В українській армії з'явилися гроші і туди повертаються "старі" офіцери. З ними приходять і армійські маразми

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 21613 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 03/03/2016Дата публікації

Під час війни Армію реанімували волонтери і добровольці. Зараз у ЗСУ з’явилися гроші і туди масово повертаються старі кадри, ті, які й розвалили Армію. Разом з ними повертається дух тієї, старої, пострадянської української армії. З показухою, окозамилюванням, зневагою до “нижніх чинів” та підлабузництвом перед керівництвом, браком бойового навчання, нескінченими нарядами та використанням солдатів як дешевої робочої сили. Самостійні і відповідальні люди тікають із цієї системи.

Автор: Віталій Кукса, журналіст, службовець ЗСУ

Війну за незалежність українська армія зустріла небоєздатною. Не тільки через несправну техніку, багаторічне скорочення і брак фінансування. «Негативний відбір», - ось справжня причина. “Люди війни” йшли з бутафорної армії. Лишались лише ті, хто не міг знайти себе на цивілці, і тому терпів армійський ідіотизм. А ще махінатори, бо маневр для крадіжок залишався.

Мобілізація 2014-2015 років вдихнула до української армії життя.

По-перше, до неї повернулись справжні воїни - ті, хто відчуває життя як боротьбу. Мова не тільки про військових. Багато з волонтерів, які на початку війни взяли на себе тягар матеріально-технічного забезпечення - теж воїни, для яких не існує слова “неможливо”.

По-друге, туди потрапило багато розумних, внутрішньо вільних людей. Людей з бізнесу та середнього класу. Тих, хто звик брати на себе відповідальність за результат та приймати нестандартні рішення. І для яких зірочки на погонах штабного офіцера - далеко не показник його авторитету.

Армія на два роки стала по-справжньому народною, а війна - Вітчизняною. Та головне, що принесли з собою всі ці люди, - бажання захищати свою країну, та перемагати.

Іншими словами, бажання “їхати”, а не “шашечок”.

За рік перемир'я армія прийшла до тями. З’явилися гроші, налагодилося постачання. Укладені контракти з виробниками техніки, і вже можна спрогнозувати, чим ми будемо воювати в найближчі роки (і це іноді сумно, але це тема іншої розмови).

Зарплата у контрактників і офіцерів досить конкурентоспроможна, особливо в умовах не дуже здорової економіки. Держава ще не оголосила повну відмову від мобілізації чи призову, але з кінця минулого року підрозділи комплектують контрактниками. Для цього, трапляється, і дембелям роблять “пропозиції, від яких неможливо відмовитись”.

Совок повертається

Проте, сьогодні в армії відбувається дивний процес. Ті, хто прийшов в армію добровільно, з метою захищати країну, не хочуть іти на контракт. Навіть офіцери запасу. Вони чекають на демобілізацію та вже планують своє пост-армійське мирне життя.

Припиняють співробітництво з армією і волонтери, які забезпечують вояків різними необхідними речами. Деякі вважають, що завдяки їм служба тилу Міноборони занадто розслаблюється. Інші - втомились від бездонної діжки армійської неефективності.

Розміщення військових на полігоні Широкий Лан викликав скандал і сумніви в тому, що ЗСУ намагається стати сучасною армією

А наповнюється ця нова, контрактна, українська армія саме людьми, які не можуть, або бояться знайти себе у цивільному житті. А також тими, хто прийшов до армії не стільки воювати, скільки служити, прийшов по стабільність та можливість щось десь намутити.

Контракти укладає також багато тих, хто служив в армії всі останні десятиріччя, і, свідомо чи своєю бездіяльністю довів її до того стану, в якому її зустріла війна. Про люстрацію середньої ланки не йдеться.

Тобто, на очах вмикається той самий механізм негативного відбору, який вже одного разу привів армію до непритомного стану на початок 2014 року. Така система здатна лише відтворювати сама себе та вичавлювати нормальних людей.

Найгірше, що разом з цим контингентом в армію повертається дух тієї, старої, пострадянської української армії. З показухою, окозамилюванням, зневагою до “нижніх чинів” та підлабузництвом перед керівництвом, браком бойового навчання, нескінченими нарядами та використанням солдатів як дешевої робочої сили.

З армії нікуди не поділась величезна кількість паперових документів, журналів, звітності, багато з яких потрібно заповнювати від руки. У штабах хаос, в якому губляться документи, а працівники звинувачують у цьому будь кого, окрім себе. Нікуди не поділась традиція, яку влучно сформулював радянський армійський фольклор: “авторитет видається разом із зірочками” та “я начальник, ти дурень”.

Страх та імітація стають головними мотивами служби. Якщо командир використовує страх покарання як інструмент управління, то підлеглі «падають на мороз» і формально виконують вимоги, не думаючи про внутрішній зміст. Ось і маємо численні приклади грізних та страшних командирів, які вимагають військового привітання та форми одягу від нижніх чинів, але у яких тихо пиячать навіть озброєні автоматами наряди на КПП.

У частинах все частіше говориться про те, що завдання військового - не війна, а служба. І найгірше - такий підхід народжує байдужість тих, хто її несе. В результаті маємо буквально дебільне виконання вказівок, без будь-якого бажання зробити роботу швидше та краще.

Система зарплат, чи як кажуть у армії «грошового забезпечення», яку нещодавно презентувало Міноборони, також вкладається в цю логіку. Вона побудована таким чином, що більша частина - фактично ⅚ від виплати військовослужбовця, є премією, про виплату якої має клопотати його командир. Таким чином, військовий, фактично, залежить від добрих відносин з керівництвом. Разом із неможливістю дострокового розривання військового контракту ця система також сприятиме формуванню в армії атмосфери «чинопочитания».

Уявіть, ви успішна людина, яка прийшла захищати свою країну, і бажання продовжувати цю пригоду у вас нуль. Ви починаєте відчувати себе зайвими в цьому театрі абсурду. Ви «на службі», а не на війні. Серед командирів зустрічаються такі, хто це підкреслює: мовляв, на вас не можна розраховувати, бо за кілька місяців вас уже тут не буде, і краще б ви не займали місце, на якому може служити потенційний контрактник.

Що цікаво, багато хто з добровольців, які демобілізуються, чітко та щиро заявляють, що у випадку відкритої агресії вони швидко з’являться у військкоматах. А деякі з досвідчених вояків, які все ж бажають служити, навіть роблять наступний "фінт вухами": вони демобілізуються, трохи відпочивають, і йдуть у військкомат самі. Але по мобілізації.

Вони потрапляють в армію ще на рік - такий собі вахтовий метод. Є навіть такі, для яких це вже буде третя мобілізація: перша хвиля або добробат, потім четверта хвиля, яку набирали під грім гармат Дебальцево і ДАПу, і, можливо, сьома хвиля. Тільки не контракт!

Армія перестає бути “народною”, остаточно перетворюючись на продовження неефективної української держави. Ті, хто не бажає йти на контракт, іноді навіть відверто озвучують наступну причину: “ми готові захищати українську землю, народ, країну, але не хочемо підтримувати життя напівмертвої системи”.

Як набирають контрактників

Командування частин, якому звеліли набрати певну кількість професіоналів, часто-густо починає залякувати солдатів складним життям після дембелю: “на цивілці все одно роботи немає, там ви нікому не потрібні, то ж залишайтесь”, а також: “поки не буде достатньої кількості контрактників, демобілізації четвертої хвилі не буде, то ж укладайте контракт заради ваших товаришів”, “краще нехай ваші діти будуть без вас, але з грошима, ніж з вами та без грошей”. І деколи це спрацьовує. Навіть напруження у сім'ях мобілізованих, яке часто виникає через невідому дату дембеля, спрацьовують на користь контракту: з'їздивши додому та посварившись з рідними, деякі приймають рішення залишитись в армії подалі від незрозумілої цивілки.

Але наповнення частин контрактниками все ж йде не тими темпами, що хотілося б. І держава затримує демобілізацію. Замкнене коло демотивації.

Чи допоможе RAND?

Помилки в армійському будівництві останніх десятиріч не усвідомлені. Армія не стала новою - це трохи краще забезпечена стара пострадянська українська армія. Це схоже на карго-культ - відтворення зовнішніх ознак складної системи без усвідомлення її справжньої суті, призначення та законів, за якими вона працює. Тобто, армія в України буде. І корпорація RAND, яка розробляє нову армійські сиcтему для України, навіть може вирішити, що за зовнішніми ознаками ЗСУ відповідають певним стандартам.

Але внутрішньо це буде слабко мотивована та неефективна система, яка може не витримати потужного зовнішнього удару. Бо поки всі легенди про звитягу українських воїнів у битвах останніх років ґрунтуються на особистому героїзмі окремих бійців та невеликих підрозділів, які часто діяли всупереч дебілізму командування.

Тоді свою землю знов доведеться захищати волонтерам.

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!