Тайм-менджмент по-українськи: приходьте завтра

За статистикою Міжнародної організації праці, Україна в 2008 році відставала за показником продуктивності праці на одного зайнятого від старих країн-членів ЄС в 3,8-4,9 разів, від США у 5,9 разів.

Півроку – мертвий сезон

Статистика говорить абстрактною мовою. Ці цифри нам нічого не скажуть, якщо ми не зазирнемо в один із київських офісів погожого ранку.

У середньостатистичному українському офісі є набір стандартних відмовок для того, щоб виправдати низьку ділову активність чи, простіше кажучи, байдикування і роботу в півсили. Можна навіть скласти своєрідний календар українського тайм-менеджменту:

Січень – ну, ще не всі свята відгуляли, люди ще не повернулися, що казати, півмісяця свят. Насправді ця відмовка поширюється на весь січень, і мало хто намагається це заперечити. Навпаки, навіть доволі впливові менеджери полюбляють до класичних 10 днів різдвяних канікул додати ще тиждень-два «на лижі», бо «скільки там того січня».

Лютий – не кращий місяць для відмовок. Єдине, чим можна прикрити свої недоліки роботи в цей період: ну, цей місяць такий короткий, ми не встигли, от з березня візьмемось.

Березень-Квітень – в офісному повітрі блукає вірус «на вулиці весна, а ми оце тут в офісі сидимо», однак на офіційну відмовку це не тягне, тож працюємо.

Травень - набір відмовок той самий, що й у січні, але є ще одна обставина – попереду літо, то ж відмовка залізна: та півмісяця свята, а там уже і літо – мертвий сезон.

Червень-серпень– мертвий сезон. Відмовки частково виправдані, але часто важливі питання свідомо відкладаємо на осінь – «зараз всі у відпустках».

Вересень-листопад – у першій половині вересня ще можна прикриватись: «та ще не всі з відпусток повернулися, після літа ще не призвичаїлися», однак далі подібні репліки недоречні. Доводиться працювати під співчутливе: «На вулиці мряка, а тут ще працювати доводиться».

Грудень – ну це майже Новий рік у нашому розумінні. Зважаючи на те, що тематичні корпоративи з метою економії часто влаштовують в перших числах місяця, то про «робочий настрій» у цей період годі й говорити.

У підсумки маємо: «чистими» шість місяців з дванадцяти (і це ще без врахування законної відпустки) можна вважати повноцінно робочими. Винятки становлять компанії з іноземним менеджментом, але за умов, коли у компанії працює відчутна кількість «варягів». Один навіть супергеніальний управлінець з престижним дипломом ніколи не зможе протистояти нашим «національним особливостям».

4 робочих дні на тиждень

Перша половина понеділка і друга половина п’ятниці – період «спокою». Вранці понеділка український офісний працівник викладає фотки з вихідних у соцмережах, в кращому разі, переглядає пошту. Комусь дзвонити, з кимось зустрічатись – табу: «Люди ще після вихідних відходять, подзвоню вже по обіді».

Пам’ятаю, якось в конторі, де робочий день де-юре починався о 9-00, я десь близько 10-ої вирішив потурбувати колегу із суміжного відділу з якимось цілком своєчасним робочим питанням.

- Ну почекай, не все одразу… І взагалі. Понеділок. Моя перша кава на роботі, - із роздратуванням і водночас в розрахунком на 100% порозуміння її непростої ситуації вимовила колежанка.

Запізнення у понеділок – це взагалі «правило хорошого тону»: ну всі ж після вихідних, хіба незрозуміло?!

Культ п’ятниці є загальновідомим. На відміну від держустанов, де ще існує поняття «короткого дня», у приватних компаніях працівники призвичаїлися скорочувати його самотужки. Головний принцип прижився ще з радянських часів – «аби керівництво не побачило».

Тут діє цілий арсенал махінацій. Дами вигадують, як непомітно винести сумочку на ресепшн, щоб вийти ніби по справах, а насправді втекти з роботи. Ті, кому дозволяє графік, вигадують неіснуючі ділові зустрічі за межами офісу.

Ну й, само собою, як і вранці понеділка, у другій половині п’ятниці ніхто нікому не телефонує і не пише термінових мейлів – така собі солідарність трудящих. Тих, хто сидить до «дзвінка» у п’ятницю, вважають ледь не штрейкбрехерами: «Ну чого ти досі сидиш?! П’ятниця ж!!!»

«Особливі дні»

Перший день після відпустки, останній день перед нею, День народження, професійне свято, переддень 23 лютого і 8 березня – все це теж робочі дні лише умовно. Бо вони минають у передчутті або у післясмакові веселого відпочинку, що в наших умовах, по суті, став синонімом колективної пиятики.

Є ще такий особливий день, як «немає шефа а офісі». Перша його ознака – відсутність секретарки на ресепшені. Вона має цікавих співрозмовниць у рекламі, бухгалтерії – деінде, де більша частина команди – жіночки-співрозмовниці.

"Паритись" нічого: шефа нема, факс на автоматі, відвідувачі – обійдуться, хтось та гукне з коридору, а ні, то так і буде.

Всі поінформовані і залежні від шефового ока запізнюються вранці і йдуть з роботи раніше. Можна і спонтанну пиятику організувати – «шухера» ж бо немає. Найменш сумлінні можуть і взагалі прогуляти день. Засобів перехитрити систему контролю – більш ніж достатньо: «забути» картку-перепустку, попросити колег увімкнути комп (якщо система обліковує увімкнення машин як початок робочого дня).

Недооцінений час

Через те, що дедлайн в українських реаліях – поняття умовне, то й робочий день у нас теж, як помітно з досвіду, мало де і рідко коли буває нормованим. Засидітись до ночі за роботою – це теж частина нашої ділової культури. Затримуємось ми з різних причин: з власної ініціативи, з примхи шефа, через «відповідальних» колег, які зірвали терміни реалізації проекту.

Однак наслідки в абсолютній більшості випадків одні й ті самі: підірване здоров’я, сварки в родині, і, головне – жодних компенсацій від роботодавця. В кращому разі, він подякує на словах, а зазвичай суворо кине: «Це не через мене ви тут до ночі сиділи». Авжеж, самі винні.

А випаде працювати у вихідні – на компенсацію чи додатковий вихідний годі сподіватись. Такі правила гри сприймаються мовчки – «активіст», який почне вимагати дотримання норм трудового законодавства, поставить себе в опозицію до менеджменту, та й серед колег стане білою вороною. За умов фактичної відсутності профспілок ця «славна трудова традиція» навряд чи зазнає змін.

Специфічний тайм-менеджмент на роботі поступово переходить й у наше особисте життя. Якщо компанія більше трьох людей збирається кудись піти розважитись – обов’язково хто-небудь запізниться. У День народження іменинник чекає «дорогих гостей», які ніколи не прийдуть вчасно. Але… коли йдеться про відпустку, ніхто не запізнюється на літаки чи потяги. Отже, певні годинникові механізми в нас діють таки без збоїв.

Вперше стаття опублікована на Текстах у жовтні 2013 року

стиль життя суспільство