Швидко, прогнозовано, доступно, ввічливо. Київське метро як суспільне благо

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 11207 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 21/08/2018Дата публікації

Якби так само якісно, надійно і безперебійно, як метро, функціонувала, наприклад, мережа дошкільних навчальних закладів чи система охорони здоров’я – наше життя було би набагато нуднішим. Швидкість, точність та безпека вигідно вирізняють метро з-поміж інших видів міського транспорту Києва та, наприклад, метро Нью-Йорка чи Лос-Анжелеса. Користуючись київською «підземкою», завжди можна розрахувати свій час та спланувати графік.

Автор: Юлія Солодько

В дитинстві я бувала в метро лише влітку – коли нас з братом везли до бабусі через Київ. Описати свої дитячі емоції від метро краще, ніж це зробив класик Всеволод Нестайко, навряд чи вдасться: «І от — метро. Ну, я вам скажу, це шту-у-ка! Казка! Наукова фантастика! Голубі поїзди мчать у тунелі швидше за вітер. У підземних залах світліше, ніж удень на вигоні. Кожна станція мов театр. Та найголовніше — ескалатори, оті чудесні сходи». І справді – чомусь у дитинстві найбільше вражали саме ескалатори, а от потяг, який з гудінням і свистом виринав з темного тунелю, швидше лякав.

В 90-х я вже стала студенткою, і метро з пригоди перетворилося на щоденну корисну річ. І хоча я вже мала такий-сякий міжнародний досвід (підземки у Вашингтоні та аеропорту Атланти), але по-справжньому оцінити переваги київського метрополітену ще не могла.

Можливо, через те, що мій повсякденний маршрут пролягав через станцію «Почайна» (тоді – «Петрівка») в годину пік. Згодом розпочалася «трудова діяльність», робота на телебаченні часто вимагала «здатності працювати поза нормальним робочим часом», а отже необхідності брати таксі або користуватися робочою розвозкою.

Метро якось відійшло убік – є та й є. За той час відкрилося кілька нових станцій – «Дорогожичі», «Сирець», «Бориспільська», «Житомирська». Постійно ходили чутки про метро на Голосіїв та на Троєщину, і що «ось-ось вже відкриють «Львівську Браму». «Нульові» ще були часами, коли кількагодинні затори на київських вулицях мали шанс потрапити у вечірній випуск новин як надзвичайна подія.

Та після Помаранчевої Революції новосформований прошарок столичного середнього класу активно пересідав на власні автомобілі. Гугл-мепс із функцією «затори» варіювався від червоного до чорного, як у пісні «Два кольри», тільки в цьому випадку обидва кольори означали журбу. Ставало очевидним: хочеш доїхати вчасно і не витратити на це півдня – обирай вихідний, або спускайся у «підземку».

Несподівано для себе, вже будучи дорослою людиною з певним життєвим досвідом і здатністю до критичних порівнянь, я по-новому поглянула на «підземку» і виявила ряд переваг. Ці переваги ми не завжди помічаємо через швидкий ритм мегаполісного життя, але вони роблять київське метро справжнім «прихованим скарбом».

«Швидкий, зручний та надійний вид транспорту…»

Швидкість, точність та безпека вигідно вирізняють метро з-поміж інших видів міського транспорту Києва та, наприклад, метро Нью-Йорка чи Лос-Анжелеса.

Користуючись «підземкою», завжди можна розрахувати свій час та спланувати графік. Вдень інтервали між потягами складають менше двох хвилин, а на їхній рух не впливають ні дощ, ні сніг, ні ситуація на дорогах. Надовго зупинити рух потягів за всю історію київського метрополітену вдалося тільки «регіоналам» - у лютому 2014-го.

Якось у 2016-му році на відпочинку в Карпатах ми познайомилися з метрополітенівцем - водієм підземних потягів – який, з-поміж цікавих «бувальщин», розповів і багато пізнавального про роботу київської підземки.

Станція метро Академмістечко вночі. Фото https://tov-tob.livejournal.com/135286.html

Головний висновок такий – абихто і абияк мільйони пасажирів (1 370 000 в середньому за добу у 2017 році) не возить, питання безпеки і медичні огляди водіїв – не «для галочки», всі інструкції обов’язкові для дотримання, і з кожним роком вони стають дедалі суворішими.

Коли я йому розповіла про те, як у 90-х разом із друзями кілька разів подорожувала між станціями у кабіні машиніста – ми просто стукали, чемно просилися, і нас пускали – мій новий знайомий тільки розсміявся і сказав, що зараз на таке ніхто з машиністів не піде, тому що це означає миттєву втрату роботи. До речі, пізніше я читала цікавий репортаж на УП Життя «Один день з машиністом київського метро» – більшість інформації про суворі інструкції з безпеки підтвердилася.

Не буду порівнювати метро з київськими маршрутками: їхнє існування у міському просторі столиці – за межами добра і зла.

Ще є столичні служби таксі – і рівень сервісу у них стрімко наближається до маршруточного.

Доступний, якісний, егалітарний (для всіх) – метрополітен як суспільне благо

Навіть після здорожчання проїзду київське метро все ще залишається досить доступним: 8 гривень/поїздка, 6.50 – якщо купити одразу 50 поїздок (таке поповнення електронного проїзного обійдеться у 325 гривень).

Особливо ж, якщо взяти до уваги відстань, яку можна подолати за ці 6.50-8 гривень. Наприклад, між «Сирцем» та «Червоним хутором» – майже 24 кілометри. На таксі це коштуватиме 180 гривень. Подорож вдень обома видами транспорту займе 45 хвилин. Тільки на метро цей час незмінний, а на таксі – як пощастить.

Окрім усього іншого, київський метрополітен – це ще й вражаючий взірець системи, яка ефективно функціонує і є суспільним благом. Скористатися метро може кожен – і кожен отримає за свої 6.50 чи 8 гривень однаково якісну, надійну і безпечну послугу. І щоб отримати цю послугу, вам не потрібно:

- Домовлятися про окремий платний вагон;

- Сплачувати «благодійні внески»;

- Шукати через родичів та знайомих хорошого водія і попередньо домовлятися з ним, щоб поїздка пройшла вдало і безпечно;

- Планувати поїздку залежно від дня\тижня\місяця\зміни, щоб потрапити на «нормального»\професійного\тверезого\ввічливого водія;

- Займати чергу о 2-й ночі, щоб потрапити на ранковий потяг о 6 ранку;

- Шукати «об’їзні шляхи» і їхати, наприклад, через одні станції, намагаючись оминути інші, бо на них погані колії\ескалатори, які не ремонтувалися роками – всі ескалатори та колії працюють і ремонтуються однаково і вчасно, незалежно від того, розташовані вони на «Хрещатику», чи на «Сирці».

Якби так само якісно, надійно і безперебійно, як метро, функціонувала, наприклад, мережа дошкільних навчальних закладів чи система охорони здоров’я – наше життя було би набагато нуднішим.

Можна провести ретельне дослідження і написати книжку «Чому метрополітену вдалося» - можливо, позитивний досвід вдасться розширити і на інші сфери.

«Пасажири, будьте взаємно ввічливими!»

Кияни – ввічливі та привітні пасажири. Звичайно, метро користуються різні люди, і трапляються різні ситуації – і не завжди приємні. Але, водночас, київська «підземка» не дає втратити віру в людство. Реальними вчинками кияни доводять, що вони аж ніяк не вовки один одному і у більшості випадків:

- притримують важкі вестибюльні двері для тих, хто йде за ними;

- поступаються місцем «пасажирам похилого віку, пасажирам з дітьми та вагітним жінкам». Більшість пасажирів справді готові за потреби поступитися своїм місцем іншим. Зворотня ситуація є, швидше, винятком, ніж правилом.

- у вагоні «притримують» двері для тих, хто намагається вскочити під час «обережно, двері зачиняються» (правда, це суперечить правилам і наражає машиніста на ризик відставання від графіку).

Естетика та лайфхаки

Окрім практичних переваг – безпеки, чистоти, графіку – київський метрополітен дарує нам естетичну насолоду, а творчим людям – натхнення. Знімати відео та рекламу у підземці до Києва приїздять режисери з інших країн, а станція «Золоті ворота» визнана однією з найкрасивіших у світі.

А ще підземка, як той ліс із приказки, взимку зігріває нас, а влітку дарує жадану прохолоду. Для цього варто знати один маленький лайфхак: влітку приємне прохолодне місце у потязі – останні двері вагона, найпрохолодніше, відповідно, буде в останніх дверях останнього вагону. І від зворотнього – якщо мерзнете, то взимку ставайте в передній частині вагону, у голові потяга – особливо на відкритому відрізку шляху «Дніпро» - «Лісова».

Нехай метро стає ще кращим, довшим і доступнішим. Цінуймо те, що маємо!

Незабаром ми опублікуємо матеріал про бюджет київського метрополітену та репортаж про роботу його працівників.

Читайте також наш матеріал Голоси метро. Продавці, музиканти, жебраки працюють у київській підземці роками (АУДІО, ФОТО)

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!