Державні гроші сільгоспвиробнику. Кому, скільки, для чого і чи потрібно

Державна підтримка сільського господарства в Україні має давні традиції та недобру славу. На початку 1990-х кожна посівна та збір врожаю потребували потрійної емісії грошей та обвалу курсу карбованця. Ця історія закарбувалась у пам’яті політиків, і таких масштабних грошових вливань з того часу більше не проводили. А після земельної реформи 2001 р. з’явились комерційно успішні приватні підприємства, які не потребували підтримки. Тим не менше, держава продовжувала підтримувати аграріїв, хоча й не так прямо та активно.

Безподаткове минуле

З 2015 року залишились два основні механізми допомоги аграріям через податкові пільги - фіксований податок та акумулювання ПДВ на спеціальних рахунках. З бюджету якщо й виділялися, то мізерні суми.

Підтримка надавалася підприємствам та фермерам, у яких доля аграрної продукції була не менше, ніж 75%.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку платили в залежності від виду діяльності від 0.05% до 1% від нормативної оцінки землі за 1 га. Наприклад, за ріллю чи пасовища – 0.15% оцінки. І був ще один вид підтримки – аграрії могли сплачений ПДВ переводити не до бюджету, а залишати собі на спецрахунках.

Тобто, грошей з бюджету не виділялося, але податки зменшили до мінімуму. На той час аграрна галузь давала зовсім мало продукції у порівнянні з металом чи хімією, тому податки від неї не сильно цікавили владу. В результаті галузь змогла піднятись - і ситуація докорінно змінилася.

За 7 місяців цього року аграрна галузь та продовольство дали 45% валютних надходжень від експорту товарів.

У 2016 році сільське господарство дало напряму 11.7% ВВП країни, у той час як вся переробна промисловість – 12%. Але ж велика частка промислової переробки та торгівлі пов’язана з аграрною продукцією.

З іншого боку, з’явились аграрні олігархи, які оперують сотнями тисяч гектарів землі, входять у списки Форбсу, володіють банками та можуть "купувати" чиновників та депутатів. Але вони так само платили мізерний фіксований податок і залишали собі ПДВ.

Тобто, сільське господарство стало провідною галуззю економіки України - і держава не може не розраховувати на вагомий внесок до бюджету. Та й податкові пільги успішним великим бізнесам викликають нерозуміння в інших платників податків.

Окрім того, пільги завжди дають можливість для ухиляння. Наприклад, продавати не аграрну продукцію, як аграрну - і отримувати ПДВ на спецрахунок. Або - весь прибуток від різних видів діяльності відносити на підприємство з фіксованим податком, та інші схеми.

Платять податки і отримують дотації

Але почалися реформи, чи, точніше, наведення елементарного порядку, і у 2015-16 роках під тиском МВФ все змінилося. Замість фіксованого податку був введений єдиний податок 4-й групі. Його ставка щороку зростає Так, для ріллі та пасовищ вона збільшилась від 0.45% нормативної оцінки землі у 2015 р. до 0.95% у 2017 р. І сама грошова оцінка збільшується.

ПДВ на спецрахунках у 2017 р. вже не залишають. Замість цього с/г виробникам надали фінансову підтримку з бюджету. Ця підтримка пропорційна сумі сплаченого ПДВ. Тобто, бюджет визначає загальну суму підтримки, всі претенденти подають заявки з розрахунком – скільки ПДВ сплачено до бюджету, простий розрахунок дає суму підтримки кожного.

Замість повної суми ПДВ виробникам зараховують якусь частину. Причому, до 50% можуть перерахувати птаховиробникам, решту – іншим с/г виробникам, окрім тих, хто вирощує зернові чи соняшник. На овочі, фрукти, м’ясо, молоко дають підтримку, на зернові та соняшник – ні.

Окремі суми підтримки призначаються покупцям с/г техніки українського виробництва.

Що це дає бюджету?

У розпорядженні сільгоспвиробників у 2013 році залишилося понад 13 мільярдів гривень (йдеться про спецрахунки ПДВ), у 2014-му – близько 20 мільярдів, а в 2015-му – понад 43 мільярди гривень ПДВ (Державна фіскальна служба України).

Сума 2015 р. завищена, бо виробники, відчуваючи кінець спецрахунків, намагалися укласти форвардні контракти на 2016 рік та сплатити за ними ПДВ, щоб залишити його собі. Але масштаб цифр зрозумілий.

Натомість, у 2017 році на підтримку с/г виробників бюджет передбачає 4.77 млрд. грн. Тобто, в рази менше, ніж було повернуто на спецрахунки в останні роки їхнього існування. І це при зростанні цін. Вся підтримка досягла 0.4% видатків зведеного бюджету.

Частина з цих 4.77 млрд має піти аграріям із так званого спецфонду, який наповнюється за рахунок конфіскованої у корупціонерів власності. У цей спецфонд цього року пішли і конфісковані гроші Януковича.

Але бюджетні плани не завжди збігаються з реальністю. За підсумками 9-ти місяців очікується виплата половини запланованої на рік суми.

А, наприклад, компенсацію за покупку української с/г техніки реально стали виплачувати лише у вересні – виплатили 727 тис. грн. Мізерні гроші.

Насправді, це не єдиний вид підтримки с/г виробників, але наймасовіший.

Окрім того, на 2017 р. заплановані такі виплати:

Фінансова підтримка заходів в агропромисловому комплексі - закладено 60 млн. грн

Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і догляд за ними – закладено 750 млн. грн

Здешевлення кредитів – 300 млн. грн

Фінансова підтримка тваринництва – 170 млн. грн

За 7 місяців виділено коштів - 0 грн 0 коп. за всіма цими програмами. Тобто, і суми незначні, і фінансування реального немає.

У 2016 році на здешевлення кредитів реально пішло 280 млн. грн, на підтримку тваринництва - 30 млн. грн.

Тобто, всі інші програми передбачають виділення дуже незначних коштів, до того ж, вони погано виконуються.

Окрім цього, виділяються гроші на наукові розробки (у 2017 р. заплановано 120 млн. грн, за 7 місяців освоєно 76 млн. грн) та на підвищення кваліфікації (19 млн. грн заплановано, 9 млн. грн освоєно). Все. Як бачимо, також гроші невеликі.

Як вони розподіляються?

Коли замість підтримки держава просто залишала виробникам ПДВ, ніхто не досліджував, кому скільки повернули. Бо ясно було – хто скільки заплатив, тому стільки й повернули.

Коли у 2017 р. держава почала підтримувати виробників частиною сплаченого ними ПДВ, громадськість зацікавилась, кому скільки дісталося.

І виявилося, що більшість коштів пішла великим платникам ПДВ, тобто -

великим виробникам. Наша Ряба, Гаврилівські курчата, Авангард, АПК-Інвест отримали основну суму підтримки, а невеликі підприємства на їх тлі отримали копійки.

Справа у тому, що коли скасували спецрахунки, то саме невеликі підприємства підняли галас, доводячи, що їм доведеться закритися, бо без повернутого ПДВ вони не зможуть отримувати прибуток та розвиватися. А той самий власник Нашої Ряби Косюк доводив, що його фірма прибуткова і без державних грошей. Підтримку ввели заради невеличких ферм, а найбільше отримали великі виробники, яким вона не так вже й потрібна.

А кому треба давати підтримку?

Згадується давній анекдот: якщо у лазні можна помитися тільки одній людині, а є двоє - чистий та брудний, кому треба дати таку можливість? Брудному – сенсу немає, знову забрудниться. Чистому – навіщо, коли він і так чистий?

Тут так само. Нікому не треба давати. Бюджетна підтримка – неефективне витрачання грошей.

Великі виробники мають змогу купувати закордоном краще обладнання, технології, матеріали, наймати фахівців. Їхнє виробництво не потребує підтримки, як чистий не потребує лазні.

Малі ферми часто не мають на все це змоги, технології та обладнання застарілі, без підтримки їм не вижити. Але навіщо підтримувати старі технології та неефективність?

Часто кажуть, мовляв, на Заході дрібний неефективний аграрний бізнес підтримують. Але мета підтримки – зберегти сільський спосіб життя, коли він не може витримати конкуренції з сучасними технологіями. Західні країни можуть собі це дозволити, бо мають ВВП на душу населення у 15 разів вище від українського, а аграрний сектор дає до 5% ВВП.

Основою багатства цих країн є хай-тек та інші сучасні галузі, для них невелика проблема - допомогти аграріям зберегти старий спосіб життя. Тим не менше, така підтримка не дуже допомагає, села все одно урбанізуються. Але в України немає для цього ресурсів, в Україні агарний сектор дає велику частку доходів країни, і немає чиїм коштом його утримувати.

Тому державна підтримка аграріїв не допомагає покращити економіку та соціальне життя країни. Невипадково гроші на цю підтримку виділяють все менше.

А як же бути дрібним фермерам?

Світ знає чимало способів, як їм отримати кошти та технології.

По-перше, це кооперація. На жаль, на відміну від дорадянських часів, вона абсолютна нерозвинута у селі. Об’єднуючи свої можливості та ресурси, фермери можуть наймати фахівців, оплачувати сучасні технології та обладнання, будувати свої елеватори, укладати вигідні контракти.

По-друге, це скасування мораторію на продаж землі. Це дасть можливість отримувати дешеві банківські кредити під заставу землі й інвестувати у підвищення ефективності.

Все це дасть значно більший ефект, ніж сьогоднішні кілька мільярдів бюджетної підтримки.

Держава могла б вкладати більше грошей у сільську інфраструктуру: дороги, енергетику, зв’язок. Підтримувати агарні кооперативи. Захищати від рейдерства. Припинити здирництво при реєстрації договорів оренди. Це була б суттєва допомога. А от виділяти гроші виробникам – найменш ефективний спосіб. Галасу від поділу багато, а користі для країни - жодної.

Від Текстів:

Читайте іншу думку щодо концепції розвитку сільгоспвиробників у книзі «Чому Азії вдалося» (тут ду-у-у-же спрощений переказ). У ній автор доводить, що успіх азійських країн, а саме Японії, Тайваню, Південної Кореї і Китаю почався з того, що держава за підтримки і тиску уряду США (крім Китаю) силою забрала землю у великих власників і порівну розподілила між дрібними фермерськими господарствами.

При цьому уряди запровадили ринок землі і надавали цим новоствореним фермерам різну підтримку: дешеві кредити, можливість зберігати продукцію на складах, учили ефективному землеробству і тому, як впроваджувати нові прибуткові культури тощо. За твердженням автора книги, з цього почався промисловий ріст у країнах, і такі гіганти, як Тойота, починали з постачання сільськогосподарської техніки дрібним фермерам.

Також читайте нашу статтю Сила землі. Три гектари забезпечують родині достойне життя і освіту дітей

бюджет економіка агропром село