Непродумана антикорупційна кампанія обвалила економіку Бразилії і привела до влади фашиста

Оцінка статті на цей момент: +4/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 9579 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 12/11/2018Дата публікації

У Бразилії засудили за корупцію колишнього президента-реформатора Лулу да Сілву. Під слідство потрапили понад 1000 політиків, як мінімум півсотні конгресменів і чотири президенти. Економіка Бразилії у 2015-16 роках почала переживати найгірший з 1901 року спад. Зрозуміло, що антикорупційна боротьба – не єдина причина, але вона основна. На виборах президента переміг Жаір Болсонару – крайній правий популіст із фашистськими поглядами. В кінці статті наводимо наше бачення, як потрібно проводити антикорупційну політику, аби не втрапити у бразильську халепу.

Автор: Павло Контрактович

Не секрет, що в українській навколополітичній свідомості тема корупції є однією з найгостріших, а боротьба з корупцією фігурує в усіх без винятку передвиборчих проектах. При цьому, в рамках антикорупційного дискурсу зазвичай фігурують три тези, які вважаються аксіомами – тобто, істинами, які не потребують доведення:

1. Корупція – найбільша проблема в країні.

2. При корупції політичний та економічний прогрес неможливий.

3. Виявлення і засудження корупціонерів розкриває в країні шлях до влади для нових прогресивних людей.

Тут слід відразу чітко й недвозначно заявити: корупція – це суттєва проблема, яка шкодить державі і з якою необхідно боротися. Однак не менш чітко треба сказати й інше: всупереч твердженням політиків, які збуджені наближенням виборів, та професійних антикорупційних активістів, корупція аж ніяк не є найбільшою проблемою і найбільшим гальмом державного чи економічного розвитку.

Більше того, є серйозна загроза, що внаслідок енергійної «зачистки» влади від посадовців, яких звинуватили в корупції (не обов’язково довівши їх причетність до цього злочину – вистачить і недоведених, але гучно озвучених звинувачень) у всій владній системі може утворитися порожнеча. І її швидко й ефективно заповнять такі персонажі, на тлі яких найзапекліший корупціонер виглядатиме милим і пухнастим зайчиком.

(Свіжий український приклад: Після вибухів на складах боєприпасів 20 генералів притягли до відповідальності, але знайти нових людей на їхні посади не можуть)

Правоту цієї заяви доводить повчальна історія, яка розгортається в нас на очах. І це не українські вибори: тут ще все попереду. Мова про інше. В жовтні в Бразилії відбулися вибори президента, парламенту та губернаторів. Лейтмотивом для них стала одна із найбільших перемог над топ-корупцією в новітній світовій історії. Внаслідок масштабного розслідування бразильських правоохоронців у 2016 році була відсторонена від влади президент Бразилії Ділма Русеф.

А її політичний соратник і попередник на президентській посаді Луїз да Сілва (відомий за прізвиськом Лула) був заарештований за корупцію – вперше в історії країни – і засуджений у квітні 2017 року до 11 років ув’язнення. Зазначимо: на момент початку передвиборчої кампанії в’язень Лула мав рейтинг у 30% і був єдиними реальним суперником Болсонару.

Тюремний термін екс-президента Лули став навіть більшим шоком, ніж імпічмент чинного президента Русеф. За час свого президентства із 2003 по 2011 роки да Сілва здійснив у Бразилії успішні реформи – можливо, найуспішніші за минулі півстоліття. Завдяки цьому він став для електорату політиком, який врятував сотні тисяч бразильців від голоду, а десятки мільйонів – від реального, а не вигаданого зубожіння.

А для зовнішнього світу – зразком ефективного державного управління в проблемній країні – коли заради економічних реформ не жертвували добробутом людей.

Соціалізм із ринковим обличчям

Лула прийшов до влади в 2002 році, отримавши понад 50 мільйонів голосів (перед тим він тричі невдало балотувався). За час його президентства чисельність середнього класу в Бразилії зросла з 37 до 50 відсотків.

У західній пресі здобутки Лули оцінювали у той час так: «За Лули Бразилія стала восьмою в світі економікою, понад 20 мільйонів людей перестали жити в крайніх біднощах, а Ріо де Жанейро отримав право приймати літню Олімпіаду-2016 – вперше в історії ігри пройдуть в Південній Америці», – співав дифірамби Washington Post.

Реформаторська політика Лули мала дві основні складові. Перша – економічна. Це, зокрема, успішна співпраця з МВФ. Заходи, спрямовані на недопущення дефолту за аргентинським сценарієм, заспокоїли кредиторів і привабили інвесторів. Більше того, Бразилія змогла погасити 15-мільярдний борг перед МВФ на два роки раніше строку. І з позичальника перетворилася на донора.

У країні успішно застосовували інфляційне таргетування – це політика центробанку, при якій він визначає рівень інфляції на середньострокову перспективу й забезпечує, щоб цей рівень залишався незмінним. Це дозволило стабілізувати економіку і споживчі настрої громадян: ті перестали боятися валютних обвалів і росту цін.

Національна валюта реал зміцнилася: якщо перед початком президентства Лули за долар давали чотири реали, то під кінець його перебування при владі, у 2011-му – менше двох.

Друга складова реформ Лули – це соціальна політика. З його ініціативи запровадили збільшення мінімальної зарплатні, розбудову інфраструктури, і – в першу чергу – адресні соціальні програми. Найпоказовішим прикладом була Bolsa Família («родинний фонд»). 11 мільйонам бразильських родин (близько чверті населення) з місячним доходом в еквіваленті менше 50 доларів на місяць держава доплачувала приблизно ще стільки ж, – писав The Economist.

Це зняло найбільшу проблему цього прошарку населення – жити на межі голоду. Отримувачі допомоги зобов’язувалися виконувати низку вимог: їхні діти мали відвідувати школу, не уникати медичного нагляду й вакцинуватися.

При цьому, соціальні та економічні програми взаємно доповнювали одна одну. Так, завдяки потужним інвестиціям в інфраструктуру (транспорт, дороги, енергетика, урбаністика тощо) в рамках Програми прискореного розвитку створювалися нові робочі місця, що, своєю чергою, підвищувало рівень життя.

Операція «Автомийка»

У 2011 році Лула успішно завершив другий президентський термін і передав крісло своїй соратниці Ділмі Русоф, у минулому учасниці партизанського руху проти військової хунти, яка згодом відмовилася від марксизму на користь капіталізму (за українськими аналогами її можна назвати учасником якого-небудь легендарного добробату).

Один з численних антикорупційних мітингів

І ніхто на той час і уявити не міг, чим закінчиться для нього, його політичної сили і для країни загалом розслідування схеми з відмивання коштів через мережу дрібних бізнесів – АЗС та мийок машин.

У Бразилії це був зручний інструмент із легалізації коштів, отриманих від злочинної діяльності, в тому числі й корупційної. Але масштаб подібних операцій вважався незначним.

Та в цьому випадку слідчі швидко виявили, що сліди від автомийок ведуть нагору. Відмивачі коштів виконували замовлення Паоло Роберто Коста – одного з директорів Petrobras, нафтової державної кампанії, яка є найбільшою в Бразилії. Того затримали, і він почав свідчити. І розповів про гігантську схему з присвоювання державних коштів, до якої була залучена понад тисяча осіб. Ці люди належали бразильської еліти – і економічної, і політичної.

Узагальнено вона виглядала так: політики призначають керівництво державних компаній (нафтогазових, будівельних тощо). Ті отримують від держави замовлення по вартості, вищій від ринкової, і «відкатують» частину переплачених коштів політикам. Ті ж витрачають ці гроші на діяльність своїх партій, зокрема, на проведення виборчих кампаній. Ну і, звісно ж, не забувають про себе.

А якщо конкретно, то через Petrobras прокрутили на хабарі понад 2 мільярди доларів, через будівельну фірму Odebrecht – понад 3 мільярди.

Загалом же під слідство потрапили більше тисячі політиків, як мінімум півсотні конгресменів і чотири президенти. В тому числі й діючий президент Ділма Русеф, і її попередник-реформатор Лула да Сілва. Останнього затримали й засудилий. Склад злочину: будівельна фірма відремонтувала йому будинок на суму понад мільйон доларів, за що згодом отримала щедрі контракти від Petrobras. Лула каже, що булинок не його, і він там ніколи не жив.

Зазначимо, що корупційні скандали та звинувачення для Бразилії аж ніяк не були чимось новим. Але зазвичай довести справи до вироків було складно. Слідство по «мийці машин» у цьому сенсі виявилося безпрецедентним – і сталося це завдяки двом обставинам.

По-перше, незадовго до цього в Бразилії посилили антикорупційне законодавство і дали слідчим більші повноваження. А по-друге, на чолі процесу опинився молодий та амбітний голова НАБУ і прокурор САП суддя Серхіо Моро. Він почав «крутити» підозрюваних, що називається, по повній програмі. Були затримані тисячі осіб, сотні взяті під варту. Про масштаб діяльності слідчих свідчить простий факт – якщо до операції «Мийка машин» в Бразилії поліція мала менше 10 тисяч браслетів стеження, то через три роки їх кількість зросла до 24 тисяч.

Бразильські антикорупціонери активно й успішно застосовували низку специфічних прийомів (українцям вони теж мали б дещо нагадати):

Превентивне затримання: підозрюваних тримали під вартою до суду, під заставу не випускали. Якщо «клієнт» був багатим – не випускали принципово. По суті, їм ставили умову: не хочеш сидіти – починай говорити.

Залучення преси. Про всі обшуки, затримання, звинувачення негайно повідомлялося в медіа. Для ЗМІ викриття корупції у верхах стало однією з топ-тем, а теза про тотальну продажність влади наскрізно проходила через абсолютну більшість публікацій.

«Злив» конфіденційної інформації, отриманої слідчими, та даних від прослуховування телефонів – у тому числі й нелегального.

Політичний підтекст кримінальних справ. Через ЗМІ активно поширювалася теза, що саме провладна Робоча партія створила корупцію в країні й несе за неї повну відповідальність. Це спричинило масове обурення громадян, яке вилилося в масштабні акції протесту з вимогою покарати корупціонерів.

Бразильський народ сприйняв антикорупційну боротьбу з невимовним ентузіазмом. Людям подобалося, що супербагатії й «господарі життя» сиділи в камерах по троє, спали на брудних матрацах і їли огидну тюремну їжу замість ресторанних делікатесів. Вони зловтішалися, читаючи, що одному з затриманих вперше в житті довелося голитися самому – раніше це робила прислуга.

Судді Моро влаштовували овації в ресторанах, куди той заходив пообідати, а на антикорупційних мітингах йому пропонували балотуватися в президенти. Втім, Моро наполегливо відкидав політичні амбіції: мовляв, влада чи державні посади його не цікавлять, він просто викорінює топ-корупцію.

І, звісно ж, є вигадками підлих корупціонерів заяви про те, що його діяльність має на меті відсторонення від влади соціалістів і прихід до керівництва державою правих консерваторів.

Дорогою ціною

Таким чином, у 2014-16 роках по топ-корупції в Бразилії було завдано нищівного удару. Завдяки зусиллям молодих і принципових антикорупційних слідчих вперше в історії були засуджені не лише «стрілочники», але й високопосадовці та магнати, які раніше вважалися недоторканними для правоохоронців.

Може, завдяки настільки потужній і переконливій перемозі над структурною корупцією Бразилія здійснила новий ривок вперед? І, відповідно до трьох наведених вище антикорупційних аксіом, після усунення цієї, найбільшої в країні проблеми економіка Бразилії почала зростати, а на місце корумпованих політиків прийшли нові й прогресивні?

Насправді все сталося з точністю до навпаки. Боротьба з корупцією створила колосальні проблеми для економіки країни. Petrobras – найбільша компанія не лише в Бразилії, але й в усій Латинській Америці, і її діяльність для країни мала фундаментальне значення. Під час слідства прокурори віддавали наказ призупиняти виконання угод Petrobras з контрагентами – адже там може бути корупція.

Як наслідок, виробнича діяльність компанії була паралізована, що призвело до масових звільнень і росту безробіття вдвічі протягом двох років. Антикорупційна чистка лише в одному Petrobras обійшлася країні в 2015 році в 0,75% від ВВП. Це десь до 20 мільярдів доларів – вдвічі більше, ніж коштували Бразилії всі корупційні схеми, ліквідовані завдяки операції «Автомийка» (орієнтовно 9,5 млрд дол.).

Але й це мізер порівняно із загальними наслідками для економіки Бразилії. У 2015-16 роках країна звалилася в найгіршу з 1901 року рецесію. У 2016 році ВВП країни порівняно з 2014 втратив 660 мільярдів (!!!) доларів.

ВВП Бразилії – до і після операції "Автомийка". Графіка: https://tradingeconomics.com/?fbclid=IwAR2qSgQnUDR0BS2TJ_wweea7mNJAtQTJm2Z02LqBa4zCi0jyNy_yfv4pBPs

Зрозуміло, що антикорупційна боротьба тут не була єдиною причиною, але вона, без сумніву, була основною. І виникає крамольна думка: а може, ті 1-5% відкатів, які платили корпорації політикам, були насправді меншим злом?

Однак, можливо, антикорупційна #перемога покращила систему влади в країні? І привела до влади якісно інших людей?

Операція «Автомийка» дійсно вперше в історії вдарила по структурній корупції – але ще більше вона вдарила по структурі всього державного апарату. Політичний клас Бразилії був тотально дискредитований, і теза «всі вони крадуть, всі вони однакові» запанувала в масовій свідомості.

Парадокс, але сидячи в тюрмі за корупцію Лула не втратив популярності. Він залишався найбільш рейтинговим кандидатом на президентських виборах 2018 року.

І він майже напевне переміг би на них – якби не заборона балотуватися, яку Вищий виборчий суд виніс менше ніж за два місяці до дня голосування. Спроба похапцем висунути замість Лули іншого кандидата, мера Сан-Паулу Фернандо Хаддада, провалилася. Він зміг пройти в другий тур виборів, де програв із 45% відсотками голосів.

То хто ж він, новий очільник Бразилії, який скористався найбільшою в історії країни перемогою над корупцією і завдяки їй здобув владу й підтримку 55% виборців? Звати його Жаїр Болсонару. Політкоректно його політичне переконання можна визначити як радикальний правий популізм. Симпатики називають його бразильським Трампом. Натомість, ліберальна преса дає йому іншу характеристику: бразильський Гітлер.

"Бразильський Гітлер": заголовок в ізраїльській газеті "Гаарец"

Дійсно, якщо називати речі своїми іменами, то Болсонару – класичний фашист. Він ненавидить демократію й сповідує культ авторитаризму (зокрема, захоплюється періодом військової диктатури в Бразилії і вважає, що найбільша її помилка в тому, що катували забагато, а от розстрілювали – замало).

Він має намір надати право поліції вбивати підозрюваних в злочинах на місці. А політичних опонентів – у першу чергу, соціалістів – називає ворогами народу.

"Раніше казали "краде, але робить", зараз казатимуть "катує, але робить", – цитує бразильський політичний жарт The Economist.

В економіці Болсонару планує знизити податки для великого капіталу – і ліквідувати соціальні програми, запроваджені Лулою. А якщо від цього постраждає найбідніше населення країни – тим гірше для них. Болсонару цих людей (а особливо – чорношкірих та індіанців) відверто зневажає.

І при цьому, Болсонару аж ніяк не є новим обличчям в політиці – він 27 років був депутатом бразильського парламенту. І не вельми авторитетним: із 171 поданого ним законопроекту пройшли лише два. Якщо Болсонару чимось і прославився в цей час, то хіба що образливими екстремістськими заявами. Так, під час суперечки в парламенті він сказав колезі-депутатці, що не став би її ґвалтувати, бо вона занадто страшна для цього.

Тож прихід фашиста Болсонару до влади наразі можна вважати найбільшим успіхом антикорупційної кампанії у Бразилії. І прикметно, що успіх цей був взаємним. Через кілька днів після перемоги на президентських виборах Жаір Болсонару запропонував судді Моро – тому самому, який заявляв, що ніколи не матиме відношення до політики – очолити міністерство юстиції у своєму новоствореному кабінеті. Антикорупціонер погодився. Цікаво буде подивитися через кілька років, чи не повернуться корупційні схеми.

Висновок для України

У вас може скластися враження, що ця стаття відкидає важливість боротьби з корупцією. Це не так. Ми вважаємо, що корупція шкодить і економіці, й безпеці.

Олексій Цимбалюк, підставний кілер у справі Бабченка розповідав про Германа, який і замовляв йому убивство: «Він звик до безкарності. Що б там не відбувалося – він завжди відкупався, завжди "вирішував" свої проблеми... Він вважає, що цієї служби взагалі не існує. "Они ничего не делают, только деньги зарабатывают, они там все лентяи…" Усі – здирники й більш нічого. Він був такий впевнений, що тут нічого не працює». Йдеться про те, що Германа кілька раз затримувала СБУ за незаконні операції зі зброєю, але щоразу йому вдавалося «вирішити питання неофіційно».

Чесні структури завжди ефективніші й кращі, ніж корумповані. Проблема в тому, що весь наш дім пронизаний корупцією, як грибком, і якщо неправильно його виводити, є ризик розвалити все й залишитися взагалі без нічого. І заново будувати курінь із заражених тим самим грибком шматків. До речі, після краху СРСР розвалилося все, крім корупційних зв’язків і звички неофіційно «вирішувати проблему».

Корупція в Україні – це навіть більше, ніж грибок на стінах. Існує байка, що в новому посольстві США в радянській Москві довго не могли знайти мікрофони прослушки. Зрештою, в ЦРУ зрозуміли, що їхні радянські візаві зробили стіни-мікрофони, тобто, вся будівля була великим мікрофоном.

Так і з українською корупцією: її не можна виявити й знешкодити точково. Треба будувати нові стіни – а поки не збудували, вміти жити з тими, що є. У деяких сферах вже вдалося створити державні інституції нової України – це Прозоро, Патрульна поліція, є надія на медреформу. І ці нові стіни потрібно захищати від грибка корупції з особливою затятістю.

Американський історик і політолог, професор Ратгерського університету (США) Олександр Мотиль у статті, присвяченій ефективності антикорупційної політики в Україні, навів конструктивний рецепт:

Змінювати правила розподілу бюджету й ведення бізнесу так, щоб процедури й алгоритми були логічніші, прозоріші і залишали мінімум для корупції. В економіці особливу увагу приділяти антимонопольній політиці.

(Детальніше читайте тут)

Статтю науковець завершує совами: «Перші кілька років реформ в Україні відбулися за підтримки та сприяння її правлячої еліти та бізнес-лідерів і олігархів, а також її нового покоління реформаторів. Подальший поступ вимагає, щоб західні політики продовжували залучати всі ці сили».

Для успіху реформ, в тому числі й антикорупційних, тобто, створення нових правил гри, важливо, щоб минулі гріхи залишили в минулому. Бо, як повелося ще з часів СРСР, без корупції в нас не робилося взагалі нічого. Якщо ви працюєте в новому офісі, то, аби його побудувати, хтось комусь дав хабара. Якщо ваш комп'ютер куплений в інтернет-магазині, велика ймовірність того, що він привезений контрабандою. І так – в усьому. Якщо витягувати старі скелети з шафи – під прицілом опиняється кожен. Крім того, велика корупційна спокуса виникає і при виборі осіб, старі гріхи яких візьмуться розслідувати.

Тому новостворені антикорупційні органи в першу чергу повинні займатися тими порушеннями, котрі виникають вже після запровадження нових правил гри.

В протилежному випадку замість руху вперед, тобто, створення якіснішого держуправління, країна ризикує встрянтути у тривалу війну між аникорупціонерами і всіма іншими. Приблизно так у нас і відбувається. Причому, і перемога перших (як бачимо на прикладі Бразилії), і других (бо не буде жодного поступу вперед) стане поразкою для країни в цілому.

Але ж впровадження нових правил – це довго і не такий яскраво, як обшук у чергового високопосадового корупціонера. А народ хоче шоу.

Оцінка статті на цей момент: +4/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!