«Липові» розрахунки, директор-узурпатор і «мертві душі» на зарплаті. Розповідь екс-керівника відділу Інституту проблем міцності НАНУ

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 6585 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 08/05/2018Дата публікації

Доктор технічних наук Ігор Ориняк донедавна очолював Відділ фізичних основ міцності і руйнування Інституту проблем міцності ім. Г. С. Писаренка НАН України. За кількістю цитувань та міжнародних публікацій вчений займає друге місце в своєму інституті та має індекс Гірша 11, друге місце за цим показником в інституті. За 33 роки роботи в Інституті Писаренка Ориняк встиг попрацювати керівником багатьох науково-технічних проектів, став лауреатом державних премій та членом великої кількості профільних рад в науковій сфері. Але через особистий конфлікт із директором Ігоря Ориняка скоротили як недостатньо кваліфікованого. Далі – пряма мова вченого та скупі коментарі адміністрації.

Текст: Любов Величко

Місяць тому я отримав попередження про ліквідацію моєї посади завідувача відділу і «щедру» пропозицію погодитися на посаду, що відповідає ступеню кандидата технічних наук, - або звільнитися.

Бейджі із наукових конференцій, на яких побував Ігор Ориняк. Інколи доводилося ходити не від імені інституту – бо директор не відпускав на конференцію.

Шансів вижити в Інституті, де я пропрацював 33 роки, у мене немає. Наш директор Валерій Харченко (h-індекс 4) всі шість років свого правління успішно проводить зачистку території від самостійних і авторитетних учених.

Навіть в інструкції НАН написано, що в першу чергу звільняються менш кваліфіковані й продуктивні, і потрібно зберігати висококваліфіковані кадри навіть у випадку розформування відділу. Саме тому подивіться на список керівників Інституту й подумайте, хто, на Вашу думку, є більш кваліфікованим і продуктивним від мене.

Коментар директора інституту Валерія Харченка: «Ми на індекс Гірша не звертаємо уваги. Бо для чиновників та тих, хто хоче моментально оцінити діяльність, їм зручно використовувати індекс Гірша. Експертна оцінка науковця та інституту більш важлива. Наш інститут за новими правилами та методикою отримав вищу оцінку - «А». Вона ґрунтується на всебічній оцінці нашої діяльності. У когось більше контрактів, у когось індекс Гірша більший».

Коментар заступника директора з наукової роботи Анатолія Зіньковського:

- Ми нікого не звільнили. Люди порушили правила наукової етики – це інша справа інша.

- А що таке наукова етика? Назвіть хоча б п’ять азів.

- (На хвилину замислився, колеги почали підказувати) Добропорядне спілкування із колегами. Чесність у своїх наукових дослідженях. Не зашкодити здоров’ю інших співробітників. Ще я не готувався… Ще щось є.

Зіньковський частково правий, а частково ні: в Етичному кодексі вченого України немає пункту про те, що вчений повинен добропорядно спілкуватися із колегами. Зате є вимога протидіяти конформізму в науковій спільноті, брати активну участь у процесах атестації наукових кадрів, протидіяти присудженню наукових ступенів і звань за роботи, які не відповідають сучасним досягненням світової науки або виконані з порушенням норм етики. Зокрема, рішуче викривати факти плагіату й інших форм порушення авторського права.

Дії дирекції з повного знищення мене як ученого, адміністратора, змушують мене називати всі речі своїми іменами. Вважаю, що наш конфлікт уже давно перетнув межі особистісного і має загально державне значення, бо ілюструє умови праці і перспективи вчених в інститутах Національної академії наук України.

Коментар директора інституту Валерія Харченка: «Він не хотів, щоб йому вказували. І був наголос на слово «Я». Ми так можемо перетворитися на зборисько окремих працівників.

«Липове» покращення

Коли я прийшов в інститут у 1985-му році, мені було 23. Мені пощастило з науковим керівником – це був Арнольд Красовський, і в нас завжди були дуже гарні стосунки. Керівником відділу я став у 2003-му році – своє місце мені віддав Красовський. До речі, він був єдиним керівником відділу, який передав свою посаду учню.

Наш відділ був дуже сильним – і в науковому, і в фінансовому сенсі. У технічних науках є величезні можливості, щоб заробляти на договорах із підприємствами-замовниками. Завдяки тому, що таких договорів у нас було багато, в 2012-му році мої підлеглі заробляли по 10-12 тисяч гривень. Тобто, вдвічі більше, ніж їхні колеги з інших інститутів.

Більше того, за рахунок додаткових коштів ми перетворили 150 захаращених квадратних метрів нашого відділу на сучасні офісні приміщення з новою оргтехнікою та меблями. Тобто, зароблені гроші ми не спускали на премії, не їздили на конференції, а покращували матеріальну базу інституту. І мій відділ і досі залишається єдиним в інституті, де такий ремонт був зроблений.

Одне з приміщень розформованого відділу. Скоро порожні місця займуть працівники відділу, який очолює Валерій Харченко.

Співпраця з підприємствами будується так: надходить лист із заводу з проханням допомогти розібратися з наявною у них проблемою. Якщо директор зацікавлений у контракті, він запрошує спеціалістів із цього підприємства – і вони уже більше детально роз’яснюють специфіку проблеми. Потім в інституті збирають нараду, на якій обговорюються технічні питання. Після цього замовнику надають технічну пропозицію із кошторисом робіт. Завдання виконують спеціалісти із профільного відділу інституту.

Так було до того, як Валерій Харченко став директором. Оскільки він водночас є й керівником Відділу експериментальних і чисельних методів оцінки міцності конструкцій, то почав приводити усіх замовників у свій відділ. І байдуже - чи найкращі там спеціалісти для поставленої задачі.

А коли роботу виконує фахівець без вузького профілю, трапляються дуже серйозні проколи. Тому люди, які працюють в індустрії, не хочуть працювати з нашим директором.

Як анекдот, в «Енергоатомі» розповідають історію, коли після часткової відмови зварного шва парогенератора на АЕС, після його ремонту Харченко своїм розрахунком подовжив його експлуатацію ще на кілька років. Натхнені таким оптимістичним прогнозом, працівники АЕС виписали довідку про економічний ефект у 80 мільйонів гривень. Втім, через три місяці парогенератор знову зруйнувався, що призвело до його екстреної зупинки і збитків. Тим не менше, Харченко ще кілька років на всіх наукових нарадах «козиряв» видатним економічним результатом.

Учені, які потрапляють у немилість до директора, не можуть підписувати договори з підприємствами. Так, Харченко влаштував дисциплінарні переслідування талановитого молодого вченого Заразовського, заборонивши йому підписувати договори з іншими організаціями. Мовляв, організації, які хочуть фінансувати Інститут, є «нечесними». Багатьом «нечесним» заборонили, а «чесні» так і не прийшли.

Завідувач Відділу міцності матеріалів та елементів конструкцій при кріогенних температурах Володимир Стрижало (h-індекс - 6) як міг захищав свого перспективного учня. Але Заразовський не витримав і звільнився. Результат – лабораторія без керівника, і навряд чи хтось інший зможе її відновити й запустити.

Гранти

Основна вимога бюджетного фінансування – це нові незалежні результати. Проте всі роботи Харченка повторюються і за методологією, і за результатами, вони містять ті ж самі сторінки текстів, розрахунків та малюнків, що вже використовувались. Від однієї до іншої заявки на грант за різними державними програмами.

Ці зловживання є ще й наслідком того, що Харченко є членом відповідних комісій НАНУ з розподілу коштів на проекти, і без докорів сумління розподіляє гроші собі та своїм людям. Для свого відділу він щороку виділяє гроші на три гранти, які виконуються за два-три роки.

Звіти за проектами Харченка в інституті затверджуються кулуарно, а не на профільних семінарах. Так би мовити, Цезар недоступний для аналізу й перевірки.

Потрібно відкрити усі звіти за державними програмами. Щоб кожен міг судити про рівень і масштаб досліджень. І не треба розповідати про секретність даних. Навіть NASA і Комітет із регулювання ядерної безпеки, у яких проекти багатомільярдні, і ті відкривають свої звіти (технічні матеріали) – вони доступні в інтернеті.

Також вчені шукають фінансування для своїх досліджень поза межами НАНУ – в рамках конкурсів та грантів від різних наукових фондів та міжнародних організацій. Заявку на участь в таких заходах потрібно подавати за підписом директора. За попереднього керівництва отримання підпису було справою формальною. Але тепер, щоб отримати підпис від директора, потрібно демонструвати лояльність до нього.

У мене (і не тільки в мене) неодноразово були такі ситуації, коли ти приходиш до Харченка і кажеш: «Ось тут МОН оголосило конкурс наукових проектів. Під проектом має бути підпис директора». А він відповідає: «Я тобі не підпишу. Це недоцільно. Ти не маєш цим займатися».

Зате без проблем подаються на президентські, парламентські, урядові премії переважно «свої» люди – зі свого відділу.

Узурпація

Заступником директора, а потім і директором Валерій Харченко став тільки тому, що є похресником академіка Трощенка, колишнього директора Інституту.

Ще в 2010 році, перебуваючи на посаді заступника директора, Харченко оголосив, що він буде особисто керувати всіма проектами в атомній енергетиці, і всі роботи можуть виконуватися тільки з його дозволу. Тобто, кадровий склад виконавців, методологія вирішення задач, технічні й організаційні засоби, розподіл коштів – все контролювати має він.

В 2011-му в Інституті відбулись вибори директора. Харченко був безальтернативною кандидатурою, бо всі боялися приходу управлінця зі сторони, а він був свій. Але на зборах були висловлені побажання, щоб директор та його заступники не були завідувачами відділу, і щоб в усіх рішеннях Харченко опирався на авторитетних учених.

Спочатку диктаторські амбіції Харченка стримувалися трьома обставинами. Перше, наявність певної великої кількості критично налаштованих до нього авторитетних людей середнього покоління, які мали можливість заробляти поза Інститутом. Друге, в Інституті ще були живі й активні учні засновника Інституту Г. С. Писаренка – люди авторитетні в науці й Академії. Третє – відсутність власної команди.

Але поступово ситуація змінювалася на його користь.

Зараз у найгірших радянських традиціях відбувається повна узурпація влади. Харченко зараз є: 1) директором інституту; 2) завідувачем відділу; 3) головою Вченої ради; 4) головою ради з захисту дисертацій; 5) головним редактором журналу; 6) представником Інституту в усіх міжвідомчих радах; 7) заступником секретаря Відділення механіки НАНУ; 8) членом академічних рад із розподілу грошей в рамках різних програм НАНУ.

Також Харченко подружився із членами Президії НАНУ. Зараз, наприклад, із вченим секретарем Президії НАНУ В'ячеславом Богдановим часто зустрічається у нас в інституті. Тому я не дивуюся, чому він з легкістю став членом-кореспондентом, а потім – академіком.

Коментар Валерія Харченка: «У нас із Богдановим нормальні ділові стосунки. Можу не бачити його кілька місяців».

«Мертві душі» чи золоті кадри?

Є такий радянський анекдот:

- Скільки людей працює у вашій організації?

- Приблизно половина.

А у нас, дай Боже, щоб 10-15% працювало! І багато науковців інституту не працюють не тому, що не хочуть, а тому, що немає умов для праці. Вченим потрібні цікаві в науковому плані задачі. Наукові проблеми. А у нас тупі люди ставлять тупі задачі, і вдають, що вони щось корисне роблять.

Всього в Інституті 120 наукових працівників, 35 з яких - пенсіонери. Середній вік наукового співробітника інституту – 54 роки. Велика частина з них – відвертий баласт, які вже давно нічого не роблять. Наприклад, Степанов три роки до смерті не ходив на роботу, але залишався керівником лабораторії. Вони лише отримують гроші, «бо свої».

Коментар керівника відділу кадрів Надії Савчук: «Нинішні пенсіонери-контрактники не займають місця молодих. Ми можемо збільшити кількість вакансій. Тільки дайте нам молодого науковця. От я працюю. Мені 74 роки. Я важко хворіла, за стінку тримаючись, ходила, але прийшла на роботу».

Старші не прагнуть зацікавити молодь. От залишилися в інституті матеріали, яким уже 30 років, і вчений думає, що ми з цими матеріалами ще не зробили? І він не бачить при цьому контакту із виробництвом, яке ставить задачі. Науковець не бачить кінцевого споживача. Тому конкурсу до аспірантури немає, або він дуже низький.

У нас законсервувалася радянська система, бо, по-перше, старі кадри вперто не хочуть іти. По-друге, немає зовнішнього контролю - їхню роботу не можуть оцінювати сторонні люди.

Я проти того, щоб пенсіонери займали адміністративні посади. Потрібна молодь, яка хоче бачити майбутнє в інституті. Про що думає 89-річний науковець? Щоб, поки він живий, інститут не загнувся, і як вибити надбавку до пенсії. А молодий на його місці думає: треба, щоб інститут наступні 30 років розвивався.

Коментар заступника директора з науки Анатолія Зіньковського: «89-річний академік Валентин Матвєєв каже: «Віддайте моє місце молодому». Але ми його не пускаємо. В нього такий світлий розум!»

Пенсіонерів Інституту Харченко поставив у принизливе залежне становище – кожного місяця він з ними підписує трудовий договір. Хто виступає проти директора – тому договір не продовжує.

Коментар Валерія Харченка: «Коли така ситуація, що держава каже: ми або будемо платити пенсію, або зарплату. І кожен рік ми не знаємо, що буде. Тому ми намагаємося себе підстрахувати. І підписуємо з пенсіонерами, які отримували раніше наукову пенсію, контракти».

Коментар 74-річної керівника відділу кадрів Надії Савчук: «За законом, пенсіонерів треба звільнити, оголосити конкурс і набирати нових людей на його основі. Але ж це два місяці конкурсну комісію треба проводити. А люди у віці. Тому я вважаю, що це аморально - звільняти пенсіонерів. Зараз на три місяці підписуємо із пенсіонерами. А ще у нас навіть є дві вакансії. Бо один науковець помер, і ще один звільнився».

У нас є зараз «мертві душі», які приходять раз на місяць, а зарплату отримують. При цьому, десятки рядових учених, які мають зарубіжні публікації та ще якось підтримують репутацію Інституту як наукового, а не благодійного закладу, ось уже не один рік під його керівництвом працюють на 0,6 ставки і отримують так само, як і ті, що вже десятки років нічого не роблять.

Харченко не звільняє навіть тих пенсіонерів, які давно не дають ні наукової, ні практичної продукції – бо хоче мати залежних людей, а не кваліфікованих.

А якщо відсіємо тих, хто нічим не займається, можна вдвічі підняти зарплату. Так зробили багато інститутів, і зараз учені там працюють на повну ставку. Харченко цього не робить. Зате на всіх зборах дирекція з праведним гнівом вимагає від держави додаткових грошей.

Щоб ще більше посилити свою владу, він назначив своїми заступниками двох відданих людей: у молодого кандидата технічних наук Олександра Дроздова майже немає праць за спеціальністю інституту, у 70-річного заступника з наукової роботи Анатолія Зіньковського - немає жодної публікації в міжнародних журналах.

Четверта влада

За радянською традицією, директор є ще й головним редактором журналу «Проблеми міцності», який входить в світові наукометричні бази, і англомовна версія якого розповсюджується в світі видавництвом Springer. В цивілізованому світі директор не може бути головним редактором. Такого не буває, адже журнал – це незалежна гілка наукової влади.

У руках директора журнал – додатковий інструмент впливу на співробітників. Погано поводишся – не опублікуємо твою роботу, а це значить – не захистишся, не зможеш подати заявки на гранти, не зможеш впевнено захистити тему, не отримаєш чергове наукове звання. Я, наприклад, останніми роками не можу опублікувати свої роботи.

Якось надіслав свою статтю паралельно в наш журнал «Проблеми міцності» та на розгляд наукової конференції в США «Посудини тиску і трубопроводу». Три американські рецензенти написали, що ця стаття гарної якості і вона буде опублікована. А наш український рецензент – заступник директора Анатолій Зіньковський – написав, що «стаття хороша, але треба зробити певні правки». Він викликав мою аспірантку, яка є співавтором статті, й сказав їй: «Йди до мене в аспірантуру. Стаття хороша. Але там треба зробити певні правки» (мовляв, я буду співавтором, бо я буду робити правки).

За останні роки відбулось значне погіршення якості робіт, і на «плаву» журнал тримає лише регулярна публікація праць з китайських конференцій, які часто не відповідають традиційному напрямку журналу. Журнал, начебто, збитковий і дотується з коштів Інституту. Проте дотується російсько-українська версія журналу. А англійська версія – прибуткова, і ті ж самі люди уже як «творчий колектив» отримують безпосередньо від Springer додаткові гонорари.

Це дозволяє Харченку отримувати кожен місяць по 35 тисяч гривень премії, відповідно до встановленого ним собі коефіцієнта творчої участі. А от члени редакційної колегії та рецензенти працюють задарма.

Коментар директора інституту Валерія Харченка: «Організація роботи журналу – це внутрішня справа. Ми не вивішуємо подробиці, хто скільки отримує».

Як прибрали мій відділ

Одна з причин розпаду мого відділу – мої виступи на зборах наукового колективу Інституту, де я виступав проти монополії Харченка. Двоє моїх молодих співробітників підійшли й сказали: «Ви що, не розумієте, нам і так було важко, а після ваших виступів ми не бачимо жодної перспективи в інституті». І пішли.

Інший мій співробітник, Батура, також сказав, що цієї "кийкової дисципліни" він не витримає, але виявив бажання працювати на 0,5 ставки лише з наукового інтересу і бажання контактувати зі мною й виконувати мої завдання. Але Харченко відмовився його залишати на таких умовах.

Я хотів взяти аспіранта – Харченко сказав «прийому нема». Я хотів взяти на роботу випускника університету ім. Т. Г. Шевченка – знову відмова.

Люди йшли, відділ став недоукомплектованим. Таке часто буває, і при добрій волі дирекції – передають людей з інших відділів, або дають певний час на доукомплектацію. Проте зі мною вчинили дуже швидко й рішуче – дирекція залякала членів Вченої ради, що за наявності недоукомплектованих відділів припиниться фінансування Інституту – і так добилася позитивного голосування за ліквідацію відділу.

Після розформування відділу, на початку лютого кілька людей з нього, що ще залишалися (не пенсіонери, а люди з міжнародними публікаціями), отримали попередження про звільнення або переведення на більш низькооплачувані й принизливі посади.

Водночас, пригадую, скільки разів у нас по кілька років функціонували неповні відділи. Наприклад, у відділ пенсіонера Кучера приєднали залишки інших відділів. А недоукомплектований відділ свого колишнього керівника Степанова, який три останні роки зовсім не приходив на роботу через поганий стан здоров’я (людина похилого віку), перетворили у лабораторію.

За останні три-чотири роки звільнилося більше половини учених середнього віку, ще багато – на черзі. По суті, втрачена тяглість поколінь, і Інститут уже приречений. Набори в аспірантуру проводяться лише тоді, коли є претенденти в відділ Харченка чи в дружні відділи. Тому за останні два роки не відбувалися набори в аспірантуру, хоча були охочі поступити до мене.

Інститути, в тому числі й наш, повинні спочатку навести порядок, а потім просити грошей. Не може бути директор ще й завідувачем відділу. Не може бути директор ще й головою Вченої ради, яка не переобиралася із 2012-го року, але затверджує його рішення. Не може бути директор головним редактором журналу, статті в якому по суті й вирішують, чи буде мати змогу співробітник захистити науковий ступінь, чи буде визнане задовільним виконання теми. В НАНУ потрібні рішучі зміни.

На цьому розповідь Ориняка завершилася. А ми знайшли людей, які також вважають, що їх несправедливо звільнили з Інституту.

Правило, а не виняток

Керівника Загальноінститутської лабораторії механічних випробувань №1 Володимира Філатова теж звільнили тиждень тому. Він пояснює це тим, що не боявся називати речі своїми іменами і критикувати керівництво. За його словами, формально звільнення виглядало так: його лабораторію ліквідували, щоб на її базі та спільно з розформованим відділом Ігоря Ориняка створити нову Лабораторію механічних випробувань і металографічних досліджень. Стати керівником нової лабораторії Володимиру не дозволили, мовляв, «кваліфікація низька».

«Інститут проблем міцності – досить репрезентативна модель нашого суспільства, яка закономірно довела себе майже до абсурду. Тому ця модель – виразна і зручна для дослідження. Тут представлені недобиті комуняки, КДБ-шники, звичайні інфантили-совки, безграмотні кар’єристи і дуполизи, просто нікчеми, яким більше нікуди подітися. Ці споріднені якості іноді поєднуються в одній особі. Невеличкий прошарок поки ще складають фахівці, але їх свідомо виживають. Достатньо подивитися на перелік тих, хто звільнився за останні роки», - говорить Володимир.

Разом із ним на вулиці опинилися й інші співробітники його лабораторії. «Скорочені» вчені тепер – персони нон-грата в Інституті. За словами одного з них, Андрія Цимбала, дирекція заборонила брати його на роботу завідувачам відділів та керівнику фірми, яка орендує приміщення на території Інституту.

«На підприємства, з якими ми працювали, прийшли слізні листи: мовляв, «сорян, пацани у нас форс-мажор, шукайте підрядника деінде». За останні два місяці адміністрація двічі провела інвентаризацію та технічну експертизу стану обладнання, на якому працювало наше «злочинне угрупування». Все виявилось наявним та справним», – каже Андрій Цимбал.

Кандидат технічних наук Анатолій Батура працював в Інституті проблем міцності чотирнадцять років, а звільнився у вересні 2017-го. Науковець говорить, що нинішня ситуація зі знищеною Лабораторією – яскрава ілюстрація того, як з Інституту вичавлюють «небажаних».

«Наш відділ був в категорії «опальних» - і гроші заробляли, й свою думку мали. На жаль, ми чули відлуння всіляких нездорових чуток, пліток та іншого «шушукання по кутках» на нашу адресу. Поступово, після приходу Харченка на посаду Директора, влада в Інституті монополізується. Свідком огидного спектаклю з переформатування Ради Молодих Вчених «під себе» я був особисто. Власне, як і профанації під назвою «вибори Вченої Ради», – підтверджує Батур висновки і слова Ігоря Ориняка.

Що каже керівництво?

Директор інституту проблем міцності Валерій Харченко відмовився давати коментарі телефоном і запросив ТЕКСТИ зустрітися особисто. При цьому, попросив надіслати інформаційний запит із переліком питань. Ми надіслали.

Харченко вирішив зробити сюрприз, і на зустріч із журналістом зібрав двох своїх заступників, ученого секретаря, директора лабораторії та голову Ради молодих вчених інституту: всього, крім себе, ще п’ятьох людей. У присутності колег директор сказав, що не збирається відповідати на запитання, поставлені у запиті. Кілька годин дирекція уникала відповідей щодо звинувачень, які висунув Ориняк, і випитувала у журналіста подробиці підготовки статті про інститут. У хід пішов і традиційний прийом для українських чиновників від науки: «Я трішки вищий за вас по рангу. Ви хто взагалі? Я – доктор наук».

Харченко заявив, що готовий спілкуватися лише за умови, що ТЕКСТИ підготують статтю, яка буде описувати увесь спектр роботи Інституту проблем міцності. Також він вимагав повідомити імена усіх співробітників, які давали інформацію про роботу інституту без його відома. Більшість людей надавали таку інформацію на умовах анонімності, ТЕКСТИ в жодному разі не будуть озвучувати імена своїх джерел.

Оскільки під час кількагодинної розмови дирекція Інституту так і не відповіла на усі запитання, які були зазначені в першому інформаційному запиті, ТЕКСТИ надіслали ще один запит у надії отримати спростування або підтвердження тез, які озвучив Ігор Ориняк в своєму інтерв’ю.

Текст наших запитань читайте тут

Але відповіді на поставлені запитання так і не надійшли, ми отримали тільки цю фразу:

«Вас цікавить виключно неперевірена інформація (простіше кажучи, плітки), які Ви намагаєтесь під виглядом боротьби за реформування Академії наук піднести як «смажені» факти. Тому коментувати, а тим більше відповідати на Ваші «питання» немає ні найменшого бажання – шкода марнувати час на беззмістовне заняття», - написав Валерій Харченко електронною поштою.

Натомість, прес-служба Національної Академії наук України опублікувала прес-реліз під заголовком: «Упередженість, маніпуляція, профанація». І починається він словами:

«Немає нічого гіршого, ніж ініціативний невіглас, який вважає себе «майстром» простих рішень. Про так званий ефект Даннінґа-Крюґера, коли нефахівець не здатен усвідомити й визнати свою когнітивну обмеженість у певній спеціальній галузі, відомо давно. Одним із його яскравих прикладів вважаємо серію публікацій журналістки Любові Величко про Національну академію наук України, розміщених на медіа-ресурсі Texty.org.ua».

Його суть зводиться до того, що Любов Величко не надіслала весь (!) текст статті на узгодження дирекції Інституту проблем міцності. Зазначимо, що ТЕКСТИ надіслали пану Харченку усі його (!) цитати, які були використані у даній статті. Нагадаємо Президії НАНУ, що журналіст не зобов’язаний надсилати на узгодження текст усієї статті.

Читайте далі: Як США та Польща фінансують якісну науку. Починати зміни в НАНУ можна вже зараз і без додаткових грошей

Також читайте інші матеріали з циклу про Академію Наук:

Зомбі-академія: вчені-пенсіонери НАН України не витримують конкуренції у світовій науці. Їх утримання коштує близько 3,7 млрд. грн

Наукове рабство. $15 тисяч за дисертацію, гори барахла і злидні. Сповідь молодого вченого з інституту Патона

Ера динозаврів. Попри колишні досягнення, Інститут кібернетики НАН повільно вмирає

Пафосна нудьга. Симпозіум НАНУ: ідеї з Вікіпедії, дрімота у залі і доповідь космонавта (РЕПОРТАЖ)

Від редакції: Якщо ви хочете поділитися з нами інформацією про зловживання в НАНУ, надіслати документи тощо, пишіть на мейл: texty.nanu()gmail.com. Якщо вам потрібна анонімність, ми її гарантуємо.

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!