Два обличчя військового зв’язку. Як в Армії американську техніку підганяють під радянську модель

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 41591 Перегляди
  • 1 Коментарі
  • 05/05/2016Дата публікації

Група зв’язківців майже тиждень, ризикуючи життям, тягнула дротові лінії між постами, розставляла польові телефони - все для того, щоб уникнути перехоплень ворожою радіорозвідкою. А за тиждень щільного мінометного вогню майже всі ці лінії вийшли з ладу. Кілька кілометрів дроту лишились у “мертвій зоні”, а бійці повернулись до зручних рацій. Зручних як для бійців, так і для радіорозвідки з того боку.

Автор: Віталій Кукса, журналіст, зв’язківець ЗСУ

Звичний і дубовий "тапік"

Знайомтеся: “тапік”. Він же польовий телефон ТА-57. Військово-історичний засіб зв’язку. На ньому зросло не одне покоління військових зв’язківців. Класичний “тапік” продається на olx.ua за дві-три сотні гривень. Його реінкарнація ТА-57-У виробництва запорізького “Електроприбору” закупається ЗСУ за ціною дешевого андроїд-смартфону.

Вгорі "тапік", знизу "харісон". До першого всі звикли, другий дає нові можливості

Співпрацює з “тапікокомутатором” П-193М. Останній використовує енергію метаболізму бійця, який сидить перед ним, власноруч переключає лінії та здійснює виклики, обертаючи важель.

Знайомтеся: “польовка”. Вона ж польовий кабель П-274. Головні риси характеру: перша - дуже міцна на розрив, друга - її добіса багато.

Незважаючи на поважний вік, “польовка” здатна пропустити 2 Мбіт/с між двома DSL-модемами, а дві “польовки” - навіть 7 Мбіт/с. Під'єднується до модема за допомогою «собачки», якою ми усі користуємося вставляючи кабель з інтернетом у свій комп.

Польовка багатофункціональна - може працювати мотузкою для білизни або для спійманого сєпара, чи кабелем електроживлення.

“Тапік” та “польовка” працюють в армії. Вони організують оперативний зв’язок між різними “точками”. Дубова простота, удавана надійність, масова наявність та позбавлення від геморою думання над системою зв’язку, - за ці якості її цінують.

У багатьох військових зв’язківців ще з училища сформоване так зване “тапікове мислення” - лініями. Звичайний приклад: чому немає зв’язку з блокпостом “Гадюкіно”? Сіли батарейки? Світла нема? Канал ліг? Ану швидко провести туди “тапік”! І побігли бійці розмотувати катушки.

Доходить до того, що на організацію тапікозв’язку в масштабах РОПу [ротного опорного пункту] або ППД [пункту постійної дислокації] батальйону розгортається один-два десятки кілометрів “польовки”. Коли її змотують назад, кілометри три-чотири, зазвичай, кудись діваються.

Польовий телефон ТА-57 або просто "тапік"

Емпірично сформульований “закон тапіка” такий: якщо організацію зв’язку можна вирішити за допомогою “тапіку”, вона буде вирішена за допомогою “тапіку”, без варіантів.

Інше формулювання цього закону: “тапік” виграв уже кілька війн, а ця ваша цифрова техніка - ще жодної (йдеться про пострадянські локальні війни). Отже, “тапік” - наше всьо.

Цифровий “харісон”

Знайомтеся: “харісон”. Він же - польова короткохвильова радіостанція Harris Falcon III RF-7800H-MP. Скільки не виправляй промовляння цього слова, все одно в армії його звуть “харісоном”, мабуть на честь актора Форда.

“Харісон” теж багато чого вміє, причому не тільки голосом. Всі зауваження щодо “харісону” справедливі і щодо його “старших” за віком, але “молодших” за функціоналом братів Harris Falcon II RF-5800H-MP та Harris Falcon II RF-9600H-MP.

Та він дає нові можливості. Наприклад, можна розгорнути захищену (алгортм шифрування до АЕS-256 - гарантована стійкість) та стійку до радіоелектронної боротьби (за рахунок псевдовипадкової перебудови робочої частоти) радіомережу.

Причому не тільки для голосового зв’язку, а саме мережу передачі даних. В тому числі однорангову, в якій немає вразливого центрального вузла. І яка поєднуватиме станції на відстані десятки та сотні кілометрів.

Швидкість буде невелика - до 120 кбіт/с, але цього вистачить для поштового сервера, який вміє маршрутизувати пошту між станціями, а також для Harris Tactical Chat, в якому можна обмінюватись текстовими повідомленнями в реальному часі.

Для цього станцію треба приєднати до ноута, перехідник є. А за ноут посадити навченого бійця. Бажано також щоб ноут був захищений, бо звичайний іноді глючить через електромагнітне випромінювані станції.

“Харісон” - гість дорогий, а тому не частий. Станція коштує близько мільйона гривень за сучасним курсом. Закуповують їх небагато, хоча станції серії Falcon II в деяких підрозділах присутні аж до ротного рівня.

В українській армії "харісон" перекваліфіковується: з польової конячки, яку боєць-зв’язківець має тягати з собою у рюкзаку - на командно-штабну станцію

До речі, сєпари пропонують кілька десятків тисяч доларів за тушку “харісона”: після цього її, вочевидь, очікує препарування в підвалах якого-небудь Сарапульського радіозаводу.

Тому в українській армії “харісон” трохи перекваліфіковується: з польової робочої конячки, яку американський боєць-зв’язківець має тягати з собою у рюкзаку по гарячих точках - на командно-штабну станцію.

А командно-штабній станції конче потрібен радіовинос - своєрідний пульт дистанційного управління станцією. Він необхідний для того, щоб командири могли спілкуватись за кілька сотень метрів від станції, бо радіорозвідка супротивника легко може передати артилерії координати такого потужного радіовипромінювача.

Компанія Harris, звичайно, виробляє і радіовиноси, але оскільки станції закуповувались як польові, то подібні аксесуари не замовляли.

Симбіоз

Тут і вони і зустрілись - вершина американської військової телекомунікаційної думки Harris і релікт радянського польового зв’язку “тапік”.

"Харісон" під'єднаний до "тапіка"

Місцеві “кулібини” розпаяли аудіовихід “харісону” і під’єднали його до “тапіку”, а головне управління зв’язку розіслало всім підрозділам схему з рекомендацією. Цей виріб був “на ура” сприйнятий багатьма командирами, що звикли до зв’язку за принципом “натисни кнопку - отримай результат”.

Цей симбіоз ілюструє кілька тенденцій розвитку національного військового зв’язку.

Потрібен організатор

По-перше, нова техніка “заштовхується” в традиційні схеми організації зв’язку. Військові загалом люди консервативні, і завжди оберуть перевірену методику замість креативу. Креатив в армії застосовують переважно всілякі мобілізовані добровольці.

Звичайно, нічого поганого в тому, що військові намагаються гарантовано вирішити бойові задачі, немає. Проте при такому підході дуже сильно урізається функціонал нової техніки.

Традиційні радіомережі та радіонапрямки, які організовуються за допомогою “харісонів” - це способи організації саме голосового зв’язку. Вони а) потребують постійного чергування біля станції спеціально навченої живої людини, б) слабко піддаються автоматизації.

Тоді як “харісони”, наприклад, можуть використовуватись в режимі передачі даних - як за допомогою Tactical Chat, так і електронною поштою.

Обмін текстовими повідомленнями в багатьох випадках ефективніше саме для передачі інформації, а не абстрактного факту встановлення зв’язку: повідомлення зберігаються навіть якщо їх вчасно не прийняли, а також можуть містити більш точну інформацію, ніж переговори.

До того ж, передача даних менше забиває ефір, а в порівнянні з передачею голосу може працювати за значно гірших показників рівня сигналу.

Іншими словами, закуповуючи радіостанції Harris, непогано було б закупити й послуги з адаптації американської системи зв’язку до наших реалій. Щоб не змушувати зв’язківці на місцях винаходити велосипед.

Друга тенденція. Як ми вже говорили, військові потребують гарантованих способів вирішення задач. Але гарантії ці армія зазвичай бачить не в грамотному застосуванні сучасної цифрової техніки, а в наявності бійця, який за неї відповідає.

Наприклад, чому “стара школа” вважає надійним радіонапрямок - спосіб організації зв’язку, в якому на одному каналі працюють дві радіостанції? Через наявність бійця на обох його кінцях. Якого завжди можна спитати “де зв’язок, блін?!”. Командирів це дуже заспокоює.

Звичайно, інженер може “спитати” про це і “харісона”, і маршрутизатор Сisco, яких теж багато несе віськову службу, і станцію супутникового зв’язку, і вони дадуть йому відповідь. Щоправда, англійською мовою і у вигляді логів, які ще треба прочитати.

В сучасних цифрових системах зв’язку не все залежить від стану шматка заліза на блок-посту. Зате багато чого залежить від грамотних спеціалістів.

“Тапікове мислення”, яке характерне для традиційних військових зв’язківців - це як раз і є оперування гарантовано надійним рішенням, яке дещо демотивує вивчати та розробляти щось нове. Тим більш на вивчення та розробку потрібні ресурси, яких немає в бойових підрозділах, де зв’язок потрібен “на вчора”.

Тому “тапік”, підключений до “харісона”, робить його в очах командирів надійним та звичним.

Третя причина використання “тапіків” - удавана захищеність проводового зв’язку від радіорозвідки супротивника. Хоча захищеним такий зв’язок не назвеш. І надійним теж.

Наприклад, в одній із гарячих точок майже тиждень група зв’язківців ризикуючи життям тягнула лінії “польовки” між постами, розставляла “тапіки”, щоб уникнути перехоплення донесень радіорозвідкою супротивника.

І лише тиждень щільних мінометних обстрілів знадобився для того, щоб майже всі ці лінії вийшли з ладу. Кілька кілометрів “польовки” лишилися в “мертвій зоні”, а бійці все одно повернулись до зручних рацій. Зручних як для бійців, так і для радіорозвідки з того боку.

Проте армії справді потрібні дешеві й надійні засоби сучасного цифрового дротового зв’язку. Своєрідний аналог “тапіку”, але цифровий. Наприклад, на кшталт TA-1087REGM, телефону з вбудованим DSL-модемом, цей модем дозволяє через телефонну лінію під'єднуватися до інтернету.

Потрібні компактні цифрові АТС, які можуть розгортатись у полі та працювати в режимі конференц-зв’язку. Щоб, наприклад, доповіді

вартових “по тапіку” чув не тільки черговий, а всі - один одного, це надає більше розуміння навколишньої ситуації. Деякі подібні рішення розробляються та поставляються у війська, але поки мало.

Наразі саме наявність на складах великої кількості “тапіків” та “польовки” визначає стандарти військового зв’язку: “харісон” підлаштовується під “тапік”, а не навпаки.

І четверте, на сьогодні останнє. Прийняття техніки на озброєння означає, що до неї розроблені докладні інструкції та навчальні курси, за якими пересічний боєць може її експлуатувати.

Навчання з “харісонів” нібито організоване - працюють курси перепідготовки у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації, а також мобільні групи, які навчають підрозділи в польових умовах.

Проблема в тому, що здебільшого на ці курси потрапляють або молоді офіцери, або сержанти-радисти, які в своїх частинах експлуатуватимуть та перепрошиватимуть станції.

На своїх посадах вони не мають повноважень планувати цілісні системи зв’язку за допомогою новітньої техніки. Їхнє завдання - виконувати вказівки командирів, які мислять традиційними схемами з гарантованим результатом. І вписують у ці схеми нові технічні засоби.

“Лампових” зв’язківців складно навчити новому. Але це потрібно робити. Знаходити слова та методики, щоб їх досвід органічно наклався на сучасні технічні знання. Причому навчати не тільки командирів-зв’язківців, а і начальників штабів, і командирів підрозділів - щоб вони розмовляли зі зв’язківцями на одній “цифровій” мові.

А з числа “молодих” технарів потрібно шукати тих, хто здатний стати ефективним організатором сучасних систем зв’язку. Саме організатором, який здатен нав’язати своє бачення бойовим командирам.

Треба також ефективно збирати й обробляти досвід та проблеми експлуатації. І робити це не з-під палки, як у нас люблять

Ще потрібно вже зараз думати, якою буде система військового зв’язку завтра. І все це, не відволікаючись від власне бойових завдань.

ТАКОЖ: Українська Паперова Армія. Як працює документообіг у ЗСУ

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 1

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Цікава стаття :-)
"Тапік", однак, є серйозним апґрейдом по відношенню до ще дубовішого й мабуть "ще надійнішого" "ТАІ-43"