Адреналін і красоти. Що варто знати під час нелегальних подорожей у Чорнобильську Зону

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 8448 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 19/09/2016Дата публікації

Оптимальний час для проникнення в Зону – край сірих, вечірніх сутінків, або глибокий, туманний ранок. Дані топоґрафічних мап суттєво застаріли, тому пасторальна лісова доріжка, на яку ви так очікували та сподівалися, за тридцять років цілком могла перетворитися на ліс. Автор категорично не радить лізти у підвал прип’ятської медсанчастини та підвал заводу “Юпітер”, оскільки там знаходяться дійсно високорадіоактивні та небезпечні для здоров’я штуки.

Як насолодитися краєвидами і незайманою природою Чорнобильської Зони розповідає письменник Маркіян Камиш, один з найдосвідченіших сталкерів.

Багато туристів-першоходів тяжіють до того, аби їхня дебютна прогулянка в Зону нелегалом відбувалася з досвідченим провідником. Втім, це притуплює страхи, тривожність та відповідальність за "туман війни" поперед себе, в якому тільки непролазний ліс, вовче виття і патрульні “шишиґи”. Є сенс планувати подорожі та занурюватися у пригоди самостійно.

Візитом до Чорнобильщини нині нікого не здивуєш. Офіційний, автобусний туризм до Зони Відчуження – давно перетворився на мейнстрім. Ба більше, на мейнстрім перетворюється навіть нелегальний, “сталкерський” формат проникнення в Зону.

Той, який передбачає велетенські наплічники, рясні зорі на тлі густих фіолетів нічного неба, молочні ранкові тумани, срібні серпанки над світанковими полями і стерті у кров ноги, через яких невпинно себе проклинаєш, доки повзеш до Прип’яті, а коли дійдеш таки до міста і вилізеш на дах, мертвим від утоми після довгої дороги, розумієш – воно того варте.

Краєвид із закинутої Антени вартує ризику зустрітися з поліцією

Тому і створено цей текст, в якому я намагався максимально лаконічно та стиснуто пояснити базові моменти, зважаючи на шестирічний досвід безперервного бродіння чорнобильським Поліссям.

Ця стаття адресована тим, хто вже вирішив піти в Зону і шукає конкретних порад. Більш загально свої прогулянки в Зону та відчуття я описав у романі “Оформляндія або прогулянка в Зону” (“Нора-Друк”, 2015).

Отже, як поводитись у Зоні аби шанси на всебудедобре суттєво збільшились?

Конспірація

Раз-по-раз у новинах виринають заголовки, штибу “Поліція Зони затримала чотирьох громадян України\Чехії\Польщі при спробі перетину\в Зоні відчуження”.

Правоохоронці помічають тотальну більшість новачків-нелеґалів ще ДО колючого дроту і ловлять їх саме під час спроби проникнути в Зону.

Найгірша ідея – поїздка до кордону Зони в маршрутці з київської автостанції “Полісся”. Це працювало у 2007-му, у 2010-му і навіть у 2011-му, та потім кількість бажаючих стала такою, що систематична «здача» міліції горе-туристів водіями маршруток стала звичайною практикою. Доходить до того, що невдах знімають з маршрутки за кілька кілометрів від “колючки” і прямо там починають розборки.

Поїздка на маршрутці від АС “Полісся” до центру Іванкова теж не найкраща ідея, оскільки нещасливий випадок може звести вас в одну маршрутку з, наприклад, прикордонником або співробітником іванківської міліції. Йому достатньо раз глянути на ваші камуфльовані костюми та здоровенні рюкзаки і він все зрозуміє, і подзвонить куди треба, а вас після того – “вестимуть” і чекатимуть.

Навіть, якщо пересядете на таксі, спроба зайти в Зону в селі, яке дотичне до колючого дроту – теж погана ідея. Особливо вдень. “Засвітитися” в селах Дитятки, Карпилівка, Потоки, Старі Соколи, Радча, Федорівка – стрибкоподібно збільшити шанси бути впійманими якраз у момент, коли перетинатимете загорожу.

Шлях до ЗГРЛС "Дуга" / Чернобыль-2 / Chernobyl-2

Спроба перейти міст через річку Уж на кордоні Зони біля села Мартиновичі теж суттєво підвищує ризик бути схопленим (точно так само, як і перехід мосту через цю ж річку в селі Черевач, вже в самій Зоні). Міліція та прикордонники люблять влаштовувати там засідки.

Вхід у Прип’ять, а саме це славне місто зазвичай і є метою нелеґала-першоразника – теж випробовування, з точки зору конспірації.

Улюблені місця міліцейських засідок: автостанція і закинуте західне КПП. Зрештою, не можна забувати і про мародерів, які живуть на станції Янів, тримають собак і до нелеґалів можуть бути вкрай аґресивно налаштовані (природа ворожнечі не лише їхній марґінес, але і класова ненависть).

Все залежить від манери туриста триматись. Не радив би новачкам вступати з ними в контакт, якщо ви переживаєте за свої речі, які можуть поцупити, влаштувавши якусь хитру підставу і т.п.

Також, не варто ночувати на “спалених” хатах. “Спаленою” хата стає тоді, коли її обжили нелеґали, яких одного разу піймали, а вони – відвели міліцію в цю саму квартиру (забрати свої речі, які на час прогулянок містом лишають на “базі”). У цьому плані Прип’ять – обжита.

Варто уникати наступних адрес: вулиця Спортивна 10, Гідропроекторська 1 і 3, Лазарєва 1, Героїв Сталінграду 8, Будівників 1 та 16, Лесі Українки 28 та 52, Героїв Сталінграду 30 та 32. Звісно, це не повний перелік, але коли міліція прагне покращити звітність по впіймам – робить обхід цих адрес, сподіваючись наштовхнутися на туристів або їхні речі (якщо вас у квартирі тоді не буде, речі можуть банально поцупити, або ж відкрити тушонку і зачекати вашого повернення).

Вибираючи місто для ночівлі, керуйтеся цілістю дверей та вікон (потрібні меблі можна перетягти з сусідніх квартир\поверхів), які мають виходити у внутрішній двір. Квартира на третьому поверсі робить світло від ваших налобних ліхтарів та свічок не таким помітним, як скажімо, квартира на дев’ятому або шістнадцятому поверсі. Можна, звісно, вдатися до кардинальних методів світломаскування і тягати з собою великий шматок чорного полотна, молоток та гвіздки, але у 99% цим займатися катеґорично лінь.

У містечку Чорнобиль-2, біля заґоризонтного радіолокатору “Дуґа” – набагато спокійніше, хоча останні три роки сюди теж почали водити екскурсії. Це відбувається вдень. Ранок і вечір тут спокійні. Жити краще у кинутій п’ятиповерхівці по вулиці Корольова, 5 і уникати, наприклад, ночівлі на станції космічного зв’язку.

Свіжу і холодну воду з підземного джерела завжди можна знайти в підвалі станції зондування іоносфери, що у парі кілометрів ходу стежками від антенного полотна. Розізлити й активізувати вохрівців можна, якщо повісити на вершині Антени прапор (навіть український). Їм за це дуже влітає від начальства. Результат – патрулювання об’єкту і облави на туристів-невдах.

Зона закинута лише на перший погляд. У Чорнобильщині живе і працює не одна тисяча людей (хоча більшість з них – зосереджена на будівництві нового Саркофаґу та в самому місті Чорнобиль).

У селах Короґод та Черевач, які знаходяться на класичних туристичних маршрутах нелеґалів – розташовані спостережувальні лісничі вежі. Лісники в них (або у будочках внизу поряд) знаходяться протягом світлового дня у пожежонебезпечний період.

Не варто заходити в Зону поблизу села Страхолісся та відвідувати села Куповате, Опачічі, Оташів – вони достатньо обжиті і там вистачає самопоселенців та лісників, які можуть здати міліції. Села Іллінці, Теремці, Бички, Терехів, Рудня-Вересня, Іловниця теж можна відзначити підвищеною активністю самопоселенців та правоохоронців.

А якщо вирішили піти до Прип’яті пішки по кинутій залізниці – уникайте “світитися” в селі Радча і переходити залізничні переїзди в селі Вільча. Краще обійти лісом (і готуватись до прогулянки болотами).

А Чорнобиль, як було сказано вище, місто обжите і від, скажімо, Іванкова, мало чим відрізняється. Там нелеґалу-новачку краще не з’являтися.

Другорядними асфальтовими дорогами здебільшого можна спокійно користуватися вдень, але від “маґістралей” Дитятки-ЧАЕС, Діброва-Стара Красниця-Прип’ять або Чорнобиль-Діброва вдень краще триматися подалі (перейти можна спокійно, а от йти по дорозі – це різко підвищити свої шанси на впійми).

Закинута хата в Зоні. Фото Олексія Фурмана

Оптимальний час для проникнення в Зону – край сірих, вечірніх сутінків, або глибокий, туманний ранок. Час, коли видно дуже мало, але пересуватися в лісі без ліхтарів – вже можна.

Замовляти таксі краще не в Іванкові, а прямо з Києва. А водія таксі – попросити зняти “шашку”. Звісно, в ідеалі це має бути ваш друг, який не має жодного стосунку до Іванкова (оскільки таксисти там теж, буває, здають), або перевірений часом, свій, “підгодований” іванківський таксист, щоправда про останній варіант для новачка не йдеться.

Для всього іншого – є вікімапія, при детальному вивченні якої стане зрозуміла ґеоґрафія і не тільки місцезнаходження КПП, але й місця деяких бродів та навіть популярних засідок міліції.

Автор не описуватиме тут десяток конкретних маршрутів, але порадить використовувати дороги під лініями електропередач (вони відмічені на карті) та ґрунтівки.

Щоправда, не забувайте, що дані топоґрафічних мап суттєво застаріли, тому пасторальна лісова доріжка, на яку ви так очікували та сподівалися, за тридцять років цілком могла перетворитися на ліс. Аби позбавити себе зайвих проблем на навіґаторі краще комбінувати растрові топоґрафічні мапи (або векторні, типу maps.me) та кешовані супутникові знімки (оптимальні – з сервісу Bing).

І якщо підсумовувати все по конспірації, то головне правило: якщо вас не помітять – проблем не буде. Та якщо помітять – полюватимуть. Міліція активує “сафарі”-мод і шанси на впійми та палкі міліцейські обійми – різко підвищуються.

Радіація

Нелеґали не бояться радіації. Не тому, що вони суперґерої, а тому що рівні забруднення не загрозливі для здоров'я.

Один з керівників поважного інституту з питань радіології, у приватній розмові, сказав автору цих рядків, що пиття води з Чорнобиля, поїдання ягід та яблук – насправді не шкідливіше за паління, чим автора несказанно ощасливив – за останні шість років мандрів Зоною він вже почав морально готуватися до онколоґії.

Тому можу радісно повідомити, що вода з річок Уж, Вересня, Сахан, Ілля та Прип’ять – на смак непогана навіть без фільтрації, про яку варто подбати, оскільки все таки це не Карпати. Вітчизняні фільтри типу “Аквафор” не дають потрібного ефекту і є сенс придбати щось на зразок портативного “Katadyn” з системою керамічної фільтрації. Втім, автор цих рядків воду особливо ніколи не фільтрував.

Звісно, можна порадити традиційний список з норм радіаційної безпеки, але його завжди можна знайти в мережі, та і ці правила не працюють для нелеґалів. Наприклад, одне з них постановляє, що у десятикілометровій Зоні (зона всередині Зони. В неї входить Прип’ять, територія біля ЧАЕС – серце Чорнобильщини) не можна їсти. Взагалі. Дивно виконувати це, якщо ви, наприклад, плануєте жити у Прип’яті кілька днів.

І коли ваш радіометр запищить, і замість звичних для Києва п’ятнадцяти мікрорентґен видасть щось типу двох сотень – не варто підіймати паніку. Просто увімкніть колись цей самий прибор у літаку на висоті пару кілометрів над землею. Результат вас вразить.

Втім, задля вашого ж здоров’я автор катеґорично не радить лізти у підвал прип’ятської медсанчастини та підвал заводу “Юпітер”, оскільки там знаходяться дійсно високорадіоактивні та небезпечні для здоров’я штуки.

Звісно, ґарантій безпеки дати не може ніхто, оскільки навіть в офіційній екскурсії є шанс “схопити” альфа-частинку і через десять років отримати проблеми. Тому, якщо за пару десятиліть після активного бродіння Зоною вас схопить онколоґія – не звинувачуйте мене у цьому і не кажіть, що я не попереджав. Та шанс цього такий самий, як і того, що вас велелюдно пограбують і полоснуть ножем, коли ви вдень гулятимете парком.

Спорядження

Супутниковий навіґатор. Основна річ, яка знадобиться, аби сформувати притомний маршрут ґрунтівками та лісними стежками і шість годин не блукати у болоті по шию після невдалої спроби “зрізати”.

Існує два основних варіанти: толковий смартфон або спеціальна, туристична модель.

Хороший смартфон з системою GPS та павербанком з додатковим зарядом здатен замінити туристичний прибор. Вам потрібна саме система GPS, а не AGPS, яка просто підвантажує ваші координати завдяки даним мобільної мережі, яка в Зоні буває рідко. Та і приймач має бути якісним. Дешеві китайські “ноунейми” погано справляються з задачею (довгий “холодний” старт і т.п.)

Є сенс придбати для смартфону додаткове скло-наліпку, армований корпус і вологотривкий чохол. В інакшому випадку ви, скоріше за все, втопите його або розтрощите, стрибаючи на узбіччя і біжучи по пояс у болоті – ховаючись від патрульного “бобіка”.

Якщо таки вирішили придбати туристичну модель, є сенс зупинитися на чомусь типу Garmin eTtrex 25\30\35. Переваги: він не боїться води та ударів і живиться від звичайних батарейок типу АА. Варто не забути і про карабін-фіксатор або чохол на ремінь – без таких дрібничок є шанс цей навіґатор загубити.

На одязі не має бути відзеркалювачів і цей самий одяг, по можливості, варто вибирати непримітних кольорів. Якщо у вас вже є рюкзак яскравого кольору, не обов’язково купувати новий. Можна просто придбати чорний рейнкавер.

Вам не потрібен намет. Не носіть його з собою. В Зоні у вас завжди на відстані десяти кілометрів – кинуте село з хатами. Двері (закривайте їх на ніч, просто сформуйте таку звичку) – найкращий захист від диких тварин, які випадково можуть наштовхнутися на вашу лежанку в лісі просто неба.

Не беріть із собою сто метрів паракорду (що ви з ним робитимете? Зв’язуватимете полонених?), сокиру, саперну лопатку. Побільше шкарпеток, свічок, надувну подушку, вологих серветок і не забудьте про капці!

В іншому, щодо споряги, від традиційного походу в гори прогулянка в Зону мало чим відрізняється.

Відповідальність у разі упіймів та поводження з міліцією

Адміністративна. Штраф складає 300-500 гривень і його зовсім не обов’язково платити на місці. Можна написати заяву з проханням проводити суд без вас і тоді протокол пришлють на пошту. Зазвичай – за кілька місяців. Або взагалі не пришлють.

Порушення кордонів Зони юридично можна прирівняти до вживання слабоалкогольних напоїв у парку Шевченка – проблем у візових центрах це вам не створить. До речі, завжди носіть при собі паспорт громадянина України. Без нього після впійманки вас можуть тримати набагато довше звичайного.

Якщо не хочете кримінальної відповідальності – не тягніть на собі “сувеніри” з Зони (арґументація “я швидко скину, встигну” може зіграти з вами злий жарт, оскільки міліцейську засідку, якщо ви не служили у роті глибинної розвідки, скоріше за все помітите в останню мить: червоні пики сержантів замаячать близько і раптово.

Не носіть з собою зброї: травмати, балончики, холодну і т.п. Проти звірини все одно не допоможе (вас і так всі бояться: ви галасуєте, смердите, палите і ломитеся через ліс, як сотня лосів), а от при затриманні можуть виникнути проблеми.

До речі, якщо вас впіймали десь у Прип’яті або в селі, коли ви були без рюкзаків, синьожупанне панство відразу почне кричати, ультимативно вимагаючи сказати, де лежать ваші речі. Ніколи цього не робіть (ніхто не завадить їм піти за речами і нічого там не знайти, переховавши їх або частину в інше місце аби забрати потім собі). Посилайтеся на відсутність досвіду та погану пам'ять, скажіть, що можете тільки показати і пропонуйте провести правоохоронців до місця.

Назагал міліція Зони більш-менш адекватна, втім – на деякі пакощі вони здатні. Наприклад, поцупити щось при первинному обшуку при затримці. Коли ви у хаосі та паніці – просто витягти щось із кишені. Це буде щось не надто дороге: ліхтар, павербанк або ніж. Особливо правоохоронці полюбляють швейцарські ножі “Victorinox”. Власне через це нелеґали і сформували звичку носити з собою на прогулянки найдешевші ножі та ліхтарі, перетворивши це на розмінну монету.

ЗГРЛС "Дуга" / Чернобыль-2 / Chernobyl-2 на горизонті

Втім, навряд чи міліція пробуватиме забрати ваш дзеркальний фотоапарат або смартфон, оскільки розуміє, що шанс того, що ви зірветеся та створите проблеми – зростає прямо пропорційно від ціни предмету крадіжки. Це ще один плюс придбати собі хороший смартфон замість туристичного навігатора, оскільки на перший міліція рота не розкриє, а другий – можуть спробувати поцупити.

Аби нічого не втратити: завжди тримайте речі при собі, а якщо щось хочуть забрати під приводом потреби здати на експертизу – вимагайте оформлення протоколу про вилучення, а при повному свавіллі завжди є телефон Служби Внутрішніх Розслідувань (СВР МВС): 044 291 34 00. Смартфон краще мати з функцією активації тільки за відбитком пальця. До речі, вони не мають права у вас його відібрати. Хоча пробуватимуть.

Правильно поводьтеся у цьому випадку: не грубіяньте, не погрожуйте (телефон СВР МВС лишайте на крайній випадок) та не підвищуйте голос. Але і не піддавайтеся на провокації, віджартовуючись від залякувань, і не втрачайте обличчя.

Тільки побачивши перед собою впевнену людину без страху, яка знає свої права і поводиться ввічливо та спокійно – міліція Зони розуміє, що краще не зв’язуватися. Оформлює адміністративний протокол. І відпускає. До наступного разу.

Наостанок

Я вже давно не страшуся популяризації свого хобі та насичення його новими людьми. Навпаки сподіваюся, що нові “хвилі” зацікавлення приведуть у Зону талановитих письменників, режисерів та музикантів, які теж зрозуміють, що Чорнобильська тема – не ніша, а справжній національний колорит.

Процес популяризації Зони зупинити неможливо, оскільки туризм катастроф тільки набирає популярності у світі. Точно так само, як і біля підніжжя Аннапурни продають шаурму та методично кладуть асфальт, точно так само, як вершина Евересту перетворюється на фарс для туристів-мільйонерів, які спрощують собі вихід на вершину, точно так і Чорнобильська Зона стає туристичною Меккою.

Та не стає від того іншою. Достатньо перестати читати про неї, дивитися фото, а просто зануритися у пригоду в місце, про яке вам особливо нічого не відомо, і відчути себе у маленькій країні див, українській terra incognita, яка за рівнем екзотики не поступається Ґімалаям та Сомалі.

А з приводу морально-етичних питань, то нелеґальні відвідини кинутої землі не можуть бути виявом неповаги до колишніх жителів чи траґічних подій 86-го року. З таким само успіхом можна апелювати до заборони ходити Києвом, оскільки ледь не на кожній його вулиці точилися бої, а деякі очевидці тих подій – живі досі. Зрештою, чи і не для того ліквідатори рятували Полісся ціною свого здоров’я та життів аби ми відкривали цю землю по-новому?

Нелеґальні туристи роблять мертві міста живими. Вони вдихають життя в пусті оболонки крихких хат і облуплених бетонок. Розводять на підлогах яскраві багаття темними ночами, розпивають спиртне, грають на ґітарах, палять дешеві цигарки, розказують веселі історії, сміються, а потім — голосно хроплять в темряву. Вони роблять Прип’ять живою — гідною бодай чогось, за що варто жити і заради чого варто пройти сорок кілометрів холодної ночі, ховаючись у темряві від людей і машин.

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!