Ерзянські підпільники. У Києві активісти з Поволжя та Уралу започаткували рух за незалежність своїх республік

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 5344 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 18/04/2018Дата публікації

Татарин Рафіс Кашапов відбув три роки ув’язнення за те, що критикував анексію Криму і підтримував Україну. Після звільнення прибув до Києва, де зустрів однодумця: уродженця Мордовії ерзянина Олександра Болькіна, військового на пенсії. Той ще у 90-х охороняв пам’ятник Леніну, аби не скинули, але коли почав дізнаватися про своє коріння, вирішив, що Росія йому – не друг.

Текст: Ярослава Тимощук

Разом вони заявили, що створюють громадський рух за "реальний суверенітет" республік волжсько-уральського регіону. Активісти не є збройними підпільниками, натомість збираються розгорнути культурну і правозахисну діяльність. Вони говорять про проект створення об’єднаної держави народів поволжжя Ідель-Урал. Про таку мріяли і їхні предки століття тому, але тоді більшовицька Росія придушила визвольний рух.

Татарин. Три роки за Крим

Чого не бракувало в житті Рафіса Кашапова, то це кримінальних переслідувань. У 80-х роках його, правозахисника, активіста поволзького татарського національного руху, тричі засуджували за різними статтями. Після розвалу Радянського Союзу чоловік зайнявся будівельним бізнесом, допомагав депортованим кримським татарам, брав участь у зведенні шкіл і мечетей, виступав за суверенітет рідного Татарстану. Так було, поки на початку 2000-х Рафіс і його брат-близнюк Нафіс не потрапили в поле зору російської ФСБ. Сімейну справу Кашапових знищили, почалися затримання й погрози силовиків.

Перший ліворуч - ерзя Олександр Болькін, третій зліва - татрин Рафіс Кашапов. Разом з ними - ще декілька редставників корінних народів Поволжя й Уралу оголосили про створення громадського руху "Вільний Ідель-Урал"

Уп’яте по Рафіса прийшли у грудні 2014-го. Той виступав проти втручання Росії в українські справи, засуджував захоплення Криму, захищав права вже кримських татар, організовував акції протесту в Татарстані та Туреччині, закликав татар не воювати проти українців. Формально справу відкрили за дописи в соцмережах – Рафіс порівнював Путіна з Гітлером, а засудили за заклики до сепаратизму.

Правозахисники вважають Рафіса першим політичним в’язнем у Росії за критику анексії Криму. Суд у Набережних Човнах оголосив вирок: три роки колонії у республіці Комі. Половину терміну Кашапов відбув в одиночній камері.

«Мені сказали: «Будеш сидіти, як мавпа у клітці. Не буде ні людей поруч, ні газет, ні телевізора, ні радіо. Так і вийшло. ФСБ дотримує слова», – згадує Рафіс.

Зв’язком зі світом були ручка і папір. За ґратами Рафіс вправлявся у бойовому мистецтві та писав листи про те, яких тортур зазнають засуджені. Коли сидів не сам, як і дисиденти за радянських часів, передавав через звільнених в’язнів послання рідним, журналістам, правозахисникам.

Коли ж листи публікувалися в пресі, каже Кашапов, проблеми починалися вже в адресатів: проводили обшуки в їхніх квартирах, викликали на допити в прокуратуру, ФСБ. Багато листів так і не дійшли до своїх отримувачів, а ще частину Рафісу вдалося заховати. Їх обіцяє згодом оприлюднити.

Ув’язненому підкидали сім-картки, заборонені в тюрмах леза. Потім знаходили під час перевірок у бараці й фабрикували порушення. У цей час зібралося 50 тисяч підписів із вимогою звільнити ув’язненого – за Рафіса вступилися мешканці Татарстану, країн Поволжя і Кавказу. Свободи Кашапова вимагали правозахисні організації «Меморіал», «Агора», Amnesty International. Мітинги за звільнення збиралися і під російським посольством в Україні.

Проте на волю чоловік вийшов, лише коли сплинув термін його вироку. Залишатися в Татарстані було небезпечно. Знайомий військовий попередив Кашапова: якщо не хоче знову сісти, краще виїхати.

Із Набережних Човнів Рафіс добрався до Казані. Там місцеві бізнесмени, які підтримують татарський рух, дали машину до Москви. Мандрував із телефоном, щільно загорненим у фольгу, – вона «глушить» сигнал мобільного, таким чином за ним неможливо вистежити місце перебування людини. Потім був шлях до Мінська. Нарешті Кашапов приземлився у Києві, тут потиснув руку Мустафі Джемілєву і Рефату Чубарову.

В Україні Кашапов зустрівся з тим, хто так само не любить РФ, але чия земля змушена бути в її складі. Разом із Олександром Болькіним, корінним ерзянином і власником українського паспорта, Рафіс Кашапов заявив про створення руху, який має згуртувати народи Поволжя й Уралу.

Вони оголосили, що починають роботу з культурної й правозахисної діяльності. Одного дня активісти мріють створити об’єднану державу Ідель-Урал: з різними народами, але спільними кордонами, грішми та армією, а головне – незалежну від Росії. Це буде вже не перша в історії спроба такого проекту, але тепер є інтернет – це дає активістам підстави розраховувати на більший успіх.

Ерзянин. Найстарший

Олександр Болькін – один із півмільйонного ерзянського народу; представник його 10-тисячної діаспори в України.

Чоловік відчув поштовх до національного самоусвідомлення, коли на прохання знайомого університетського викладача охороняв пам’ятник Леніну «від українських радикалів». Це був Київ 90-х років, тоді до Олександра підійшов В’ячеслав Чорновіл. В’язень мордовських таборів розчув особливий акцент співрозмовника.

«Ви ерзя?» – запитав Чорновіл. І почав розповідати Олександру про його народ. Знав більше, ніж сам Болькін.

Тоді Олександр став багато чого пригадувати. Наприклад, як його бабця Мотрона Олексіївна наспівувала народних пісень й розповідала малому Сиресю (ерзянське звучання імені) казки про багатоголового змія, якого подолали ерзянські богатирі. Може, той змій символічно означав Росію, думає Олександр тепер.

Ерзянську версію його імені – Сиресь – можна перекласти як «найстарший». Олександр вирішив стати старійшиною, який берегтиме традиції свого народу.

Болькін народився у столиці Мордовії Саранську, в Україну потрапив у 1978 році, коли дістав призначення до військового гарнізону на Житомирщині. Так і залишився тут, а після пам’ятної розмови з Чорноволом вирішив охороняти не Леніна, а рідну культуру.

Мордовію населяють два народи: ерзя і мокша. В Росії їх називають збірним терміном «мордва», але це так само образливо, як називати українців «хохлами». Ерзянська діаспора в Україні зосереджена переважно на сході та в Криму. Більшість русифікується й забуває про свою культуру, бідкається Олександр.

Він створив товариство «Ерзянь Вал» («Ерзянське слово»), яке об’єднує ерзян та їхніх нащадків у Києві. До війни 2013-го активісти видавали книжки ерзянською мовою, тепер спілкуються в групах у соцмережах, укладають електронний ерзянсько-російський словник.

Контактують із активістами з Мордовії – там є фонд порятунку ерзянської мови та редакція газети ерзянською, до якої двічі навідувалася прокуратура зі звинуваченнями в екстремізмі.

Раз на три роки в Мордовії збирається національний ерзянський конгрес, під час якого відбуваються колективні моління. Кожен ерзянин привозить на цю подію грудочку землі з місця, де проживає. Землю зсипають докупи. Але Олександрові Болькіну після 2013-го туди дороги нема. Спершу – через участь у Євромайдані, потім – у війні на Донбасі, та через волонтерські поїздки на схід України. В офіційній російській пресі – він «мордовський бандерлог», «ерзянський сепаратист», «вбивця донбаських дітей». Сам себе він називає по-іншому: «ерзя, який ризикував життям заради України».

Тому Болькін взявся за діяльність в екзилі. Один ерзянський поет написав: «Центр батьківщини там, де зараз б’ється твоє серце».

Уже десяток років, як Олександр і його соратники не полишають надії поставити в Саранську пам’ятник князеві Інязору Пургазу, який правив у XIII столітті і якого ерзяни називають своїм національним героєм. Спершу активісти просили у міської влади грошей на монумент, тепер розраховують хоча б на дозвіл і місце, але й цього поки нема.

«Вивів таку формулу забуття: вчора ти ерзя, сьогодні – мордвин, завтра – росіянин, а післязавтра – ніхто. Людина без мови, звичаїв, зв’язків. Мордовія – єдине місце, де може зберегтися ерзянська та мокшанська культура. Але не можу там бути. Нас замало, і ми розпорошені».

Олександр не здається і гуртує навколо себе тих людей, яким цікава історія свого краю. Шукаючи свого коріння, Болькін став трохи українцем. У вільний час таксує на «Убері». Двічі йому траплялися пасажирами земляки – чоловік не втрачає нагоди розповісти ерзянам про їхній же народ, нагадати, що це не те саме, що «русский» та пояснити, чому «мордвин» – некоректна назва.

У Києві шляхи Рафіса Кашапова та Олександра Болькіна перетнулися. Разом це вже два народи Поволжя й Уралу, знайшлися й представники інших: Башкортостану, Чувашії, Удмуртії, Марій-Елу. Так з’явилася ідея «Вільного Ідель-Уралу», який хоче суверенітету для кожної республіки і незалежності від Росії.

Війна за пам'ять

Про об’єднану державу мріяли предки Кашапова і Болькіна ще століття тому.

У 1918-му була прийнята резолюція про створення окремого штату Ідель-Урал у складі Росії. Більшовики завадили цим намірам. Потому були ще спроби створити власну державу – вони тривали до 90-х років, та увінчалися хіба тим, що Татарстану вдалося проголосити державну самостійність й ухвалити власну конституцію. Невдовзі, однак, усе повернулося до попереднього стану, аж поки Татарстан не став «суб’єктом РФ». Такий самий статус – у Мордовії.

Зараз активісти називають себе підпільниками. Скільки їх, не кажуть, але лідерів троє.

Як збираються протистояти Росії? Це справа не одного дня, тож поки що силою слова і закону: поширювати новини, стежити за дотриманням прав народів, судитися, якщо виникають конфлікти, оберігати активістів від російських переслідувань, розвивати культури народів, створювати умови для вивчення їхніх мов.

«З одного боку, юридично ми нічого не порушуємо. А з іншого – будь-яка національна свідомість є загрозою для імперії», – каже Олександр Болькін.

Досвід України багато в чому надихає активістів. Активісти заздрять тому, як українці шанують жертв радянських репресій. У Мордовії, до прикладу, складно віднайти інформацію про тамтешніх репресованих радянською владою. Національна пам'ять втоптується. Тож навіть відвоювати місце під пам’ятник – для ерзян питання десяти років: йдеться не про земельну ділянку, а про місце, що може згуртувати людей.

Мова – ще одне важливе питання. Типовою є ситуація, коли мови прилеглих до Росії народів вивчаються у школах, як необов'язкові, головною ж натомість є російська. Тож реальна можливість навчатися рідною мовою – один із пріоритетів «Вільного Уралу». Історія, мова, національна свідомість – такі собі цеглинки у фундамент об'єднаної держави. Схожі розмови велися в Україні наприкінці 80-х.

«Кожен народ може мати свою конституцію і жити, як вважає за потрібне. Але захищатися і вирішувати зовнішні проблеми треба разом, це головне для нашої сили», – міркує Болькін.

Він оптимістичний у своїх прогнозах і вірить, що в перспективі можна буде охопити ідеєю «Вільного Ідель-Уралу» щонайменше 12 мільйонів людей із усіх представлених республік. Україну, яка обороняється від Росії, теж зараховує до своїх союзників.

«Пригнічувати менші народи – звична поведінка імперії. Поодинці ми – раби, які ніяк не можуть цьому зарадити. Але можемо об’єднатися і діяти разом».

Довідка. Історія ерзян

Спершу ерзяни жили на території Старої Рязані, звідки переселилися до території, де зараз розташоване місто Арзамас.

У 1237 році ерзя чинили опір Золотій Орді, переховуючись у лісах. Лідером того часу був князь Інязор Пургаз, якого ерзяни вважають своїм національним героєм за мистецтво правління і ведення битв.

Коли ерзяни потрапили під владу Суздальського князівства, частина народу асимілювалася, а частина відступила далі на схід. У XVII столітті вони оселялися в Заволжі та на Уралі – багато ерзян проникли туди раніше, ніж росіяни.

У другій половині XVIII століття Росія остаточно колонізувала ерзяно-мокшанські землі. Це стало причиною еміграції корінного населення за Волгу і в степи та подальшої етнічної асиміляції ерзян та мокшан аж до XX століття.

У 1995 році ерзяни задекларували свою офіційну назву – «ерзянський народ». Таку назву вони вважають національно-коректною, на відміну від прийнятої у росіян назви «мордва» на означення ерзян і сусіднього народу мокша. Сучасна республіка Мордовія, де проживають ерзяни, була утворена 1930 року, нині є суб’єктом Російської Федерації.

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!