Дороги, бідність, нудьга. Херсонщина через сусідство з Кримом потребує особливої уваги (Соціологія, інфографіка)

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 8934 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 12/07/2018Дата публікації

Цьогорічний пляжний сезон засвідчив, що херсонці адаптувалися до нової реальності й після окупації Криму навчилися більше заробляти на туризмі. Скадовськ – поки не Анталія, але потенціал є. Шансом і водночас викликом для регіону є децентралізація. Успішні громади організовують курорти, зводять парки, облаштовують освітлення. Про те, чим живуть, на що сподіваються та чого остерігаються жителі південного краю, розповідають Сергій Данилов, експерт Центру близькосхідних досліджень, та соціолог Віталій Юрасов, які вивчали регіон.

Записала: Ярослава Тимощук

Патріотизм і дороги

Херсонська область – одна з найбільших за територією і одна з найменших за кількістю жителів: практично половина регіону незаселена. Є різниця у настроях не тільки між обласним центром і райцентрами – райони теж відрізняються між собою. Здається, це ніде так не помітно, як на Херсонщині.

Херсонщина. Початок Арабатської стрілки

Херсон – більш патріотичний, ніж область, у нього менше зв’язків із Росією і приязні до неї. Це легко пояснити тим, що мешканці обласного центру частіше мандрують, виїжджають за межі області, мають інтелектуальніші заняття, тісніше контактують із мешканцями інших регіонів. Виїхати з райцентрів на зразок Генічеська, Чаплинки або Каланчака – проблема.

До окупації звідти було простіше добратися до Криму, ніж до Херсона (що вже казати про решту України). Інфраструктура потроху змінюється, але швидко не надолужиш те, чого не було майже 30 років.

Щоб збільшити графіку, клікайте на неї

З огляду на малу густоту населення, Херсонщина не надто цікавить політиків.

Україномовні Каланчацький і Чаплинський райони, розташовані поруч, – більш проукраїнські. Тут найнегативніше ставлення до Росії і найміцніша українська ідентичність. У назагал російськомовному Генічеську найбільше людей ототожнюють себе з росіянами. На фокус-групах багато хто тут називав себе окремим народом, «генічанами», при цьому ці ж люди говорили, що вони українці.

Але міцна локальна ідентичність не цілком переростає в національну. Це пов’язано з логістикою: після окупації Криму вона стала гіршою. Генічеськ – такий собі закуток області. До прикладу, харків’янину легше визнати, що він українець: 4-5 годин зручним потягом – і він у Києві. Генічанину навіть херсонцем важко себе усвідомити, бо до обласного центру йому добиратися – майже як із Києва до Харкова.

Самопоміч

В окремих районах (Каланчацькому, Новотроїцькому) кадровий голод призводить до того, що на якийсь час вони залишаються без багатьох фахівців у райдержадміністраціях та менеджменті агрохолдингів. Нині це відчувається як проблема, але мине рік-другий – і після децентралізації люди більше покладатимуться на себе. Поки що настрої патерналістські, люди чекають, що все зробить влада.

У Чаплинці ж сформувалася неймовірно активна спільнота: люди залучають ресурси з усього світу (пишуть гранти, шукають гуманітарну допомогу) і роблять фантастичні речі. З початком війни тутешні активісти почали підтримувати армію, зараз продовжують: військовим надходить чимала волонтерська допомога від них. Ще й займаються соціальною роботою: підтримують малозабезпечених, рятують притулок для старих, опікуються дітьми-сиротами. Зберегли соціальну службу.

Армія допомагає навзаєм. Наприклад, передає надлишок продуктів у соцслужби для найбідніших, для людей похилого віку. Бійці – це також робочі руки для місцевих: розвантажити гуманітарну допомогу з контейнерів, підсобити з ремонтами, допомогти з прибиранням. У Чаплинці стверджують, що українська армія – це наша армія, що завдяки бійцям відчувають себе захищеними.

Міжетнічні сутички – насправді за гроші

Кожен п’ятий опитаний (усюди, за винятком Херсона) вважає, що турки-месхетинці є загрозою для регіону. Про ромів так думає кожен другий. При цьому, половина респондентів згодна з твердженням, що месхетинці є частиною їхньої громади, і що їм вдається нормально співіснувати. 73 відсотки опитаних називають ромів такими ж людьми як і всі, тільки з культурними особливостями. Такі думки співіснують з думкою про загрозу від меншин.

Міжетнічних конфліктів у регіоні не траплялося вже понад рік. Причиною сутичок між представниками нацменшин є не походження людей, а гроші, земля. Наприклад, коли жителі певного району виступають проти того, аби в їхньому населеному пункті зводили мечеть, мають не увазі не релігію, а те, що комусь віддадуть землю.

До турків-месхетинців херсонці упереджені зі схожих причин. Спільнота прибула в регіон у 1991 році, розселилася по Чаплинському, Генічеському, частково – Новотроїцькому районі, почала займатися овочівництвом. У месхетинців зазвичай великі сім’ї, вони багато працюють, щоб прогодувати себе. Тож за десятиліття окреслилася різниця у середньому достатку українців і месхетинців. Що бідніша людина, то більше вона боїться месхетинців. Але не слід перебільшувати – лише 20 відсотків опитаних висловили такі фобії.

Щодо кримських татар: кожен третій опитаний вважає, що стало б тільки краще, якби в органах місцевого самоврядування їх побільшало. При цьому, третина респондентів поділяє думку, що вони отримують більше привілеїв, маніпулюючи статусом вимушених переселенців. І майже половина опитаних вважає, що кримських татар треба більше підтримувати, щоб вони краще адаптувалися.

Три місяці тому у Новоолексіївці відбулися заворушення таксистів, які довозять людей до пунктів пропуску з окупованим Кримом. Перевізники (а серед них найбільше кримських татар) постали перед загрозою, що може з’явитися автобусний рейс. Транспорт, який лобіювали у представництві президента Криму в Херсоні, так нікуди і не поїхав. Почалася штовханина, таксисти погрожували перекинути автобус. Група цих перевізників схожа на таку собі банду. Держава почала на них тиснути: «Укртрансбезпека» двічі штрафувала заколотників, але поки вони тримаються.

Ми спілкувалися з одним таким таксистом, він каже: «Я за Україну, але мені б шматок хліба заробити». Податків платити не хочуть. Вони монополісти: з кожного пасажира, який їде до кордону, беруть від 100 до 300 гривень, а до Сімферополя – 600 гривень. При тому кажуть, мовляв, не так великі заробітки.

Але ні до месхетинців, ні до кримських татар нема такої ворожості, як до ромів – до них херсонці найменш прихильні.

Зона невизначеності

Завдяки децентралізації переформовуються еліти. Поки що важко сказати, добре це чи погано – у прикордонному регіоні невідомість бентежить. Загалом по області найбільшу кількість депутатів і голів об’єднаних громад здобула «Батьківщина», яка активно створює регіональні структури. Вона й раніше була присутня в області, з ними у боротьбу вступав БПП. Несподівано вистрелила «Аграрна партія». Вона шукає місцевих авторитетних людей, не привертаючи галасу. На Херсонщині її вважають активною структурою.

Сильні громади дають собі раду. Село Щасливцеве на Арабатській стрілці – приклад історії успіху: дорога, освітлення, парк новий, вивезення сміття. Єдине, чого їм не вистачає, – прокладення каналізації. З нею матимуть статус курорту, але своїми силами побудувати не можуть.

У селі Хорли Каланчацького району ще не створена об’єднана громада. Місцеві кажуть: «Ми самі себе забезпечуємо, до великої України нам справи нема». Їхня позиція: ми самі собі громада, ніхто нам не указ. Але це – клаптик землі, про яке самостійне забезпечення може йтися? Раніше, коли існувала підзвітність району перед областю, таких розмов бути не могло.

Об’єднані територіальні громади у Херсоні (не загалом у країні) можуть лякати через проросійськість окремих лідерів громад. Очільника райдержадміністрації з такими настроями легко зняти, а якщо таки стає голова громади, то тепер незрозуміло, до кого апелювати.

Також виникають питання: як із мобілізацією, територіальною обороною, обліком зброї? Багато чого вирішувалося через районні адміністрації, як би їх не лаяли. Наприклад, розквартирування військ, дії в умовах війни. Військком приходив до голови і через нього впливав. У цих питаннях є серйозна прогалина. Вчасну і доречну реформу децентралізації не варто форсувати в прикордонній Херсонщині – спершу варто подивитися, як вона пройде деінде.

Без ринків збуту

Те, що місцеві перестали продавати свою продукцію у Крим, стало великою проблемою, якої не вирішиш самими лише розмовами про те, що в країні війна. Бо в людей є овочі – і вони не продаються. Селяни більше почали їздити у село Великі Копані на ринок Федора Негоя – нардепа від БПП, місцевого бізнесмена.

Ринок потужний, але його одного все ж не вистачає, щоб замінити Крим. Просили профінансувати будівництво другого такого, але Негой, як бізнесмен, у цьому не зацікавлений. Люди потерпають.

Херсонські помідори теж пропадали, але трохи почався рух, підписані угоди про переробку з деякими харчовими компаніями. Залишаються труднощі з логістикою, потужностями для зберігання.

Знають, як заробити, але вважають себе бідними

У Генічеську нині пік будівництва готелів, як і в Залізному Порту, Щасливцевому. Такий самий бум переживає Лазурне, яке було селом із коровами у морі й поодинокими готелями, де морський відпочинок був найдешевшим в Україні. Будують і місцеві, і колишні заробітчани з інших регіонів України. Тутешнім улітку не треба проводити майстер-класи з заробляння грошей – вони добре знають, що робити.

Хоча й помітно, що приїхав не в Анталію, а в Скадовськ. Місцеві люди не є багатіями, заробляють у міру своїх можливостей. Крім того, херсонці дещо неповороткі, їх треба довго переконувати знести халупи заради того, щоб збудувати щось нормальне. Ніхто не хоче відмовлятися від шашличної на користь примарних перспектив, від таких розмов – паніка. У Скадовську чутки про те, що приїжджі турки збираються якось розвивати туризм, ледь не спричинили заворушень. Побоювалися, що заберуть їхню частку ринку. Насправді хороші готелі тільки збільшать загальний потік туристів, про це красномовно свідчить Буковель, який дає прибуток сусіднім селам.

Під час опитування у Скадовську було найбільше тих, хто вважає себе бідними. Хоча в них усе добре з туризмом, є потенціал. Є земля, є дороги, Херсон близько. Бідність можна оцінити як відносну, бо звикли порівнювати свої статки з фінансами тих, хто приїжджає на відпочинок. Ймовірно, має значення те, що в Скадовську – багато баз відпочинку для дітей і це місто відставних радянських військових. До порівняння: у Залізному Порту – готель на готелі. Можливо, на дітях менше заробляють.

Золоті активи – люди

Ми заміряли активність населення, відповідно до цього виділили три групи населення: гіперактивні, активні і пасивні. Це були неполітичні питання, а питання захисту інтересів (дому, двору, району). Але разом із тим виявили тенденцію: що активніша людина, то більш проукраїнська.

Виявилося, що гіперактивні – золоті люди: патріоти, розуміють загрозу, яку несе Росія, інтелектуали, на яких покладаємо надії. Гіперактивні кажуть, що захищають інтереси району і країни. Активні займаються вулицею, районом, що теж непогано. Інтереси пасивних обмежуються власним домом. Є ризик, що представники цієї категорії можуть любити Росію. Гіперактивних нарахували приблизно 15 відсотків (це багато), активних і пасивних – приблизно однаково.

Люди на фокус-групах скаржилися на відсутність чогось цікавого, зокрема, культурних подій. Тож приводом для оптимізму є те, що навіть у таких умовах є багато небайдужих людей. Вони у перспективі можуть перетягувати до себе пасивних, організовувати різні культурні події.

Висновки

Ніде більше по країні нема таких розривів між локальною і національною ідентичностями, як на Херсонщині. На це обов’язково треба впливати, люди на півдні відчувають відірваність від великої України. Повторюють: «Ми покинуті, про нас ніхто не турбується, про нас нема новин». На початковому етапі окупації Криму південні райони Херсонщини потрапляли у теленовини практично щодня. Їм це якось мірою навіть подобалося. Було страшно, але відчували себе живими. Тепер цікавість спала. З ними не комунікують.

У сім’ї воліють не розмовляти про політику, бо вважають, що це їх розділяє. Зате з чужими напрочуд відкриті. Нестача спілкування дуже відчувається: що менше місто, то більша вона. Бо в 50-тисячних Скадовську і Генічеську вирує життя, влітку тут фестивалі. А в 10-тисячних і менших населених пунктах, де нічого не відбувається, люди відчувають себе загубленими. Раніше їхні міста та села були транзитними, а тепер стали крайніми. Блокпост, а далі ворог-окупант. І в нього не зникли плани на ці наші території, на наших людей.

Дослідження здійснене у рамках проекту "Запобігання конфліктам на півдні України" за фінансової підтримки NED

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!