Власовці: 50 тисяч росіян воювали за Гітлера

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 83996 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 21/10/2009Дата публікації

За нацистів воювало близько 50 000 росіян. Генерал Червоної Армії Андрєй Власов, один з керівників оборони Києва та один з «рятівників Москви», у липні 1942 року потрапив до німецького полону і засвідчив, що ненавидить Сталіна та запропонував німецькому командуванню створити військо з півтора мільйона радянських військовополонених та скерувати його проти Червоної армії: «Дайте мені військовополонених і разом ми переможемо Сталіна».

Виступаючи в Смоленську, Власов сказав, що не хоче повернення Росії ані до царизму, ані до капіталізму, ані до більшовизму, і висунув панславістські та націоналістичні гасла. Зустрічали його настільки ентузіастично, що потрапив під домашній арешт.

АВТОР: Сергій Брусний

Пишучи про справу Івана Дем’янюка, імовірного «Івана Грозного» з нацистського концтабору Треблінка, значна частина українських ЗМІ не шкодувала на його адресу епітетів кшталту «український фашист», хоч Дем’янюк ніколи не був у лавах жодної української військової формації. Навіть у поважній науковій літературі про Другу світову війну можна нерідко зустріти окреслення усіх військовополонених радянських громадян як «росіян» (Russian prisoners of war), і водночас опис наглядачів у нацистських концтаборах як «українців» чи «литовців».

Андрей Власов

У другому випадку за визначальне береться етнічне походження чи навіть саме лише українське прізвище, у першому – звичка ототожнювати СРСР з Росією.

Цікаво, що остання офіційно протестує проти такого ототожнення вельми вибірково. Наприклад, коли йдеться про відповідальність за штучний голод 1932-33 років одразу згадується багатонаціональність» радянського керівництва та «ініціативи знизу». Коли ж мовиться про «Велику Перемогу», то вона зазвичай легко і невимушено ототожнюється з російським народом.

Сам Дем’янюк твердить, що після того, як потрапив до німецького полону під Керчю, він був рядовим солдатом Російської визвольної армії (РОА – Российская Освободительная Армия) генерала Власова. Перевірити правдивість цих слів достеменно неможливо, але відомо напевно, що в лавах РОА було чимало осіб з українськими прізвищами. Наведу приклади тільки з офіцерського складу: Кременецький, Свириденко, Денисенко, Ващенко, Шишкевич, Голенко, Ситник, Паламарчук…

Чи дозволяє це назвати РОА «багатонаціональною»? Чи були українці чи люди будь-якого іншого етнічного походження особливо охочими поплічниками німців? Скільки колишніх радянських солдатів і офіцерів російського походження воювали на боці Гітлера? І чи чорно-біла картина війни дозволяє зрозуміти мотиви і трагедії мільйонів людей, втягнених до найкривавішого в історії збройного конфлікту?

Генерал Червоної Армії Власов

Генерал Червоної Армії Андрєй Власов, відомий як один з керівників оборони Києва та один з «рятівників Москви»

У липні 1942 року потрапив до німецького полону після того, як противник оточив підпорядковані йому військові частини. Після шести місяців полону генерал засвідчив, що ненавидить Сталіна і більшовиків та запропонував німецькому командуванню створити військо з півтора мільйона радянських військовополонених та скерувати його проти Червоної армії: «Дайте мені військовополонених і разом ми переможемо Сталіна».

Пропозиція Власова не була першою. Ще восени 1941 року фельдмаршал фон Бок пропонував Берлінові створити Визвольну армію з 200 тисяч росіян та локальний уряд в Смоленську. На цьому меморандумі фельдмаршал Кейтель написав: «подібні думки з фюрером не можна обговорювати».

Через расовий фанатизм та глибоке переконання у цивілізаційній нижчості слов’ян Гітлер категорично заперечував проти участі радянських громадян у війні з СРСР.

Антиславізм Гітлера, як переконливо показали сучасні дослідники, зокрема, польський історик Єжи Борейша, виростав з досвіду його молодості у Відні, де кожен четвертий мешканець мав слов’янське прізвище. У вересні 1941 фюрер твердив: «Слов’яни – це природжена маса рабів, які тільки й питають, хто їх володар».

Власов уже на боці німців

Попри такі декларації від самого початку війни з СРСР в лавах вермахту служили тисячі радянських громадян (як перекладачі, водії, кухарі, прислуга, охоронці). У дивізії Клауса фон Штауфенберга (того самого, якого трохи прямолінійно зіграв Том Круз в «Операції Валькірія») на східному фронті близько половину складу становили радянські військовополонені. Аристократ фон Штауфенберг у дусі Бісмарка вірив, що постбільшовицька Росія має бути союзницею великої Німеччини.

Власов висував панславістські та націоналістичні гасла

У січні 1942 року радник Розенберга Отто Бройтігам висунув ідею створення російського не-більшовицького уряду, на чолі якого мав стати «російський де Голль» – один з полонених радянських генералів.

Поки всі ці проекти розбивалися об расизм берлінського проводу, німці наважилися випробувати Власова у пропагандистському турне окупованими територіями. Влітку 1943 року він відвідав Псков та інші окуповані німцями міста на північному заході Росії. Виступаючи в Смоленську, Власов сказав, що не хоче повернення Росії ані до царизму, ані до капіталізму, ані до більшовизму, і висунув панславістські та націоналістичні гасла. Зустрічали його настільки ентузіастично і поводився він настільки самостійно, що після повернення до Німеччини потрапив під домашній арешт.

Ролик німецьких пропагнадистів про те, як росіяни приймають присягу. Зверніть увагу на стилістику подачі, точно, як по радянському телебаченню

Щойно після Сталінградської битви та переходу радянських військ у наступ Власову вдалося зустрітися з Гіммлером. Попри застереження Розенберга щодо загрози російського націоналізму та певнішого опертя на неросійські національні формування, наприкінці осені 1944 року нацистське керівництво дало згоду на формування РОА.

Генерал Власов із солдатами РОА

Власов – рятівник Праги

На той час доля війни вже була фактично вирішена. До квітня 1945 року було створено дві дивізії РОА загальною чисельністю понад 50 000 осіб (більше німці на той час уже не могли утримати). Навесні 1945 року армія Власова вступила у перший і єдиний бій з радянськими військами – на річці Одер. Розуміючи безнадійність ситуації і нерівність сил, Власов відступив і вивів війська в напрямку Праги, де сподівався здатися союзникам. 6 травня 1945 року 25 000 «власівців» виступили проти німецьких військ на підтримку празького повстання. Так «рятівник Москви» став рятівником Праги.

Про мотиви рішення командування РОА можна сперечатися – чи йшлося передусім про спробу завоювати симпатію американців і британців напередодні капітуляції, чи про відчайдушний благородний жест. Але вже 8 травня чеські комуністичні партизани почали арештовувати вояків РОА, до міста увійшли радянські війська, а участь армії Власова у празьких подіях надовго стала темою табу.

10 травня «власівці» здалися союзникам, а через два дні на території Австрії машина з генералом Власовим була оточена радянськими солдатами – американський ескорт не чинив насильницькій депортації «зрадника Батьківщини» жодного спротиву. У серпні 1946 року Власов та інші вищі офіцери РОА були повішені. 2001 року Верховний Військовий суд Росії відмовився реабілітувати генерала.

Лютий 1945 зустріч у Берліні з Гебельсом

Доля рядових солдатів армії Власова була подібна до долі інших репатрійованих до СРСР радянських громадян

. 11 травня 1945 року в СРСР були створені 100 контрольно-розподільчих таборів, де через перевірку СМЕРШу та НКВС мали пройти усі повернуті на батьківщину військовополонені та примусові робітники.

Загалом до Країни Рад було повернуто понад 4 мільойни осіб. За підрахунками французького історика Ніколя Верта, 57,8% з них (насамперед, жінкам і дітям) дозволили повернутися додому, 19,1% відправили до діючої армії, 14,5% до будівельних батальйонів, а 8,6% (тобто майже 360 тисяч осіб) – до ГУЛАГУ. За підписаним в листопаді 1945 року декретом про амністію на «власівців» чекало шестирічне заслання до Сибіру, Казахстану чи Далекої Півночі. На початку 1946 року у списках Відділу переміщених осіб та спец поселенців Міністерства внутрішніх справ фігурували 148 079 колишніх вояків РОА.

Окрім РОА на боці нацистів воювала дивізія СС «Російська Визвольна Народна Армія», що брала участь у придушенні Варшавського повстання 1944 року (цікаво, що чимало поляків помилково «запам’ятали» цю дивізію як дивізію СС «Галичина»).

Загалом з 38 дивізій Ваффен-СС 16 були німецькі, а решта утворені за національною ознакою. Окрім російської та української (уже згадана «Галичина») були хорватські, угорські, латвійські, норвезька, естонська, албанська, нідерландська, італійська, французька, фламандська, валлонська і білоруська дивізії. Загалом у лавах Ваффен-СС воювали близько 125 тисяч західноєвропейців (50 тисяч голландців, 40 тисяч бельгійців, 20 тисяч французів).

Про існування дивізії СС «Галичина», яка дала рішучий бій радянським військам під Бродами, Гітлер довідався у берлінському бункері навесні 1945 року і прокоментував це так: «Це ідіотизм давати зброю українській дивізії, на яку не можна повністю покластися… Австрійські русини були миролюбиві. Це були вівці, а не вовки».Навіть напередодні повної поразки фюрер був нездатен відступити від расистських антислов’янських упереджень.

Дослідники явища колаборації, звернули увагу, що вона залежить не лише від бажання певної особи чи групи осіб співпрацювати з окупаційною владою, а й від того, наскільки остання створює можливості для цього. Схильність чи відпорність до колаборації не випливає з етнічного походження як такого, але підживлюється ставленням до певних етнічних, релігійних, соціальних груп з боку влади.

Радянська влада після закінчення війни дотримувалася іншої думки. За звинуваченням у колективній співпраці з нацистами були депортовані десятки національних груп. При чому, індивідуальні мотивації чи заслуги не відігравали жодної ролі. Кримські татари – герої Радянського Союзу розділили долю кримських татар – співробітників автономних національних установ часів окупації та кримськотатарських дітей і жінок.

В офіційній радянській історії війни не знайшлося місця для напівтонів і для цілих тем, як от Голокосту євреїв і ромів, депортацій чи «обмінів населенням». У пострадянських умовах в кожній з колишніх радянських республік образ війни зазнав істотних модифікацій. Але це тема окремої статті.

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!