Фільм “Будинок “Слово”. Чому Сталін вирішив поселити наших письменників в елітному кооперативі?

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 3499 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 04/12/2017Дата публікації

Хто з жителів будинку “Слово” випивав із консервних банок? Кого з колег недолюблював Хвильовий? Стрічка занурює глядача в атмосферу Харкова 20-30-х років. На тлі автентичного відеоряду оживають голоси Хвильового, Сосюри, Йогансена та інших квартирантів, які читають свої листи, жартують, дискутують між собою чи обговорюють події “богемного” життя тогочасного Харкова. Актори озвучення розігрують ряд живих сценок - відомих епізодів із реального життя героїв фільму.

Дивився: Роман Кулик

Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний, Майк Йогансен, Михайль Семенко, Михайло Яловий, Микола Зеров та багато інших - усі вони загинули в 30-х. Для молодшого покоління вони - розмиті уривки зі сторінок підручників, зрідка - класики української літератури. Проте, не вдаючись у деталі, це вирізані з масової свідомості постаті, пам’ять про які вижила завдяки зусиллям купки інтелектуалів.

Будинок “Слово”,наш час, вид з коптера

Повернути в публічну площину пам’ять жертв “Розстріляного Відродження” - таку амбітну мету поставив перед собою режисер документального фільму “Будинок Слово” Тарас Томенко. Ідея створити стрічку про відомий харківський будинок, збудований для українських літераторів та митців, виникла у нього ще 5 років тому, але кон’юнктура була несприятливою. Тому почати виробництво стрічки вдалось лише після Революції Гідності.

Щоби підготувати достатню кількість матеріалу для сценарію, Томенко, поетеса Любов Якимчук та консультанти фільму (поміж яких відома дослідниця літератури 20-х років Ярина Цимбал) провели серйозну роботу з архівними документами. Чорновий варіант сценарію мав аж 450 сторінок.

Його довелося скоротити до 45 сторінок, прийнятних для хронометражу документального кіно. Вони трансформувались у 81 хвилину фільму з унікальними кадрами хронік (хоча фахівці та історики вже встигли знайти у фільмі кілька неточностей).

“Будинок “Слово” цікавий і тим, що є одним із перших фільмів постреволюційного часу, запущених у виробництво за кошт Держкіно. Весь кошторис картини склав 1.2 мільйона гривень, із яких 800 тисяч - гроші платників податків. І це саме той кейс, коли не соромно за вироблений на бюджетні гроші продукт, оскільки цінність фільму для суспільства й культури важко переоцінити.

Після прем’єри стрічки розгорілась невелика дискусія щодо доцільності обраної Томенком теми. Адже мешканці будинку “Слово” були до деякої міри колаборантами більшовиків, які окупували територію УНР. А Куліш і Хвильовий узагалі брали участь у боях з армією української держави.

Більшість митців “Слова” були ідейними комуністами, які змогли реалізовувати свій творчий потенціал в умовах короткочасної політики українізації. Проте задля справедливості варто сказати, що підлість комуністів, жахи Голодоморів і сталінських репресій відкрили багатьом із них очі.

У підсумку внутрішній конфлікт і розчарування в обраній ідеології зламали Хвильового, довівши до самогубств. А той же Куліш - був розстріляний в урочищі Сандармох, як і значна частина інших мешканців “Слова”. Цей факт реабілітує їхні помилки і колаборацію - принаймні у моїх очах.

Місце розстрілу української інтелігенції в урочищі Сандармох 1937-го року.

Але повернемось до самого фільму.

Історія будинку так і просилась на екран. Це перша апробація нової технології більшовиків з контролю за “неблагонадійними елементами”. Адже набагато простіше вести оперативну роботу, коли літературна еліта, творці нового пласту україномовної культури, потенційні “буржуазні націоналісти” - знаходяться під одним дахом, під “ковпаком” НКВС.

Хвильового почало заносити на доріжку критики партії? Сосюра закидає курсу Сталіна масовий голод селянства? Не проблема: чекісти мали велику кількість агентів усередині кооперативу “Слово”, вони прослуховували телефони й тримали руку на пульсі. Тож проводити блискавичні рейди і арешти для них було вельми простою справою. Врешті, мешканці 66-ти квартир будинку “Слово” зрозуміли, що цей зовні привабливий "рай" для них збудували лише як тимчасову в’язницю у підвалі голодного людожера.

Структура фільму - це прогулянка квартирами будинку і знайомство з їхніми жителями. Творці стрічки занурюють глядача в атмосферу Харкова 20-30-х років через кадри тогочасних кінохронік, світлин та цитування творів мешканців 66-ти осель.

Це досить своєрідний документальний фільм. У ньому мало оповідача, який зазвичай формує хребет стрічки. На тлі автентичного відеоряду оживають голоси Хвильового, Сосюри, Йогансена та інших квартирантів, які читають свої листи, жартують, дискутують між собою чи обговорюють події “богемного” життя тогочасного Харкова. Актори озвучення розігрують ряд живих сценок - відомих епізодів із реального життя героїв фільму, що додає фільму динамічної подачі матеріалу й ще глибше занурює у відтворений зліпок тогочасної епохи.

Меморіальна дошка на будинку “Слово”

Початок стрічки рясніє більш оптимістичними і грайливими текстами, тоді як ближче до фіналу тональність наративу стає драматичнішою, відображаючи розчарування основних героїв фільму, їхню розгубленість, втрату орієнтирів та жах від усвідомлення пастки, до якої вони втрапили.

І слід відмітити, як відповідально команда стрічки підійшла до показу контексту, формування історичного тла, на якому розкривається історія “Слова”.

Часто дослідники розглядають літературу цього пласту авторів у відриві від реалій, логіки великого ланцюга подій, як абстрактну творчість “поза політикою”. Натомість в “Будинку “Слово” систематично згадують ключові етапи політичного життя СРСР. Тобто - етапи посилення терору партії, і те, як це вплинуло на Україну та героїв фільму.

Ефект від фільму був такий, що глядачі маленької зали “Сеанс” у Жовтні стоячи чекали завершення титрів фільму. Бо ж титри відкривались списком мешканців будинку “Слово”.

Незавдого до прем’єри стрічки, на ефірі радіостанції “Голос Свободи” Тарас Томенко так сформулював основну ідею і меседж цього фільму:

“Грубо кажучи, більшість українців не знає цих письменників і не зможе відрізнити обличчя Йогансена від Підмогильного, наприклад. Тому наше завдання було повернути цих людей в український простір”.

І “Будинок “Слово” зробив свій якісний внесок у цю справу. Принаймні, я одразу після фільму кинувся перечитувати твори героїв фільму - а цього творці стрічки й добивались.

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!