Блукаючий міномет. Від них пахло потом, пилом, пережитим страхом і полином. Репортаж із вилазки спецназа ЗСУ

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 11875 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 03/10/2017Дата публікації

"Сепар з'явився там, де має бути тихо. Працюємо наглухо", - четвірка, скуривши по останній, мовчки вийшла на стежку. Мовчки розтанула в сутінках... На позиції випили чай, з'їли вечерю, випили каву і вмили обличчя. Група не поверталася. Рації мовчали. Не було ані стрілянини, ані пожвавлення в ефірі. Мабуть, вирішили залишитися на днювання. Повернулася група в сутінках - з’явилися беззвучно, як привиди з туману. Спустилися в траншею, жадібно пили воду.

Автор: Олександр Шульман, спеціально для Текстів

Ми ведемо довгу позиційну війну. Країна звикла до заголовків типу: «Погіршення ситуації в зоні АТО», «53 обстріли за минулу добу», «Знову стріляли: троє поранених, один загиблий». Поки мирні міста читають ці новини, на фронті працює спецназ. На одну з вилазок пішов журналіст газети «Народна армія» Олександр Шульман, котрий готував черговий матеріал. З тексту зі зрозумілих причин прибрано дати і географічні назви, імена змінені. Залишилася суть - розповідь про війну і людей на лезі між життям і смертю.

Бойове розпорядження

Командирів на вечерю не дочекалися, тому картоплю з м'ясом дбайливо закутали в спальник, який після трьох куль навиліт ні на що інше все одно не годився. Група пила чай, похрумкуючи печивом. Один з бійців прокручував на екрані смартфона новини з «великої землі».

Фотографія заставочна.

Серед інших, трапилася і така: «По сообщениям пресс-центра штаба АТО, возобновились активные обстрелы украинских позиций».

І ще: «На Луганському напрямку російські найманці випустили 6 мін калібру 82 міліметри та застосовували автоматичний гранатомет і кулемет на підступах до Кримського. Загалом, за минулу добу незаконні збройні формування 16 разів порушили перемир’я. Поранено двох українських військових».

- У госпіталі вчора боєць помер, - похмуро сказав довгий, гостролиций Недорубов на прізвисько Сокира і додав:

- Схоже, будемо працювати. Добре, якщо не сьогодні…

Але все обернулося інакше. Які рішення роїлися в високих штабах - вони так і не дізналися, бо дійшли до них ці рішення в звичному і короткому бойовому розпорядженні, лаконічно відданому одним із старших офіцерів в місцевому польовому штабі спецури: «З'ясувати, що за х...ня, і доповісти».

Офіційно цю БР-ку, як називають на фронті «Бойове розпорядження» - основний документ на вихід, отримали тут же. Пробігши текст очима, командир групи - міцний, кругловидий, майже квадратний, з трохи розкосими очима, за що і отримав колись давно поганяло Самурай, мовчки примружив і без того вузькі очі.

- Ти чого так спохмурнів? - запитав його заступник, боєць з позивним Пан Офіцер. Він і справді хизувався офіцерськими погонами, хоча і не був найстаршим за посадою в групі. За ті роки, що я його знав, в нього побільшало зірочок на погоні і з’явився шрам біля скроні.

- Спохмурнів? Ні, що ти. Просто замислився. Їдемо додому, там обмізкуємо. Ознайомся, - простягнув він роздруківку.

Мешкала група з шиком - світло, вода, був навіть котел опалення в будинку. Кімната виглядала як щось середнє між гардеробом модниці в стилі «мілітарі» і невеликим арсеналом.

Під ліжком біля входу круглились складені в три ряди темно-зелені протитанкові міни ТМ-62. Посеред проходу між ліжками громадилися ящики з патронами. На тому ліжку, на яке мені вказав командир групи, лежали гранати. Запали, на щастя, викручені. Спроба прилаштувати рюкзак під ліжко успіхом не увінчалася - там були складені одноразові гранатомети РПГ-18, «Мухи». Загалом, ночівля мала бути в буквальному сенсі слова «на пороховій бочці».

Обстановка для мене звична. Та й багатьох хлопців я знаю давно, з початку війни. У кімнаті панував піднесений настрій - група збиралася в місцевий кінотеатр. Коли увійшли командири, на них подивилися без особливої шанобливості, як часто і буває.

- Де ви гуляєте? Квитки в кіно прокиснуть...

Але замість «здоров» Самурай припинив жарти коротким:

- Всім ша. Кіна не буде.

Щось у голосі командира було таке, від чого звичайне напівжартівливе обурення навіть не виникло. Тільки вічно всім незадоволений Сокира пробурчав:

- Ну ось, як завжди... А я тільки виправся-випрасувався, - але жарт не підтримали.

Самурай шумно видихнув і, обвівши поглядом своє напружене воїнство, повів гладко виголеним підборіддям:

- Пане Офіцер і Сокіл - будьте ласкаві, пройдіть в мою канцелярію.

Сокіл мовчки відсунув недопиту чашку з чаєм і піднявся. Сокола я знав з літа 2014. Зовні - типовий дрібний «пацан з району», з манерами чи то базарного щипача, чи то записного клоуна, такий собі щуплий-верткий, наче звитий з дроту і шарнірів відчайдух - але ось очі ... Очі нещадного, холодного вбивці його видавали.

За роки війни в короткому "їжачку" відчутно побільшало сивини, а очі пішли ще глибше під гострі брови.

Щільно причинивши двері, для чого довелося штовхнути під похідне ліжко напівпорожній рюкзак, Самурай розпочав нараду.

- Значить так, військові. На лівому фланзі завівся один сучий син з мінометом. Під'їжджає вночі або під ранок, вивалить з десяток мін і тікає. Наше завдання - це хуліганство припинити.

«Блукаючі міномети» - штука не нова. Зазвичай така сволота може сильно зіпсувати життя мешканцям опорного пункту. Стрілки - як правило, відчайдушно сміливі і вмілі хлопці - підкочують на пікапі, викидають опорну плиту, ставлять трубу і гатять в сторону супротивника.

Іноді поціляють, частіше - ні, але нерви псують сильно, заодно показуючи, хто в домі господар і чия в «сірій зоні» влада. Міномет цей - найчастіше 82-мм, щось типу «Підноса» або релікта Шавиріна. Реально його накрити вдавалося не так часто, як хотілось би.

Полювання на такого - справа азартна і потрібна. Тому спецназівці отриману інформацію переварювали довго - секунд 40.

- Живими брати? - подав голос Пан Офіцер.

- Або валити? - запитав Сокіл.

Самурай секунду зволікав.

- Напевне, ні. Не було вказівки брати живим. Що вони можуть розповісти? Хто вони такі і звідки приїхали до нас? Не цікаво. Прізвища-позивні командирів ми і самі знаємо.

Офіцер і Сокіл перезирнулися:

- А чому раптом він там завівся? Начебто ж тихо було, там і бригада тільки змінилася.

Самурай знизав широкими плечима:

- Тому і завівся. Промацують бригаду - змовчать або дадуть відповідь...

Сокіл кивнув головою:

- Так, є у них така звичка. Хамська, я б сказав.

- Безумовно, хамська, - підтримав Офіцер.

- Значить, валимо? - ствердно запитав Сокіл.

- Як вийде. Головне, щоб він перестав нерви псувати. Все, за роботу.

Зашелестіла карта, клацнула кнопка чайника. Запахло чорним міцним чаєм. Зав’язалася, а потім стихла коротка суперечка - кому і звідки йти. Місцевість була знайома, проповзана і стоптана вздовж і впоперек. Нарешті Самурай ляснув по карті засмаглою долонею:

- Так, ша. Працювати будемо двома групами. Зі мною Сокіл з напарником і Сокира. Офіцер - ти береш своїх ...

Той мовчки кивнув:

- Ясно. Беру.

Самурай коротко давав завдання, ледь торкаючись карти тонким гострим олівцем.

- Виходимо цією стежкою, все одно іншого шляху немає... Йдемо ось до цього будинку.

Перспектива плентатись давно відомою всім - і сепарам, і нашим, стежкою не надихала від слова «зовсім».

- А якщо виявлять? А якщо обстріляють? Там кожен кущик пристріляний...

- Вони рукожопі і не влучать. Хочеш прогулянку по мінах і розтяжках?

- Та вже... Не знаєш, що краще. А якщо вони влучать?

- Ну... Я вибачусь перед тобою. В крайньому випадку, візьму свої слова назад.

- Вмієш підбадьорити, командир...

Поставлену задачу до інших довели коротко:

- Сепар з'явився там, де має бути тихо. Піхота хвилюється. Працюємо наглухо.

Повисла коротка пауза. Напруга відчутно згустилися, здавалося, навіть повітря затверділо. Всі чекали слів командира: «На вихід ідуть...».

Ці слова зазвичай відсікають тих, хто йде, від тих, хто залишається. На тих, хто йде працювати і тих, хто болісно чекає. Чекає, коли оживуть рації. Чекає, коли з окопу на передку долетить по радіо-зв'язку: «Вийшли. Всі. Все гаразд». А іноді слова командира відокремлюють живих від мертвих.

Самурай, знаючи це, і будучи досвідченим командиром, говорив підкреслено спокійно, глухим голосом, як про звичну, сто раз роблену і навіть трохи нудну роботу:

- На вихід йдемо двома четвірками. Ти і ти - залишаєтеся вдома. Ти - йдеш з нами і сидиш у Шамана на КСП (командно-спостережний пункт - ред). Іншим даю на збори годину...

Збори проходили тихо і злагоджено, немов в людях миттєво включилася якась передбойова програма. Затвори зброї - шелест, брязкіт, клацання магазину, клацання запобіжника. Гранатомети - до машин, кулемет - туди ж. Пістолети - в кобури, гранати - в розгрузки, і потім - на свої давно звичні місця планшети, комунікатори, аптечки, турнікети, сумки, рюкзаки, біноклі, ракетниці, рації, магазини...

Самурай з Офіцером мовчки спостерігали за зборами. Нарешті, хтось з них неголосно сказав:

- Всім спати. Днювальний! Підйом о 4... ні, о 3:30. Відбій.

Здатністю засинати за наказом ці хлопці не переставали мене дивувати. Світло вимкнене, ліжка одночасно скрипнули, скреготнув присунутий до столу стілець днювального в передпокої - і стало тихо.

На нулі

Час виїзду призначили на світанкову годину, коли втомлюються вартові, коли неквапливо плине полями туман, і коли найменше чекають будь-якого гадства одна від одної воюючі сторони. Машини ще були вкриті дрібними краплями ранкової роси, коли загули мотори.

Групи займали місця згідно бойового розпорядження. Майже беззвучно відкрилися змащені ворота, авто вискочили з затягнутого масксіткою двору, ривком пішли вздовж вулиці і втягнулися в звивистий провулок.

Спецура виїхала на роботу.

Вартові бійці знали спецназівців в обличчя, тому ближні блокпости проскакували швидко, чуючи в спини побажання удачі.

На блокпосту новоприбулої бригади групу зустріли два автомати і один кулемет, що дивились прямо в лобове скло.

- А ну стій! Хто такі?

- Свої, свої.

Боєць в незвично чистому камуфляжі, з необвітреним невиспаним лицем був наляканий і злий.

- Недавно на фронті? - спробував налагодити контакт Сокира, але його обірвав нервовий вигук кулеметника з блокпоста:

- Не твоя справа! Куди прямуєте?

Самурай повернувся до сидячого позаду Сокола:

- Недружні якісь військові сьогодні. Ані тобі «доброго ранку» сказати, ані чаю запропонувати...

Сокіл, стиснувши тонкі губи, приготувався виголосити кілька міцних виразів, але тут втрутився Пан Офіцер. Його спокійний голос, сама манера розмовляти змусила витягнутися і одного, й другого вартового.

- Боєць, я вам дам хорошу і, до того ж, безкоштовну пораду. Якщо вам назвали пароль, і пароль правильний, не поспішайте обтяжувати проїжджих подальшими запитаннями. Може виявитися, що ви випадково дізнаєтесь те, що вам знати просто небезпечно. Тому, молоді люди, ми поїдемо. Дякую за службу.

Штаб батальйону розташувався там же, де сиділи попередники, і зовні нічим не відрізнявся від багатьох частин, що рясно набудовані по всьому тилу.

Комбат - щільний, навіть огрядний підполковник, нервував, палив і намагався здаватися спокійним:

- Знач так. Мої развєдоси театр знають поки що погано, а ви тут кожну грудку в обличчя... У мене вже один двохсотий - в шпиталі помер. Так що...

Самурай мовчки кивав, даючи виговоритися підполковнику. Начальник бригадної розвідки, що досі мовчав, подав голос з кутка:

- Нашу групу вчора на поверненні накрили, швидше за все ця б...дь. Десяток мін, у нас три поранені. Один поганий.

Впадає в очі, що цим явно бойовим і бувалим офіцерам на новому місці трохи незатишно. Пан Офіцер похитав головою, потім заговорив зумисно грубо:

- Так, а тепер не вдаємо з себе інституток на задвірках, яким погані пролетарії пропонують міньєт або по мордам-с. З яких дистанцій працюють? З яких азимутів? Як саме працюють? Прицільно або куди попало? Чим відповідаєте? Скільки разів накривали? Увечері чи вранці?

У комбата на щоках заграли жовна:

- Не забувайтесь... хто ви там за званням! - потім шумно видихнув і нахилився над новенькою картою. Далі розмова пішла конкретна, вже без підначок і жартів. Підводячи підсумки короткої наради, комбат відклав олівець. Знову закурив.

- Значить так. Висуваєтеся на нуль і спостерігаєте. Еліпси і все інше побачите самі. Мужики, реально - на вас надія зараз...

Самурай помовчав.

- Нуль - то нуль... Ви на мінус ходили?

Всі розуміли, що «нуль» - це передній край. А «мінус» - це або сіра зона, або, що частіше, тил ворога. Начрозвідки підняв голену голову:

- Ось якраз і сходили. Решта поки далі нуля не рухалися. Моїх візьміть з собою, нехай звикають.

Специ перезирнулися.

- Напевно, ми самі. Але… ні - давайте двох бійців з кулеметами.

Бригадні розвідники виявилися хвацькими хлопцями, які пройшли не одну ротацію на різних ділянках фронту. Це потішило.

Нуль зустрів ранковою спекою, безвітрям і настороженими бійцями в окопі. День минув тихо. Свіжі купчасті вирви від мін говорили про те, що луплять швидше сміливо, ніж прицільно. Міномет - 82-мм, про це свідчили хвостовики і дрібні уламки.

Ближче до вечора посиділи з ротним і взводними командирами, прикинули. Виходило, що під'їжджали або з боку розбитої станції і стріляли з покинутого будинку одного з чиновників-утікачів, або від ближньої ферми. Ферма стояла на пагорбі, і позиція там дозволяла бачити більше. У попередніх бійців давно свербіли руки її прибрати, але не склалося.

Звечоріло. Самурай вирішив висунути одну з груп на ферму.

- Хто піде?

Пан Офіцер, хитнувшись з п'яти на носок, мовчки витягнув і втягнув губи. Посміхнувся.

- Я піду. Ти, командире, з Сокирою і Соколом залишайтесь тут. І прослідкуйте, щоб ці діти не гатили в усе, що рухається - а раптом це ми? Виходимо в сутінках, сам розумієш.

Самурай, трохи повагавшись, кивнув:

- Добро. Зв'язок тільки в самому крайньому випадку...

Командир роти - немолодий уже офіцер, який повернувся до лав з початком війни і пройшов зі своїм взводом не одне пекло, потрапив у цю бригаду вже після шпиталю. Прийняв роту на формуванні і, за його власними словами, дечому встиг навчити хлопчаків-контрактників. Мружачи карі очі, показав короткопалою рукою:

- Ось там в мене два кулемети стоять, а ось тут я вчора трохи мін накидав. Так що йдіть обережно…

Четвірка, викуривши по останній, мовчки вийшла на стежку. Мовчки розтанула в сутінках.

Нічне полювання

У траншеї стало порожньо. Чергові періодично поглядали в теплик (тепловізор, - ред). На буржуйці посвистував, закипаючи, чайник. Починався найважчий час - час очікування.

Долетів звук пострілу, потім коротка черга. Ні, не те - це звичайні нічні звуки. Те, чого чекали - характерного котячого виття і тріскучих дзвінких розривів -

не було. Ніч йшла тихо, без зайвих ексцесів.

Випили чай, з'їли вечерю, випили каву і вмили обличчя. Група Офіцера не поверталася. Рації мовчали. Не було ані стрілянини, ані пожвавлення в ефірі, ані балачні на сепарських каналах. Мабуть, Офіцер вирішив залишитися на днювання.

Повернулася група в сутінках - з’явилися беззвучно, як привиди з туману. Спустилися в траншею, жадібно пили воду. Від них пахло потом, пилом, пережитим страхом і полином.

- Ну що там?

- Є свіжі сліди і від коліс, і від опорної плити.

Наступної ночі вийшла група Самурая і бригадні розвідники. Вирішили йти до ферми - від неї, судячи з усього, і працювали в останній раз, накриваючи траншею і намагаючись поцілити в бліндажі. Сокіл і Самурай залізли на горище, влаштувалися під дірявим дахом. Розвідники залягли на пагорбі за півкілометра від спецури.

Порухи в лінзі бінокля під ранок Самурай вловив навіть не оком - чуттям. Рух машини ледь помітний в світанкових сутінках. Пікап йшов осторонь від дороги, прикриваючись зеленкою (дерева, кущі, - ред.).

- У нас гості...

Сокіл, що влаштувався під самим дахом, показав - «бачу». Сокира, який влаштувався внизу, повів стволом кулемета. Самурай мовчки, але лайливо поворушив губами, зістрибнув вниз.

Звук мотора долетів і замовк - значить, машина зупинилася. Рахунок пішов на секунди. Часу практично не було - вони зазвичай, за словами піхоти, відпрацьовували свою десятку мін і відразу хутко кивали п’ятами. Відстань була цілком придатна для кулемета і снайперської гвинтівки, але надто велика для гранатомета, та й перепад висот...

Обернувшись, Самурай ледь не виматюкався в повний голос. Над заростями, надійніше будь-якої таблички «МИ ТУТ!!!», стирчала голова Сокири, чітко видима на тлі світанкового неба.

Одним кидком Самурай рвонув до нього. Придавив до землі, зашипів в вухо «Охрінів? Спалити нас вирішив?!». Сокира відбивався і явно прагнув довести відсутність злого умислу в демонструванні власної голови.

І тут долетів перший кашляючий сплеск - міномет подав голос. І майже відразу ж неголосно ляснув постріл. Сокіл, судячи з усього, не промазав - другого пострілу з міномету не було. Вже не криючись, Сокира схопився і крізь пролом в стіні вдарив - довго і розкотисто, цілячись в сторону ледь помітного клубу диму.

Сокіл вистрілив ще раз, потім ще. Збоку вдарили короткими, тріскучо-жалячими чергами розвідники - вони бачили мінометний розрахунок краще. Там, далеко, щось блиснуло, долетів гуркіт розриву, і ще через секунди долинуло ревіння двигуна - машина тікала.

Уся стрілянина тривала близько хвилини, як воно найчастіше і буває в таких випадках. Розбиратися з тим, якого біса Сокира ледь не зарубав всю операцію, Самураєві було ніколи, наздоганяти машину не було сенсу. Після такого феєрверку потрібно валити куди подалі - і робити це швидко. Але Самурай зволікав.

Час спливав. Рації мовчали. Сепари, мабуть, були в легкому шоці. Наші слухняно тримали режим радіомовчання. Сокіл зсипався з горища швидко і беззвучно. Його напарник виник поруч - так само мовчазний і швидкий. Вся четвірка була готова піти, розвідники клацанням рацій підтвердили «живі, готові до руху».

Але щось не давало Самураєві вимовити команду і зробити крок. Час спливав.

І тут, як з ланцюга зірвавшись, вдарили два кулемети з позицій нашої роти. Били безладно, але самовіддано. Вилазити під цей шквал не хотілося, причому абсолютно. Втім, вогонь ущух так само швидко, як і почався.

- Чого це вони?

- Це у них... нервове - майже процитував хтось фільм «В бой идут одни «старики». І всі розсміялися.

Підійшли розвідники. Самурай підняв голову. У темному небі одна за одною гасли зірки. Світало.

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!