Велика виборча революція. Що таке голосування за відкритими списками і як це зменшить корупцію

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 3829 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 22/11/2017Дата публікації

Вибори за відкритими списками, боротьба за які в Україні безуспішно триває багато років, отримали нарешті шанс стати реальністю. 7 листопада, день у день через 100 років після штурму Зімнєго, Верховна Рада прийняла за основу новий Виборчий Кодекс, який обіцяє революційні зміни у виборчій системі країни. Втім, щоб ці зміни втілилися в життя, потрібно, щоб документ був прийнятий в цілому і підписаний президентом. Оскільки за основу він прийнятий мінімально можливим числом 226 голосів, і позитивний результат вразив навіть самих авторів законопроекту, його подальша доля не обіцяє бути легкою.

Автор: Тарас Шамайда

Що таке Виборчий Кодекс

Проголосований законопроект №3112-1 – це фундаментальний документ обсягом 437 сторінок.

Він має замінити одразу 5 нинішніх законів: «Про вибори Президента України», «Про вибори народних депутатів України», «Про місцеві вибори», «Про Державний реєстр виборців» та «Про Центральну виборчу комісію».

Виборчий Кодекс регулює питання всіх виборів в Україні і всього, що пов’язане з виборами – агітації, реклами, виборчих комісій, фінансування, контролю і таке інше. Перша версія цього документу написана ще в 2008 році, зареєстрована у 2010. Попри позитивні висновки Венеційської комісії і ПАРЄ, Кодекс так і не було ухвалено ні перед виборами 2012 року, ні перед позачерговими виборами 2014-го. Причина – брак політичної волі депутатів, які вважали невигідною для себе закладену в Кодексі виборчу систему.

В 2015 році проект Виборчого Кодексу в підкоригованому вигляді зареєстрували нинішній спікер Андрій Парубій і депутати Леонід Ємець (Народний Фронт) та Олександр Черненко (БПП). І саме цей документ зараз проголосовано за основу.

Найцікавішою і найважливішою в ньому є дев’ята глава, яка регулює вибори до Верховної Ради України. Її зміст цілком відповідає зобов’язанню, яке взяли на себе 5 фракцій Ради, що створили в кінці 2014 року правлячу коаліцію. Це пункт 1.1. розділу VI Коаліційної Угоди:

"Відмова від змішаної (пропорційно-мажоритарної) виборчої системи та запровадження пропорційної виборчої системи виборів до Верховної Ради, за якої виборці матимуть можливість голосувати за конкретних кандидатів у багатомандатних виборчих округах (пропорційна система з відкритими списками)".

Єдиний нюанс: в угоді було передбачено виконання цього пункту ще в І кварталі 2015 року. Зараз маємо IV квартал 2017, а проект лише щойно пройшов перше читання. Тим часом, наступні вибори вже не так далеко – в 2019 році, і від того, за яким законом вони відбудуться, значною мірою залежить якість наступного парламенту.

Після впровадження відкритих списків має стати значно менше політичної корупції, а саме - підкупу виборців (чи роздачі їм пайків, як на фото) і купівлі місць у партійних списках

Як обиратимуть парламент

Зараз Верховна Рада обирається за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. Половина Ради, 225 депутатів, обирається у 225 одномандатних округах – хто посів перше місце на виборах, здобувши відносну більшість голосів в окрузі – той і депутат.

Інша половина, тобто ще 225 депутатів, обираються за т. зв. закритими партійними списками у загальнодержавному багатомандатному окрузі, тобто, по всій країні. Виборець голосує за довжелезний список кандидатів однієї з партій, але не має можливості змінювати розстановку кандидатів у цьому списку. У парламент потрапляють списки тих партій, які здобули не менше 5% голосів по Україні. Депутатами стають їхні кандидати, починаючи з першого номера і до того номера в списку, на проходження якого вистачає поданих виборцями голосів – у черговості, визначеній з’їздом партії.

Новий кодекс пропонує все це змінити: мажоритарні округи скасувати зовсім, запровадивши суто пропорційну систему виборів з відкритими списками. Що це таке, і чому зміна виборчої системи важлива – читайте тут:

"Без перевиборів Ради по «відкритих списках» в країні нічого не зміниться"

Отже, згідно зі статтею 338 проекту Кодексу «Систему територіальної організації виборів депутатів складають:

1) єдиний загальнодержавний виборчий округ;

2) виборчі регіони;

3) територіальні виборчі округи (у тому числі закордонний виборчий округ);

4) виборчі дільниці».

«З метою висування списків кандидатів у депутати загальнодержавний виборчий округ поділяється на 27 регіональних виборчих округів».

Ці округи в більшості випадків збігаються з межами областей, але є кілька винятків.

По-перше, Київ поділено на 2 виборчих регіони – Правобережний і Лівобережний. При цьому, до Правобережного включається також і закордонний виборчий округ (тобто, всі виборці, що голосуватимуть за кордоном).

По-друге, так само на 2 регіони (з центрами у Дніпрі і Кривому Розі) поділена Дніпропетровська область.

І по-третє, Крим, Севастополь і Херсонщина об’єднані в один Південний виборчий регіон.

Всі 450 депутатів обиратимуться за пропорційною системою, яка, окрім усього іншого, дозволить обрати повний склад парламенту, попри окупацію частини території.

Кожна партія має право на загальноукраїнському з’їзді висунути список кандидатів у єдиному загальнодержавному окрузі (загальнодержавний список). З-поміж кандидатів, включених до цього списку, з’їзд партії висуває не менш ніж по 5 кандидатів у кожен із 27 багатомандатних територіальних округів.

Кожен кандидат із загальнодержавного списку має бути обов’язково віднесений до одного (і не більше) з регіональних списків. Таким чином, партія має висунути в загальнодержавному окрузі і розподілити по територіальних округах не менше 135 кандидатів і не більше 450 (остання цифра дорівнює числу місць у парламенті). У кожній п’ятірці (як у регіональних, так і в загальнодержавному списку) має бути не менш ніж по 2 кандидати кожної статі. Таким чином, число жінок (як і чоловіків) у партійному списку становитиме не менше 40%.

Партія визначає черговість (номери) розташування кандидатів у загальнодержавному та регіональних списках, але тепер ця черговість не буде визначальною для потрапляння кандидата в парламент. Нова виборча система надає вирішальне слово виборцям.

Виборець зможе проголосувати не просто за партію, яку він підтримує, але і за одного із кандидатів цієї партії в її регіональному виборчому списку. І тим самим збільшити шанси саме цього кандидата отримати депутатський мандат. У кожному з 27 виборчих регіонів, таким чином, відбуватиметься не лише змагання між партіями, але й конкуренція за голоси виборців між кандидатами всередині списку кожної партії. Саме виборці у підсумку визначатимуть, хто з партійних висуванців отримає омріяний мандат, а хто -

ні.

Можливості купівлі «прохідних місць» у вождів партії, диктату цих вождів всередині партій, застосування адмінресурсу та підкупу виборців, порівняно з чинною системою, різко зменшаться. Кандидати будуть зацікавлені у якомога тіснішому спілкуванні з виборцями, а партії отримають стимул для внутрішньої демократії і розбудови мережі місцевих організацій.

Нова система голосування і підрахунку

Кожен виборець отримає в день голосування бюлетень із двома рядками тексту «Підтримую виборчий список політичної партії за порядковим №» та «Підтримую кандидата у народні депутати України від цієї політичної партії за порядковим №». Тільки замість звичного квадрата, в якому треба ставити хрестик чи галочку, в кінці рядка стоятиме трафарет (як на поштовому конверті).

Так виглядатиме бюлетень, за виборчим Кодексом

У трафарет після першого рядка виборець впише число, яке відповідає номеру обраної ним партії. Число має бути двозначним, і якщо порядковий номер партії менший від 10, то першою цифрою в трафареті має стояти 0. Це потрібно для того, щоб не було фальсифікацій через дописування замість цього нуля у порожнє місце іншої цифри.

У трафарет після другого рядка виборець зможе вписати так само двозначне число з номером кандидата у регіональному списку тієї ж самої партії, за яку він проголосував вище. Втім, виборець має право і не заповнювати цей другий квадрат. Тоді вважається, що він підтримує весь регіональний партійний список, а не конкретного кандидата.

На кожній дільниці буде перелік усіх партій з номерами й інформаційні плакати цих партій з регіональними списками їхніх кандидатів.

Після голосування на кожній дільниці рахуються спочатку голоси, подані за кожну партію, а потім – голоси, подані за кожного кандидата в регіональному партійному списку.

Як ділитимуть мандати

Право на розподіл мандатів матимуть лише ті партії, які отримають понад 4% голосів у межах України.

Виборчий бар’єр застосовується у більшості країн з пропорційною системою. Його призначення – не допустити в парламент маргінальні, регіональні та технічні партії, а також не допустити подрібнення парламенту на безліч дрібних фракцій.

Отже, всі 450 мандатів розділять пропорційно отриманим голосам між тими партіями, що здобудуть понад 4% голосів. Спочатку ЦВК поділить суму поданих за всі такі партії голосів на число мандатів, тобто на 450, і отримає так звану виборчу квоту – число голосів, необхідних для здобуття одного місця в парламенті. Відповідно, з кожного регіонального списку потрапить до парламенту стільки депутатів від партії, на скільки цілих виборчих квот ділиться число отриманих нею голосів.

Наприклад, по Україні 5 партій подолають виборчий бар’єр у 4%, і сума голосів за них становитиме 13,5 мільйонів. Тоді виборча квота становитиме 30 тисяч голосів. Скажімо, в Полтавському територіальному окрузі партія А отримала 200 тисяч голосів, або 6,66 виборчих квот. Значить, 6 кандидатів з її регіонального списку стануть депутатами. Партія Б, за яку в цьому окрузі віддали голоси 125 тисяч людей (4,17 квоти) отримає 4 мандати, а партія В, за яку проголосували 35 тисяч (1,17 квоти) – один мандат.

Хто ж саме стане цими шістьма депутатами від партії А? Ті, хто посядуть перших 6 місць за кількістю голосів виборців (у порівнянні з кандидатами від тієї ж партії А в тому ж Полтавському окрузі). При цьому, скажімо, найпопулярніший кандидат може здобути 40 тисяч голосів з цього списку, а шостий із обраних – 1 тисячу. Але цей шостий кандидат також стане депутатом. А, наприклад, кандидат від партії В, який здобуде 10 тисяч голосів, але посяде друге місце в списку своєї партії, мандату не отримає. Бо вся партія разом назбирала голосів у цій області лише на один мандат. Так само не отримає мандату кандидат, який щедро «засіяв» усю область і зібрав, скажімо, 50 тисяч голосів, але його партія не здолала бар’єр у 4% по Україні.

Ці деталі виборчої математики наведені для того, щоб спростувати міф про те, що буцімто нова виборча система – це «майже мажоритарка». Нічого подібного. Це суто пропорційна система, де голосування відбувається за партійні списки, і голоси діляться між партіями, але водночас система орієнтована на виборця і саме виборець визначає, хто з партійних кандидатів йому більше до вподоби.

До речі, цікаво, що до завершення голосування буде невідомо, скільки саме депутатів представлятимуть ту чи іншу область. Бо це залежить не лише від числа виборців у цій області, але й від їхньої активності - тобто, від явки на дільницю. Тому ті регіони, де явка буде вищою, мають шанс отримати більше мандатів. Так само зрозуміло, що, оскільки більшість виборців з окупованих територій навряд чи зможе проголосувати, представництво Донецької й Луганської областей буде значно меншим, ніж зазвичай, а представників Південного територіального округу визначать здебільшого симпатії виборців Херсонщини, і кількість цих представників також буде меншою, ніж якби голосував і Крим.

Що ж відбувається з дробовими залишками виборчої квоти? Наприклад, отими 0,66 партії А, 0, 17 партії Б і 0,17 партії В на Полтавщині? Вони не губляться, а збираються з усіх територіальних округів у загальноукраїнську скарбничку партії. І тут віддаються кандидатам у загальнодержавному списку, які не здобули мандатів у територіальних округах.

Таким чином, місце у загальнодержавному списку все ж матиме вагу. Бо якщо у першій десятці партії А в округах не перемогли кандидати №№ 5 і 8, вони майже гарантовано стануть депутатами за рахунок цих залишків. Але на кандидатів, скажімо, №№205 і 208 цих залишків не вистачить – до них черга отримувати "бонусний" мандат не дійде.

Ось чому вище було сказано, що можливості купівлі прохідних місць у вождів не відпадуть зовсім, а лише різко зменшаться. Кандидати, розташовані на самому початку загальнодержавного списку популярної партії, отримають мандат майже гарантовано. З іншого боку, і самим вождям захочеться очолити списки. До того ж, відвертий продаж місць у найпомітнішій частині списку може негативно відбитися на підтримці всієї партії. Та й голосуватиме за це з’їзд, делегати якого в умовах нової системи думатимуть більше про перспективи у власних областях, а не про те, як допомогти вождям продати місця.

Місцеві вибори

Для виборів обласних рад, а також міських рад усіх міст, де проживає понад 90 тисяч виборців, діятиме така ж система, як і до парламенту. Тільки обиратиметься в місцеву раду, звісно, значно менше, ніж 450 депутатів.

Для районів, міст, де менш ніж 90 тисяч виборців, а також для сіл і селищ діятиме мажоритарна система відносної більшості, але округи будуть багатомандатні. Скажімо, місто, де склад ради становить 30 депутатів, поділять на 10 трьохмандатних округів. Виборець матиме один голос, а депутатами стануть ті три кандидати, які наберуть найбільше голосів в окрузі (незалежно, від різних партій чи тієї самої, чи взагалі самовисуванці).

Сільських, селищних, міських голів обиратимуть в один тур. Достатньо буде зайняти перше місце. Але у великих містах, як і зараз, буде два тури, якщо в першому турі жоден кандидат не набере 50%, або не випередить найближчого суперника хоча б на 20%. Така система діятиме в містах, де понад 90 тисяч виборців.

Що зміниться ще

Серед інших новацій Кодексу – обов’язкове навчання і сертифікація претендентів на членство у виборчих комісіях, обмеження кількості політичної реклами на телебаченні (наприклад, заборона коротких роликів, а також обмеження верхньої межі загального часу, який може купувати партія на телеканалі).

Технічні проблеми

Як уже зазначалося, проект Виборчого Кодексу писався дуже давно. За ці 9 років українське законодавство дуже змінилося – відбулася судова реформа, створено об’єднані територіальні громади, запроваджено вибори старост, змінилися закони про медіа, про політичні партії і так далі.

Тому, щоб Кодекс міг запрацювати, в нього, не змінюючи суті проголосованої виборчої системи, потрібно буде внести тисячі правок. За бажання, зробити це можна впродовж кількох місяців, але лише за умови, що поправки подаватимуться не хаотично різними депутатами, а погоджуватимуться хоча б на рівні фракцій чи експертів з виборчого законодавства. Принаймні, саме до цього закликають депутатів Громадянська мережа «ОПОРА» та інші організації, які побоюються надмірної кількості правок - адже це може затягнути й довести до абсурду процедуру другого читання. Тим більше, що крім значних технічних проблем, Кодексу загрожують значно серйозніші політичні.

Політичні проблеми

Вочевидь, як Банкова, так і керівники багатьох партій не розраховували на те, що проект набере 226 голосів. Деякі депутати голосували за нього лише щоб показати свою прогресивність, а потім розвести руками: мовляв, я був за, але голосів не вистачило. Така поведінка депутатів, рішення президентської фракції про вільне голосування плюс бажання опозиції позбутися мажоритарки (хай навіть ціною немилих серцю багатьох опозиційних лідерів відкритих списків) і забезпечили потрібний результат.

Але це ще не значить, що ці самі 226 голосів будуть при голосуванні в цілому, особливо ж, якщо Банкова почне серйозно боротися проти законопроекту. Це цілком може статися, адже за новою виборчою системою президент і його адміністрація не зможуть ні розставляти потрібних кандидатів на одномандатні округи, ні розпоряджатися місцями у прохідній частині списку.

Протистояти спробам влади знову, як у 2012 і 2014 роках, провалити революційну зміну виборчих правил, може лише тиск громадянського суспільства, а також жорстка позиція західних держав. Щодо останнього можна не сумніватися – Захід зробить для підтримки реформи все можливе. І першим свідченням цього є чітка заява послів країн сімки про підтримку Виборчого Кодексу і важливість його доопрацювання й ухвалення в цілому.

Та попри вплив різних чинників, доля виборчої реформи залежить переважно від Петра Порошенка. А також від депутатів-мажоритарників, значній частині з яких насправді пройти до нової Ради за новою системою буде навіть краще, ніж за нинішньою мажоритаркою. Залишилося лише, щоб вони це усвідомили і підтримали Кодекс при голосуванні в цілому.

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!