Київська Опера показала осучасненого Фауста

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 5964 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 08/12/2017Дата публікації

У Національній опері України відбулася прем’єра (третій показ) опери видатного французького композитора Шарля Гуно “Фауст”. Осучаснюється обстанова. Перша сцена - розчарування Фауста, наміри покінчити життя самогубством - не традиційний (особисто мені вже набридлий) темний кабінет, а обстанова розкішного офісу в стилі хай-тек. Та й сам сучасний Фауст виглядає чи то комп’ютерником, чи офісним службовцем.

Автор: Лана Самохвалова

За сто років це десята постановка Фауста на українській сцені. І гріх вашій оперній душі, якщо в ютубі ви досі не набрали арії Фауста у виконанні покійного Анатолія Солов’яненка, або арію Валентина у виконанні Миколи Мокренка. Втім, який би оперний скарб не містився в інтернеті, він ніколи не замінить живої реальної вистави. А ця постановка, переосмислення драми у більш модерних декораціях, була однією з найбільш розкішних.

Національна опера реалізувала усю свою майстерність і в балеті, музиці, обстанові, й акторській грі

Якщо бути точним, то ця вистава вперше була створена понад десять років тому італійським режисером Романом Кораді. Але тоді, попри очевидний успіх, її вважали занадто сміливою і затримали в репертуарі ненадовго. А в дні святкування 150-річного ювілею відбулося її повернення на столичну сцену, або так зване «прем'єрне поновлення».

Я знаю, що кожен з композиторів, хто хоч якось доторкнувся до великого твору Ґете (увертюрою, кантатою, чи написанням опери) за життя автора, завжди переживав за те, як сприйме твір сам Ґете. А вчора, слухаючи цю напрочуд мелодійну оперу, я запитувала себе, що б сказав про це француз, автор найкращого музичного втілення середньовічного сюжету, Шарль Гуно. І чомусь переконана, що він би був дуже задоволений. Скажу більше: якби великий французький оперник побачив, то сказав би так: виявляється, я писав це саме для Києва...

Разом з усім залом, який зустрічав артистів подібно футбольним фанам, що зустрічають свою команду після перемоги, він би здивувався тому, як майстерно українські артисти переспівали ці арії, куплети, хорові пісні, і те, якими захопливими є танці (балетна частина оперної вистави могла б претендувати на окремий сюжет).

Двома реченнями нагадаю сюжет. Фауст - історія про, кажуть, реального персонажа (доктора, викладача 16 сторіччя, алхіміка, астролога, мага), який уклав угоду з дияволом, продав йому свою душу в обмін на молодість, успіх та красу… "Фауст" - це з одного боку простий сюжет про жагу безсмертя та спрагу повноти життя, а також ціну, яку людина готова за це заплатити. Але сюжет виявився дуже магнетичним, бо є десятки відомих та не дуже відомих музичних творів та й літературних інтерпретацій.

Україно-італійська постановка в органічний спосіб поєднала тему кохання, середньовічної інтриги обов’язку та почуттів (брат Валентин – Петро Приймак – проклинає сестру), тему релігійності: компромісів та відносин із Сатаною, покути, можливості спастися.

І в мені тут говорить не лише інерція кулика, який хвалить саме свої театри. Зовсім ні.

Знаєте, яка для мене найцікавіша знахідка вистави? Коли Маргарита молиться у своєму розкаянні перед розп’яттям, і... у зали перехопило дух, бо з самого розп’яття до неї сходить Христос. Дуже хочеться потрапити на виставу ще в січні, щоб просто розгледіти цей момент. З одного боку: як режисеру вдалося так створити не велике і не маленьке розп’яття, і при цьому якесь невагоме. Бо Спаситель сходить якось легко, ніби і не живий артист. Ця сцена - Христос, який сходить до Маргарити, це втілений у музиці та пластиці образ Божого милосердя.

Але не лише це... Вся сценографія та костюми — чудові. У чому власне новизна? Автори дуже обережно обійшлись із самим твором. Тобто там все на місці. Всі арії, каватини, куплети. Але дещо змінюється, осучаснюється обстанова.

Перша сцена - розчарування Фауста, наміри покінчити життя самогубством - не традиційний (особисто мені вже набридлий) темний кабінет, а обстанова розкішного офісу в стилі хай-тек.

Та й сам сучасний Фауст (Микола Шуляк) виглядає чи то комп’ютерником, чи офісним службовцем. І така офісна обстанова із підвищенням робить цей простір дуже зручним для Мефістофеля (Андрія Маслакова). Мефістофелю зручно підійти до гіпотетичної жертви з будь-якого боку, так само, як наше власне життя — постійний простір для битви світла та темряви.

Не буду переказувати сюжет чи лібрето, вони відомі. Зауважу лише, що окрім основної лінії спокушання Маргарити (Лілії Гревцової), її страждань, каяття та повернення за нею Фауста, це нанизування сцен міського життя, зустрічей військових, внутрішніх битв проти підступів Сатани стає якимось чудовим карнавалом.

Причому карнавалом, який розважає на лише звуком, але й фарбами. Завдяки художнику по костюмах Ганні Іпатьєвій кожна вистава перетворюється на сезон театральних мод, на розкішний показ, де жоден наряд масової сцени не повторює інший і кожен хочеться розглядати окремо.

Кожен камзол для чоловіка — окремий витвір, кожна сукня городянки — різнокольорові шовк, фатин та менш нарядні тканини поєднуються у найдивовижніших фасонах. Тож зачаровано ми йдемо і за звуком і за картиною, стежимо і за головними героями і за міським середньовічним життям.

Сцену Вальпургієвої ночі, куди ж без балу Сатани, може дозволити собі не кожен театр, а лише той, де є балет. Наша опера цю перевагу використала на всі сто, це була чудова постановка. Фактично самодостатній сюжет балу Сатани.

Остання сцена у в’язниці, коли Фауст на прохання Мефістофеля намагається забрати Маргариту з в’язниці та її спротив (куди йде Фауст — зрозуміло, в темряву, але Мефістофель хоче забрати із собою і жінку) дуже яскрава.

Це битва світла та хаосу виражена і в музиці (Маргарита ніби постійно промовляє молитву) і в пластиці. Маргарита помирає, але тут чути голос ангелів - "врятована", що має символізувати, її шлях — у світло. Потім лібрето, Фауст продовжує земний шлях. Так ніби йому залишене право на покаяння.

Чи це можливо?

Не знаємо. Але придумані Гуно та оспівані нашими артистами духовний пошук, боротьба зі спокусами, пристрастями, повинні залишати простір для дії Небесного милосердя. Правда ж?

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!