Традиційна «органічна» їжа, як і промислове аграрне виробництво, уб'є нас усіх. Вихід: поєднати сади і поля

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 5911 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 01/03/2017Дата публікації

Промислова модель сільського господарства зараз годує планету. Але доведе її до голоду через століття. Аби цього уникнути, слід вирощувати їжу інакше.

Автор: Кріс Ньюман, фермер з Вірджинії. Переклад, оригінал статті тут.

Якось я встряг в у дискусію і отримав цікаві коментарі щодо органічної їжі.

«Місцева їжа», «органічна їжа», «справжня їжа» - це їжа, виробництво якої на одиницю площі обробленої землі є меншим, і без помітного зростання в поживності. Чи справді ви хочете збільшити площі орних земель, щоб нагодувати планету? Масовий перехід на «місцеву» їжу означає меншу кількість продуктів до споживання.

Поки це стосується фанатиків та людей, які хочуть сподобатися своїм друзям-«органікам», і де частка доходу, що витрачається на їжу, є мізерною, - все чудово. Це видатки на їхній стиль життя. Але якщо вам треба годувати тюрми, лікарні, школи і т.д. коштом бюджету, - це жахливий, жахливий підхід.

Цей чоловік, який написав комент правий, але тільки частково.

У чому він правий: органічне сільське господарство, як його типово уявляють та втілюють, дійсно є більш затратним, має меншу врожайність і потребує більше ресурсів через нижчі врожаї. Це тому, що органічне сільське господарство – по суті звичайне сільське господарство, тільки позбавлене всіх інструментів. Намір благий, але безумний спосіб вирощувати продукти, і він уб’є нас усіх, якщо ми вирішимо, що саме в такий спосіб треба «покращити» землеробство.

Проте його відповідь містить низку припущень, з яких я оберу кілька для обговорення:

1. Він виходить із своєрідної «органічної шахади», як у мусульман: Нема Органічного Землеробства, крім Органічного Землеробства, і міністерство сільського господарства – його пророк. Або у менш контраверсійній формі: Місцеве=Справжнє=Органічне=Стале=Органічне=Справжнє=Місцеве.

2. Не існує економічно виправданих методів сільськогосподарського виробництва за межами традиційного, «неорганічного» сільського господарства.

3. Перехід на місцеві продукти означає обмежений раціон без покращення його якості.

4. Вартість «бюджетної» їжі, виробленої традиційним сільським господарством, відображає реальні затрати на її виробництво.

Давайте розглянемо ці тези в зворотному порядку.

Продовольство з традиційних ферм є дешевим

Ви не вперше це чуєте: ціна, вказана на ціннику продовольчого продукту, який потрапляє до гастрономів, шкіл тощо не відображає реальних витрат на його виробництво. Ви зі своїх податків оплачуєте субсидії на виробництво зерна, його страхування тощо – серед низки інших програм, які підтримують існування промислових фермерських господарств; при кожній покупці влада утримує федеральні податки з вашого чеку.

І хоч ці виплати здійснюються поетапно, існують реальні економічні затрати на деградацію ґрунтів унаслідок традиційного сільського господарства.

Тобто, так як ґрунтів більше не виробляють, традиційне сільське господарство варто представляти як таке собі видобування корисних копалин, тільки з поверхні землі. Ті, хто читають цей текст, навряд чи доживуть до того часу, коли ця «шахта» вичерпається; але ті, хто житимуть, коли населення Землі перевищить 10 мільярдів, майже напевне це відчують на собі. І коли не залишиться де вирощувати їжу, це виробництво не буде дешевим незалежно від того, як саме це будуть робити на той час.

Обмежений раціон і відсутність покращень в здоров’ї

Ось вам кумедний факт: мої предки-алгонкінські індіанці – а вони їли суто місцеву їжу – регулярно споживали понад 100 різних рослин та грибів (більшість з яких вони вирощували), та як мінімум три десятки різних типів тваринного протеїну.

А тепер порівняймо це з нашим раціоном. Без перебільшень можна стверджувати, що більшість спожитих нами в цьому році харчів буде складатися з сої, кукурудзи, пшениці, цукрового буряку, курятини, телятини, свинини, яєць, і можливо, десятка видів сезонних овочів. Порівняймо це з трьома десятками видів трав, які споживає худоба на якісному пасовиську – і ви усвідомите сумну реальність: ця худоба має кращий раціон і при цьому платить менше податків, ніж більшість американців.

Але, можливо, коментатор мав на увазі не це. Він посилався на той факт, що ви навряд чи змогли б вживати в їжу апельсиновий сік, каву, банани чи кокосове молоко, якщо ви не живете в тій місцевості, де все це росте. Він також, імовірно, посилається на нові дослідження, які доводять, що органічна їжа не обов’язково перевершує за поживними якостями «традиційну» їжу.

З першої частини робиться висновок, що апельсиновий сік та каву неможливо замінити нічим іншим, а друга частина: а) виходить з того, що «традиційні» та «органічні» продукти мають рухатися по одному й тому ж ланцюжку постачання, і б) ігнорує інші результати того ж дослідження – що споживання їжі поблизу від місця, де був зібраний врожай, і в той час, коли він був зібраний, забезпечує вражаючі переваги для здоров’я.

Лише «традиційне» землеробство забезпечує значні врожаї

Це потужний аргумент. Типове кукурудзяне поле, до якого застосовують сучасні агротехнології, дасть приблизно 37 мільйонів калорій на гектар – це вражаюча кількість їжі. «Нема жодного способу», - кричать противники органічного землеробства, - щоб кукурудзяне поле, де її вирощують «органічно», мало аналогічну врожайність без застосування підготовленого насіння, добрив, пестицидів та гербіцидів».

І вони абсолютно праві.

Бо вважають, що вирощувати кукурудзу на полі – це гарна ідея.

Натомість люди, до яких належу я, і які прагнуть забезпечити стале харчування планети (при цьому без необхідності вмовляти людей відмовитися від айфонів і натомість купувати помідори сорту «Пурпуровий черокі» по вісім доларів за кілограм), одержимі ідеєю «ярусного землеробства». У цій системі великі монокультурні поля – які забезпечують високі врожаї одної рослини – замінюють у районах з помірним кліматом на так звані сильвопасовиська - поля, де поєднуються дерева і вирощування рослин.

Вони забезпечують високі врожаї різних культур, включно з тваринним протеїном, на тих же самих площах. Є кілька видатних зразків ферм, де врожайність відповідає або перевищує рівень традиційного фермерського сільського господарства; фонд, у раді якого я засідаю, переорієнтовує всю свою місію на створення найбільшого в світі «продовольчого лісу» як зразка для управління громадськими землями і високоврожайних і при цьому сталих «продовольчих ландшафтів» у нетрадиційних просторах.

Фонд також підтримує технічні інновації, спрямовані на підрив надмірно централізованих, вертикально-інтегрованих систем розподілу продовольства, які породжують нерівноправність у доступі до корисної їжі.

Я не буду стверджувати, що ці технології вже стали зрілими і можуть конкурувати з традиційним сільським господарством – і саме в цьому полягає головна суть статті: нам слід влити енергію у розвиток цих концептів замість того, щоб прискореними темпами експлуатувати «гірничо-видобувну» систему, яка видає себе за сільське господарство.

Місцеве=Справжнє=Органічне=Стале=Органічне=Справжнє=Місцеве

Ці твердження лежать в основі будь-якого аргумента, що хоч коли-небудь висувався проти органічного/місцевого/сталого сільського господарства.

Великі поля монокультур чи інтенсивне відгодовування, з нещасними перекормленими тваринами – це єдиний спосіб реалістичного виробництва продовольства, і є лише два способи це робити: з використанням агротехнологій чи без нього.

Цей аргумент відкидає можливості, які створюються сталими агросистемами, і заперечує саму можливість інновацій за межами промислової моделі сільського господарства, яка зараз годує планету, але доведе її до голоду через століття.

Цей аргумент наголошує, що всі рішення полягають у підготовленому насінні, точному землеробстві, дронах, диво-врожаях, спрощенні та автоматизації. Але він не враховує ризик глобального погіршення грунтів. Або залежність від нафтових ресурсів, які зменшуються.

Або зростання стійкості шкідників та стійкості до антибіотиків, і ризик, який це становить для продовольчих ресурсів, що покладаються на невелику кількість основних сільськогосподарських культур, яка до того ж зменшується. Він робить вигляд, що скорочення базових знань про те, як вирощувати їжу, не становить проблеми; а нам слід ВЖАХНУТИСЯ від того, що менше ніж один американець на сотню насправді знає, як виростити достатньо продовольства для прогодування однієї або кількох родин.

І він нічого не говорить про геополітичні безлади, які почнуться тоді, коли систематичні продовольчі ризики будуть стосуватися не лише країн третього світу.

Є чимало проблем, які слід вирішити задля переходу до сталого сільського господарства. Але відмінність між пропонуванням рішень та втіленням цих рішень на практиці - це все одно що відмінність між виборчою кампанією та роботою у владі.

Легко вимагати скорочення чисельності населення, глобального переходу на вегетаріанський раціон або збільшення кількості самодостатніх сільськогосподарських екосистем - якщо після цього ви відкладаєте в сторону ваш рупор і не берете участі в складній частині завдання: розробити рішення, яке втілить ваші ідеї в життя і при цьому пом'якшить - або взагалі усуне - пов'язані з ними наслідки.

Є високі шанси, що під час розробки наших ідей ми будемо помилятися, чи виглядати дурнями, чи перетворимо себе на об'єкт глузування, зневаги або звинувачень у продажності. Але коли йдеться про життя всіх людських істот на землі, на марнославство нема часу - і я готовий виглядати дуже, дуже дурним, якщо у цей самий час я матиму щастя залишатися живим.

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!