далі належить скласти іспит на постійну. За ці два роки цілком посильно вивчити й мову, і медицину зсередини.

Коли з’являється вакансія, її викладають у розділі “Кар’єра” на сайті клініки та збирають резюме зацікавлених кандидатів.

Володимир та Ольга переглянули такі розділи в лікарнях, де знаходилися потрібні їм відділення: хірургічне та терапевтичне. Відправили по 150 резюме і дочекалися, коли знайдеться робота для обох поруч. Вибрали клініку в Брайтенбрунні, де вже практикувалися раніше.

Наприкінці листопада Хом’яки зібрали та подали документи в посольство Німеччини у Києві. Після орієнтовного чекання у 6-8 тижнів подружжя рушатиме на постійну роботу.

Володимир оптимістично налаштований. Коли він приїхав до Німеччини, пацієнти його заохочували: мовляв, приїжджайте, нам не вистачає лікарів. Матиме реальну зарплату понад три тисячі євро. Вже пригледіли собі квартиру: три кімнати за 500 євро в місяць.

Повертатися в Україну не планує: “В Німеччині лікарі очолюють рейтинги найбільш шанованих професій. Навіть чиновники розмовляють по-іншому, коли дізнаються, що перед ними лікар”.

Столиця в обмін на провінцію

І для Андрія Піщенка німецька провінція виявилася привабливішою за українську столицю. Ще на першому курсі інтернатури він зневірився у перспективах, які чекали його в Києві. Хоча за українськими мірками чоловіка можна назвати успішним хірургом.

Після медичного університету Богомольця у 2009-му Андрій проходив інтернатуру по нейрохірургії: частину її в Києві, у центральному військовому госпіталі. Керівникові закладу сподобалося, як працює Піщенко, запропонував йому роботу. За чотири роки Андрій здобув у госпіталі більше досвіду, ніж міг би сподіватися деінде.

Проте в Україні за його словами є проблема в тому, що початківців не допускають до серйозних операцій. Андрій каже: його молоді колеги в нейрохірургії асистують мало, часто лише на початку операції. Андрію пощастило отримати більше практики, йому дозволяли робити операції під наглядом.

Так Андрій оперував чотири роки, поки його не виснажила думка про те, що зарплата не відповідає затраченому на роботу (а перед тим і на навчання) часу. Чоловік спостерігав за “вічними асистентами” з Інституту нейрохірургії.

По 30-40 років перед ними стоїть одне і те саме завдання: відкрити череп пацієнтові й звільнити місце професорові, щоб той видалив пухлину. Професор дістане (неофіційні) гроші й славу, асистентові перепаде дещиця гонорару. При цьому він залишається людиною на побігеньках і не розвивається, бо не оперує сам. Андрій так не хотів. (Це нагадує ситуацію в наукових установах, яка описана у нашій статті "Наукове рабство")

У 2016-му лікар офіційно заробляв 3900 гривень на місяць, коли вирішив звільнитися. Порівнював свій заробіток і таксиста – результат був не на його користь.

Так він почав пакувати валізи до Німеччини.

Підготовка, іспити та 140 надісланих резюме

Спершу належало з нуля вивчити мову. Андрій почав із невеликих самостійних кроків, а більш серйозно взявся до справи, коли дізнався про нагоду пройти практику в німецькомовній країні. Склав сертифікат і почав розсилати заявки. Відгукнулися з клініки у Швейцарії.

Потім переїхав у Чехію до дівчини, на той час не працював і міг весь час присвячувати заняттям. Загалом, щоб освоїти професійний рівень C1, Андрієві знадобилося 5 років.

Та 140 відправлених за півроку резюме перед тим, як знайти роботу.

З Чехії Андрій почав моніторити вакансії. Спершу надсилав резюме за своїм фахом нейрохірурга по всій Німеччині, та коли на них не відповіли, став подаватися на терапевта, невропатолога, сімейного лікаря.

Зрештою відгукнулися на 15 заявок. Поїхав на п’ять інтерв’ю.

Німецька співбесіда має такий вигляд. У неврології лікарні 17-тисячного міста Штокках, що на півдні країни, Піщенко розповів, якого досвіду набув в Україні, скільки часу вчив німецьку та чому хоче працювати в цьому відділенні. Потім німецький лікар показав томографічні знімки та попросив прокоментувати, що на них зображено.

Андрій зі всім впорався, йому показали відділення та запропонували пройти одноденну практику. На підсумковій розмові начальник госпіталю попросив перекласти з німецької два слова: помешкання та харчування.

У результаті ще три клініки запропонували українському лікареві робоче місце, але той зголосився на Штокках, став хірургом.

Із травня цього року Андрій працював за тимчасовою ліцензією, із жовтня, відколи склав іспит, – за постійною.

Як аристократ

Першу відмінність між українським та німецьким госпіталем Андрій помічає, щойно переступає поріг закладу. На київській його роботі ординаторська слугувала за приміщення, де лікарі працюють із документи, оглядають хворих і обідають. У Німеччині це три окремі кабінети.

Йдемо далі, в палати пацієнтів. У кожній із них, а також у кожному важливому приміщенні, є дезінфекційні засоби. Та й самі пацієнти, зі слів Андрія, привітніші, більше дякують і всміхаються.

Є також маленькі побутові дрібниці, які полегшують життя. Якщо в Україні кров із вени беруть звичайним шприцом, то в Німеччині Андрій має для цього пристрій із маленької голки та пластикового кабелю, який під’єднується до спеціальної пробірки. Можна не хвилюватися, що голка зіскочить. В Україні таким опікується медсестра, в Німеччині це компетенція лікаря. Загалом саме на лікаря тут більше навантаження, але не критично – Андрій звик.

Тим паче, він уже не порівнює себе з таксистом. До вирахування його місячна зарплата становить 4400 євро, на руки отримує 2500. Податки з’їдають майже сорок відсотків від заробітку, але чоловік не нарікає.

Прогнозовано його зарплата зростатиме на 100-200 євро щороку. Також лікар розглядає можливість згодом додати свій український стаж (чотири роки з інтернатурою) до німецького, щоб отримувати 600 євро доплати. Правда, зарахування відбувається на розсуд роботодавця, – нинішній доплюсував Андрієві тільки два.

Та чоловік усе одно задоволений: “Тут я зайшов у зону комфорту. В Німеччині лікар живе, як аристократ. Його зарплата вища, ніж у середньостатичного жителя країни”.

У таксиста, думка про якого не давала спокою Андрієві, у Німеччині заробітки на рівні 1600 євро після податків.

Час для себе

Час поплавати на вітрильнику. Двокімнатна орендована квартира Андрія (510 євро місячної оплати з компослугами включно) розташована біля озера. І після того, як Андрій відпрацює свій 40-годинний робочий тиждень, він сідає у човен і ловить вітер. Там є спеціальна школа вітрильного спорту, куди ходить і Андрій. Мріє, що одного дня досягне такого рівня, що ходитиме на яхті у відкритому океані.

Лікар має час на дозвілля. Всі робочі години належно контролюються: працівники записують у журнал, хто коли приходить і коли йде геть. Назбируються години перепрацювання - лікар у праві вимагати за них компенсації. В деяких клініках за понаднормову працю доплачують, в закладі Андрія можна просто раніше піти додому або назбирати на вихідний. В українському госпіталі перепрацювань траплялося багато, але ніхто на них не зважав, каже чоловік.

Єдина прикрість, що сталася з ним за час роботи в Німеччині, - посперечався з колегою-росіянином про те, “чий Крим”.

В усьому іншому відчуває себе як німець: тамтешня зарплата, медичне страхування, соціальні гарантії. 32-річний Андрій зазирнув у майбутнє і прикинув, що його німецька пенсія складатиме щонайменше 2500 євро.

Власне, тільки на пенсії він, якщо обставини залишатимуться нинішніми, готовий повернутися в Україну. Років за сорок – як радник у МОЗ або викладач в університеті, уявляє собі Андрій. Поки ж він зберігає українське громадянство й бачить, що все на світі відносне. Коли був у Швейцарії, тамтешні лікарі скаржилися на кепські умови праці. Андрій же каже: для нього вони здавалися раєм на землі.

Важливо розуміти: Порівнюючи рівень обслуговування у Німеччині і Україна потрібно усвідомлювати, що ВВП на душу населення у Німеччині складає 44.4 тисячі доларів на людину, в Україні - 2.6 тисячі. "ВВП на душу населення", показує суму на яку усереднений громадянин виготовив товарів і послуг протягом року.

Читайте також: Шість місяців медреформи. У багатьох лікарів зарплати менші, ніж вони очікували

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!