Драма про життя і смерть. Фільм "Кіборги" проігнорував канони жанру, але від цього лише виграв

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 5473 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 03/01/2018Дата публікації

Фільм шокує з перших кадрів, з перших діалогів, які є в ньому найціннішими. І це не просто діалоги з інтелектуального трилера. Ці діалоги – наче голоси кількох «Україн», які представляють герої фільму: «свідомого» заходу, «робітничого» сходу, інтелігентської столиці, космополітичного офіцерства, ідеалістичного покоління «Y»…

Дивився: Дмитро Рибаков

Цей фільм побудований саме на діалогах, а не на сюжетному стовбурі, як прийнято в класичному голівудському екшені, що став зразком для пострадянського воєнного кіно («Дев’ята рота» Бондарчука, «Война» Балабанова). Це перший шаблон, який розірвали режисер стрічки Ахтем Сеїтаблаєв та сценаристка Наталя Ворожбит.

У перерві між боями бійці говорять про всі болючі теми сучасної України, та й самі бійці - це українці різного походження і з різними історіями, які б у мирний час ніколи не зустрілися. Серед них немає лише байдужого до війни, аполітичного і відверто декадентського прошарку, представників якого, ясна річ, і не могло бути в ДАПі.

Діалоги поціляють у самісіньке серце. Часом це вдалі жарти, але без «солдафонства». Це сміх, який пригнічує страх, допомагає змиритися з побутовими негараздами – холодом, кепським харчуванням, антисанітарією.

Не пригадую іншого українського фільму останніх років, де було б стільки дотепних діалогів, стільки прихованих смислів, майстерно упакованих сценаристом на тлі невигадливого, доволі прямолінійного сюжету.

Один з постерів фільму

Це фільм із посмішкою крізь сльози. Він спричиняє перезавантаження розуму завдяки «некомфортними» запитанням, показує, яким вивернутим на спід є світ довкола тебе.

Другий шаблон, який руйнують «Кіборги»: це кіно, яке більше не оповідає історію одного головного героя. Тут немає центрального персонажа, на якому тримався б весь сюжет.

Поліцентричність – незвичний підхід «Кіборгів» як для повноекранного кіно. Тут кожен герой, навіть присутній у кадрі не епізодично, є по-своєму головним. Ба більше, свого головного героя обирає сам глядач – на власний смак і розсуд, і це вже підтвердила дискусія у соціальних мережах.

Це не фільм про комбата Серпня (його роль виконує В’ячеслав Довженко), як видається більшості. Не про Мажора (Макар Тихомиров), як переконана друга за кількістю частка аудиторії. Це однаковою мірою й історія контрактника Суботи (Андрій Ісаєнко), й простакуватого Старого (Віктор Жданов), і відчайдушного Гіда (Роман Ясіновський). Це історії кожного з тих, хто опинився у бетонних джунглях ДАПу через свідомий вибір, а не лише за повісткою.

І, нарешті, третій, не менш важлиий шаблон, який відкинули творці «Кіборгів». Це кіно – не екшн, не бойовик, як очікували практично всі, хто чекав на кінолегенду про оборону ДАПу. Це не нова «Дев’ята рота» від «плюсів», які, до речі, готують чотирисерійну телеверсію фільму.

Це класична драма. Дуже глибокодумний діалог кількох поколінь патріотів, ба навіть, повторюся, кількох «різних Україн». А в дечому це й спроба «почути Донбас»…

Це суто постмодерністський спосіб розповісти про війну як пограниччя життя й смерті. Неначе дегустація шматка реальності без приправ. Без зайвого меседжа, який треба відчитати після перегляду фільму.

Про фільм можна сміливо сказати: «іди і дивися»… Бо історія кіборгів – це справжній «літопис» нової України. Це краще, що будь-коли виходило в нас на великі екрани.

ДАП і київські вітрини

Пригадую, як у серпневі дні 2014-го, під час Іловайська, я відвідував шкільний ярмарок в одному з київських торгових центрів. Це був час, коли у френдстрічці вже почастішали повідомлення про загибель то одного, то іншого знайомого. Мені кинулося в очі, якими далекими для переважної більшості відвідувачів призовного віку були фронтові новини. Наскільки безтурботним було дозвілля відвідувачів галереї бутіків, що сновигали довкола з яскравими брендованими пакетами.

На їхніх обличчях було годі побачити хоча б проблиски сумніву в тому, що життя й далі плине у звичному ритмі. Іловайськ, Дебальцево, ДАП – все це так далеко від гламурних вітрин… Далеко – бо на шляху гібридної інтервенції уже постали реальні прототипи Мажорів, Марсів, Серпнів, Субот…

Вони зустріли ворога на лінії ДАПу й не дали війні докотитися до затишного столичного торгового центру, пройтися рейдом бутіковими галереями, влаштувати «Метро-2, 3, 5, 20»...

Фільм «Кіборги» нагадує глядачам саме про таку реальність, яка почала вже потроху забуватися. Це фільм про те, хто і чим пожертвував заради нашого спокою й добробуту. Щоб такі, як я, батьки спокійно збирали дітей до школи, купуючи крам на шкільних ярмарках.

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!