Заможне життя. Як канадці тратять гроші і скільки платять податків

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 103747 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 25/01/2017Дата публікації

За життя людина може змінити кількість власних будинків. Машина — це необхідність, але коли є можливість, то краще поїхати громадським транспортом. Лише податок на нерухомість — це приблизно одна місячна зарплата, а ще є кредити й інші податки. Гроші є завжди, але є й постійні витрати.

Автор: Євген Лакінський

Міняють будинки, як машини

У Канаді ставлення до будинку дещо інше, ніж в Україні. В Україні якщо вже людина купує будинок, то розраховує прожити там решту життя і потім передати його дітям чи онукам. Буває таке і в Канаді: я знаю людей, що живуть у колишньому бабусиному будинку. У багатьох таких випадках хату цю в бабусі купують за реальні гроші (старенька переїжджає до будинку для старих).

Але дуже часто дім сприймається як щось тимчасове. Молоде подружжя має добру стабільну роботу — і купує власний будиночок. Потім народилися діти, будинок стає замалим — і його продають, відразу купуючи більший.

Cімейний дохід виріс — продають і цей будинок, купуючи ще більший та/або у кращому районі.

Діти виросли і почали жити окремо — і будинок стає завеликим. Продають його — і купують щось менше.

Вийшли на пенсію, хочеться розслабитися, помандрувати — і дуже набридло стригти газони, прибирати листя і розчищати сніг. Продають дім і купують кондомініум (власну квартиру у товаристві співвласників багатоквартирного будинку).

Живуть у міському комфорті, добираються до ресторанів пішки (а не на машині, як у передмістях), мандрують.

Стали старенькі і слабкі — продали й «кондо» і купили місце в будинку для старих: комфортабельні кімнати, цілодобовий медичний нагляд, затишна їдальня, спілкування з іншими людьми старшого віку.

Отакий цикл у канадського середнього класу. За життя людина може змінити кілька власних хат.

Оскільки ціни на нерухомість ростуть, то у програші вона не залишається. Але все одно — постійні кредити, відсотки тощо.

Будинок у Ванкувері. Канадці протягом життя часто змінюють нерухомість

Купив машину, поїхав на метро

Машина — не розкіш, а необхідність. Без неї добиратися або дуже довго, або взагалі неможливо. Окрім, може, центру Монреаля, Торонто, Оттави, Ванкувера чи міста Квебек. Але навіть у цих містах без машини некомфортно. А в чимало сіл автобуси взагалі не ходять. Часто треба дві машини — наприклад, коли чоловік і жінка працюють у різних кварталах міста.

Зрозуміло, що машину купують у кредит. Зрозуміло також, що треба платити щомісячну страховку. І звісно, треба ту машину ремонтувати.

А от що незрозуміло новому водієві, так це питання парковки. У центрі міста у робочий час парковки платні (і недешеві). І місця є не завжди і не усюди.

У "Червоній Зоні" Артема Чапая власники приватних засобів пересування зверхньо ставляться до пасажирів громадського транспорту. У Канаді таких дурниць я не бачив. Навпаки, багато власників машин їздять на роботу автобусом чи метро.

Це практично: менше пробок і не треба морочитися з паркінгами. Один квиток — близько 3,50 $, а проїзний на місяць — $83 у Монреалі і $140 у Торонто. Тобто, транспорт не безкоштовний, але машиною їздити ще дорожче.

І звісно, людям хочеться гарних нових меблів, великих телевізорів, нових пральних машин, сушилок, холодильників. Багато з цих речей практичніше купувати у кредит.

Місячна зарплата – податок на нерухомість

А є ще податок із доходу. Платити зарплатню готівкою заборонено — роботодавець або виписує чек, або відразу переводить гроші на банківський рахунок. Податки з доходу вираховують відразу при виплаті зарплатні. Сума податків залежить від провінції і розміру зарплатні (чим більше тобі платять, тим вищий відсоток маєш віддати).

Якщо зарплатня помітна, то податок — приблизно третина від неї. Раз на рік підводять підсумки: кожен дорослий мешканець має заповнити податкову декларацію і відправити її не пізніше квітня.

Тут уже враховують усі чинники: який дохід у вашої дружини чи чоловіка, скільки у вас дітей, скільки грошей ви відклали на пенсію, чи жертвували на благодійність тощо. З оподаткованого доходу вираховують частину грошей, витрачених на освіту, на садочки, літні табори і гуртки для дітей. Якщо виявилося, що з вас вирахували забагато податків — держава повертає гроші. Вирахували замало — сплатіть різницю.

Коротко кажучи, самотня молода людина у доброму здоров'ї і з великими доходами залишає державі величезну частину своєї зарплатні. Натомість сім'я з дітьми і скромним доходом платить значно менше — але в них більше необхідних витрат.

Скільки коштують дитячі гуртки і літні табори, памперси і одяг — казати не буду: будь-які молоді батьки і так знають, що немало.

Щодо садочків, у Квебеку вони були дуже дешеві: по $7 на день (але кількість місць була обмежена і батьки роками стояли у чергах). Тепер місця за $7 зарезервовані за тими, в кого дуже маленький дохід. І все одно дешево: лише $30—35 за день. У сусідній провінції Онтаріо — по 50 і більше доларів за день.

Не дивно, що у Канаді люди економлять гроші. Постійно і щодня. Сім'я купує собі будинок, машину чи дві, гарні меблі тощо — але усе це купується у кредит. А кредити, ясна річ, треба сплачувати регулярно, раз чи два на місяць.

Завели власним житлом? Крім кредиту, на нерухомість треба сплачувати податок. А точніше — два податки: муніципальний і "шкільний" (на утримання навколишніх шкіл). Раз на кілька років місто чи село оцінює вартість будинку і земельної ділянки, на якій він побудований. Відповідно до цієї суми й нараховують обидва податки.

Податки, ясна річ, треба сплачувати за будь-яку нерухомість. Одна з моїх колег скаржилась, що має сплачувати шкільний податок і за дачу також. "Що за дурниці! — обурювалась вона. — Якби в мене були діти, вони б все одно не ходили до тамтешньої школи!" Але чи є в тебе діти чи нема, чи ходять вони до школи чи ні — а податки доводиться сплачувати. Не можеш сплатити — продавай нерухомість.

Податок залежить від міста та району. Приміром, у Гатіно (Квебек) муніципальний податок за не шикарну одноповерхову хату становить коло 3000 канадських доларів (приблизна середня місячна зарплата — 4000 канадських доларів), а шкільний — близько 600. Разом — майже як ваш дохід за місяць.

Коли до міста Квебек долучили низку сусідніх муніципалітетів, у багатьох "анексованих" районах підняли податки на нерухомість. Траплялося, що людям доводилося продавати будинок, бо нездатні були сплачувати нові податки.

Ну й так з усім: ціни високі, кредити помітні, виплати регулярні.

Коли на початку 1990-х на Україну полився потік американської реклами, люди не розуміли більшості роликів.

Їм пропонували радіти, що до коробки насипали на 10 % більше прального порошку, ніж зазвичай, що до упаковки з одноразовими бритвами поклали одну зайву і що якась річ коштує на 5 % менше. "Яка різниця?" — думали люди. Якщо в когось є гроші, то навіщо дбати про такі дрібниці? А як грошей нема — то й нема що економити.

Середній клас у моїй частині Північної Америки не любить марно викидати гроші. Якщо шоколадка коштує за знижкою $2,50 замість $3,99 — то це приємна несподіванка. Якщо 400 грам сиру коштують не $6, як зазвичай, а $4,49 — варто брати кілька упаковок. І так з усім. Звісно, ніхто не купить зіпсований чи неякісний товар лише тому, що воно дешеве. Але будь-яка змога зекономити — це плюс.

У Канаді гроші є завжди, але є й постійні витрати. І чим вище дохід — тим дорожчі хата і машина, і тим більший на них кредит. І чим дорожчі будинок і дача — тим вищі на них податки. І чим більше і люксовіше мандруєш — тим більше треба платити за квитки. Тому навіть відносно забезпечена людина зрадіє знижці на гарний светр чи добрий костюм.

Що найбільше здивувало мене у перший рік імміграції? Викладач, інтелігентний, вишуканий, з докторатом і, найголовніше, з доброю зарплатнею казав студентам: "Я люблю музику і часто купую вживані CD, бо вони дешевші".

В Україні викладач, якби мав добрий дохід, побоявся б таке сказати: студенти подумають, що жебрак. Він почав би розповідати, що в магазинах вживаних платівок "найкращий вибір" і "можна знайти рідкісні записи". А у Квебеку — без комплексів.

Забезпечена людина не купуватиме вживаний одяг чи старий пошарпаний диван, але диск — це лише диск. Новий може коштувати, припустимо, $30, а вживаний, припустимо, $10. Чому соромитись, що ти економиш?

Просте життя

У Канаді досить просте життя. Що людині треба?

Перекусити, виспатись, позайматися спортом, переночувати в наметі біля гарного озера, посмажити барбекю в добру погоду і запити це пивом, інколи перекусити у ресторані, раз на рік поїхати до моря; а решту часу — сідати на машину чи автобус і їхати на роботу, щоб заробити гроші на ці радощі життя. Звісно, що якщо доходів мало, то список розваг звужується — але тоді й економити доводиться більше.

Новим іммігрантам з України інколи здається, що живуть тут якось убого: "Це хіба кав'ярня?! — каже новоприбулий, вперше заходячи до затишного оттавського кафе, де смачно готують. — От у нас, у Тернополі, кав'ярні шикарні! А тут..."

Отаке, бач, сумне життя у цивілізованому світі :)

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!