Майдан безнадії. Як живе наметове містечко під Верховною Радою

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 2697 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 21/11/2017Дата публікації

Коли ходиш між наметами, часом починає здаватися, що ти потрапив до музею-репліки іншого Майдану. Того, який закінчився смертями на Інститутській. Але спроба відтворити минуле приречена виглядати сумно. Очі протестувальників втомлені війною й не дуже радісними постреволюційними подіями. Їм життєво необхідна наснага, тому намагаються повернути ту неповторну атмосферу чотирирічної давнини.

Роздивлявся: Сергій Клімович

В наметовому містечку на Грушевського чисто, протестувальники - охайні й організовані. Чимало з них (але не всі) виглядають щирими і чесними людьми. Я прийшов сюди рано вранці. На годиннику - половина восьмої ранку. Біля будівлі уряду чергує поліція. Проходжу повз неї, у напрямку перехрестя з Шовковичною. Бачу розділене навпіл наметове містечко і два кордони – поліції та протестувальників.

Зупиняюсь за кілька метрів від двох кремезних чоловіків у камуфляжі, які не пускають до табору інтелігентного з вигляду пенсіонера.

- Слухаємо!

- Хлопці! Тут така справа. Я з нею вже і до депутатів, і до органів звертався, і в Кабмін.

- Що у вас за справа?

- Та труять мене. Ртуттю. Вже не перший рік. То хочу про це вашому коменданту розповісти.

- Почекайте, доки підійде, його немає на місці.

Старий, похнюпившись, кудись іде.

Стою далі на тому самому місці. Розглядаю зблизька місце дислокації тих, хто поставив собі за мету скинути Порошенка, Гройсмана, Авакова (інших прізвищ не чути). Весь табір оточений секціями переносної огорожі. Раніше тут через кожні кілька метрів стояло по двоє-троє військовослужбовців Національної гвардії.

Навпроти парламенту стоїть неоковирна надувна біла шестигранна п'ятиметрова споруда, названа «медіа-центром». Ажіотаж навколо протестів ущух, і журналістів тут я не бачу. Соцмережі влучно назвали це одоробло "юртою", а військові - "сіською". Згодом, коли Аваков зняв оточення, надули ще дві. Всередині цієї споруди затишно, коли надворі дощить…

Вигляд з вікна «медіа-центру», який в народі прозвали "юртою" або "сіською"

По одному поволі виходять на ранковий моціон жителі наметів. Тут люди всіх вікових категорій: від майже підлітків до ледь не пенсіонерів. Жінок набагато менше, аніж чоловіків, але й ті мають на собі якийсь елемент військового одягу.

- Уявляєте! Не встигла вона поїхати, ще ліжко теплим було, як він привів вже іншу… - чую уривок балачки за ранковим чаєм, яку веде міцна молодиця у формі "Донбасу" із двома товаришами по зброї.

Загалом же, тут можна побачити купу типажів, до яких кияни звикли буремної зими 2013 – 14 років. Це і романтичні підлітки, у яких грає кров, і войовничо налаштована пристаркувата «національна інтелігенція», і ветерани справжні та самопроголошені, і люди, схожі на "аватарів"; тут також є професійні парторги від партій організаторів та бойові подруги революціонерів. Серед них чимало і щирих патріотів та активістів.

- На минулому Майдані я служив у Комендантській сотні, – говорить мені 37-річний вінничанин Василь. - До того працював на фірмі. Між двома майданами - теж, в охороні. Тут перебуваю з першого числа. Я вважаю, що ще хуже стало, ніж до 2013 року було. Бо долар виріс, а доходи существєнно не змінилися. Треба владу міняти, так. А військових тут досить.

Прапори, шеврони та плакати справляють враження, що тут зібралися ледь не всі громадські організації, у назвах яких є слова "АТО", "учасники", "ветерани", "майдан" тощо.

Типові назви: Внутрішній Корпус Батальйону "Донбас", Рух "Визволення", варіації назв з "Айдаром" тощо. На деяких шевронах видно емблеми ДУКу - добровольчого українського корпуса, організації, яка утворилася із «Правого сектора». ДУК про участь в акції офіційно не оголошував.

- Лише поміняли одну жопу на іншу, – гарячкує 30-річний Ян Федів. - Нема змін, реально немає ніяких змін! Я депутат Суходільської сільської ради. За три роки домігся того, що до мене не могли зробити за 15! Зокрема, встановили освітлення вулиць, відремонтували дорогу і почали чистити криниці. Заробляю бджільництвом. Здаю по три тонни (від 150 до 450 тисяч гривень, залежно від регіону, якості, розміру партії тощо – прим. авт.)

- Я тут з самого початку, з 17 жовтня. Живу у "кропивницькій палаті", яка у військовому таборі, ближче до метро "Хрещатик". Так разом і тримаємось. Ми приїхали сюди, бо підтримуємо ідею та вимоги Майдану. Ми не забули, як представники теперішньої влади стали на коліна у 2014 році і обіцяли, – обурено продовжує Ян. - Нічого з тих обіцянок не виконано. Олігархи були багаті, і стали зараз ще багатшими. А бідні стали ще біднішими.

Ян ніяк не оформив свою справу - навіть не зареєструвався як ФОП. Пояснює: якби ще й податки платив, то собі взагалі б нічого не залишалось (у більшості фізичних осіб-підприємців податок складає 5% - прим. авт.)

- Думаю, тут постійно присутня майже тисяча осіб, люди регулярно міняються вахтовим методом, - продовжує він.

На тлі решти явно виділяються дві групи: люди у новенькому, з голочки, чорному обмундируванні з соколом у піке і написом "Донбас", і різнобарвна мілітарі-публіка з зеленим скотчем на рукавах.

Рухаючись ближче до "серця революції", випадково опиняюсь у найвужчому місці табору. Тут закінчується вуличний паркан, який треба обходити кожному, хто йде з однієї частини до іншої. Тут скупчуються усі ті, хто хоче з боку готелю "Київ" потрапити до Ради. Повз мене постійно хтось іде, біжить, човгає або шкутильгає.

Не минає і двадцяти хвилин, як зі мною починають вітатися люди. Розумію, що моя позиція у стратегічній точці простору виглядає як ще один вахтерський пункт. Повноти образу додає моя непорушність і руки в кишенях (насправді вони просто змерзли).

Зі свого «посту» бачу цікавих персонажів - пару стареньких. Він - у потертому священницькому головному уборі з хрестом у долоні, вона тримає супутника під руку і співає українською псалом. Ця пара, здається, звично обходить периметр табору.

Чую уривок розмови:

- То він там був, а йому і сказали – можеш їхати додому, гроші тобі передадуть. Він і поїхав з казарми. – Біля мене зупиняються троє у різнотипних іноземних одностроях. Сивий чолов'яга з вусами продовжує: -

Сидить дома, чекає на зарплату за армію. А через чотири місяці виявляється, що прокуратура його шукає за дезертирство.

- А він що? – Питає його співрозмовник дрібної статури і середнього віку. – Бо я на пєрєдку теж чув так історії.

- А шо він? Знав, що зазвичай за таке платиться після суду чотири тисячі гривень штрафу. Взяв ці гроші та поїхав у Київ.

- Заплатив? – З цікавістю спитав ще один військовик, шукаючи щось в численних кишенях.

- Та яке там… Прокурор виявився "луганським", а суддя – "донецькою", то й кинули його до СІЗО. Просидів там чотири місяці. Доки ми не зібралися і не приїхали на суд.

Повз мене йдуть журналістка і оператор у дощовиках.

- З якого ви каналу?

- Руставі-2.

Грузини зупиняються за моїм правим плечем біля мобілізаційного пункту. До них по одному підходять знайомі. Приєднується і невисокий кавказець. На його шевроні - жовто-блакитний прапор поруч з хрестом святого Георгія на білому полі.

- О! А ти що тут робиш? – раптом відволікає мене від спостережень Інна Совсун, віце-президент Київської школи економіки, яка з колегами йшла транзитом у бік Кабміну.

- Репортаж пишу, – радію зустрічі з однокурсницею.

- Ну, пиши-пиши…

Дощ не вщухає, але стає світліше, і навколо більшає людей. Хтось повертається з ночівлі у місті, ще хтось щойно прибув, чимало людей просто вештаються.

- Вже сніданок давали? – питає в мене міцний приємний чоловік.

- Ні, здається.

Біля мобілізаційного пункту фотографуються побратими. Згодом ця світлина – куди ж без цього – оприлюднюється у Фейсбуці.

Бачу зі спини довготелесу фігуру Єгора Соболєва з національним прапором на плечах.

- Я сюди прийшов з госпіталю, де провалявся півроку, – розповідає мені 46-річний горлівчанин "Друг Тихий". - А туди потрапив з передової. Хребет пошкодило. Це мій другий Майдан. Попередній я весь простояв, у восьмій сотні був. До цього працював на шахті "Артемсіль". Але мене побачили по телевізору, подзвонили і заявили, що мене звільнено "без виходного пособія".

- Згодом я вивіз дружину з дитиною звідти на українську територію, – продовжує боєць. - В чомусь стало краще, в чомусь гірше. Наприклад, щось під нашим тиском зробили, а потім прийняли цей законопроект "Про ЖКГ", де буде пеня. Вона і раніше, у 1990-х була, але ж не такі відсотки! (Закон передбачає 0,01% на день, тобто 0,3% на місяць або 3,65% на рік – прим. авт.)

Повертаюсь на "своє місце". У повітрі - запах кулешу.

- Так! Військові направо, туристи наліво, – жваво керує процесом куховарка Тома.

Ті, кого назвали "військовими" (переважно це колишні службовці батальйону «Донбас»), вишикувалися у свою чергу і діловито почали брати по кілька порцій для блокпостів. А з іншого боку моментально сформувалася вервечка "туристів". Зблизька всі вони виглядали причепуреними вихідцями з Центральної та Східної України.

Щоби улеститися до Тамари, одні звертаються до неї ламаною українською, інші, дивлячись на це, кепкують про неминучу лагідно-сувору українізацію пролетаріату. Саме тут яскраво проступає певна сегрегація двох груп табору, яких умовно можна назвати "козаками" і "свинопасами".

- Моє цивільне життя закінчилось на початку 2015 року, – каже Юрій "Сундук", 34-річний молодик у чорному камуфляжі. - Мобілізувався я з "Донбасу" в середині 2016 року, відтоді допомагаю організації "Внутрішній корпус добровольців батальйону "Донбас"", яка продовжує боротьбу із внутрішнім і зовнішнім ворогом. Я тут з 17 жовтня у складі батальйону "Донбас".

- Ось такі стікери у нас роблять волонтери ("Я не ходжу у 5-й елемент", "Я не купую Рошен", "Я не їжджу на "Богданах""), - продовжує він. - Подзвонили: "Заберіть посилку з агітпродукцією". Навіть не знаю, хто це робить. А раніше я був торговим представником. На Майдані минулому не був.

(Також читайте замітку Як Ольгіно "втемну" організовувало реальних активістів у США на протести)

- С каждым убитым бойцом на Донбассе, – Юрій чомусь зненацька переходить на російську, - открывается плюс один магазин "Рошен". В данный момент я занят здесь, позже будем заниматься блокадой бизнеса олигарха Порошенко.

З ним погоджується і Володимир, 62-річний черкаський козак.

- Я тут з 17 жовтня. Он наші намети, козацькі. І підрозділ у нас козацький. Воював я у 24-й бригаді, на Луганському напрямку. Стояв і на попередньому майдані, у четвертій "козацькій сотні". До цього служив "в органах". На цьому майдані набагато більше військових, ніж на попередньому. За ці три роки майже ніяких змін немає. Та й майдан цей добився краплі поки що…

Куліш виявився вельми смачним - з сальцем, шинкою та цибулькою.

А через кілька днів один з лідерів протестів Михайло Саакашвілі оголосив, що 3 грудня протестувальники почнуть "народний імпічмент", якщо Порошенко не виконає їхніх вимог. Тепер це закон про імпічмент та створення антикорупційного суду.

Нагадаємо, що наметове містечко під Радою розбили 17 жовтня в рамках акції за «Велику політичну реформу»: зміну виборчого закону (ухвалений у першому читанні), обмеження депутатської недоторканості (депутати не розглядали) та створення антикорупційного суду (тривають дискусії навколо законопроекту).

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!