У лютому 2015 року країну облетіла сенсація: на Поштовій площі у Києві відкрито унікальні археологічні знахідки. Кличко писав тоді у своєму Фейсбуці: "Той, хто не береже свою історію, не має майбутнього. Однозначно, ця унікальна знахідка має бути збережена". Тоді обговорювалася ідея зробити під Поштовою музей. Зараз ці ідеї поховані, артефактам загрожує знищення.
Автори: Дмитро Фіонік, Анатолій Король
Пам’ятаєте акцію «Україна без Кучми»? Владі було потрібно терміново зробити з Майдану обнесений парканом котлован. І його зробили під приводом реконструкції площі та будівництва «першого професійного торговельного центру “Глобус”». Будували похапцем у три зміни. Як завжди, археологи «заважали» будівельникам.
Розв’язка цього конфлікту виявилася драматичною: в одну з темних липневих ночей драглайн ущент знищив Лядські ворота і розкопані під час створення котловану конструкції Ярославового Валу (дерев’яні кліті).
Екскаваторник мотивував свій акт вандалізму класовою ненавистю до хлопчиків і дівчаток у джинсах та рукавичках, які щодня копирсалися на цьому місці. Ніхто не покараний і досі. У археологів не виникало сумнівів, що злодій діяв не з власної ініціативи.
Ця історія може повторитися в будь-який момент на наших очах. Міська влада готується до Євробачення, намагаючись довести до ладу всі недобудовані об’єкти на тих міських площах, де відбуватиметься свято. Одна з цих таких — Поштова площа. І знов будівельникам заважають археологи. Цього разу під загрозою дерев’яні квартали середньовічного Києва.
Точка неповернення
На початку 2015 року київським археологам пощастило. Під час будівництва підземного торговельного центру на Поштовій площі їм вдалося вихопити з-під ковша кілька стародавніх дубових колод. Знахідки стали науковою сенсацією, яка дещо змінила уявлення вчених про середньовічний Поділ.
Те, що мало бути унікальним музеєм. Викопані частини древнього Києва лежать на будівельному майданчику.
Зрізи ґрунту свідчать, що життя тут вирувало ще в докнязівські часи. Є підстави говорити, що місто починалося саме звідси і будувалося за тими самими принципами військової демократії (рівні за площею ділянки, однаковий доступ до води), що й перші міста північної Європи, зокрема Швеції.
Артефактами зацікавився мер столиці Кличко, і на якийсь час будівельні роботи призупинені. Це дало свій результат. Спочатку в котловані знайшли залишки парканів XII століття, потім мостову, обриси садиб, датовані різними століттями земляні гідротехнічні та фортифікаційні споруди і навіть могильник.
А також безліч дрібних артефактів: монети, княжі печатки, жіночі прикраси, уламки керамічного посуду. Заступник директора Центру археології Києва Юрій Кухарчук впевнений: якщо дослідникам дозволять спуститися ще нижче, на нас чекатимуть нові відкриття (але такого дозволу в них немає, тому що під загрозою можуть опинитися конструкції майбутнього ТРЦ).
Але вже сьогодні тут можна було б зробити реконструкцію кварталу XII сторіччя. І, в принципі, археологи працювали саме над цим проектом. У 2016 році КМДА провела тендер на роботи по музеєфікації, який виграв Центр археології. Тож згодом у новозбудованому торговельному центрі мав з’явитися ще й підземний музей, як у Європі.
Завітавши в сучасний торговельний центр, люди могли б дивитися через скло на збережені частини древнього Києва. Так мріялося і так мало бути. Якийсь час археологи і будівельники жили в мирі та злагоді, не втручаючись у роботу один одного.
Потім прийшла біда. Її перший провісник: кошти на музеєфікацію, яка мала виділити міська влада після згаданого тендеру, так і не з’явилися. Директора Центру археології Михайла Сагайдака будівельники перестали запрошувати на наради.
А інвестор (так у мерії називають девелоперську компанію, що будує торговельний заклад) взагалі припинив фінансування розкопу (за українським законодавством, археологічні роботи фінансує забудовник). Уже кілька місяців археологи не отримують зарплатні.
Керівник розкопу Максим Вакулюк, перестрибуючи через весняні калюжі, показує нам унікальні колоди та розповідає, що вони гниють, а на їх порятунок немає грошей.
Але то все півбіди. Протягом майже двох років у Центрі археології чекали на план забудови. Від цього документа залежало те, яких розмірів мав би бути музей, в яких місцях треба було робити зали і технічні приміщення тощо. Зрештою, на початку квітня цього року археологи отримали довгоочікувані папірці. І жахнулися. Згідно з планом, під музей виділили невелику залу без урахування реального розташування знахідок.
Це означає, що археологічні пам’ятки, які зараз займають близько тисячі квадратних метрів, будуть демонтовані. Про жодну «реконструкцію» не йдеться. У найкращому випадку деякі уламки знесуть в одне з приміщень з табличкою: «Музей древніх вулиць». Тобто це не просто план, це план знищення древніх киян — їх трудів, їх кісток, їх пам’яті.
Інститут археології НАН України відреагував миттєво: відповідно до його експертного висновку, пам’ятка світового значення під загрозою, а тому будь-які будівельні роботи потрібно припинити. Цей припис не виконаний, навпаки — будують у прискореному темпі.
Життя завмерло лише на тому клаптику, де стоїть вагончик археологів. Чому раптом виникла така запарка? Офіційних коментарів з цього приводу нема. Але не під диктофон наше джерело у КМДА пояснює: «Та всім же зрозуміло — на носі Євробачення, Поштова пошта — одне з місць, де будуть проходити події конкурсу. На початку травня все має виглядати красиво».
На практиці це означає, що верхню частину ТРЦ будуть доводити до ладу якнайшвидше. Археолог Сагайдак побоюється, що під приводом безпеки, «з метою зміцнення конструкції ТРЦ», весь розкоп накриють плитою.
У Михайла Андрійовича великий досвід роботи з будівельниками ще за радянських часів, тому він знає, про що говорить. Проводячи для нас екскурсію, він показує отвори й інші технічні пристосування під майбутню плиту. Інтуїція підказує йому, що точка неповернення — останні числа квітня.
Невидима держава
Проблема Древнього Києва в тому, що він невидимий. Навряд чи пересічний киянин або гість столиці зможе відповісти, де закінчується град Володимира і починається місто Ярослава. Де розташована усипальниця Мономаховичів? В якому місці впадала у Дніпро легендарна Почайна?
Тому, напевне, нам важко відчути себе спадкоємцями великої східноєвропейської держави. Київська Русь для більшості з нас — це мультяшно-фольклорні образи, дитячі казочки та сухі літери у підручниках історії. Ми не сприймаємо тих людей, які подарували нам християнство, основи права, мову і землю як власних родичів. І це, як мінімум, невдячно.
Хоча стародавнє місто й невидиме, але воно існує.
Під ногами сучасних киян — десятки метрів культурних шарів і мільйони кісток (це не перебільшення). У паркових ставках, каналізаційних колекторах та бетонних жолобах продовжують своє життя літописні ріки Либідь, Почайна, Глибочиця, Сирець, Клов, Хрещатик. Час від часу обсипаються схили Замкової гори, Щекавиці та Бабиного Яру, відкриваючи свої таємниці: залишки споруд, могили, печери та підземні ходи.
Стоять законсервовані фундаменти візантійських храмів та княжих палаців.
Сучасні технології дають можливість невидиме зробити видимим: відтворити церкви та княжі двори, вивести з бетонної труби на світ Божий стародавню річку (принаймні на якійсь ділянці), зробити підземні музеї та реконструювати дерев’яні квартали. Дорого?
Навіть якщо робити з розмахом і зводити, скажімо, палац князя Володимира з автентичного матеріалу, тобто з рожевого кварциту, вийде не дорожче, ніж будівництво великого торговельно-розважального комплексу. Збитково? Якщо ці об’єкти збільшать туристичний потенціал міста, то окупність — справа часу.
Але, вибираючи між збереженням археологічної пам’ятки та будівництвом торговельного закладу, міська влада обирає останній. Так повелося ще за радянських часів.
У 1972—1973 роках, під час будівництва «синьої» лінії метрополітену, під Контрактовою площею були знайдені дерев’яні квартали ІХ століття. За підрахунками археологів, площа забудови складала близько 100 гектарів.
Це була знахідка світового рівня, яка дозволяла стверджувати, що Київ був одним із найбільших європейських міст раннього середньовіччя. Тоді ж архітектори зробили перші ескізи підземних музеїв.
Але партія вирішила, що метро для «радянських трудящих» важливіше за музей. Щоправда, стародавні квартали простягалися і на ті ділянки, де не було метробуду. В районі Житнього ринку знайшли чотири садиби та берегові споруди біля річки Глибочиці. Але цього разу виявилося, що трудящим потрібен модерновий критий ринок.
Коментарі 0