У світі рекордна кількість біженців і переселенців. Через війну в Україні теж (Інфографіка)

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 31089 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 10/02/2017Дата публікації

За останні два роки Україна потрапила у країни-лідери за кількістю внутрішніх переселенців. У світі зламаних людських доль традиційно домінують Середній Схід та Екваторіальна Африка. Варто розрізняти терміни: "внутрішньо переміщені особи", або "переселенці" - це ті, хто покинув домівки через війну, але не виїхав у іншу країну. "Біженці" - ті, хто втікає закордон.

Автори - Марта Пугач (спеціально для “Текстів”), Марція Бона (Osservatorio Balcani Caucaso Transeuropa, Італія), Тобаяс Неіл (Uppsala University, Швеція), Моххамед Аккад (громадський активіст у сфері міграції, Словаччина).

Пастка між морем і пустелею

У Ємені, одній із найбідніших країн арабського світу, лавиноподібно зростає кількість внутрішніх переселенців, які втікають від війни. Та всі вони залишаються в Ємені. Й, оскільки загрози європейським кордонам єменці не несуть, західний світ мовчить.

Ще в кінці 2014 року переселенців було 334 тис., а через рік їх стало близько 2.5 млн. Кожен десятий покинув рідну домівку. За останніми даними Офісу ООН з координації гуманітарних питань, зараз в Ємені зареєстровано 3.2 млн внутрішніх переселенців.

Війна між урядовими військами та хуситами - шиїтським воєнізованим угрупованням, що здійснило військовий переворот у Ємені в 2014 році - швидко перетворила країну на рекордсмена за кількістю зростання внутрішніх переселенців.

Хаос війни знищив інфраструктуру і залишив мало можливостей, аби надавати допомогу переселенцям всередині країни. Але потерпають не тільки переселенці, потерпають усі.

У Ємені не вистачає їжі. Гуманітарні організації намагаються захистити цивільних від військових атак та нагодувати близько 14 млн людей, яких визначають як "не захищених від голоду". Справа в тому, що навіть до ескалації конфлікту в березні 2015-ого країна імпортувала майже 90% продуктів харчування.

З тих, хто потерпає від війни, внутрішні переселенці, опинившись майже без речей та базових гарантій безпеки від держави, є одними із найбільш вразливих.

Так само вразливими є і ті з небагатьох біженців, що таки добралися до Європи. Єменці, на відміну від вихідців із тої ж Сирії, Іраку чи Еритреї, не підпадають під визначене міжнародними конвенціями право людей на притулок.

Виникла парадоксальна ситуація, коли вихідці з Ємену можуть підпадати під схему захисту в Європі виключно в тому випадку, якщо подали запити на притулок до того, як Ємен був виключений із відповідного списку.

Безвихідність ситуації пояснює В. аль-Шаібані, 20-річний біженець із Ємену: «Ми пішли до Міжнародної організації з міграції і запитали, чи можуть вони нас репатріювати. Вони сказали, що не можуть, бо це надто небезпечно. Тобто, наша країна є надто небезпечною, щоб туди повертатися, але недостатньо небезпечною для того, щоб Європа могла нас прийняти».

Ємен оточений пустелею та океаном, тому дуже мало єменців змогли переїхати до сусідніх країн. На разі лише 182 тис. людей виїхали з Ємену, в основному до сусідніх Джибуті, Ефіопії, Сомалі та Судану.

Гіркий світовий рекорд

В 2015-ому році в світі вже було 65.3 млн людей, котрі втікали із рідних місць, рятуючись від різних бід (за міжнародною термінологією, примусово переміщені особи). Це найбільше за всю історію підрахунків. Для порівняння, така ж кількість людей живе у Великій Британії.

До цієї цифри входять: 1) біженці – люди, що покинули власну країну, 2) внутрішньо переміщені особи – люди, що були змушені покинути власні домівки в межах своєї країни.

На внутрішньо переміщених осіб міжнародні установи звернули увагу лише в останні роки.

Якщо статус і права біженців визначені Конвенцією ООН, яка поширюється на 145 країн світу з 1951 року, то Принципи внутрішніх переміщень були прийняті ООН тільки в 2004 році. Міжнародна система захисту останніх є недорозвиненою. Найбільша проблема полягає в тому, щоб співпрацювати з урядами країн, які ведуть війну, адже по-іншому допомогти внутрішнім переселенцям неможливо.

Крім того, криза «міжнародних біженців» привернула до себе небачену увагу ЗМІ, громадян країн, куди йде потік втікачів, про них почали говорити політики. Доля ж внутрішніх переселенців цікавить мало кого. При тому, що кількість внутрішніх переселенців унаслідок конфліктів суттєво перевищила кількість «міжнародних» біженців.

2015-ого року у світі кількість біженців (визначених такими згідно із Женевською конвенцією) досягла 21 млн людей. Ще 3.5 млн - це шукачі притулку (люди, які формально подали запит на притулок в іншій країні і їхні аплікації ще не опрацьовані).

В цей самий час кількість внутрішніх переселенців була майже вдвічі більшою: 40,8 млн людей були зареєстровані як переселенці всередині країн свого походження. Це рекордне значення, яке коли-небудь було зафіксоване Моніторинговим центром внутрішніх переміщень (IDMC) – організацією, що збирає дані про втікачів у всьому світі.

Згідно з прогнозами IDMC, кількість переселенців всередині країн зростатиме у всьому світі протягом наступних 5 років.

Зростання кількості внутрішніх переселенців - це наслідок затяжних воєн в Іраку, Південному Судані, Сирії, Демократичній Республіці Конго та Нігерії. Ці п’ять країн «забезпечують» 60% світових внутрішніх переміщень. Протягом останніх двох років до групи цих країна додалася також Україна.

Ці ж регіони - Середній Схід та Екваторіальна Африка - є і найбільшими джерелами біженців до Європи.

Коли переселенці всередині країн вирішують стати біженцями?

«Зрозуміло, що вирішальним фактором є рівень насилля під час конфлікту в країні», - пояснює Мартін Рентч, керуючий зовнішніми відносинами Управління Верховного комісара ООН у справах біженців у Німеччині в інтерв’ю для «Текстів».

«І біженці, і переселенці всередині країн найчастіше обирають залишатися якомога ближче до дому настільки довго, наскільки дозволяє рівень насилля – тому що багато з них мають надію повернутися. Якщо говорити про біженців, то від 60% до 90% з них залишаються в регіоні свого походження саме через надію повернутися додому».

Разом з тим, вибір залишатися на території власної країни якомога довше, навіть у розпал військового конфлікту, - не єдине пояснення. Такі рішення не завжди приймаються свідомо.

«Іще однією причиною, особливо в останні роки, є закриття багатьох «маршрутів» для біженців. Люди не можуть покинути власну країну тому, що сусідні закривають кордони. Це загрозлива тенденція, тому що порушується право людини на пошук притулку», - зазначає Мартін Рентч.

Крім того, очевидно, що принципи і правила захисту є більш ефективними у випадку біженців, ніж переселенців всередині країн під час військових конфліктів.

В першу чергу тому, що захист цих людей залежить від того самого уряду країни, що веде війну.

Без дозволу і сприяння уряду гуманітарні місії не можуть надавати їм допомогу. Наприклад, надавати гуманітарну допомогу в Сирії, яка є лідером за кількістю внутрішніх переселенців (6.6 млн станом на серпень 2016 року) часом є просто небезпечно для представників гуманітарних організацій.

Якщо ж говорити про форми захисту, гарантовані ООН і гуманітарними організаціями, то заходи, як і потреби переселенців, зазвичай однакові в усіх країнах. Люди приїжджають без речей, їх необхідно зареєструвати, щоб вони мали доступ до сервісів. Після цього потрібно визначити найбільш уразливу групу – людей із особливими потребами, дітей без супроводу дорослих та ін.

Гуманітарні організації таким чином намагаються розподілити допомогу або направити її в табори чи пункти прийому. Українці це знають з власного досвіду.

Україна: проблеми переселенців вирішені «на четвірку»

З 2014-ого року Україна потрапила до списку країн-лідерів за кількістю примусово переміщених людей через конфлікт на Донбасі та анексію Криму. Станом на грудень 2015-ого країна займала 8-ме місце після Південного Судану, Нігерії та Ємену, згідно даних IDMC.

Міністерство соціальної політики України повідомляє про 1 785 740 внутрішньо переміщених осіб.

Однак цифри від Міністерства можуть бути завищені. Андрій Солодько, експерт з міграції аналітичного центру «ЦЕДОС», зазначає, що частина переселенців можуть бути «соціальними туристами», тобто жити на окупованій території, але реєструватися у новому місті для того, щоб отримувати пенсії та соціальні виплати від України:

«Ми проводили дослідження, як змінилося навантаження на інфраструктуру. Воно справді збільшилося, але чим ближче до кордону, то тим більше переселенців і, в першу чергу, пенсіонерів. У таких містах як Краматорськ, Слов’янськ, кількість пенсіонерів досягала 80%. До того ж, якщо подивитися на розселення на прикладі великих міст, то видно, що в Харкові, наприклад, більше переселенців зареєстровано на півдні міста, ніж на півночі. Туди просто швидше було доїхати, щоб зареєструватися».

Згідно з даними Міжвідомчого координаційного штабу з питань соціального забезпечення ВПО, за два роки в Україні станом на 3 лютого 2017-ого року 1 млн 65 тис. 727 осіб були змушені покинути свої домівки та стати внутрішніми переселенцями: 1 млн 42 тис. 904 людини з окупованих Донецької та Луганської областей та 22 353 – з Криму. Ці підрахунки базуються на кількості зареєстрованих людей, які подали заяви про допомогу.

В Україні було дві хвилі переміщення. Із Криму, яка була меншою і до якої ставилися приязніше. Людей, які прибували з Криму, завжди вважали політичними біженцями та патріотами України. Їм держава не надавала особливої підтримки, але допомагали локальні спільноти. Більшість з них їхала або в Київ, або в Львів, абсолютна більшість – у Київ.

Переселенцям із Донбасу держава надавала допомогу, хоч без участі волонтерів та міжнародних організацій ситуація була б набагато гіршою.

У розпал конфлікту Міністерство надзвичайних ситуацій розвернуло пункти тимчасового прийому, де приймали переселенців і збирали первинні дані. Пункти розміщувались відразу за лінією фронту на дорогах, які вели із Донецької й Луганської області.

Також роботу по прийому переселенців на місцях вели й органи місцевого самоврядування. В пунктах прийому переселенців найчастіше працювали волонтери та представники міжнародних організацій.

Також держава запустила сайт із реєстром житла, яке може надаватися переселенцям. Він пропрацював рік - з літа 2014 року, дані мали надавати органи місцевого самоврядування. В основному туди заносилися різні санаторії або хати в селах. Але з часом його просто перестали наповнювати.

Крім того, поставало питання вартості житла. Чи було житло безкоштовним, залежало від конкретного органу самоврядування. Цільова допомога, яка надавалася переселенцям і називалася «допомога для оплати житлово-комунальних послуг» (трохи більше 1000 грн на місяць), нерідко знімалася з них за проживання в примусовому порядку.

На разі питання житла є найбільш болючим для всіх переселенців. “Для нас найкращим варіантом були б пільгові кредити на житло від держави. Ми нічого не просимо задарма, але нам потрібна допомога з житлом”, - вказує переселенка із Свердловська, що на Луганщині, Марина Дерев’янко.

У пік кризи волонтери фактично виконали функції держави, а держава - самоусунулася при вирішенні багатьох питань. Волонтери дуже добре працювали, навіть у таких сферах, як надання юридичної допомоги (Восток.SOS, Крим.SOS), первинний прийом (наприклад, організація «Станція.Харків» здійснювала первинний прийом переселенців), працевлаштування (є «Центр зайнятості вільних людей», який працевлаштував більше людей, ніж служба зайнятості).

Зараз настав час інтегрувати переселенців. Поки в цьому напрямку робота ведеться лише у сфері освіти, в якій держава загалом найкраще справилася із врегулюванням проблем переселенців.

Всі переселенці влаштовані в школи і в садочки, при чому в садочки у великих містах їм надавалися пільги і навіть квоти були. З університетами є вдалі рішення і рішення невдалі:

«З окупованих територій на територію України були перевезені університети. Із усіх перевезених лише Донецький національний університет відбудував свою інституційну спроможність, бо отримав грант на відбудову від Єврокомісії. Всі інші не мають можливості нормально працювати. В них немає коштів, інституційної спроможності, вони розміщені десь у гуртожитках.

Та найгірше те, що після того, як за переведеними університетами закріпачили всіх студентів-пересенців, і надали пільги на стипендії, переведені університети отримали нескінченне джерело студентів і життя фактично до закінчення конфлікту. Адже у нас зараз така система, що куди йдуть студенти, туди і йде фінансування», - пояснює Андрій Солодько. Тобто, ми вкотре пожертвували якістю навчання.

Іще одним актором були і є міжнародні організації. Як ми пояснювали раніше, у більшості випадків для допомоги ВПО міжнародні організації мусять зв’язуватися з державою.

В Україні спочатку була проблема з благодійною допомогою у негрошовій формі, тому що вона оподатковувалася. Та зрештою оподаткування благодійної допомоги було скасоване, причому ця норма була внесена в Закон про забезпечення прав і свобод внутрішніх переселенців.

Що стосується грошової допомоги переселенцям, то вона йде через державу (Міністерство економічного розвитку та торгівлі) або через громадські організації. Коли, наприклад, громадська організація отримала грант і після цього роздає мікрогранти для переселенців. Так робиться доволі часто. Але такі мікрогранти було б добре мати і з державної сторони, як от пільгові кредити на житло чи відкриття власного бізнесу.

Загалом міжнародна допомога, надана на потреби переселенців – це 600 млн євро за два роки: 200 млн у 2015-ому році та 400 млн – у 2016-ому році. Основна проблема зараз, яка стосується і донорів в Україні – це те, на що надаються гроші.

Держава не фінансує вироблення політики щодо переселенців.

В першу чергу, варто проаналізувати дані, які назбиралися за ці два роки. Поки ними ніхто професійно не займатиметься, надія на повноцінну державну політику у сфері внутрішньо переселених осіб – примарна.

Якщо підсумувати, то найбільш базові речі для врегулювання ситуації з переселенцями Україна зробила. Андрій Солодько дає таку оцінку: «Переселенці переїхали, вони не живуть у наметах на вулиці, вони більш-менш отримали забезпечення своїх соціально-політичних прав. Вони інтегруються в локальні ком’юніті.

Чого не зробила держава: не забезпечила політичних прав цих людей щодо голосування на виборах, не розробила державної програми. Фактично, у вирішенні середньо- та довгострокових проблем вона самоусунулася".

Тобто, переселенці самі розбираються зі своїми проблеми. Але загалом, дивлячись на досвід України із глобальної перспективи, на цьому етапі ситуація вирішена на четвірку.

Матеріал створений під час #ddjcamp, тренінгу із журналістики даних, організованого European Youth Press - Network of Young Media Makers

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!