Комедія «Інфоголік». Публіці подобається, критикам - нудно

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 22890 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 22/03/2017Дата публікації

Фільм «Інфоголік» якраз той самий випадок, коли українське кіно моїх очікувань не виправдало. А про неї говорили, як про найочікуванішу прем’єру цього року. Та глядач мій скепсис не поділяє, на позаминулих вихідних комедія входила у топ-5 фільмів українського прокату. Вечірній сеанс п'ятниці, зал кінотеатру Дрімтаун майже повний і постійно сміється. Я була кращої думки про українського глядача, але маємо тих, кого маємо - людям сподобалося.

Дивилася: Лана Самохвалова

Фільм розраховувався на молодіжну аудиторію, але сміялися і ті, кому за двадцять і ті, кому за сорок. Давайте спробуємо розібратися, чому саме публіка прийняла фільм.

Перше. Кіно має резонувати із нашим життям, воно має показувати нас. І цей фільм про глядача. Про нас, інтернет-залежних, які не вилазять з соцмереж, скрізь спізнюються, постійно харчуються новинами. І заради новин відсувають все. Ми занурені у гаджети, і не можемо жити без новин.

Головний герой фільму - успішний інвестменеджер Максим. Він ні на хвилину не залишає свій смартфон. Через це спізнюється на наради із засновником компанії, керуючим партнером якої хоче стати. Через це не здатен почути дружину, яка кілька вечорів поспіль намагається йому сказати про свою вагітність.

Друге. Це фільм про успіх, про легких людей, які вміють товаришувати, кохати і про мрії, які збуваються легко.

В фільмі Максим товаришує із Сенею (Олегом Маслюком). Сеня аналог Портоса з трьох мушкетерів. Він на початку виглядає невдахою, який любить красунь та мріє стати мільйонером.

Але його мрії це не якась там “маніловщина”. Він крок за кроком намагається зробити якійсь винахід, пропонує, як стартап то кросівки із підзарядкою, то летючий костюм, і врешті (через щасливий збіг обставин) його кросівки купують інвестори.

Причому французькі інвестори перед тим, як купити Сеніни кросівки, відмовилися давати гроші на два інших проекти. У дуже нечемних висловах відгукнулися про проект “вайфай в біотуалетах: всім “нас..ть” на вайфій в туалеті. (Зал радіcно реготав).

Мрія Макса стати керуючим партнером збувається. І напевно, глядачі раді, що молодий, дотепний інвестменеджер подобається головному акціонеру більше за старанного, обов’язкового та злого конкурента.

Головний герой фільму - успішний інвестменеджер Максим залежний від новин

Третє. Фільм про наші комплекси та очікування. Він легко і жартома розкриває сучасні прагнення, одержимість успіхом та грошима.

Ну, наприклад, є у фільмі красива блондинка, секретарша, яка бачить у кожному платоспроможному чоловікові свою пару. Максим спочатку відправляє її на стадіон, де відбуваються змагання із кіберспорту, і де вона причаровує переможця змагань (там передбачений приз) “знайшла орка 80 левела, жирдос, але не жадібний”.

Коли занурення Макса в новини стає майже повним, то в його житті починають творитися дивні речі. Кожна прочитана новина стає реальністю. Новини “збувається”, матеріалізується.

Прочитав, що в столиці поселився циганський табір, то його зразу зустрічає юрба циган.

Прочитав, що крадуть гаманці, як в його друга зразу вкрали гаманець. Режисери дотепно в цілому пожартували з деякими постулатами філософії про те, що слово первинне, що воно нас оточує, що воно веде, що воно збувається.

У випадку з Максом цей жарт перетворюється на жах. Він читає, що знайдено вірус Еболи і його конкурента відвозить швидка. Він читає про гомосексуалістів і головний акціонер знаходить свого сина у обіймах його друга.

Коли Сеня приводить Макса до психолога і той (як хворому) читає йому новину про те, що з зоопарку втік верблюд (бачите, нема ж верблюда) в кабінет психолога заходить верблюд і плює...

Сюжет сплетений ловко, хоча всі ці жарти мене не смішили. Єдине, що у мене викликало посмішку це спроба Сені привести Макса до екстрасенса. Екстрасенса грає Павло Зібров. Це ж не вилікована хвороба всіх людей самих різних верств: шукати бабку чи екстрасенса для вирішення всіх проблем.

Зібров одягнений у балахон, з гримом проводить ритуал, а потім підсовує термінал та каже: платіть 10 тисяч гривень. А після сеансу він сідає в машину, на яку ставить шашечки таксі та їде. Тобто екстрасенс виявляється і артистом і таксистом. Кожен в наш час рятується, як вміє. Хтось продає кросівки, а хтось віру в чари та надзбіності “просвітлених”.

Четверте. Народ йшов з фільму у гарному настрої. Фільм не злий. Повчання не болісне. Він не грав на нервах, не створював драматизму. Крім того, автори знайшли якісь геть небанальні краєвиди Києва. А саундтрек фільму за два тижні в ютубі послухало понад 150 тисяч людей.

Помітно, що творці фільму вели крок за кроком нас до не такої вже і оригінальної думки, що власне життя значно цікавіше за все, що відбувається в онлайні. Що віртуальний світ ізолює вас від того, що здатне живити по-справжньому і надовго.

Адже саме через новини та соцмережі Макс не взнає про вагітність дружини. Спочатку він не здатен це побачити та почути, а потім боїться почути новину, раптом вона вплине на його життя. В банальності «меседжу» фільму теж криється частка його успіху, адже людям приємно, що їхні думки підтверджуються мистецтвом.

П’яте. В фільмі грають красиві люди і є щасливий кінець. І в наш суворий час ми прагнемо позитивних емоцій. Щоб не казали гурмани та критики (мовляв, найкращі кіновзірці це драма), людям хочеться настрою, доброти, гумору і щоб всім було добре. Зрештою, якщо люди пізнали на екранах себе, хто б побажав собі поганої долі?

Критика від естета

Але якщо я зрозуміла симпатиків фільму, то думаю, що читач зрозуміє, мої зауваження. Жарти були деколи на грані, а то й за межами фолу.

Так, наприклад, секретар компанії блондинка, дивиться на двох чорношкірих переговорників, запитує шефа: “А де французи? Чи їх ці (киває на афрофранцузів) з’їли?”

Або, наприклад, справджується прочитана Максом новина, що “чоловіки втрачають волосся” й друг Сєня півфільму ходить голомозий, постійно зриваючи насмішки.

Відходи життєдіяльності чомусь часто обігруються у фільмі. Так прочитавши новину про збільшення голубів, вона матеріалізується і голубиний послід рясно падає на героя. Мені було не смішно, зал чомусь сміявся.

Та наша перша комедія не гірша російських і навіть краща. У ній немає постійної експлуатації сексу, зеків, блукаючих альфонсів та стурбованих самиць. Принаймні є заявка на серйозну тему.

Втім ще один підтекст сподобався і мені. У фільмі — успіх, це нагорода за правильне мислення, за доброту та виправлені помилки. А цього усвідомлення всім нам слід вчитися.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!