Мем, співак й улюбленець «вовчиць». Олег Винник успішно вибиває російську попсу з нашого ринку

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 19625 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 18/07/2018Дата публікації

Весна 2014-го у Києві видалася нервовою: йшла анексія Криму, спалахували сепаратистські заколоти на сході й на півдні, та й бруківку на Майдані і в урядовому кварталі ще не поклали наново. Культурне життя завмерло. 24 лютого очікувався великий концерт Depeche Mode у столиці, але зі зрозумілих причин його скасували. Порожні афішні тумби нікого не дивували, аж раптом десь незабаром з’являється реклама не надто широко відомого на той час співака на ім’я Олег Винник.

Автор: Костянтин Воздвиженський

Перша думка була: повилазили якісь динозаври, які були на бек-вокалі в Іво Бобула. Минуло чотири роки - і на касах у доволі стильних хіпстерських кав’ярнях почали з’являтися скриньки для чайових, прикрашені написом: «Молодим вовчицям на концерт Винника».

Не знати бодай про існування цього виконавця сьогодні дорівнює не жити в Україні – ми маємо селебриті, який не просто збирає стадіони, а й стає героєм численних чуток і небилиць. А що іще може служити точним індикатором популярності?

Бердичів, весна 2018-го, перукарка років 60-ти звертається до колеги: «Чула, що вчора у програмі «Врем’я» за Винника казали?...» Чверть століття, прожита у незалежній Україні, не навчила цю пані розбиратися в назвах новинних програм українських телеканалів, а от сюжет про свого кумира вона пропустити не змогла - і дуже детально переказала його.

Україна завжди мала таланти. Коли копнути списки популярних виконавців радянської та російської естради, то знайдете там чимало виконавців українського походження, які починали свою кар’єру в «республіці», а згодом продовжили її у метрополії. Доки ми жили у спільному культурному контексті з Москвою, то мали спільних героїв.

Також завжди існував запит на романтичних чоловіків. Після краху комунізму тексти пісень перестали цензурувати, виходити на сцену стало не обов’язково у строгому костюмі a-la Кобзон - і почали з’являтися секс-символи. Чи, принаймні, ті, хто прагнув ними стати.

Вбраний у гусарський мундир Алєксандр Малінін, Ігор Тальков у полотняній слов’янофільській сорочці, кавказький гангстер Єфрем Амірамов, подібний своїм гардеробом до Фреді Мерк’юрі Валєрій Лєонтьєв – ну й титулований «король російської поп-музики» Філіп Кіркоров. Ось на кого зачаровано дивилися українські жінки у вісімдесятих-дев’яностих, здебільшого через телевізійні екрани, ну а кому поталанило більше, то й в концертних залах.

Прикметно, що в той час, коли жіноцтво надихали співаки російсько-болгарсько-кавказького походження, чоловікам пострадянського простору продюсери пропонували красунь переважно українських: солістка «Міража» Тетяна Овсієнко, Наташа Корольова ну й, зрештою, ВІА Гра конкурували хіба що з донькою татарського нафтового магната – Алсу.

Ті ж поп-виконавці, які залишалися в Україні, мали значно меншу популярність. Та й репертуар у них, будемо відверті, виглядав провінційно навіть на тлі невигадливих російських виконавців.

Олег Винник став героєм численних фотожаб і мемів

Достатньо подивитися на сценічний образ Іво Бобула й Павла Зіброва – і стає зрозуміло, що ці співаки застрягли десь наприкінці 1980-х. Це тоді круто було мати пишний хаєр і котячі вуса, нині з такого іміджу хіба посміються. А скоріше – просто проігнорують разом з усім «творчим доробком».

Не можна сказати, що за рівнем текстів чи мелодійністю Зібров чи Бобул аж так істотно поступаються Олегові Виннику – просто нашим «ветеранам сцени» не так поталанило з часом і місцем свого творчого злету.

Перед Майданом в Україні на повну гриміла слава Стаса Міхайлова. Наші ФБ-юзери, траплялося, перепощували російські жарти про прихильниць цього російського виконавця. Але недовго музика грала…

Доки українські поп-виконавці визначалися, що їм вигідніше: залишитися на Батьківщині, суміщати місцеві гастролі з російськими чи перебратися до РФ, початківець Олег Винник (чи його продюсери?) побачив у себе вдома, тут, в Україні, золоту жилу.

Залишені без російського поп-продукту (тут варто згадати не тільки ставлення суспільства до російських виконавців після початку війни, а й дії держави: заборона на гастролі з-за порєбріка та впровадження україномовних квот на радіо) жіночки були готові любити – і він пішов до них, завойовувати серця. І не прогадав.

Якщо порівнювати Винника з політиками, то він наслідував шлях Олега Ляшка чи Юлії Тимошенко: незаможні провінціалки – дуже вдячна публіка, подарувати їм трохи уваги – і успіх гарантовано.

Але у випадку з Винником усе по-чесному: він не роздає порожніх обіцянок про зменшення цін на комуналку і зростання соцвиплат, а співає про чарівних жінок, «молодих вовчиць» тощо. Естетичні смаки в основної публіки цього виконавця ніколи не були складними і вигадливими, до романтично-чутливих текстів і простих мелодій треба було додати зовсім небагато: привабливу сучасну (!) зовнішність і контакт з публікою – ось і весь «коктейль».

Завоювати ринок

Як відзначають критики, Олег Винник не шкодує компліментів своїм шанувальницям.

Ніби дрібничка, але зважимо на той факт, що слухають його переважно жінки, яким дарують квіти раз на рік, на 8 березня; чоловіки не балують їх увагою, а часто й просто зневажають. І пісні про сильних та красивих – бальзам на душу. Причому, слово «сильних» тут має головне значення. Ну й компліменти зі сцени від секс-символа – неабиякий бонус.

Мега-хіт Винника «Молода вовчиця»

Вибити з ринку Михайлова й інших російських конкурентів – це дуже переконлива перемога. Чого не скажеш, наприклад, про українську рок-сцену. Так, ми маємо цілу плеяду нових гуртів, але якщо пройтися київським Подолом чи тусовочними місцями інших наших міст, то нерідко зустрінеш юнаків, що лабають Цоя або Чижа – для них вони ще значущі герої. А на «дорослій» попсовій сцені – один Винник, і жодних конкурентів.

Інтернет-мем

Винник, до всього, ще й став інтернет-мемом. Зародження мемів – тема не надто досліджена, і в ній є чималий простір для ситуативного й ірраціонального. Років 7 тому мемом світового масштабу став радянський виконавець Едуард Хіль, який здобув у мережі ім’я трололо-мен.

Сказати, що в цьому ролику чи виконанні є щось надзвичайне і захопливе, складно. Ті, кому це подобається, зазвичай кажуть «прикольно», it’s fun – і нічого не пояснюють. Так само й Олег Винник для молодої просунутої публіки став «прикольним персонажем».

Про нього почали вигадувати жарти й анекдоти, він став героєм фотожаб. Надуспішним медійним персонажем (нерідко й проти власної волі). Над Олегом та його творчістю іронізують, але здебільшого м’яко й по-доброму. Адже він не робить нічого такого, що викликало б різкий осуд (ну, хіба що, в середовищі безкомпромісних естетів). Наприклад, від гастролей у Росії він відмовляється категорично.

Робити селфі з Виннком - it’s fun (весело), запостити собі на аватарку - it’s fun, написати пост про нього - it’s fun. Інформаційне поле навколо Співака розростається, і ось його інтерв’ю виходять не тільки у жовтій і масовій пресі, а й в журналі «Новое время», одному з найпопулярніших суспільно-політичних тижневиків. Визнання? Визнання.

Тож не варто дивуватися, коли з’ясується, що аудиторія Винника згодом не лише розшириться, а й помолодшає. Його виступ на Атлас-вікенді у стилі поп-рок – заявка на успіх саме в цій категорії.

Мова

У мовному питанні Винник – «гібридний» виконавець. Свою кар’єру він розпочинав як цілковито російськомовний співак. Перший альбом українською він записав у 2013-му. Станом на сьогодні баланс такий: з шести офіційних альбомів україномовними є лише два.

Мають місце й певні залишкові постколоніальні травми: цьогоріч Винник виступив на «Слов’янському базарі» у білоруському Вітебську, добре, що хоч заспівав там українською. Це не те ж саме, що виступати у РФ, але фестиваль усе ж має відчутний флер «русского мира», якщо поглянути на перелік виконавців на цьому заході.

Якими будуть подальші мовні вподобання виконавця, залежатиме від загальної кон’юнктури на українському ринку: якби телеканал «Інтер» не транслював «Слов’янський базар», то, можливо, й у Винника було б менше резонів виступати там. Якщо у вітчизняних медіа й надалі діятимуть квоти на інші засоби захисту гуманітарного простору, то україномовна складова у творчості топового виконавця невпинно зростатиме.

Винник – пісня про маму на «Слов’янському базарі»

В історії Олега Винника є відчутний позитив – не оглядаючись на Росію, ми отримали власного «короля поп-музики», улюбленця зрілих жінок й мем для молоді. Ну й економічний ефект: гроші залишаються в Україні, на Винника працюють місцеві фахівці.

Якщо ми матимемо такі ж приголомшливі успіхи у рок-музиці, репі, відеоблогерстві, питання культурної деколонізації можна буде вважати закритим. Ну а тим, чий смак вишуканий і витончений, теж годі носом крутити: у вересні у Київській опері співатиме Людмила Монастирська – визнана в усьому світі виконавиця.

Наше культурне життя після паузи весною 2014 буяє, як ніколи до цього.

Читайте далі: Мовні квоти на музику: за півтора роки на сцені з’явилося близько 50 україномовних виконавців

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!