200 гривень проти нових правил. Як обходять закон про боротьбу з контрабандою

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 12110 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 11/05/2018Дата публікації

Що більше іконок на лобовому склі авто, то вища ймовірність, що салон напханий сигаретами. Олег живе за годину від Європи — в містечку Жовква на Львівщині, тож володіє таємними знаннями і маневрами довкола черг українсько-польського прикордоння. Чоловік осягнув і найважливішу мудрість людей, що користають із сусідства з Польщею: який закон не придумуй, а знайдеться, як його обійти. Коли в січні цього року запровадили нові правила ввозу товарів із-за кордону, аби зменшити потік товарів на продаж, з’явилася ще одна схема. Вже не напівлегальна, як до цього, а повністю корупційна. Щоб перетинати кордон по-старому, платять від 50 до 500 гривень.

Їздила: Ярослава Тимощук

Вільний графік

Олег знає польську змалку — телебачення ловило польські канали, по яких він дивився мультики. На свою першу роботу він теж поїхав до Польщі, а зараз туди ж бусом розвозить людей по сезонних заробітках. Щоразу, коли треба щось купити в господарство, Олег рушає до Польщі.

Черга на польському кордоні

Тож шлях до кордону минає за історіями про те, що в Польщі все краще: зарплати вищі, дороги кращі, а м’ясо дешевше. Щоправда, чоловік зауважує: якби поляки не повертали ПДВ на товари, ціни були б на рівні, і не було б сенсу заробляти на їхній різниці.

Сам він їде купити чотири автомобільні шини, які напередодні побачив в інтернеті. Олег каже, що на «колесах» після повернення такс-фрі (відшкодування частини податку на додану вартість) вдасться заощадити три тисячі гривень.

Перед кордоном минаємо вивіску німецького заводу Bader, де шиють автомобільні чохли. «Не шукай кращого за кордоном. Європейська компанія — поруч», — закликає реклама. Завод має три представництва на Львівщині й обіцяє середню зарплатню у 8 тисяч гривень. Олег із цієї вивіски підсміюється. Його не дивує, чому навіть після змін у Податковому кодексі, які зменшили податки і збори на зарплату, люди не поспішають кидати човниковий промисел і йти на завод.

«Треба жити тільки тим заводом. Час, щоб туди-назад добратися. Зміну відпрацювати. 8 тисяч гривень — не такі вже й великі гроші».

Насправді ж на кордоні треба стояти довше, ніж добиратися на роботу. Але…

«Сам розпоряджаєшся часом. Захотів — поїхав. Не захотів — сидиш дома. Вільний графік».

Середній заробіток найнижчої в ланці контрабанди людини — приблизно такий же, як і на заводі. Це зветься «їхати на підсадку». Для цього водії авта/буса кооперуються з охочими людьми.

Водій має замовлення від власника фури: треба перевезти товар неоподаткованим через кордон — для комерційних цілей. Оскільки кожен може без мита провезти товару на 500 євро, товар у салоні ділиться на кількість пасажирів. За це кожен отримує ще по 100-200 гривень за один рейс.

Це перша, але не головна стаття доходу. Заробляють на сигаретах: 200 гривень на блоці. Їх нишком провозять через кордон і збувають на польській стороні. Звісно, сюди треба закласти й ризик штрафу від польських митників — по 100 злотих за блок (740 грн).

До кінця 2017 року кордон із товаром можна було перетинати раз на добу. Одному пасажирові можна було провозити краму на 500 євро вагою до 50 кілограмів. Цим і користувалися так звані «човники», які допомагали перевозити товар неоподаткованим, розподіляючи його між собою на дозволені норми.

Детально про це читайте у нашій статті: 500 євро на людину і два блоки цигарок. Контрабанда годує цілі райони і вбиває українське виробництво (Репортаж)

Із січня цього року змінилися правила ввозу: тепер одному пасажирові можна взяти товарів на 500 євро раз у три доби. Якщо їздити частіше, то ліміт зменшується до 50 євро. Крім того, щоб провезти крам без мита, треба чекати 24 години від миті перетину кордону, тобто, добу перебувати в Польщі. В іншому разі доведеться платити податок.

Спершу мешканці прикордонних районів проти таких нововведень протестували. У січні вони виходили на мітинги, перекривали в’їзд та виїзд на пунктах пропуску у Раві-Руській, Краковці, Шегинях, вимагали скасування нових правил. А потім раптом усе стихло.

Рух на кордоні, як і раніше, жвавий: такі ж самі черги, така ж сила тяжіння до найближчих польських сіл і містечок.

Львівщина, перед пунктом пропуску «Рава-Руська — Гребенне» відбувається міжнародний товарообмін. Із одного салону в інший перепаковуються банки з медом і торбини з горіхами. Мед і горіхи, теж поділені на «норми», поїдуть до Польщі. Ще одне джерело доходу для жителів прикордоння.

Люди, які провозять товар, є посередниками й отримують гроші від замовника, якому треба переправити продукти до Польщі. Це українець, який далі збуває продукти полякам, що живуть неподалік від кордону. Ті або перепродають товар далі вглиб країни, або використовують для власних потреб — якщо мають, скажімо, якесь кондитерське виробництво.

Доставивши товар, пасажир може знову перевезти «норму» — цього разу з Польщі в Україну. «Нормою» можуть бути колеса, побутова техніка тощо. Якщо ж він завбачливо захопив із собою в Польщу ще й цигарки, то має заробіток із трьох джерел.

Пасажирові, який везе «норму» в Україну, необов’язково навіть знати ім’я власника партії товару. Той просто записує номер машини, в якій їде його крам, номери телефонів і паспортів усіх у салоні, і передає інформацію на той бік. Там, на складі неподалік кордону, вже чекатимуть.

На тому боці

Такі склади бачимо і з польського боку, щойно перетинаємо кордон. У кузові спітнілий чоловік у футболці з тризубом сортує м’ясо у вакуумних упаковках. Наш. М'ясо потім заберуть на «норми» і продаватимуть на українських базарах.

Поруч нудьгують кілька чоловіків. Олег знає, чого вони чекають:

— Буде якась беушка? (йдеться про вживану побутову техніку).

— Чекаємо. Поки пусто», — відказує йому гурт.

— А за колесо що зараз дають? — питає Олег, але відповіді не чує — чоловіки не надто налаштовані на розмову.

Уживану побутову техніку чоловіки провезуть під виглядом своєї. Потім її збуватимуть в Україні. Але цей промисел уже потрохи втрачає популярність. Краще брати на продаж нову техніку з відшкодованим такс-фрі, вважає Олег.

Гурт залишається чекати, поки стане комусь потрібен для перевезення чергової партії товару. Ми їдемо далі.

Навіть у Польщі Олег упізнає українців «на бляхах». Помічає припарковану машину біля магазину в селі неподалік 20-тисячного містечка Томашів.

«Тут мають бути українці», — спиняється.

На лавці точать ляси трійко поляків. Олег просить у них відкривачку для коли.

— Два злотих, — знічев’я жартує поляк, розімлілий від обіднього тепла і бляшанки пива.

— Випишеш такс-фрі, то заплачу, — віджартовується Олег.

Усі сміються, міжнародна дружба і порозуміння. Але де ж українець?

Треба спуститися вниз, у підсобку, щоб знайти двох наших земляків. Їх двоє: молодший із барсеткою і старший із забинтованою рукою. Теж чекають. Український шеф має привезти їм товар на «норму», а підсобка служить кабінетом, де розпишуть накладні на відшкодування такс-фрі.

Не схоже, що після впровадження нових правил чекання втратило сенс. Молодший із барсеткою має ґуґл-таблицю на телефоні, знає, хто на якій митниці чергує в найближчі зміни.

«На Раві щемили, а через Шегині можна їхати», — ділиться звістками.

Не біда, якщо не спливла доба перебування за кордоном. Минулого разу йому вдалося вирішити питання всього за 50 гривень.

50 гривень означають, що хлопець або віз небагато, або натрапив на добру зміну. Щоб не чекати, платять і більше.

Чесні контрабандисти

Повертаємося, підїзджаємо з польського боку до пункту пропуску «Шегині-Медика», там вирує життя. На пішому переході скупчується гурт людей, у кожного — по дві пачки сигарет у руках. «Я б побоявся так продавати, — коментує Олег. — Раптом поліція».

Але поліції не видно, тож кілька пар українських рук раз у раз простягають пачки з тютюном до чергового польського автомобіля. Покупцеві не треба аж так багато сигарет, тому для першості слід бути метким.

На автомобільному переході — теж рух. Десятки машин утворили чергу до України. Черга розважається, як може: жує курячі стегенця, слухає Олега Винника, гортає промо-журнали з акційними пропозиціями з польських супермаркетів, ходить на перекур і згадує часи долара по 8. Черга збирається надвечір, години з 19-20-ї. Ті, хто оформлює такс-фрі, додому потраплять на світанку.

Олег походжає вздовж бусів й автівок. Він на око може прикинути, який із бусів везе товарів понад норму.

«Порожній. Завантажено. Порожній. Завантажено. Завантажено», — Олег непомітно зиркає на вікна транспорту. Словом, більшість завантажено.

Олег вказує на бус без пасажирських сидінь. Салон заставлений відерцями з лаком для фарбування підлоги. Відерець — десятки, тож, слід розуміти, водій везе їх не для свого ремонту. Та для Олега очевидно, що водія із цим крамом пропустять, більше того, йому не доведеться чекати, поки мине 24 години від миті перетину кордону.

Це підтверджують і самі водії. «Сьогодні добра зміна», — до хвоста черги доходять новини з її початку. «Добра зміна» — тобто, можна домовитися.

Домовляються по-різному. 100-200 гривень, щоб проїхати. У розмовах промайнула і цифра «500» — видно, було більше товару. Платять і за те, щоб українські митники заплющили очі на те, що на одну людину може бути оформлена не одна, а 2-3 «норми» по 500 євро. Дати хабара набагато дешевше ніж кантуватися добу в Польщі.

«Культурно витягуєш [купюри] і даєш. Закон? Цей закон вони для себе придумали», — сердиться водій із черги. Він упевнений, що нововведення було потрібне для того, щоб «ще зібрати з народу грошей», які вочевидь мали б іти прямо в кишеню Порошенко.

Чи хтось із цих людей ночує в Польщі, очікуючи, щоб спливе доба? Ми знайшли одну таку компанію. Олег здивований: «Треба ж, які чесні контрабандисти». Чесні, бо не платять на кордоні, щоб проїхати раніше дозволеного часу.

Ночують просто в машині. 25-50 злотих за ночівлю в хостелі — це непередбачені для човникового бізнесу витрати.

Орися, 26 років, одна з «чесних контрабандисток», вона не порушує закон і не дає хабарі. Натомість перебивається нічлігом у машині, на безплатній парковці супермаркету. Але це тимчасово, поки не знайде іншого місця праці. З новими правилами, попри корупцію і домовляння, її теперішній заробіток сходить на пси. Стверджує, що «бізнес урізали з обох боків»: з українського — обмежили безмитний ввіз товарів, із польського — почали більше шмонати.

Після останніх двох штрафів по 100 злотих Орися задумалася про зміну професії. Або поїде за кордон на сезонні заробітки, або назбирає трохи грошей, щоб відкрити косметологічний кабінет. Благо, попит на красу в невеличких містечках такий же вічний, як і контрабандні потоки.

Система

Черга з документами на відшкодування такс-фрі (це на польському боці кордону) очікувано найдовша і триває цілу ніч. Вистояли і зустрічаємо сонце уже на українському кордоні.

Ось чому затихли протестувальники: знайшовся вихід, як залагодити справу. Це все взаємовигідна система, міркує Олег.

«У митника є спокуса, що кожна проїжджа машина може йому щось дати. А для людей 200 гривень [хабаря] — це шанс залишити все, як було. Який закон не придумаєш, вигадають, як його обходити».

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!