Косюк та інші. Якою має бути державна підтримка аграрного бізнесу

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 3782 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 07/11/2018Дата публікації

Коли говорять про дотації агробізнесу, то завжди згадують 2 млрд, виділені торік на компанію аграрного барона Юрія Косюка. При цьому мало хто знає, що 1 млрд гривень, передбачений на компенсацію кредитів фермерам цього року, майже не витрачений. Мало хто з аграріїв подався на програму компенсації за купівлю вітчизняної с.г. техніки. Читайте, хто отримує і як розподіляють понад 4 млрд. гривень, передбачених на підтримку сільського господарства, і чи можливо покращити механізм розподілу.

Автор: Іван Киричевський

Питання про те, чи варто виділяти гроші, не стоїть — ми з аграрною продукцією виходимо на ринок ЄС, а там місцеві аграрні виробники отримують 18% свого прибутку за рахунок допомоги від урядів, і ми не можемо ставити свій бізнес у гірші умови. Та парламент, якого перед виборами захоплює "антиорігархічна" риторика, може зробити дотації недоступними для агрохолдингів.

У понеділок 5 листопада стало відомо, що цьогоріч агрохолдинг «Миронівський хлібопродукт» (МХП), власником якого є олігарх Юрій Косюк, отримав понад 800 мільйонів гривень дотацій. Особливого резонансу повідомленню додає те, що у 2017 році цей холдинг взяв у держави на 2 мільярди гривень підтримки.

Сюжети про «мільярдні дотації Косюкові» стали популярною "антикорупційною" темою для вітчизняних ЗМІ. У свою чергу, «дотації Косюку» політики та експерти різного штибу використовують, аби обстоювати ідею повної відмови від нарахування дотацій українським агропідприємствам, як неефективного та вигідного лише «аграрним олігархам».

Наприклад, напередодні голосування за держбюджет-2019 нардеп Мустафа Найєм, як член бюджетного комітету ВР, запропонував додати соціалізму в бюджет і«перекинути» заплановані 6,7 млрд грн для держпідтримки агровиробників — на покращення житлових умов поліцейських.

За кожну зареєстровану молоду корову чи іншу рогату худобу держава платить селянам 2 500 грн. в рік

Та, якщо розібратися, то доцільними та реалістичними є три варіанти субсидування аграріїв:

1. Залишити поточну систему дотування АПК без змін;

2. Субсидії агровиробникам замінити податковими послабленнями;

3 Заплановані для дотування агрокомпаній кошти перенаправити на сільський розвиток.

Власник яхт, король курятини

Для початку, варто коротко охарактеризувати бізнес МХП та окреслити структуру українського агробізнесу як отримувачів та неотримувачів державної підтримки.

За оцінками Антимонопольного комітету України, «Миронівський хлібопродукт» має частку в 38% всього виробництва курятини, відтак на ринку займає монопольне положення.

Окрім вирощування курей, МХП також займається яйцями, утримує тваринницькі та садівницькі господарства. Домінування на ринку для МХП не означає надприбутків: за даними Держстату, минулого року рентабельність виробництва м’яса птиці трималась на рівні 7%, збитковість виробництва яєць сягала 9%.

Рентабельність вирощування яловичини (або, як говорять чиновники, "великої рогатої худоби" — ВРХ) трмалася на рівні 3%, виробництва молока — 26%. А «олігархічний» статус не звільняє від сплати податків — 4,2 млрд грн за підсумками 2017 року МХП перерахував у бюджет.

При цьому, Косюк інвестує свої мільярди не лише в дорогі палаци та яхти (що ми засуджуємо, адже у бідній країні варто жити скромніше - Тексти), але й у розвиток альтернативної енергетики: на МХП припадає 50% всіх потужностей біогазових установок в Україні, або ж 5 МВТ енергогенерації.

Планується, що до 2020 року на базі Вінницької птахофабрики МХП запрацює біогазова установа потужністю у 20 МВт. Такий вид «зеленої енергетики» в цілому непривабливий для українського бізнесу через відносно невисокий рівень «зеленого тарифу», який для біомаси становить 4,01 грн за кВт-год та тривалу окупність проекту (10—12 років).

Аграрне лоббі

Як правило, українські агровиробники об’єднуються в профільні асоціації, мета яких — просування вигідних рішень у сфері державного регулювання, держпідтримки або ж оподаткування.

Аграрії з земельними володіннями понад 10 тисяч гектар об’єднані в Український клуб аграрного бізнесу (УКАБ, «крупні»), господарства із площами від 1 тисячі до 10 тисяч гектар об’єднані у Всеукраїнську аграрну раду (ВАР, «середняки»), виробники з наділами до тисячі гектар об’єднані в Аграрний союз України (АСУ,«дрібні»), фермерські господарства — в Асоціацію фермерів та приватних землевласників (АФЗУ, «фермери»).

Названі об’єднання в пресі прийнято узагальнювати як «аграрне лобі», а представники таких асоціацій активно контактують із усіма парламентськими силами: від БПП — до «Самопомочі» та «Опозиційного блоку».

Цікаво, що "фермери" не приховують політичних симпатій до Юлії Тимошенко. Закон «Про фермерство» ще від 2001 року передбачає для АФЗУ право на власного заступника міністра в колегії аграрного міністерства. Втім, правом на власного представника в Мінагрополітики українські фермери скористалось лише у 2017 році: заступником міністра з питань розвитку став один із керівників АФЗУ Віктор Шеремета.

Субсидії. Історія зімни правил

Отже, який формат дотацій від держави агровиробникам, зокрема, тому ж Косюкові? Їхня механіка за останні три роки змінювалась тричі, але основоположний принцип лишався незмінним: аграрій повинен ефективно вести своє господарство та інвестувати у розвиток власного виробництва, аби претендувати на державні виплати.

До 1 січня 2017 року землероби отримували держпідтримку у вигляді «спецрежиму ПДВ». Суть цієї системи: сплачений податок на додану вартість йшов не в держбюджет, а накопичувався на спецрахунку агропідприємства; такі кошти аграрій був повинен вкладати в купівлю агротехніки або ж ресурсів для польових робіт. Такий формат держпідтримки влаштовував усіх учасників ринку, а галузь АПК так щороку отримувала мінімум 25 мільярдів гривень непрямої підтримки.

Відмовитись з 1 січня 2017 року від такої форми субсидування парламент України був вимушений через вимоги МВФ.

Потім уряд придумав так звану "квазіакумуляцію ПДВ". Всіх аграріїв зобов’язали сплачувати всі податки напряму в держбюджет. Рослинницькі господарства, як дуже прибуткові, позбавлялись держпідтримки апріорі, тваринницькі, птахівницькі та садівницькі господарства могли отримати дотацію пропорційно виручці від своєї діяльності. Формально, така система дотування аграріям видавалась справедливою.

Втім, під час запуску «квазіакумуляції ПДВ» службовці Мінфіну самовільно змінили її формат, відтак агровиробники могли претендувати на компенсацію лише суми прибутку від «дотаційної» діяльності.

Така новація поставила аграріїв у нерівне положення: виробники молока та яловичого м’яса першу половину року працюють фактично «в нуль», зате птахівники мають прибуток цілорічно.

Окрім криків про корупцію, така система дотування не мала відчутних результатів.

Тому Мінагрополітики вирішило у 2018 році замінити її прямими виплатами, що мали покривати певну частину затрат на розвиток виробництва.

Як розподіляють гроші зараз

У цьогорічний бюджет заклали:

- 0,5 млрд грн для покриття  частки затрат на утримання худоби в промислових фермах;

- 0,95 млрд грн — на покриття частки затрат при купівлі вітчизняної агротехніки;

- 2,5 млрд грн — на покриття 25% затрат на будівництво чи оновлення тваринницьких ферм;

- 0,3 млрд грн — на покриття затрат на купівлю нових саджанців для садів та виноградників.

Певний виняток зробили для дрібних виробників: для підтримки фермерів окремо передбачили 1 мільярд гривень, з яких 500 мільйонів — на покриття відсоткових ставок на кредити. При цьому, фермерським господарствам не забороняли подаватись на участь в інших програмах держпідтримки.

Якщо селянин утримує зареєстровану молоду худобу, держава бралась покривати річні затрати у 2,5 тисяч гривень на утримання однієї тварини. Такий же розпис агродотацій Кабмін запланував і на 2019 рік.

Власне, свої 800 мільйонів у цьому році Косюк отримав саме за програмою покриття затрат на тваринницькі ферми. З цього випливає, що на розвиток свого бізнесу МХП у цьому році витратило до 4 мільярдів гривень. Цікаво, що влітку цього року агрохолдингу Косюка відмовили за іншою програмою держпітримки: МХП просив 127 млн грн компенсацій на оновлення власних фруктових садів.

Гроші дають, та їх не беруть

Із 6,7 млрд грн, закладених цього року на підтримку аграріїв, бюджет витратив близько третини. Наприклад, із «фермерського мільярду» виплатили лише 12 млн грн. Виявилось, що банки не хочуть давати кредити фермерам, бо ті продають виручений врожай за нелегальну готівку та не мають повного пакету документів, щоб засвідчити право власності на їхні господарства.

Із майже мільярда гривень на купівлю української агротехніки витратили лише 28%, або 312 млн грн: аграрії купували переважно навісне обладнання до тракторів, що коштує дешево. Складну техніку, як самі трактори чи комбайни, аграрії й далі купують переважно за кордоном; іноземна агротехніка має кращі показники ефективності роботи.

Від цієї програми виграли саме фермери: їх було 60% із 2,75 тисяч господарств, що подавались на участь в програмі. Аби отримати таку дотацію, потрібно лише показати платіжку за куплену техніку, «проведену» через один із державних банків.

Чи можливо покращити

Теоретично, є три шляхи, як покращити систему аграрних дотацій так, аби гроші перепадали малим та середнім агровиробникам, а не лише «аграрним олігархам».

1) Деякі економісти пропонують взагалі відмовитись від субсидування аграріїв, а вивільнені кошти спрямувати на розвиток сіл та ліквідацію «вузьких місць» у логістиці зерна. Наприклад, український фермер при доставці зерна в порт втрачає до 30% вартості продукції, в той час як його американський колега — лише 9%; водночас, понад 20% сіл України не мають регулярних автобусних маршрутів через погані дороги.

Втім, сільські громади і так можуть отримати на власний розвиток субвенцію або з Дорожнього фонду (50 мільярдів гривень), або Фонду регіонального розвитку (6 мільярдів гривень). «Перекидання» коштів із рахунків Мінагрополітики на рахунки «Укрзалізниці» буде марним, доки держмонополіст опиратиметься реформуванню.

Зовсім відмовитись від держпідтримки власних агровиробників не вийде, щоб не втратити конкурентність на ринку ЄС, куди йде понад 40% всієї нашої агропродукції. Дані Організації економічного розвитку (ОЕСР) свідчать: вітчизняні землероби через недосконале законодавство та проблеми логістики щороку втрачають до 7% власного прибутку, у той час як дії європейських урядів додають місцевим фермерам до 18% щорічних прибутків;

2) Функціонери аграрних асоціацій, зокрема "середняків", наполегливо просять Кабмін та президента, аби систему агродотацій замінили на податкові пільги: йдеться або про зниження ставки ПДВ на харчі на 10—13%, або ж перехід до податку на виведений капітал. Втім, Мінфін остерігається будь-яких фіскальних змін напередодні 2019 року — року виборів та пікових виплат за державними позиками;

3) На цьому тлі найлогічнішим є варіант «зберегти як є» чинний формат аграрних дотацій від Мінагрополітики й на 2019 рік.

Діюча система вигідна тим, що стимулює розвиток малорентабельного тваринництва виплатами як на утримання корів, так і розвиток виробничих комплексів.

Наголосимо: агрокомпанії прямо заявляли, що утримували свої корівники скоріше «як соціальний проект», аніж як прибуткові підприємства. З цієї ж мотивації аграрні рейдери не атакували тваринницькі ферми: такі господарства просто не здатні дати відчутного прибутку, який би покрив затрати на силове захоплення.

У першому читанні проекту держбюджету-2019 фігурувала ідея ввести обмеження дотацій. Не давати більше 200 млн грн компенсації на тваринницькі ферми для однієї компанії або ж «групи пов’язаних підприємств»; не компенсувати більше ніж 10 млн грн на покриття відсотків за кредитами. Така пропозиція є слушною: ліміт у 200 млн грн «відсікав» би великі агрохолдинги, в яких і так все гаразд, від державних субсидій, та знімав би всі звинувачення щодо «корупційності» програм держпідтримки.

Втім, такі пропозиції бюджетний комітет ВР чомусь відхилив без жодних пояснень.

Чи не варто було обмежити дотування тих українських компаній, які інвестують прибутки за кордон, аби отримані дотації лишались виключно в українській економіці?

Протягом 2016—2018 років Косюк придбав по птахокомплексу в Голландії, Словаччині та Болгарії. Відповідь: ні, не варто. Виплачені за програмами держпідтримки кошти і так лишаються в українській економіці, оскільки дотації надаються лише на вже побудовані в Україні об’єкти.

Інвестиції за кордон — справа виключно власника «Миронівського хлібопродукту», як розпорядитись заробленим. Окрім того, купівля птахофабрик в ЄС Косюкові потрібна, аби обійти ліміт експорту курятини до Євросоюзу в 20 тисяч тонн курячого філе та 20 тисяч тонн курячих тушок. (Про те, як український бізнес використовує всі лазівки в Угоді про асоціацію з ЄС, аби збільшити свій експорт, навіть писало видання Politico, переклад читайте тут)

Для України, де щороку виробляється понад мільйон тонн курятини, такі дрібні безмитні обсяги поставок просто смішні. Втім, європейські агровиробники побоюються, що навіть за незначних експортних лімітів українські конкуренти зможуть завоювати ринки країн ЄС.

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!