Майстер модерну. Художник-новатор Федір Кричевський відмовився малювати радянських вождів і помер від голоду

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 2709 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 07/08/2018Дата публікації

Федір Кричевський започаткував школу українського малярства, став першим ректором Української академії мистецтв, його роботи експонувалися на Венеційській бієнале. Експериментував, здобував визнання від Копенгагена до Америки. Здавалося б, успішна кар’єра талановитого художника. Якби не час і місце, в якому йому судилося жити.

Автор: Лариса Вакульницька

За «неблагонадійність» радянська влада позбавила Кричевського титулів, звань, власної майстерні і викладання. Пропонувала помилування – якби погодився намалювати Сталіна. Тому Кричевський за мольбертом помер із голоду.

Ціна свободи – покаянний лист

Вважається, що Федір Григорович не поїхав в евакуацію, бо йому дали тільки одне місце – дружина мала залишитися в Києві. Тому він зробив вигляд, що евакуюється, зібрав речі, зайшов в вагон і… вийшов в інші двері. Ймовірно, це цензурована версія, бо в цей "глянець" ніяк не вкладається спроба втекти від радянського режиму під час війни.

Можна припустити, що, окрім бажання не кидати сім’ю і не їхати в далеку Уфу, у Кричевського були й інші мотиви. У 30-х роках радянський режим «звільняв» мистецтво від всяких «-ізмів». Нерідко – разом із життям самих художників. Митці мали каятися на партійних зборах і відрікатися від своєї творчості навіть тих часів, коли ніхто не чув про партію більшовиків.

Федір Кричевський. Автопортрет

Мистецтво заганяли в залізні рамки соцреалізму, а творчість – під недремне око спецслужб. Щоб жити і працювати, належало заперечувати самого себе, своїх вчителів і світове мистецтво, дивитися, як гине все вільне, творче, розкуте, як гине сама Україна – зруйнована репресіями й геноцидом. Нормальній людині годі з таким впоратися.

«Пригадую розповідь Сергія Григор’єва про Михайлівський собор. 1934 року Постишев викликав трьох художників: Петрицького, Федора Кричевського і молодого Григор’єва під стіни собору. Для реконструкції міста, сказав він, нам треба його висадити в повітря. Як на це дивиться громадськість? Знаючи, що вже є відповідна ухвала Політбюро, художники промовчали. Лише Петрицький проказав: «Шкода. Старовина». Постишев жорстко відповів: «Для будівництва нового суспільства можуть знадобитися і не такі жертви».

Художники пішли собі геть. Відійшли на кількасот метрів. Кричевський, культурист і здоровань, заплакав. Петрицький почав люто лаятися», – згадує ті часи мистецтвознавець Дмитро Горбачов у своїх спогадах «Що мої очі власноруч бачили».

На Кричевського НКВС теж завів справу по «стуку»: якась «добра» людина знайшла фотографію, де гетьман Скоропадський потискає художнику руку, і дописала на звороті від себе холуйський надпис від імені Кричевського. Лише заступництво давнього приятеля Ісаака Бродського, офіційного портретиста Сталіна і радянського вельможі, допомогло Кричевському уникнути арешту, а може, й смерті.

Проте, на відміну від свого старшого брата Василя, теж митця, який після довгих поневірянь опинився аж у Буенос-Айресі, Федору емігрувати не вдалось.

Картина "Життя". Триптих (Любов. Сім'я. Повернення). Частина перша, "Любов"

У 1943 р. лікар-німець, прихильник творчості Федора, професор Фергесен допоміг йому перебратись до німецького міста Кеслінг. Радянська армія наближалась, і наступного року потрібно було евакуйовуватися далі. Потяг, в якому вони їхали, поблизу Кенігсберга потрапив в радянське оточення. Дивом Кричевському все ж таки вдалося дістатися до Відня.

Друга частина триптиху "Сім'я"

Але туди, зрештою, дісталась і радянська армія. Федора заарештовував Смерш, відділ радянської контррозвідки, – за статтею, що передбачала розстріл за втечу за кордон або позбавлення волі на 10 років (у м’якших обставинах).

Третя частина триптиху, "Повернення"

Радянська влада стежила, щоб людина, втрапивши в її пазурі, не змогла тримати гордо голову. І ціною свободи з катівні Смершу для Кричевського, вірогідно, став покаянний лист з проханням повернутися на Батьківщину. Для цього листа ще й в Україні збирали підписи серед колег і партійної еліти, мовляв, «так, він потрібний для мистецтва».

Приблизно рік Федір Григорович сидить у тюрмі, врешті його в 1946 році випускають, але він вважається «неблагонадійним». Пішки через зруйновані війною країни він іде з Польщі аж до Києва.

Післявоєнний злам

Учень Кричевського Сергій Григор’єв згадував: “Після війни, коли я його вперше побачив, мені стало боляче: переді мною стояла зовсім інша людина. Де й поділися його імпозантність, упевненість у собі, його величність. Тепер це був худий літній чоловік з сумовитим, згаслим поглядом. Загубилося багато його робіт (і до цього часу їх ще не знайдено - Автор). А головне – він утратив віру в себе, життя надломило його фізично й морально”.

Його позбавили титулу «заслуженого діяча мистецтв», відібрали наукове звання, не пустили ні до власної майстерні, ні до інституту, в якому він працював, вклав стільки праці й любові і, за словами знаменитої Тетяни Яблонської, «створив школу українського малярства» - яскраву, барвисту, декоративну.

У будинок, де сім’я мешкала до війни, поцілила бомба. Деякий час сім’я поневіряється по чужих квартирах, а згодом їм взагалі забороняють жити в Києві. За клопотанням Максима Рильського, знаходять прихисток в Ірпіні. Будинок цей був такого рівня благоустрою, що виходити на вулицю мусили через вікно.

Художникові передали пораду «зверху»: якщо намалює Сталіна, то отримає помилування. Враховуючи вік, невпевненість в майбутньому, стан здоров’я, злидні – хто б відмовився від такої спокусливої пропозиції? Федір Григорович відмовився.

Жив в Ірпені, хапався за різні випадкові підробітки. Хворів на рак шлунку, голодував – від цього й помер у липні 1947 року. Похований у Києві на Лук’янівському кладовищі.

Село без сентименталізму і мандрівки світом

А між рисочкою 1879 - 1947 рр. пройшло насичене, цікаве, драматичне життя.

Починалося все в 1879 році, в Лебедині Сумської області, де у сім’ї фельдшера Григорія та Параски народжується ще один малюк. Усього в сім’ї Кричевських було восьмеро дітей. Старший Василь згодом стане знаменитим художником і архітектором, засновником українського архітектурного модерну (читайте статтю тут), розробником дизайну національного герба.

Феноменально: у родині Кричевських 13 художників, архітекторів, сценографів, кінооператорів в чотирьох поколіннях. Валентина Рубан-Кравченко, дослідниця історії роду Кричевських, прослідкувала їхній родовід до знаменитого чигиринського полковника Михайла Кричевського, соратника гетьмана Богдана Хмельницького, який загинув в бою під Лоєвим в 1649 році.

Сім’я не була заможною, багата тільки на дітей, тому всім довелося кувати собі долю самотужки. Федір вчився в Московській школі малярства, скульптури, архітектури.

З тих класів він виніс дружбу з Іваном Мясоєдовим, сином відомого художника-передвижника Петра Мясоєдова (до слова: Мясоєдов-старший позував для картини Рєпіна «Иван Грозный убивает свого сына». І сам зі сміхом розповідав, що вибір упав на нього, бо тільки він міг зобразити таку звірячу пику).

У Мясоєдових була садиба в селі Павленки на Полтавщині, де Іван Мясоєдов зібрав товариство молодих художників, об’єднаних любов’ю до мистецтва, нудизму і культуризму. Називалося воно «Сад богів». У це товариство входив і Кричевський. Тягали гирі, ходили голі, зображували з себе давньогрецьких богів та героїв – і шалено малювали з натури. Коли Мясоєдову-старшому потрібно було в Павленки – він посилав поперед себе записку, щоб «боги» до його приїзду одягнулися.

Були молоді й хуліганили. Двоє молодих здорованів: Іван та Федір, культуристи, синхронно сідали в екіпаж. «Хруп!» - відгукувалися ресори, й лунав лемент візника. «Ой!» - робили невинний вигляд двоє тролів.

Потім був Лондон з закоханістю в творчість Уїстлера, Петербурзька Академія, село Шишаки, яке настільки полюбилось Федору, що він купив там старе обійстя і побудував будинок за власним проектом. У цьому селі, влітку і в роки війн, Кричевський буде жити, писати, навчати студентів. Види Шишаків можна побачити на картинах і трьох Кричевських, і багатьох учнів Федора Григоровича.

Три віки

У Шишаках же він закохується в Лідію Старицьку. Це кохання ми можемо бачити на чудових картинах в стилі ар-нуво: «Три віки», портрет Лідії Старицької на золотому тлі і портрет дівчинки в хусточці (Галі Старицької).

А ще в Шишаках пишеться, мабуть, одна з найвідоміших картин Кричевського, «Наречена» (1910).

Наречена

Портрет дівчинки (Галя Старицька)

Село… і мозок запопадливо пропонує кліше тяжкої селянської долі, а воно не підходить. Доля, може, і тяжка, але шляхетна гідність, гордовито піднята голова –весь образ протестує, щоб накинути затерте кліше української сентиментальності.

Портрет Лілії Старицької

Як склалась твоя доля, Христя Скубій, дівчина з поставою Афіни-завойовниці? А твоїх подруг, особливо тієї – в чорному, що похилила голову в задумі, мабуть, солдатка.

Як не склалася, але ви залишилися навічно захоплювати і чарувати, шанувати, поважати і навіть трохи побоюватися.

У Кричевського годі знайти перечуленість, його жіночі образи – поєднання фізичної краси і почуття власної гідності. Від них виникає враження сучасності, навіть якщо сюжет обтяжений етнографічними деталями.

…А потім був Рим, Венеція, Флоренція, Париж, Берлін, Мюнхен, Відень. Музеї, виставки, навчання у Густава Клімта.

Беатріче

І золота на золотому «Беатріче», як слід Італії в серці.

Впливи Клімта і колгоспне порно

Кричевський протягом життя експериментував з різними стилями – ми можемо знайти у нього і роботи в стилі сецесії, і віяння імпресіонізму, символізму й авангарду. Але основним напрямком був реалізм.

Повернувшись після подорожей, Кричевський влаштувався в київську школу живопису. Вже за два роки став її директором. Він був соціально-активною людиною, а як про педагога, про нього ходили легенди – і захоплення ним у його учнів збереглося на все життя.

У ті часи російська влада вживала заходів, щоб вищу мистецьку освіту можна було здобути тільки в двох столицях Російської імперії, але не в Києві.

І коли імперія репнула, як гнилий гарбуз, і утворилася УНР, тоді 5 грудня 1917 року було відкрито українську Академію мистецтв. Це був перший новостворений вищий навчальний заклад незалежної держави. І саме Федіра Кричевського обрали її першим ректором. За більшовиків Академія була реорганізована в Художній інститут, а Кричевський довгий час був то проректором, то деканом факультету станкового живопису.

У 20-х відбувалися палкі суперечки між Кричевським і Михайлом Бойчуком про мистецькі смаки, художню манеру, викладання в інституті. Портрет «Хлопчика з пташкою» (портрет сина Романа), як і триптих «Життя» – своєрідна відповідь Кричевського на пропагований Бойчуком стиль оживлення давньо-української фрески в сучасних умовах з елементами народного примітиву. «Я і так можу, а ще я можу більше», – ніби стверджує художник.

У триптиху ми бачимо відгуки фрески, живопису Клімта і японської гравюри, яка в свій час сильно вплинула на модерн. Як і кожний справжній майстер, Кричевський дає синтез осмислення сучасних і давніших технік, стилів і напрямків.

Кричевський все життя колекціонував українські старожитності, дуже добре знав і любив історію українського мистецтва – тому ще треба добре подумати, що в нього від впливу Хастлера і Клімта, а що від барокової ікони і світських контерфектів (портретів) української знаті.

Замилування в фізичну красу, в силу духу віє від всіх його картин. Його манера позначена монументальністю, скульптурністю образу. Люди на них сильні, здорові, горді і шляхетні, як античні герої, як українські богатирі часів Русі.

Автопортрет

Він не малював комуністичних вождів, хоча часи до цього примушували – вважав, що це нижче за його гідність. А от робітничу тему мусив опрацьовувати, проте його шахтарі й доярки не тягнуть на радянський офіціоз – це просто люди, українці, зі своїми почуттями, в обставинах життя. І на картині «Любов шахтаря» ми бачимо кохання: трохи самовдоволеного хлопця і закохану дівчину, а не прославляння радянського устрою. Жити з дулею в кишені принизливо, але так краще, ніж цілувати пантофлю вождя.

Любов шахтаря

Цікаву історію в своїй книжці «Що мої очі власноруч бачили» оповів мистецтвознавець Дмитро Горбачов, а йому – дружина Федора Наталя Павлівна.

У Федора Кричевського є картина «Веселі доярки», на якій зображено трьох дівчат різного віку і досвіду. Вони сміються, але нам незрозуміло, чому вони так радіють. А виявляється, сцена змальована з колгоспного пункту запліднення. Так ось, троє доярок дивляться на процес покриття корови биком. Колгоспне порно.

Веселі доярки

Кричевський не був забутий після своєї смерті, як то часто бувало з українськими митцями – надто багатьох учнів він виростив. З ним трапилась інша, теж банальна радянська історія: його творчість була цензурована.

Був тричі одружений. Дочка Мар’яна – скульптор, вийшла заміж за племінника Лесі Українки, знаменитого письменника Юрія Косача (про його творчість читайте тут) і емігрувала під час другої світової в Німеччину, згодом в США.

Син Роман помер від тяжкої хвороби у віці 16 років.

Майстерня Федора Кричевського через кілька років після його смерті перейшла до Тетяни Яблонської. У ній вона і працювала все життя.

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!