Вісім тез про електронне декларування. Перша спроба підсумків (+Інфографіка)

1. Чи сядуть усі?

Поки що ні. Теоретично, існує кримінальна відповідальність для політиків і чиновників за незаконно набуте майно, і не задекларувати його неможливо, бо теж існує відповідальність. Але кількість декларацій - 120 тисяч, а кількість працівників Національного агентства запобігання корупції, яке перевірятиме декларації - 340 осіб. До того ж, майже всі підозрілі декларанти мають «бізнес», і щоб довести у суді, що тони готівки отримані незаконно, знадобляться сотні людино-годин на одну справу.

І де гарантія, що частина кешу не перекочує до працівників НАЗК? Їх теж потрібно контролювати. Це ще більш ускладнює справу. Пару десятків порушників, можливо, посадять - але проблеми в цілому це не вирішить.

Навіть у Радянському Союзі, де контроль був всеохопний і ОБХСС постійно когось садило, крадіжки і махінаторство процвітали. Коли легко можна незаконно гребти гроші лопатою, жоден страх не стане на перешкоді. Єдиний клас, де зачистки за результатами декларування дадуть результат - це судді і прокурори.

2. Потрібні ще чотири реформи, які разом е-деклараціями зупинять корупцію

Суворий контроль за чиновниками потрібен, сумніву немає. Та щоб він був дієвим, слід знищити “кормову базу” корупції, щоб чиновник просто не мав звідки отримати корупційний дохід.

Гарний приклад - впровадження системи Прозоро. Раніше існувала монополія держави на проведення тендерів - і чиновники, які організовували тендери, заробляли на них, як могли.

Схем у різний час було безліч, включаючи формальну і неформальну плату за участь у тендері, за неприйом документів від конкурентів і т. п.

Зараз існує декілька приватних майданчиків, на яких відбуваються електронні торги - і організатор тендеру жодним чином не може заробити більше, ніж обумовлений відсоток за організацію тендеру. Крадіжки тих, хто купує послуги і товари, теж мінімізовані - за рахунок того, що всі охочі можуть легко взяти участь у відкритих торгах.

Щоб викорінити корупцію, потрібно впроваджувати цей досвід і в інших "хлібних" сферах.

Перше. Держпідприємства. Тут лабораторні умови для корупції: великі ресурси і практично жодного контролю. За контроль над ДП ведуться політичні війни, сюди на управління ставлять "своїх" людей і родичів. Припускаємо, що більшість задекларованого кешу походить саме з ДП. Прості, як двері, схеми теж одними деклараціями не зупиниш.

Більшість держпідприємств потрібно просто продати. Але спочатку Верховна Рада не хотіла запускати масштабну приватизацію. А коли дозволила - прихильник приватизації Абамовічюс пішов у відставку і процес не почався. Потім уряд Гройсмана пропонував не продавати велику кількість підприємств. Масштабна приватизація так і не почалася. (Див пункт четвертий).

Друге. Земля. Агрохолдинги отримують чималу частку своїх прибутків завдяки тому, що немає легального ринку землі. Крім того, великі площі сільгоспугідь належать державі. Це гроші, які лежать під ногами - і їх треба просто підняти, тобто дозволити з них збирати урожай. Жодна декларація не стане на заваді цій спокусі.

Для зменшення корупції, котра пов’язана з аграрним ринком, потрібно запровадити ринок землі і продати більшість державних сільськогосподарських земель.

Третє. Дерегуляція, тобто скасування великої кількості непотрібних, а іноді й незаконних дозволів, які зараз необхідно отримувати у чиновників. Якщо на держпідприємствах наживаються акули корупції - їх мало, і беруть вони по-крупному, - то на дозволах годуються великі стада дрібніших чиновників. Відщипують невеликі суми, але з великої "кормової бази".

Найбільших результатів у дерегуляції досяг екс-міністр економіки Айварас Абромавичус, утім, він не встиг зробити багато. Зараз інтерес до цієї теми дещо вщух - публічно її вже майже не обговорюють.

Четверте. Політика. На вершині "харчового ланцюжка" - політична корупція. Від центральних органів влади і на нижчі рівні - вона пускає метастази по всьому тілу держави. Корупція полягає у прямій купівлі місць у партійних списках і безперешкодній купівлі виборчих округів, коли виборців буквально заливають подарунками і грошима від кандидата.

Щоб знищити корупцію у політиці, потрібно запровадити так звані «відкриті списки», тобто, тему, за якою проходить той чи інший кандидат у партійному списку - визначають виборці, а не партійний лідер, який взяв гроші. Повністю кеш з політики це не прибере, але суттєво зменшить кількість «рєшал» у Верховній Раді.

Звісно, є багато інших напрямків, але ми окресли головні.

І коли кормова база суттєво зменшиться, тоді несподіване багатство у деклараціях буде винятком із правил, на який варто звернути увагу. Зараз же високі статки чиновника - це правило.

3. Як виживуть чиновники без корупції?

Маємо свого роду суспільний договір: держава не платить своїм менеджерам зарплату, на яку можна було б жити, але дозволяє наживатися на громадянах. Про ефективність рішень чиновників за таких умов можна і не мріяти. Впровадивши е-декларування, другим кроком ми маємо дати нормальну зарплату тим, від кого очікуємо чесності.

4. Хабарі можуть зрости

Не знищивши кормову базу, не уникнути й того, що е-декларування - принаймні, у короткостроковій перспективі - навіть збільшить ціну «вирішення питання». Адже зростають ризики, доводиться наймати більше юристів, створювати складніші ланцюжки закордонних фірм. Напів-боротьба з корупцією завжди збільшує розмір хабарів.

5. Яка користь від е-декларування помітна вже зараз?

Прокурори і судді. Їх небагато - і вони шалено багаті. На відміну від економічних корупціонерів, які тягнуть те, що погано лежить, або надають послуги за хабарі, "законники" діють, як пірати. Особливо нахабних за допомогою е-декларацій легко знайти - і метод боротьби з ними відомий.

Сподіваємося, декларації покажуть, кого першого треба відправити “на рею”. У цьому випадку показові процеси зіграють роль. М'яч переходить на поле НАЗК і НАБУ.

«База даних року!» - так у нашій редакції назвали підсумки е-декларування.

Оприлюднені дані можна довго і з захопленням аналізувати. Зараз цим займаються чи не усі медіа країни.

На нашу думку, найцікавіше дослідити персональні зв’язки: хто з ким володіє спільною власністю, у чиїх фірмах працюють родичі, скільки чиновничих династій працює на важкій державній службі? Задача нетривіальна, але здійсненна. Суспільство побачить приховані зв’язки.

Головне, щоб це не спрацювало на користь нинішніх популістів, а-ля Ляшко і Тимошенко, і не допомогло б їм виграти вибори.

Ще один великий плюс: є сподівання, що, оприлюднивши свої статки, чиновники почнуть більше жертвувати на суспільні потреби - аби відбілити свої репутації.

Не менш важливе і масове усвідомлення масштабів проблеми.

6. Економіка кешу

У багатьох мільйони готівки у сховках держслужбовців викликали шок. Насправді, ніякого дива в цьому немає: у нас країна кешу. Відірвіться від монітору і погляньте за вікно: там їздять пакунки кешу. Усі дорогі покупки - від автомобілів до квартир - українці оплачують готівкою. Так у нас повелося з часів Перебудови.

В умовах війни і нестабільності банківської системи тримати готівку при собі - це логічний вибір. Декларації просто продемонстрували загальний суспільний тренд.

Нещодавно прем’єр Гройсман заявив, що 50% економіки країни знаходяться в тіні, тобто, з великої частини фінансових операцій не сплачуюють податків. Він не перший, хто про це каже: різні дослідницькі організації називають приблизно таке саме співвідношення.

Як досягти того, щоб готівка, яка лежить у чиновників, бізнесменів і громадян "під матрацами", почала працювати на економіку - одне з найважливіших питань до нашого уряду і реформаторів.

Економіка - це перш за все поведінка людей, і поки люди боятимуться чи не довірятимуть владі і банківській системі, вони зберігатимуть гроші у готівці. Навіть попри те, що у довгостроковій перспективі це невигідно - адже навіть долар з'їдає інфляція.

7. Що далі?

Далі – цікавіше. З початку наступного року стартує другий етап. Декларації заповнюватимуть керівники держпідприємств і підприємств ЖКГ. Буде ще більше несподіванок, ще більше грошей.

8. Які небезпеки?

Для громадян зараз загроз немає, але лунають заклики, які насторожують. Зокрема - запровадити декларування не щорічних доходів, а всього нажитого майна і коштів усіма українцями. Такі спроби вже були у часи Януковича. І це неправильно.

По-перше, це нереально, бо громадяни мають стійку звичку не вірити державі. «Хто вірив, той не вижив», - пояснює аналітик Євген Глібовицький.

По-друге, усі дані про власність громадян уже є в урядових електронних базах. Держава не знає тільки про суми готівки, якими володіють українці.

По-третє, всезагальне декларування порушує базові принципи прав людини, зокрема - її право на приватність. Не належить державі чи сусідам знати, скільки я заощадив і тримаю "під матрацом".

Ці заощадження - мінімальний захист громадян, адже коли у вас починаються проблеми зі здоров'ям або роботою, чи коли потрібно вивчити дітей, держава, попри усі взяті зобов'язання, умиває руки: ви за все платите самі. І в таких умовах показувати, скільки в тебе є грошей - означає наражатися на ризик, що їх відберуть, а твоя родина перетвориться на жебраків.

Чиновники - інша справа. Вони, особливо в Україні, поки що мають широкі можливості заробляти на тому, що має бути безкоштовним і доступним усьому загалу. Тому, заради спільного блага, їхні статки слід розглядати під збільшуваним склом.

Післямова

Коли ви обурюєтеся мільйонами кешу у чиновників згадайте цю історію:

"П'ять місяців - мільйон доларів. 7 - 8 тонн солярки щодня йшло "наліво". Прямо з тепловоза - в каністри. Машиніст, помічник машиніста -"в справі ". Або безпосередньо депо. Прямо в бензовоз. Тут вже ранг вищих начальників. Конкретні прайси. Начальник депо - 500 тисяч гривень щомісяця. Мовчання працівників ВОХР - 500 гривень за одну поїздку, мільйон гривень - за відновлення на посаді начальника депо. Ще мільйон щомісяця - за невтручання", - розповів про будні роботи Української залізниці її керівник Войцех Балчун.

Є й інші схеми, за словами Балчуна. Наприклад, хитрощі машиністів: виведення з ладу системи контролю, псування систем захисту теплового режиму дизеля, злив палива по ходу тепловоза.

"Задіяні всі: залізничники, місцеві правоохоронці і бандити, скупники палива. Погрози начальнику, який наважився кинути виклик і почав ламати схеми. Все це просто оперативна інформація, встановлені факти ", - констатував Балчун.

Немає поганих «їх» і гарних «нас». Чиновники лише зріз суспільства. Унаслідок тяжкого тоталітарного минулого вкрасти у держави чи прихопити собі шматок «нічиєї», а насправді спільної землі, у нашій культурі не вважається осудним.

Тотальна корупція серед чиновників припиниться тільки тоді, коли ми нарешті звільнимося від радянської моралі і вернемося до звичних людських істин, коли крадіжка вважається злочином і пояснення «вони накралися, а чого мені не можна», «мені мало платять, я взяв своє» і т.п. наша культура не прийматиме.

е-декларації економіка суспільство політика