Хакнути Америку не вийшло. Як Конгрес і бюрократи відучили Трампа любити Путіна

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 3350 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 20/09/2017Дата публікації

Як конгресмени та прокурори виховують американського президента. Чому він не здатен виправдати сподівань російського колеги. І чим закінчилася перша фаза американо-російської дружби.

Автор: Леонід Швець

У своїх мемуарах «Що трапилось» про минулу президентську кампанію кандидат від демократів Хіларі Клінтон пише, що в Путіна на неї був особистий зуб. По-перше, тому, що вона мала зухвалість йому протистояти, по-друге, тому що вона – презирливо – жінка. До того ж, відносини Кремля з демократами Обами були зіпсовані, треба було шукати ключі до республіканців. І вони були.

Тобто, питання, нащо Путіну знадобився Трамп, має відповідь хоча б від зворотного: він дуже не хотів, щоби 45-м президентом США стала Клінтон. Але чому Трампу так припав до вподоби російський президент?

Що б не відбувалося, які б нові факти втручання Росії у виборчу кампанію у Штатах не було оприлюднено, навіть підписуючи закон про санкції проти Росії, Дональд Трамп жодного разу не те що поганого, навіть критичного слова не промовив про Путіна. Президент США ніби навмисне підіграє підозрам про таємний зв’язок з Кремлем.

Трам, Путін і «позитивна хімія» між ними

Броманс через океан

Якщо тимчасово винести за дужки такий зв’язок, розслідуванням наявності якого зараз зайнятий спеціальний прокурор Роберт Мюллер, можна припустити дві версії, прагматичну і психологічну, що доповнюють одна одну.

Прагматичну неодноразово озвучував сам Трамп - як під час виборчої кампанії, так і пізніше. 14 серпня 2016 року кандидат від республіканської партії виголосив: «Я думаю, я би дуже добре порозумівся з Путіним».

8 вересня він повторив цю тезу: «У мене будуть дуже-дуже добрі відносини з Путіним», додавши: «Я впевнений, що ми здатні укласти не просто добру, а велику угоду для Америки і для Росії». «Мати добрі стосунки з Росією – це гарна справа, а не погана. Лише нерозумні люди можуть вважати, що це погано», - з твіттера 7 січня.

А в перші ж дні президентського терміну Трампа прес-секретар Білого дому Шон Спайсер сказав, що США знайдуть спільну мову з Росією, «тому що він чудово вміє укладати угоди». Тобто, Дональд Трамп вважав, що в нього вийде те, що не виходило у слабака-попередника: домовитись з Владіміром Путіним найкращим для Сполучених Штатів чином. Хто проти?

Таке саме уявлення про характер взаємних відносин розділяли і в Москві. 25 січня, виступаючи у Держдумі, міністр закордонних справ Сергій Лавров ніби повторив Шона Спайсера: «Знаємо, що Трампа вважають майстром укладати угоди, але Владімір Путін теж вміє домовлятись». Два майстри мали сісти і про все домовитись, зняти всі проблеми, накопичені через бездарність та лиху волю попередньої команди Білого дому.

Прагматизм спільних очікувань посилювався за рахунок взаємної психологічної приязності лідерів. Вони заочно обдаровували один одного компліментами. «Сильний» лідерський стиль Путіна Трамп ставив у приклад Бараку Обамі. «Яскравість» Трампа нібито імпонувала Путіну.

Скептична Хіларі вважає, що мільярдер, який її переграв, просто мріє про ту майже безмежну владу, якою користується хазяїн Кремля, і заздрить йому. Але удвох вони, декому мріялося, наведуть лад у всьому світі. Недарма Держдума із демонстративним захватом зустріла перемогу Дональда Трампа, а про реакцію Кремля прес-секретар президента Дмітрій Песков сказав: «Гуляли три дні, рвали баяни».

Росія не приховувала своєї готовності до великої угоди з новим президентом. І, як нещодавно довідалися журналісти BuzzFeed, уже в березні в Держдепартамент був направлений російський дипломат із документом, що містив пропозиції з повної нормалізації відносин по всьому колу проблемних питань. До персональної зустрічі президентів улітку мали відбутися контакти керівних фігур США та Росії з дипломатичних, військових відомств та спецслужб, з тим, щоби Путину і Трампу залишилось лише вдарити по руках.

Але з цього нічого не вийшло. І не тому, що американський президент не хотів. Він дуже хотів. Про це свідчить, наприклад, те, як у травні він, на наступний день після звільнення нелояльного директора ФБР Джеймса Комі, радо привітав у себе в Овальному кабінеті Сергія Лаврова та російського посла Сергія Кісляка. І вихвалявся, що позбувся людини, яка розслідувала російське втручання у вибори.

Під час особистої зустрічі у Гамбурзі 7 липня американський президент був просто душкою, затягнувши перемовини на дві години замість запланованих сорока хвилин. Між лідерами, за словами держсекретаря Рекса Тілерсона, навіть встановилась «позитивна хімія». Хімія була настільки непереборна, що вже під час вечірнього прийому для гостей Великої двадцятки Трамп втік з призначеного за столом місця, підсів до Путіна і годину з ним про щось розмовляв. Американці про це дізнались із жахом: про що йшла мова, знає, окрім президентів, лише російський перекладач.

Власне, це і є предметом серйозної стурбованості в США: ніхто достеменно не знає, що у Трампа з Путіним за «броманс» (від англійських ‘brother’ та ‘romance’), і чи немає за зовнішнім боком їхніх відносин іншого, таємного. Адже це дало б Кремлю важелі впливу на американського президента, по суті, перетворюючи його на російського агента.

Що скаже прокурор

Відкрито про те, що вербування відбулося, було заявлено у так званому «досьє Трампа», документі, який BuzzFeed опублікував у січні, ще до інаугурації. Публікація досьє, яку підготував колишній британський розвідник Крістофер Стіл, викликала суперечливу реакцію.

Воно нагадувало добірку пліток, у тому числі - про компромат сексуального характеру, який нібито є у ФСБ на Трампа. Зверталася увага на контакти команди Трампа з росіянами під час виборчої кампанії, і на його стосунки з російськими олігархами - інформацію про їхні оборудки у Штатах він начебто передавав Кремлю. Зараз вже не видається дивним, що команда спецпрокурора Роберта Мюллера, кажуть, відпрацьовує серед іншого і дані, які назбирав Крістофер Стіл.

Градус підозри до нового президента і його команди підвищився після скандалу навколо Майкла Фліна, радника з національної безпеки. Салі Йейтс, що виконувала обов’язки генпрокурора, буквально кинулася у Білий дім, дізнавшись, що генерал Флін приховав під час спецперевірки дані про свої меркантильні контакти з росіянами. Це означало, що найвищий американський посадовець, відповідальний за національну безпеку, може бути шантажований росіянами і примушений працювати на них, якщо цього вже не відбулося.

Скандал супроводжувався постійними зливами інформації в американські ЗМІ про діяльність Фліна. "Розвідувальному співтовариству", як люблять казати у США, не подобалася налаштованість Трампа на дружбу з Росією. Не в захваті від такого повороту була і столична бюрократія, яка не проминала нагоди поділитися із пресою інформацією про Трампа та його команду.

Спочатку звільнили саму Йейтс, і лише згодом, пропрацювавши 24 дні, був відправлений у відставку Флін. ФБР почало розслідування. Невдоволений цим президент намагався вмовити директора бюро спустити справу на гальмах, а не зустрівши розуміння, звільнив і його.

Нещодавно Стів Бенон, звільнений радник зі стратегічних питань (процес невпинних звільнень – це єдиний налагоджений процес у нинішньому Білому домі), так от Бенон назвав звільнення голови ФБР Джеймса Комі найбільшою помилкою у сучасній політичній історії. Ступінь перебільшення тут дуже точно показує сприйняття того, що почалося далі, з людьми з найближчого до президента кола.

Оскільки Комі звинуватив Дональда Трампа в намаганні тиснути на процес розслідування російського сліду, обставинами зацікавились комітети конгресу: дуже вже був відчутний присмак Уотергейту, скандалу, коли Ніксон тиском намагався припинити розслідування щодо себе, за що й отримав, зрештою, імпічмент.

Міністерством юстиції був призначений спеціальний незалежний прокурор, який би довів «російську» справу до кінця, одночасно з’ясувавши, чи був протизаконний тиск на Комі. Таким спецпрокурором став Роберт Мюллер, попередник Комі на чолі ФБР, людина, про яку відомо, що на неї тиснути взагалі не може ніхто.

Коли Трампу стало відомо про таке призначення, він спересердя накричав на генпрокурора і голову Мінюсту Джефа Сешнса, назвавши того ідіотом, оскільки Сешнс ще на початку роботи проголосив, що відстороняється від розслідування російського втручання як людина, що працювала в штабі Трампа і не може бути об’єктивною. Важелі впливу Білого дому на розслідування тим самим було втрачено.

Якщо на першому етапі небайдужість 45-го президента до росіян була предметом пильної уваги преси, яку він звинувачував у необ’єктивності і брехні, і непрямо – справою ФБР, то вже з травня цим активно і відкрито зайнялись конгрес та група спецпрокурора Мюллера. Причому Мюллер, до величезного незадоволення Трампа, судячи зі складу залучених до слідчої групи фахівців найвищого рівня, має намір глибоко вивчити найделікатніше – бізнес мільярдера.

«Йдіть за грошима» - перевірений принцип слідчих. Вже з’ясувалося, наприклад, що під час виборчої кампанії представники Трампа намагалися поновити призупинений проект будівництва Трамп-тауер в Москві через вихід на російське керівництво. Повні та остаточні результати роботи людей Мюллера очікують ще дуже нескоро, але вже ясно, що вони не будуть нудними. Можна лише гадати про юридичні та політичні наслідки для президента і для Росії, але вони будуть обов’язково.

Конгрес тут головний

Тим часом, конгрес вирішив не чекати, до чого може довести «позитивна хімія» лідерів Сполучених Штатів та Росії, і антиросійські санкції було оформлено законодавчим чином. Вони стали частиною закону «Про протидію ворогам Америки», де Росія позначена таким ворогом поруч із Північною Кореєю та Іраном.

Ще до зустрічі з російським президентом Трампу було відомо, що такий законопроект готується, і це не могло не стримувати голову Білого дому на перемовинах в Гамбурзі. Майже одноголосна підтримка обох палат конгресу виключила варіант вето. Президент підписав акт, який забирає у нього право одноосібно визначати санкції та скасовувати їх стосовно Росії, щодо інших країн таке право в нього залишається. Про що б зараз не домовилися Трамп з Путіним, вирішувати долю санкцій буде конгрес.

Теплі почуття Дональда до Владіміра перестали бути небезпечним фактором зовнішньої політики Америки. Принаймні, ця небезпека нині сильно зменшена. Рішучий крок законодавців змусив деяких знавців американського конституційного права навіть казати, що Сполучені Штати тим самим довели, що по суті є парламентською республікою, і лише за формою – президентською.

Втім, і попередній президент, «слабак» Обама, примудрився передати привіт своєму наступнику і зробити свій внесок у боротьбу вашингтонської бюрократії і Конгресу з російським впливом. Ще 29 грудня минулого року він наказав вислати з країни 35 російських дипломатів та забрати у диппредставництва Росії у США кілька приміщень, караючи таким чином росіян за втручання у американські вибори.

Хитрість полягала в тому, що симетрична відповідь з боку Росії автоматично сварила би Трампа, якого на той час в Кремлі вважали «своїм», з Путіним. Російський президент не наважився на цей крок. А уже влітку, коли стало зрозумілим, що ставка на Трампа не зіграла, Путін розпорядився скоротити американські диппредставництва в Росії на рекордні 755 працівників, бо далі тягнути з відповіддю було б уже зовсім виявом слабкості.

Штати, у свою чергу, змушені були реагувати, і закрили три генеральні консульства Росії – у Сіетлі, Нью-Йорку та Хьюстоні. Москва відповіла тим, що відібрала у американських дипломатів дачу у Серебряному бору. Ескалація набрала незворотного характеру, дипломатичні відносини між країнами впали на найнижчий за сучасну історію рівень, про «велику угоду» можна було забути. Обамина помста спрацювала.

Йде лише восьмий місяць президентства Дональда Трампа, а політична система США, знана своїми стримуваннями та противагами, вже наочно вимуштрувала голову держави, який погано відчуває вашингтонські береги.

Чим завершиться цей процес виховання, поки що ніхто не може спрогнозувати. Але російська тема вже однозначно і дуже надовго стала в Сполучених Штатах надто токсичною, і в першу чергу - для голови держави.

Американці кажуть, що Бог береже Америку. Але ніхто не береже її краще за них самих.

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!