Майстер модерну. Художник-новатор Федір Кричевський відмовився малювати радянських вождів і помер від голоду

За «неблагонадійність» радянська влада позбавила Кричевського титулів, звань, власної майстерні і викладання. Пропонувала помилування – якби погодився намалювати Сталіна. Тому Кричевський за мольбертом помер із голоду.

Ціна свободи – покаянний лист

Вважається, що Федір Григорович не поїхав в евакуацію, бо йому дали тільки одне місце – дружина мала залишитися в Києві. Тому він зробив вигляд, що евакуюється, зібрав речі, зайшов в вагон і… вийшов в інші двері. Ймовірно, це цензурована версія, бо в цей "глянець" ніяк не вкладається спроба втекти від радянського режиму під час війни.

Можна припустити, що, окрім бажання не кидати сім’ю і не їхати в далеку Уфу, у Кричевського були й інші мотиви. У 30-х роках радянський режим «звільняв» мистецтво від всяких «-ізмів». Нерідко – разом із життям самих художників. Митці мали каятися на партійних зборах і відрікатися від своєї творчості навіть тих часів, коли ніхто не чув про партію більшовиків.

Федір Кричевський. Автопортрет

Мистецтво заганяли в залізні рамки соцреалізму, а творчість – під недремне око спецслужб. Щоб жити і працювати, належало заперечувати самого себе, своїх вчителів і світове мистецтво, дивитися, як гине все вільне, творче, розкуте, як гине сама Україна – зруйнована репресіями й геноцидом. Нормальній людині годі з таким впоратися.

«Пригадую розповідь Сергія Григор’єва про Михайлівський собор. 1934 року Постишев викликав трьох художників: Петрицького, Федора Кричевського і молодого Григор’єва під стіни собору. Для реконструкції міста, сказав він, нам треба його висадити в повітря. Як на це дивиться громадськість? Знаючи, що вже є відповідна ухвала Політбюро, художники промовчали. Лише Петрицький проказав: «Шкода. Старовина». Постишев жорстко відповів: «Для будівництва нового суспільства можуть знадобитися і не такі жертви».

Художники пішли собі геть. Відійшли на кількасот метрів. Кричевський, культурист і здоровань, заплакав. Петрицький почав люто лаятися», – згадує ті часи мистецтвознавець Дмитро Горбачов у своїх спогадах «Що мої очі власноруч бачили».

На Кричевського НКВС теж завів справу по «стуку»: якась «добра» людина знайшла фотографію, де гетьман Скоропадський потискає художнику руку, і дописала на звороті від себе холуйський надпис від імені Кричевського. Лише заступництво давнього приятеля Ісаака Бродського, офіційного портретиста Сталіна і радянського вельможі, допомогло Кричевському уникнути арешту, а може, й смерті.

Проте, на відміну від свого старшого брата Василя, теж митця, який після довгих поневірянь опинився аж у Буенос-Айресі, Федору емігрувати не вдалось.

Картина "Життя". Триптих (Любов. Сім'я. Повернення). Частина перша, "Любов"

У 1943 р. лікар-німець, прихильник творчості Федора, професор Фергесен допоміг йому перебратись до німецького міста Кеслінг. Радянська армія наближалась, і наступного року потрібно було евакуйовуватися далі. Потяг, в якому вони їхали, поблизу Кенігсберга потрапив в радянське оточення. Дивом Кричевському все ж таки вдалося дістатися до Відня.

Друга частина триптиху "Сім'я"

Але туди, зрештою, дісталась і радянська армія. Федора заарештовував Смерш, відділ радянської контррозвідки, – за статтею, що передбачала розстріл за втечу за кордон або позбавлення волі на 10 років (у м’якших обставинах).

Третя частина триптиху, "Повернення"

Радянська влада стежила, щоб людина, втрапивши в її пазурі, не змогла тримати гордо голову. І ціною свободи з катівні Смершу для Кричевського, вірогідно, став покаянний лист з проханням повернутися на Батьківщину. Для цього листа ще й в Україні збирали підписи серед колег і партійної еліти, мовляв, «так, він потрібний для мистецтва».

Приблизно рік Федір Григорович сидить у тюрмі, врешті його в 1946 році випускають, але він вважається «неблагонадійним». Пішки через зруйновані війною країни він іде з Польщі аж до Києва.

Післявоєнний злам

Учень Кричевського Сергій Григор’єв згадував: “Після війни, коли я його вперше побачив, мені стало боляче: переді мною стояла зовсім інша людина. Де й поділися його імпозантність, упевненість у собі, його величність. Тепер це був худий літній чоловік з сумовитим, згаслим поглядом. Загубилося багато його робіт (і до цього часу їх ще не знайдено - Автор). А головне – він утратив віру в себе, життя надломило його фізично й морально”.

Його позбавили титулу «заслуженого діяча мистецтв», відібрали наукове звання, не пустили ні до власної майстерні, ні до інституту, в якому він працював, вклав стільки праці й любові і, за словами знаменитої Тетяни Яблонської, «створив школу українського малярства» - яскраву, барвисту, декоративну.

У будинок, де сім’я мешкала до війни, поцілила бомба. Деякий час сім’я поневіряється по чужих квартирах, а згодом їм взагалі забороняють жити в Києві. За клопотанням Максима Рильського, знаходять прихисток в Ірпіні. Будинок цей був такого рівня благоустрою, що виходити на вулицю мусили через вікно.

Художникові передали пораду «зверху»: якщо намалює Сталіна, то отримає помилування. Враховуючи вік, невпевненість в майбутньому, стан здоров’я, злидні – хто б відмовився від такої спокусливої пропозиції? Федір Григорович відмовився.

Жив в Ірпені, хапався за різні випадкові підробітки. Хворів на рак шлунку, голодував – від цього й помер у липні 1947 року. Похований у Києві на Лук’янівському кладовищі.

Село без сентименталізму і мандрівки світом

А між рисочкою 1879 - 1947 рр. пройшло насичене, цікаве, драматичне життя.

Починалося все в 1879 році, в Лебедині Сумської області, де у сім’ї фельдшера Григорія та Параски народжується ще один малюк. Усього в сім’ї Кричевських було восьмеро дітей. Старший Василь згодом стане знаменитим художником і архітектором, засновником українського архітектурного модерну (читайте статтю тут), розробником дизайну національного герба.

Феноменально: у родині Кричевських 13 художників, архітекторів, сценографів, кінооператорів в чотирьох поколіннях. Валентина Рубан-Кравченко, дослідниця історії роду Кричевських, прослідкувала їхній родовід до знаменитого чигиринського полковника Михайла Кричевського, соратника гетьмана Богдана Хмельницького, який загинув в бою під Лоєвим в 1649 році.

Сім’я не була заможною, багата тільки на дітей, тому всім довелося кувати собі долю самотужки. Федір вчився в Московській школі малярства, скульптури, архітектури.

З тих класів він виніс дружбу з Іваном Мясоєдовим, сином відомого художника-передвижника Петра Мясоєдова (до слова: Мясоєдов-старший позував для картини Рєпіна «Иван Грозный убивает свого сына». І сам зі сміхом розповідав, що вибір упав на нього, бо тільки він міг зобразити таку звірячу пику).

У Мясоєдових була садиба в селі Павленки на Полтавщині, де Іван Мясоєдов зібрав товариство молодих художників, об’єднаних любов’ю до мистецтва, нудизму і культуризму. Називалося воно «Сад богів». У це товариство входив і Кричевський. Тягали гирі, ходили голі, зображували з себе давньогрецьких богів та героїв – і шалено малювали з натури. Коли Мясоєдову-старшому потрібно було в Павленки – він посилав поперед себе записку, щоб «боги» до його приїзду одягнулися.

Були молоді й хуліганили. Двоє молодих здорованів: Іван та Федір, культуристи, синхронно сідали в екіпаж. «Хруп!» - відгукувалися ресори, й лунав лемент візника. «Ой!» - робили невинний вигляд двоє тролів.

Потім був Лондон з закоханістю в творчість Уїстлера, Петербурзька Академія, село Шишаки, яке настільки полюбилось Федору, що він купив там старе обійстя і побудував будинок за власним проектом. У цьому селі, влітку і в роки війн, Кричевський буде жити, писати, навчати студентів. Види Шишаків можна побачити на картинах і трьох Кричевських, і багатьох учнів Федора Григоровича.

Три віки

У Шишаках же він закохується в Лідію Старицьку. Це кохання ми можемо бачити на чудових картинах в стилі ар-нуво: «Три віки», портрет Лідії Старицької на золотому тлі і портрет дівчинки в хусточці (Галі Старицької).

А ще в Шишаках пишеться, мабуть, одна з найвідоміших картин Кричевського, «Наречена» (1910).

Наречена

Портрет дівчинки (Галя Старицька)

Село… і мозок запопадливо пропонує кліше тяжкої селянської долі, а воно не підходить. Доля, може, і тяжка, але шляхетна гідність, гордовито піднята голова –весь образ протестує, щоб накинути затерте кліше української сентиментальності.

Портрет Лілії Старицької

Як склалась твоя доля, Христя Скубій, дівчина з поставою Афіни-завойовниці? А твоїх подруг, особливо тієї – в чорному, що похилила голову в задумі, мабуть, солдатка.

Як не склалася, але ви залишилися навічно захоплювати і чарувати, шанувати, поважати і навіть трохи побоюватися.

У Кричевського годі знайти перечуленість, його жіночі образи – поєднання фізичної краси і почуття власної гідності. Від них виникає враження сучасності, навіть якщо сюжет обтяжений етнографічними деталями.

…А потім був Рим, Венеція, Флоренція, Париж, Берлін, Мюнхен, Відень. Музеї, виставки, навчання у Густава Клімта.

Беатріче

І золота на золотому «Беатріче», як слід Італії в серці.

Впливи Клімта і колгоспне порно

Кричевський протягом життя експериментував з різними стилями – ми можемо знайти у нього і роботи в стилі сецесії, і віяння імпресіонізму, символізму й авангарду. Але основним напрямком був реалізм.

Повернувшись після подорожей, Кричевський влаштувався в київську школу живопису. Вже за два роки став її директором. Він був соціально-активною людиною, а як про педагога, про нього ходили легенди – і захоплення ним у його учнів збереглося на все життя.

У ті часи російська влада вживала заходів, щоб вищу мистецьку освіту можна було здобути тільки в двох столицях Російської імперії, але не в Києві.

І коли імперія репнула, як гнилий гарбуз, і утворилася УНР, тоді 5 грудня 1917 року було відкрито українську Академію мистецтв. Це був перший новостворений вищий навчальний заклад незалежної держави. І саме Федіра Кричевського обрали її першим ректором. За більшовиків Академія була реорганізована в Художній інститут, а Кричевський довгий час був то проректором, то деканом факультету станкового живопису.

У 20-х відбувалися палкі суперечки між Кричевським і Михайлом Бойчуком про мистецькі смаки, художню манеру, викладання в інституті. Портрет «Хлопчика з пташкою» (портрет сина Романа), як і триптих «Життя» – своєрідна відповідь Кричевського на пропагований Бойчуком стиль оживлення давньо-української фрески в сучасних умовах з елементами народного примітиву. «Я і так можу, а ще я можу більше», – ніби стверджує художник.

У триптиху ми бачимо відгуки фрески, живопису Клімта і японської гравюри, яка в свій час сильно вплинула на модерн. Як і кожний справжній майстер, Кричевський дає синтез осмислення сучасних і давніших технік, стилів і напрямків.

Кричевський все життя колекціонував українські старожитності, дуже добре знав і любив історію українського мистецтва – тому ще треба добре подумати, що в нього від впливу Хастлера і Клімта, а що від барокової ікони і світських контерфектів (портретів) української знаті.

Замилування в фізичну красу, в силу духу віє від всіх його картин. Його манера позначена монументальністю, скульптурністю образу. Люди на них сильні, здорові, горді і шляхетні, як античні герої, як українські богатирі часів Русі.

Автопортрет

Він не малював комуністичних вождів, хоча часи до цього примушували – вважав, що це нижче за його гідність. А от робітничу тему мусив опрацьовувати, проте його шахтарі й доярки не тягнуть на радянський офіціоз – це просто люди, українці, зі своїми почуттями, в обставинах життя. І на картині «Любов шахтаря» ми бачимо кохання: трохи самовдоволеного хлопця і закохану дівчину, а не прославляння радянського устрою. Жити з дулею в кишені принизливо, але так краще, ніж цілувати пантофлю вождя.

Любов шахтаря

Цікаву історію в своїй книжці «Що мої очі власноруч бачили» оповів мистецтвознавець Дмитро Горбачов, а йому – дружина Федора Наталя Павлівна.

У Федора Кричевського є картина «Веселі доярки», на якій зображено трьох дівчат різного віку і досвіду. Вони сміються, але нам незрозуміло, чому вони так радіють. А виявляється, сцена змальована з колгоспного пункту запліднення. Так ось, троє доярок дивляться на процес покриття корови биком. Колгоспне порно.

Веселі доярки

Кричевський не був забутий після своєї смерті, як то часто бувало з українськими митцями – надто багатьох учнів він виростив. З ним трапилась інша, теж банальна радянська історія: його творчість була цензурована.

Був тричі одружений. Дочка Мар’яна – скульптор, вийшла заміж за племінника Лесі Українки, знаменитого письменника Юрія Косача (про його творчість читайте тут) і емігрувала під час другої світової в Німеччину, згодом в США.

Син Роман помер від тяжкої хвороби у віці 16 років.

Майстерня Федора Кричевського через кілька років після його смерті перейшла до Тетяни Яблонської. У ній вона і працювала все життя.

кричевський художник культура репресії історія