Чим Голодомор відрізняється від Голокосту і чому деякі українці намагаються про нього забути
Людині не хочеться вірити у погане. Про страшне, болюче і неприємне намагаються забути. Інколи, звісно, тягне відчути себе жертвою чи переслідуваним - але не часто. За нормальних умов нормальна людина прагне насолоджуватися сьогоденням і пишатися славетним минулим своєї сім'ї, свого народу і своєї країни. До речі, саме через це термін "радянська окупація" довго не хотів приживатися в Україні: багатьом довелося б визнати своїх родичів колаборантами (служив у радянській армії? Солдат окупаційного війська).
Автор: Антон Бар-Баросенко
Багатьом хочеться перетворити минуле на гарну казку, де все погане стається з ким завгодно, але не з тобою. Так легше жити.
Під час дискусій щодо геноцидів можна помітити цікавий феномен. Практично всі євреї сприймають Голокост як Катастрофу з великої літери. Катастрофу, спрямовану проти кожного з них. Натомість, чимало етнічних українців ставляться до Голодомору як до "одного з епізодів" історії ХХ століття. "Ну був голод, ну помирали люди. Але ж це у минулому..."
Чому така різниця у сприйнятті? Адже кожен з цих геноцидів забрав мільйони життів... Хтось шукатиме відповідь у "національній ментальності": мовляв, євреї "завжди солідарні поміж собою", а в українців "моя хата скраю". Як на мене, відповідь дещо простіша: організатори Голодомору і Голокосту мали трохи різний підхід до своєї "справи". Ось лише декілька відмінностей:
1. Смислова рамка
Нацисти з будь-якої нагоди повторювали, що євреї - їхні вороги. Про це говорили з трибун і екранів, про це кричали газети і плакати, це проголошувалося усюди, де можна. Усіх євреїв оголошували "поганими" і "небезпечними".
Більшовицька ж пропаганда прославляла хороших працьовитих українців, "вірних синів соціалістичної Вітчизни". Ворогами оголошували не всіх українців, а лише "куркулів", "врєдітєлєй", "шпигунів" і "буржуазних націоналістів".
2. Визначення "ворогів"
Нацисти визначали євреїв "генетично": людина могла взагалі не мати нічого спільного з юдаїзмом, ані з єврейською громадою, знати лише німецьку мову та культуру, не цікавитися політикою, ні у що не лізти, мати бездоганно німецьке прізвище - і все одно "потрапити у євреї", бо мала єврейських предків. І тоді її офіційно дискримінували, а з часом і знищували. Тобто, ким би ти не був, де б не жив, а якщо мав єврейських пращурів - чіпляй жовту зірку.
У СРСР національність також визначали за предками, а не за мовою чи культурою. Але москвич Іванєнко ("национальность: украинец") не зазнавав державної дискримінації за етнічною ознакою.
Взагалі ж, російськомовному українцю були відкриті будь-які кар'єрні перспективи. Та й навіть україномовного, якщо він "добрий простий хохол", не шмонали на державному рівні. Натомість, у Райху "добрих євреїв" не було за визначенням.
3. Методи відбору жертв
Нацисти діяли напряму. Приходили до міста чи села, відділяли всіх євреїв від решти населення і вбивали (інколи спершу виселяли до гетто, а потім однаково вбивали).
Більшовики діяли не вибірково: коли село знаходилось у певному регіоні, їжу відбирали у всіх, не розбиралися, у якій хаті живе українець, а у якій - болгарин, поляк, єврей чи навіть "фолькс-руссіш". Не було такого, щоб у кожному приреченому селі українців відділяли від неукраїнців.
4. Методи вбивства
Коли людину вбили з вогнепальної зброї чи у газовій камері, то значно складніше списати це на «неврожай» чи «випадковий збіг обставин», ніж коли її прирекли до голодної смерті.
СРСР завжди прикривав свої злочини привабливими гаслами
5. Географія геноциду
Гітлер масово винищував євреїв на всіх підконтрольних територіях, тоді як Сталін обмежився Україною і Кубанню. Отже, українець з Москви, Сибіру чи Білорусі може подумати, що «його це не стосується». Євреї ж знали, що де б вони не жили, нацисти не залишать їх у спокої.
6. Тривалість
Голокост фактично тривав з 1941 по 1945, Голодомор - у 1932-1933 і (у "легшій" формі) у 1946-1947.
7. Завершення геноциду
Голокост тривав до останніх днів нацистського режиму. Зупинявся він лише у момент, коли територію займали союзники.
Натомість, радянський режим сам зупинив Голодомор не пізніш як у 1934.
8. Мета
Гітлер ставив за мету повне винищення всіх осіб єврейського походження.
Сталін не ставив на меті тотальне винищення всіх українців і, тим більше, асимільованих українського походження. Мета була простіша - підкорити, зломити потенційний супротив і, бажано, асимілювати.
9. Еволюція режиму
Нацизм не пережив свого першого фюрера й увійшов до історії у своїй найбрутальнішій формі. Не було якоїсь там "Шпеєрівської відлиги", "розвінчання культу особи Гітлера" чи там "епохи застою".
У СРСР по смерті Сталіна режим пом'якшав. Він, звісно, залишався тоталітарним, асиміляторським і репресивним, але до геноцидів вже не вдавався. Тому і пам'ять по собі залишив "не таку вже й погану".
Уявимо на секунду, що гітлерівська пропаганда виглядала б інакше: клеймила б не всіх євреїв, а лише "торгашів, адвокатів і журналістів", а натомість прославляла б єврейський робітників, "молодших братів великого німецького народу".
Що євреям не чіпляли б жовтих зірок і не дискримінували б відкрито, а натомість, проводили б загальний геноцид у містечках, де вони складали значну частину населення. Що режим зупинив би Голокост за власною ініціативою, припустимо на початку 1944. Що Райх після того проіснував би ще років 40-50, побудував би "нацизм з людським обличчям", зняв би романтичні фільми "Альпійська полонянка" і "Берлін сльозам не вірить" і навіть екранізував би пару п'єс Шолом Алейхема. А потім мирно зник.
У такому разі, напевно, знайшлися б євреїв, які б ностальгували за "стабільністю" і "величчю" нацистських часів ("Який Райх розвалили!"). І дехто з євреїв можливо казав би: "За нацистів ми добре жили. А тепер?!" А були б навіть і такі, хто називав би Гітлера "великою людиною" і "ефективним менеджером".
Але Гітлер не дав євреям такої можливості: режим відверто таврував усіх їх як "шкідливу расу", практикував сегрегацію і винищував їх до останнього свого моменту. Не залишав жодного шансу для компромісу.
Вже зі слов'янами Гітлер діяв більш "по-сталінськи": це були, звісно, "нижчі раси", але німці "звільнили" цих "дикунів" заради "їхнього ж блага".
У німецькій пропаганді, східні європейці постають або як "убогі дикуни", або як "вірні колабораціоністи" (свого роду П'ятниці біля німецьких Робінзонів). Результати ми бачимо: ще й зараз деякі представники східноєвропейських "унтерменшен" шанобливо ставляться до фюрера і німецьких окупантів. Євреї, повторимось, не можуть собі дозволити такої "розкоші".
Українцю дуже комфортно "забути" про наш "Голокост", як про страшний сон. Тоді й жити легше: усе у минулому "рожеве і пухнасте", 1930-ті - "часи індустріалізації", СРСР був "нашою великою державою", радянські пісні сталінських часів - або "прикольні", або "надихали на подвиг", та й взагалі це "наша історія".
Значно важче жити, коли усвідомлюєш, що твоїх предків масово винищували, а вбивці не покарані. І що режим, який навмисно спричинив цю катастрофу, панував на твоїй землі десятиліттями, а більшість твоїх предків з ним співпрацьовували. Як то кажуть: "Дайте мені інше минуле!"
Від початку 1990-х про Голодомор багато говорили і писали, зокрема й на державному рівні. Більш того, ще живі були люди, які бачили його зблизька і могли про це переповісти. І навіть попри все це, для багатьох нащадків тих, хто вижив, Голодомор був "десь далеко" і "нас це стосується".
Думка автора може не співпадати з думкою редакції
