Робота на лінії вогню. Підприємство «Вода Донбасу» подає воду на окуповані території і звідти на вільні

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 1665 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 07/02/2018Дата публікації

«Вода Донбасу» - гігантська махіна з каналами, водогонами у трубах та майже двадцятьма водосховищами і стількома ж фільтрувальними станціями. Вона забезпечує водою усю Донецьку область. 132- кілометровим каналом «Сіверський Донець-Донбас» вода з річки на нашій території подається до окупованого Донецька, далі повертається на українську територію, де йде на захід до Карлівки та на південь до Маріуполя. Дві третини компанії опинилися на окупованій території, решта - на вільній.

Автор: Дмитро Пальчиков

Донецька фільтрувальна станція

Це нейтральна територія. Ні наші, ані окупанти не мають доступу до Донецької фільтрувальної станції (ДФС) - одного з найважливіших об’єктів підприємства, від роботи якого залежить водопостачання окупованого Донецька. Туди можуть заходити тільки спостерігачі ОБСЄ і члени Спільного центру з контролю та координації (СЦКК), групи контролю за дотриманням Мінського протоколу, до якої входять представники міністерств оборони України та Росії. Навіть після обстрілів з нашого боку заходять наші сапери, з окупованого – їхні.

Щоб збільшити карту, клікніть на неї

Але станція регулярно потрапляє під обстріли. У ніч з 28 на 29 січня місія ОБСЄ зафіксувала артилерійську дуель, снаряди від якої пролітали над ДФС. «Один із зафіксованих снарядів, що пролітали з півдня на північ (з окупованих територій на українську - ред) влучив у будівлю, на якій встановлена камера. Внаслідок влучення снаряда у будівлю камера не постраждала і продовжувала працювати».

Перед цим був випадок, коли на територію станції поцілили два боєприпаси: один впав неподалік від камери перемикання резервуарів чистої води, інший - під естакадою хлоропроводів. В разі прямого влучання в резервуари з хлором усе живе в радіусі трьох кілометрів може загинути.

Пошкоджений хлоропровід

В споруді вже давно немає жодного вікна. Там, де вони б мали бути, встановили орієнтовано-стружкові плити та мішки з піском. Та попри це, станція продовжує роботу - забезпечує питною водою частину Донецька й Макіївки, Ясинувату та підконтрольну Україні Авдіївку.

- Нашим людям важко: біля дому стріляють, на роботі стрілять. Постійна небезпека, – говорить Володимир Ляшенко, головний інженер Донецького управління «Води Донбасу», яке знаходиться на окупованій території. Звідти здійснюється безпосереднє управління ДФС.

Обстріл, зупинка станції, ремонт, відновлення роботи, обстріл… - з цього складається життя на Станції протягом останніх трьох років. Вона зараз працює лише на половину потужності. Кілька водогонів пошкоджені ще з 2014 року, й відремонтувати їх поки неможливо. Траса, якою працівники щодня дістаються на фільтрувальну станцію, розбита снарядами.

- Домовленості є, але ризик все ж існує, - розповідає Володимир Ляшенко. - Їдеш на авто і петляєш, як на американських гірках, щоб оминути вирви від снарядів. Часто на трасі валяються нерозірвані боєприпаси. Водію потрібно бути дуже уважним, особливо зимою. А сніг ще й замітає це все.

Коли проїзд абсолютно неможливий, дорогу розчищають сапери.

- А буває, поїхала бригада на роботу - і по дорозі починається стрілянина, наші опиняються між двох вогнів, – продовжує Ляшенко, який сам не раз потрапляв під артилерійський обстріл. - Водій газує, щоб швидше доїхати - так безпечніше, ніж повертати назад.

На Донецькій фільтрувальній станції місія ОБСЄ облаштувала камери відеонагляду. На одному з відео видно, як сторони обмінюються снарядами, які, наче комети, пролітають неподалік від станції. Спалах – розрив. Володимиру Ляшенко важко пригадати дні, коли обстрілів не було. Стріляють щодня - з більшою чи меншою інтенсивністю.

Вночі на станції працює близько десяти людей, вісім з яких - жінки: технологині, хлораторниці, машиністки насосної станції. Коли починаються вибухи, вони вже навіть не тікають в укриття. Територія станції велика, до бомбосховища потрібно ще добігти. Воно розташоване на невеличкому підйомі.

- Якщо можливості заховатися у безпечне місце немає, дзвонять до нас, а ми в СЦКК на обидві сторони: українську та російську. Там намагаються це припинити, хоча б на деякий час. Людям треба сховатись, - продовжує Ляшенко. – Був випадок, коли куля влетіла до приміщення вахтерки. Жінці прошило наскрізь плече в пальто, але тіла не зачепило. Це були міліметри. Що казати про людей, якщо сторожовий пес на одному з підрозділів компанії вирив собі під будою окоп.

Екстремальний ремонт

У розпал бойових дій на сході, 10 червня 2014 року, територія насосної станції неподалік від села Семенівка, розташованого в трикутнику між Краматорськом, Костянтинівкою і Артемівськом (нині – Бахмут), потрапила під обстріл. Двоє працівників «Води Донбасу», Галина Семичева та її син Максим, загинули на робочому місті. Снаряди влучили у три напірних водогони, уламки пошкодили трансформатор, лінії електропередач та споруди насосної станції. Канал «Сіверський Донець-Донбас» зупинився.

Зруйнований трубопровід каналу Сіверський Донець - Донбас

З усіх тридцяти управлінь компанії «Вода Донбасу» хотіли зібрати одну велику бригаду й полагодити водогін у непідконтрольному Україні селищі. А по факту - відновити водопостачання в усій Донецькій області. З одинадцятитисячного колективу комунального підприємства добровольців знайшлось лише п’ятнадцять.

Ігор Юдін і його бригада «екстремальних добровольців» рушили відновлювати водопостачання.

– Приїхали, побачили лише кров і впечене в асфальт жіноче волосся. Вони вийшли з насосної, якраз коли прилетів снаряд, – говорить про загибель колег під Семенівкою Юдін, невисокий жвавий чоловік з утомленим поглядом. Вже пройшло три роки, але ця картина в нього не стирається з пам’яті. Йому близько п’ятдесяти. Інженером у «Воді Донбасу» працює вже півжиття. Три року тому він став директором Красноармійського управління. Це близько 70 км від Донецька.

Ігор Юдін, директор Красноармійського управління "Води Донбасу" на своєму робочому місці

Роботи в Семенівці нагадували сюрреалістичне відео. Три трубопроводи насосної станції, розташовані під горою, підносяться до неба, стелячись у повітрі, наче натягнуті дроти діаметром у два з половиною метри. В небі біла каска, куртка з написом «Вода Донбасу».

Внизу «ополченці», тобто -російські гібридні війська, які чомусь вирішили «охороняти» комунальників від української армії. Трохи північніше, на краснолиманському повороті, - українські солдати, які обмінюються розжареним металом із російськими бойовиками.

– Ми були як на долоні: нас бачили як одні, так і інші. Йдеш по трубі і чуєш, як над тобою свистить усяке різне, – пригадує Юдін.

Після кількох днів запеклих боїв між ЗСУ і російськими гібридними силами інженер не витримав: сіли в УАЗик, виставили великий білий прапор – і рушили до наших, щоб пояснити ситуацію.

– Їхав кілька хвилин, дуло танка дивилось прямо мені в очі. Вам не зрозуміти, скільки було життя в цих кількох хвилинах. А білий прапор позаду, не знаю, захистить чи ні. Я проїжджаю – ліворуч, дивлюсь, «ДНР» з автоматами бігає, їду далі – українська сторона… І ти не знаєш, що зараз станеться.

Щойно УАЗ зупинився, Юдіна одразу завели на блокпост, а танк зробив кілька пострілів.

– Чж-чж-ччжуууххх, – відтворює звуки танка. – Бетонний блок підстрибує і падає на місці. Вуха заклало. Солдат дає мені випити води, каже, треба.

Перші двадцять хвилин, розповідає комунальник, запеклі крики в обличчя: «Ти - сєпар». Далі тихіше, тихіше.

– Потім просто з хлопцями почали нормально розмовляти. Питаю: «Ви ж стріляєте?» Відповідь: «Ну, ми». Тут мій колега дістає телефон, показує фото розірваної в усі боки труби.

Пошкоджений напірний трубопровід. Фото випадкове.

- Танкіст: «Я трохи вцілив». І що, будеш про це писати? – раптом скептично питає Юдін. – Те, що ми робимо, стосується життя кількох мільйонів. А в той час вода нікому не була потрібна, крім мирних жителів.

Зрештою, ми домовилися із ЗСУ, щоб по нас і по трубах не стріляли.

Напірні трубопроводи каналу

Арочний перехід трубопроводів каналу через залізничне полотно

Ми працювали лише вдень. Вночі спалахи від зварки нікому не подобаються.

- Коли ми працювали, нас не «поливали». А от коли ми поверталися на ночівлю, то «ДНРівці» залишились біля водопроводу. Приїжджаємо, а там все розбито, і потрібно ремонтувати по-новій, – згадує Юдін. Хоча жартома зізнається: почасти полюбив обстріли. Каже, якщо чути, значить можна визначити, куди летить. Зрештою, водогін тоді так і не доробили.

Запчастини з Донецька

Центральні ремонтно-механічні майстерні – одне з управлінь компанії. Там виготовляють обладнання і запасні частини водогінних і гідротехнічних споруд для потреб «Води». Головний офіс у Донецьку. Коли потрібна деталь, управління її виготовляє й відправляє на потрібну ділянку. Так було до окупації. Зараз найбільша проблема – блокпости.

Вийшовши надвір, Юдін підпалює цигарку, смачно затягується. Кількома метрами далі на нас дивиться скелет напіврозібраного трактора, наче доісторичний мамонт, якого ніяк не можуть привести до ладу.

– Є! Вдалось! – із телефоном біля вуха тішиться головний інженер Красноармійського управління Віталій Чорний. – Провезли!

– Це сталось! – саркастично здіймає очі до неба Юдін.

Кілька місяців тому в одне з водосховищ влучив снаряд і потопив важливу залізяку від гідровузла. Сьогодні новеньку деталь, вироблену в ремонтно-технічній майстерні, вдалось переправити з Донецька на підконтрольну Україні територію. І це – нелегко.

Вантажівки можуть перетинати лінію розмежування. Проїжджають офіційно через прикордонну й фіскальну служби обох сторін. А неофіційно необхідно домовлятись – із ЗСУ окремо, з бойовиками «ДНР» – окремо.

- «ДНР» кажуть: ні фіга не пропустимо, податки куди платяться? А вони йдуть в Україну. З українського боку: «Сєпари щось везуть», – говорить Чорний. Тоді починаються дзвінки знайомим бійцям із проханням пояснити на блокпостах, навіщо ми це робимо і чому це важливо.

Провезти через блокпости необхідні деталі чи обладнання інколи допомагають міжнародні організації. Для очищення води Донецька фільтрувальна станція потребує реагентів. За словами Володимира Ляшенка, частину хімічної сполуки з української території допомагає завести «Червоний Хрест», іншу частину постачає Росія.

- Зв'язок з частиною компанії по інший бік фронту ми не втрачаємо. Та це й неможливо. Нема зв’язку – не буде води, – міркує Віталій Чорний. - Якщо з лінією електропередач набагато простіше – перебурив опору, відрізав і пішов в інший напрямок, то з водою таку обвідну модернізацію зробити дуже складно. Лише на рівні розмов, але й то… Це все потребує багато грошей.

Багато – сума невідома. Проте лише для приведення в хороший стан магістральних водогонів на Донеччині, за словами голови Донецької військово-цивільної обласної адміністрації Павла Жебрівського, потрібно близько трьох з половиною мільярдів гривень. Роботи заберуть від двох до трьох років.

Безвихідь

Частина працівників Донецької фільтрувальної станції жили у селищі Крута Балка. Сьогодні воно майже повністю в руїнах, тож деякі працівники станції винаймають житло в Ясинуватій та інших містах поблизу.

Та попри всі небезпеки, сильні працівники тримаються своєї роботи. За словами генерального директора «Вода Донбасу» Олександра Євдокімова (головний офіс знаходиться на українській території), на Донецькій фільтрувальній станції нині працює близько сотні осіб, а перед війною їх було не набагато більше - 125.

– Тут немає чого ловити, – говорить Віталій Маковський, начальник дільниці на Красноармійській фільтрувальній станції, що за кілька кілометрів від Покровська. Коли в 2014 році впали перші снаряди на Карлівку, для майже ста вісімдесяти місцевих жителів новою домівкою стали два бомбосховища на території станції. За тиждень після перших обстрілів бойовики «ДНР» пригнали автобус і вивезли частину людей до Донецька. Решта, через тиждень, залишили фільтрувальну станцію та виїхали в глиб України до Покровська. Згодом сюди зайшли українські війська, а з ними й ті, хто залишив домівки.

– Немає можливості виїхати. Якби була, кожен би виїхав, – каже Ірина Маковська, дружина Віталія. Вона - хімік, стежить за якістю води. - Раніше маршрутки ходили цією трасою кожні 20 хвилин. Тепер ні. Це діра, зона відчуження, – з безвихіддю в голосі веде далі Ірина.

– Якщо є квартира десь біля Львова, нормальна робота, все, ми були б там. Усе б залишили. Навіть не продавали б тут нічого. Не глухі і не забиті, – всміхається Маковський. – Просто бракує грошей. Дядьку майже п’ятдесят, кому він десь потрібен? Але дуже хочеться поїхати, подивитись. Наше покоління втрачене. Тому що нічого хорошого воно вже бачити не буде. Напевно.

Директор Красноармійського управління Ігор Юдін на питання, чому він досі працює, промовчавши кілька секунд, відповів по іншому: «Чому хлопці в окопах сидять? Там же не всі за гроші. Так сталось, що це співпало з роботою».

***

Канал Сіверський Донець-Донбас і Донецька фільтрувальна станція внесені до Мінських угод як стратегічні об'єкти життєзабезпечення регіону. Вони повинні перебувати в демілітаризованій зоні.

18 грудня 2017 року Міністерство закордонних справ Росії заявило про відкликання російських представників Спільного центру з контролю і координації припинення вогню. У Росії заявили, що їхні представники СЦКК нібито «стикалися з серйозними труднощами через позицію української влади». Українська сторона вважає, що відкликання російських офіцерів із СЦКК «свідчить про бажання росіян зруйнувати контроль припинення вогню». В ОБСЄ вважають, що СЦКК відіграє важливу роль у реалізації Мінських домовленостей, адже йому доручено сприяти повному припиненню вогню та здійснювати загальну координацію робіт із розмінування.

Від початку війни дев’ятеро співробітників «Води Донбасу» загинули, ще дванадцятеро були поранені. Більшість – під час ремонтних робіт.

Допоможіть Текстам. Дайте відповіді на питання з нашої анкети. Це допоможе нам розвиватися зберігаючи редакційну незалежність. Щоб перейти анкету клікайте сюди.

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!